Проблеми та шляхи реформування фінансової системи України в умовах економічної кризи

Досить гострою є проблема з використання обігових коштів, від чого значною мірою залежить розвиток виробничої сфери. Протягом 1995-1998 p.p. обсяг обігових коштів в економіці держави збільшився у 3,5 рази. Станом на 1 січня 1999 р. обсяг обігових коштів перевищував річний показник валового внутрішнього продукту. Ця тенденція притаманна і сучасному стану економіки країни. Відволікання такої значної кількості фінансових ресурсів у виробничі запаси, на незавершене виробництво та готову продукцію, що зберігається на складах, значно знижує темпи економічного розвитку.

А прискорення обороту обігових коштів лише на один день дає нині змогу в економіці в цілому вивільнити 4,2 млрд. гривень фінансових ресурсів. Це значні резерви для економічного зростання та подолання нестачі коштів у підприємств [9, с.52].

Водночас треба вжити більш дієві та ефективні заходи щодо посилення платіжної дисципліни й відповідальності суб’єктів підприємницької діяльності за своєчасне здійснення розрахунків та виконання договірних зобов’язань. Несвоєчасне проведення розрахунків створює труднощі для фінансового забезпечення господарської діяльності.

Державні фінанси, тобто насамперед система бюджетів держави, в ринкових умовах є одним із найдієвіших інструментів впливу на темпи та пропорції розвитку економіки й соціальної сфери. Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості господарських структур і громадян за допомогою об'єктів оподаткування, ставок податків і пільг при оподаткуванні.

Через державний бюджет може здійснюватися значний вплив на темпи та пропорції розвитку економіки при фінансуванні витрат на її розвиток. Так, із бюджету здійснюється фінансування операційних та інших витрат на розвиток агропромислового комплексу, надаються дотації вугільній промисловості, спрямовуються капітальні вкладення в низку об’єктів загальнодержавного значення, фінансуються науково-технічні програми.

Через систему бюджетного фінансування створюються спеціальні економічні зони, які суттєво впливають на прискорення територіального розвитку економіки. Проте найбільше бюджет впливає на темпи та пропорції розвитку економіки завдяки фінансуванню соціальних витрат і науки. При цьому з бюджету фінансується підготовка кадрів, охорона здоров’я, збереження довкілля тощо. Звісно, що обсяги витрат із бюджету на науку відіграють вирішальну роль для розвитку економіки та соціальної сфери.

У сфері державних фінансів на своє вирішення чекають такі важливі завдання, як:

– розширення доходної частини бюджетів за рахунок зменшення ставок оподаткування, і в такий спосіб розширити його бази за рахунок виведення з тіні значної кількості фінансових ресурсів та ін.

– здійснення заходів щодо економії державних коштів, скорочення бюджетних видатків (особливо це стосується витрат на управління), удосконалення форм і методів їх фінансування;

– вживання заходів щодо скорочення бюджетних дотацій і субсидій, переходу до надання адресної фінансової допомоги громадянам;

– раціоналізація мережі науково-дослідних і соціально-культурних закладів, що утримуються за рахунок держави, розширення їх фінансування за рахунок позабюджетних джерел;

– визначення оптимального обсягу бюджетних коштів, що спрямовуються на фінансування капітальних вкладень шляхом визначення підприємств, які в умовах ринку не можуть забезпечити розширене відтворення.

 Нагальною щодо удосконалення чинної системи мобілізації доходів є потреба законодавчого забезпечення захисту прав платників податків, розробка норм і правил ведення обліку та форм звітності для цілей оподаткування з використанням міжнародних стандартів. Усе це повинно бути відображено у податковому кодексі держави.

У фінансовій системі України виникла та розвивається нова підсистема, яка одержала назву «Централізовані фонди грошових коштів цільового призначення». До неї належать: Пенсійний фонд, Фонд обов'язкового державного страхування на випадок безробіття, Фонд конверсії, Державний інноваційний фонд, цільові фонди місцевих рад та інші. Загалом в Україні нині налічується понад 350 різних цільових фондів.

Усі централізовані та децентралізовані фонди на сьогодні концентрують у своєму розпорядженні майже чверть усіх фінансових ресурсів держави. Кошти означених фондів витрачаються, як правило, на соціальні потреби, вони допомагають насамперед підтримувати життєвий рівень значної частини населення, яка закінчила свою трудову діяльність за віком, у зв’язку з втратою працездатності або безробіттям. Ці фонди сприяють локалізації негативних соціальних виявів у суспільстві, допомагають певним громадянам здійснити перекваліфікацію тощо.

