Розвиток ринку цінниї паперв України

Інфраструктура – це сукупність складових загальної побудови економічного життя, що мають підпорядкований характер і забезпечують нормальну діяльність економічної системи загалом; включає системи фінансового, інформаційного, технічного та інших видів забезпечення. На рис. 1.2. наведено інфраструктуру ринку цінних паперів України.

Суб'єкти, які беруть участь у операціях з цінними паперами, є учасниками ринку цінних паперів. Професійна діяльність на ринку цінних паперів, у тому числі посередницька з випуску та обігу цінних паперів, здійснюється юридичними та фізичними особами виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій). Професійні учасники фондового ринку – юридичні особи, які на підставі ліцензії, виданої Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, здійснюють на фондовому ринку професійну діяльність, види якої визначені законами України. Основними учасниками ринку цінних паперів є наступні [7].

      Рис. 1.1. Інфраструктура ринку цінних паперів України

Емітенти цінних паперів – юридичні особі, Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери для задоволення потреб у фінансуванні видатків відповідних бюджетів і певних проектів та бере на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками. Цінні папери випускаються з метою залучення фінансових ресурсів для свого розвитку.

Інвестори – юридична або фізична особа, що придбаває цінні папери від свого імені і за власні кошти. Відповідно до українського законодавства інвесторами можуть бути не тільки вітчизняні юридичні та фізичні особи, а й іноземні. Інвестори поділяються: на індивідуальних (приватні особи); корпоративних(підприємства, організації, установи тощо); інституціональних (колективних).

Посередники – юридичні особи – підприємства, банківські, фінансово-кредитні установи, інвестиційні компанії, діяльність яких тісно пов'язана з наданням професійних послуг щодо опосередкування діяльності на фондовому ринку емітентів та інвесторів. Посередники для здійснення своєї діяльності можуть об'єднуватися в добровільні об'єднання, в тому числі й фондові біржі;

Держава, яка за допомогою  прийняття законодавчих актів і  створення відповідних державних  органів визначає умови правового  регулювання діяльності фондового  ринку з метою підтримання  його ефективного функціонування та захисту його учасників.

Учасники фондового  ринку можуть на добровільних засадах  об'єднуватися у саморегульовані  організації, які отримують статус саморегульованих за умови державної  реєстрації.

Важливим елементом  інфраструктури ринку цінних паперів  є системи обліку прав власності на цінні папери і виконання угод (реєстратори, зберігачі і депозитарії). Ефективне функціонування ринку цінних паперів неможливе без налагоджених вищеназваних систем, бо вони забезпечують швидке і надійне підтвердження прав власності або переходу прав власності на цінні папери.

Депозитарна діяльність – це надання послуг із зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску; відкриття та ведення рахунків у цінних паперах; обслуговування операцій за цими рахунками (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

Національна депозитарна  система складається з двох рівнів:

зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, і реєстратори власників іменних цінних паперів (нижній рівень);

Національний Депозитарій  України і депозитарії, що ведуть рахунки для зберігачів і здійснюють кліринг та розрахунки за угодами  щодо цінних паперів (вищий рівень). Обслуговування депозитарної діяльності щодо державних цінних паперів здійснює НБУ. Депозитарні активи – це знерухомлені цінні папери, випущені в документарній формі; глобальні сертифікати, що підтверджують випуск цінних паперів у бездокументарній формі й передані на зберігання до депозитарію; записи зберігачів про депоновані до депозитарію на зберігання знерухомлені або бездокументарні цінні папери.

Депозитарна діяльність здійснюється щодо бездокументарних чи документарних акцій, облігацій  підприємств, облігацій внутрішніх і місцевих позик, інвестиційних  сертифікатів та виключно в документарній формі ощадних сертифікатів та казначейських зобов'язань. Векселі та приватизаційні папери не обслуговуються депозитарною системою.

Депозитарні установи зберігають цінні папери двома способами: відокремленим  чи колективним. Відокремленим способом зберігаються тільки цінні папери в документарній формі на пред'явника, а депозитарна установа веде їх облік із зазначенням індивідуальних ознак (серія, номер). Знерухомлені цінні папери в документарній формі та випущені в бездокументарній формі зберігаються колективним способом [23].

Депозитарні установи здійснюють такі операції з обслуговування обігу цінних паперів:

адміністративні – депозитарні операції з відкриття та закриття рахунків у цінних паперах, внесення змін в анкету та інші не пов'язані зі зміною залишків цінних паперів на рахунку;

облікові (зарахування, списання, переміщення) – депозитарні операції з ведення рахунків у цінних паперах та відображення операцій, наслідком яких є зміна кількості цінних паперів на рахунку, встановлення або зняття обмежень щодо їх обігу; зміна режиму та місця зберігання;

інформаційні – надання виписок з рахунка та іншої інформації про операції депонентам (клієнтам) за їх запитом або іншим уповноваженим особам.

Для обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів депозитарні установи можуть виконувати такі операції:

викуп – придбання емітентом випущених ним цінних паперів для перепродажу, анулювання чи поширення серед працівників;

дроблення – зменшення номінальної вартості цінних паперів одного випуску з одночасним збільшенням їх кількості без зміни обсягу випуску;

консолідація – збільшення номінальної вартості цінних паперів одного випуску з одночасним зменшенням їх кількості без зміни обсягу випуску;

конвертація – обмін емітентом цінних паперів одного випуску відповідно до його умов на цінні папери іншого випуску;

анулювання – припинення дії всіх прав, що надаються цінними паперами;

погашення – припинення обігу цінних паперів відповідно до умов випуску;

виплата емітентом доходів за випущеними цінними паперами;

з реорганізації чи зміни  розміру статутного фонду.