 Важливу роль у фінансовій  системі повинна відігравати  підсистема «Страхування». Реформування економіки передбачає виникнення великої кількості господарюючих суб’єктів, зацікавлених у забезпеченні захисту своєї підприємницької діяльності, майна та доходів від різних негативних наслідків і непередбачених ситуацій. Саме в цей час повинна набути значного розвитку страхова справа і насамперед ті види страхування, які майже не розвивалися раніше [9, с.56].

 Неабияке значення для ефективного функціонування фінансової системи має сфера забезпечення, а саме фінансовий ринок. Фінансовий ринок має у своєму складі ринок грошей, ринок кредитів, ринок цінних паперів і ринок фінансових послуг, що лише формуються в Україні. Упродовж останніх років інтенсивного розвитку набули всі складові фінансового ринку.

Функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна одну.

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Фінансову систему держави можна розглядати у кількох аспектах. Зокрема, фінансова система – це сукупність фінансових інститутів, кожний з яких сприяє утворенню та використанню відповідних централізованих та децентралізованих фондів коштів для здійснення фінансової діяльності держави, тобто діяльності з приводу мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів для виконання завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування.

З іншого боку (в організаційному аспекті), фінансову систему можна розглядати як сукупність органів державної влади та місцевого самоврядування, які здійснюють у межах своєї компетенції керівництво фінансовою діяльністю держави та підприємств, установ, організацій, що беруть у ній участь.

Якщо характеризувати фінансову систему з позицій економіки, то вона буде значно ширшою і включатиме державні фінанси (бюджет держави, фонди цільового призначення, державний кредит, фінанси державних підприємств), фінанси суб’єктів господарювання, міжнародні фінанси (валютний ринок, фінанси міжнародних організацій, міжнародні фінансові інституції) та фінансовий ринок (ринок грошей, ринок капіталів, кредитний ринок та ринок цінних паперів).

Фінансова система України складається з таких основних ланок: державний бюджет та місцеві фінанси, фінанси державних підприємств, установ та організацій, спеціальні цільові фонди та кредит.

Ефективне функціонування кожної зі складових фінансової системи можливе за умов чіткого законодавчого врегулювання їх взаємодії. Функціонування фінансової системи зумовлює фінансову діяльність держави, проявляється у відносинах, врегульованих відповідними нормами фінансового права. Отже, предметом фінансового права є суспільні відносини, які виникають у процесі фінансової діяльності держави.

Держава, використовуючи фінансові методи, може регулювати темпи й пропорції розвитку окремих галузей економіки. Для цього використовується насамперед податковий механізм. Надаючи податкові пільги, вона сприяє збільшенню власних фінансових ресурсів підприємств, розширенню їхніх фінансових можливостей. Здійснюючи регулювання темпів розвитку певних галузей економіки, держава може створювати сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, а також ресурсів банківської системи та населення. Сприятливий інвестиційний клімат можна запроваджувати, зокрема, шляхом надання привілеїв в імпорті, створення офшорних зон, технополісів, спеціальних економічних зон тощо.

Нагальною щодо удосконалення чинної системи мобілізації доходів є потреба законодавчого забезпечення захисту прав платників податків, розробка норм і правил ведення обліку та форм звітності для цілей оподаткування з використанням міжнародних стандартів. Усе це повинно бути відображено у податковому кодексі держави.

Неабияке значення для ефективного функціонування фінансової системи має сфера забезпечення, а саме фінансовий ринок. Фінансовий ринок має у своєму складі ринок грошей, ринок кредитів, ринок цінних паперів і ринок фінансових послуг, що лише формуються в Україні. Упродовж останніх років інтенсивного розвитку набули всі складові фінансового ринку.