Обслуговування операцій здійснюється за розпорядженням клієнта (депонента) або керуючого його рахунком, окрім безумовних операцій, які здійснюються за чинним законодавством на підставі відповідних документів.

Важливим аспектом характеристики правового режиму цінних паперів є державне регулювання їх ринку, тобто здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних і запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.

Система регулювання  ринку цінних паперів охоплює:

регулятивні органи (державні органи, СРО);

регулятивні функції  та процедури (реєстраційні, ліцензійні, наглядові);

законодавчу інфраструктуру ринку (регулятивні норми, що діють на фондовому ринку);

етику фондового ринку (правила ведення чесного бізнесу);

традиції  та звичаї [17].

Державне регулювання  має забезпечувати захист суспільних інтересів, справедливість і рівноправність ринку та доступність і відкритість інформації. Функції регулювання і контролю за ринком цінних паперів держава здійснює шляхом формування спеціальних структур, потреба в яких зумовлена організацією реєстрації випусків цінних паперів і професійних учасників ринку цінних паперів; специфікою способів регулювання, пов’язаних з контролем за наданням великих масивів інформації; необхідністю постійної адаптації законодавства та підзаконних норм фондового ринку, який швидко розвивається і змінюється; необхідністю для широкого загалу інвесторів створення органу, здатного захистити їхні інтереси.

Правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів визначені Законом України  «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від ЗО жовтня 1996 р. Згідно зі ст. З зазначеного Закону державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється у таких формах [5]:

      – прийняття законодавчих актів з питань діяльності учасників ринку і цінних паперів;

      –  регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків їх учасників;

     –  видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за нею;

     –  заборона та зупинення на термін до одного року професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності ліцензії на цю діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством;

     – реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформація про випуск цінних паперів;

     –  контроль за додержанням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;

     –  створення системи захисту прав інвесторів і контролю за додержанням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

    –  встановлення правил та стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контролю за їх додержанням;

–  контроль за додержанням антимонопольного законодавства, системи ціноутворення на ринку цінних паперів та за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів тощо.

Нині в Україні функції  державного регулювання ринку цінних паперів розподілені між різними  міністерствами та відомствами. Всі ці органи можна поєднати в чотири групи:

1. Верховна Рада України,  Президент України та Кабінет  Міністрів України, які шляхом  ухвалення законодавчих актів  та нормативних актів з питань  ринку цінних паперів, визначення  напрямів державної політики щодо ринку цінних паперів, призначення складу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку забезпечують загальні засади державного регулювання. До цієї групи належить також Міністерство юстиції, що виконує загальну нормотворчу функцію у державі;

2. державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), яка безпосередньо формує й забезпечує реалізацію єдиної державної політики з розвитку й функціонування в Україні ринку цінних паперів та їхніх похідних. ДКЦПФР підпорядкована Президентові України й підзвітна Верховній Раді України. До системи цього органу входять ДКЦПФР, її центральний апарат і територіальні органи;

3. державні органи, які в межах своєї компетенції здійснюють контроль або функції управління на ринку цінних паперів України. Це Фонд державного майна, Міністерство фінансів, Національний банк України, Антимонопольний комітет, Міністерство економіки, Державна податкова адміністрація.

Фонд державного майна, покликаний впливати на розширення інвестиційної  діяльності, виконує такі завдання:

здійснює захист майнових прав України на її території та за кордоном; 
розпоряджається майном державних підприємств у процесі їх приватизації або створення спільних підприємств;

здійснює повноваження щодо проведення приватизації майна підприємств загальнодержавної власності.

Відповідно до цих  завдань Фонд виконує функції  щодо розроблення й контролю за проектами  державних програм приватизації, заміни в процесі приватизації форм власності шляхом перетворення державних  підприємств на відкриті акціонерні товариства.

Важливим є податкове  регулювання, адже для забезпечення сприятливого інвестиційного клімату, інвестиційної привабливості національної економіки, окремих галузей та регіонів держава завдяки податковим пільгам  чи канікулам, пільговим кредитам і державним субсидіям намагається заохотити вітчизняних та іноземних інвесторів. 
Національний банк України виконує своєрідну роль на ринку цінних паперів, бо виступає водночас його професійним учасником, що активно здійснює операції з цінними паперами, та державним органом регулювання ринку цінних паперів, тобто:

НБУ є агентом з  розміщення державних цінних паперів. У цьому разі він виконує функції  інвестиційної компанії з обслуговування первинного розміщення цінних паперів. При цьому, вкладаючи в державні цінні папери власні ресурси, НБУ виступає як дилер;

створює вторинний ринок  цінних паперів;

виконує функції депозитарію, клірингового та розрахункового центру, тобто виступає спеціалізованою  організацією з обліку, зберігання та розрахунків за операціями з державними цінними паперами;

використовує операції з державними цінними паперами як інструмент грошово-кредитної політики;

є органом державного регулювання для комерційних  банків – професійних учасників ринку цінних паперів;

виступає в ролі консультанта уряду та інших державних органів, співавтором розроблення законодавчих актів стосовно ринку цінних паперів.

Антимонопольний комітет  України здійснює контроль за придбанням великих пакетів акцій підприємств, що мають монопольне становище на ринку; він контролює дотримання антимонопольного законодавства у процесі здійснення спільного інвестування інвестиційними фондами та іншими учасниками ринку;