Функціонування фінансової системи як одного цілого та необхідність узгодження фіскальної й монетарної політики передбачає наявність налагодженої системи управління фінансами, яка забезпечувала б належну координацію відповідних дій і заходів. Системний підхід, що передбачає застосування ряду методів із урахуванням усього комплексу системних характеристик фінансової системи України (внутрішніх, зовнішніх взаємозв’язків, динаміки, досягнення головної мети функціонування), дає змогу оцінити ефективність системи управління, а також побудувати економіко-математичні моделі фінансової системи з ієрархічною структурою, системи управління тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

1. Благун І. Г. Фінанси: Навчальний посібник / І. Г. Благун,                          Р. С. Сорока, І. В. Єлейко. – Львів: Магнолія – 2006, 2008. – 314 с.
2. Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 428 с.
3. Венгер В. В. Фінанси: Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2009. – 432 с.
4. Дудко Н. В. Урегулювання фінансових криз в економіці України // Науковий вісник ЧТЕІ КНТЕУ, «Економічні науки». – 2005. – Вип. IV. – С.23-31.
5. Єгоров В. О. Ресурси фінансової системи і стратегія економічного зростання // Фінанси України. – 2007. – №9. – С.133-142.
6. Кабанов В. Г. Реформування фінансової системи України у контексті економічної кризи // Економіка і прогнозування. – 2009. – №4. – С.68-74.
7. Картенко А. В. Системний аналіз: Підручник. – Л.: Новий світ – 2000, 2009. – 396 с.
8. Кириленко О. П. Фінанси (Теорія та вітчизняна практика): Навчальний посібник. – К: Знання, 2007. – 284 с.
9. Ковальчук С. В. Фінанси: Навчальний посібник / С. В. Ковальчук,             І. В. Форкун. – Львів: «Новий Світ – 2000», 2006. – 568 с.
10. Кудряшов В. П. Фінанси: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2008. – 402 с.
11. Ладанюк А. П. Основи системного аналізу: Навчальний посібник. – Вінниця: Нова книга, 2006. – 178 с.
12. Макаренко В. О., Прищепчук І. О. Побудова моделі фінансової системи України на основі системного підходу // Фінанси України. – 2010. –№5. – С.31-38.
13. Науменкова С. В. Інституційний розвиток фінансового сектору України // Фінанси України. – 2008. – №7. – С.53-71.
14. Обґрунтування методичних підходів до оцінки стійкості фінансової системи: Інформаційно-аналітичні матеріали /  С. В. Науменкова,                  Р. С. Лисенко, Д. С. Попов та ін. – К.: Національний Банк України, Центр Наукових Досліджень, 2006. – 162 с.
15. Опарін В. Фінансова система України (теоретико-методологічні аспекти): Монографія. – К.: КНЕУ, 2006. – 240 с.
16. Організаційно-методичні підходи до запровадження в НБУ системи оцінки стійкості фінансової системи: Інформаційно-аналітичні матеріали. – К.: Центр наукових досліджень НБУ, 2005. – 97 с.
17. Основні показники діяльності банків на 1 листопада 2007 року // Вісник Національного банку України. – 2007. – №12 (172). – С.65.
18. Поливана Т. М. Інституційна структура фінансової системи в умовах глобальної фінансової нестабільності: теоретичні підходи та практичні реалії // Економіка, фінанси, право. – 2010. – №1. – С.22-24.
19. Романенко О. Р. Фінанси: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 312 с.
20. Федосов В. М. Інституційна фінансова інфраструктура України: сучасний стан та проблеми розвитку // Фінанси України. – 2008. – №12. – С.3-21.
21. Фінанси: Навчальний посібник / В. С. Загорський, О. Д. Вовчак,                   І. Г. Благун, І. Р. Чуй. – К.: Знання, 2008. – 247 с.
22. Фінанси: Навчальний посібник / В. І. Оспіщев, Л. І. Лачкова,                    О. П. Близнюк та ін. – К.: Знання, 2008. – 366 с.
23. Фінанси (теоретичні основи): Підручник / Під кер. і за наук. ред.               М. В. Грідчіної, В. Б. Захожая. – К.: МАУП, 2007. – 312 с.
24. Офіційний сайт Держкомстату України // http://www.ukrstat.gov.ua/.
25. Офіційний сайт Кабінету Міністрів України // http://www.kmu.gov.ua/.
26. Офіційний сайт МВФ // http://www.imf.org/external/index.htm/.
27. Офіційний сайт Міністерства фінансів України // http://www.minfin.gov.ua/.

 

 

ДОДАТОК 1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.2. Структурна модель фінансової системи України

 

 

 

ДОДАТОК 2

Таблиця 3.2.

Основні ідеї теорій фінансової структури

Теорія   Основні положення	Розвитку фінансових посередників	Розвитку фінансових ринків	Розвитку фінансових послуг	Розвитку законодавчої бази
Ідеї	Підкреслює переваги фінансових посередників відносно фінансових ринків та недоліки останніх	Підкреслює переваги фінансових ринків відносно фінансових посередників та недоліки останніх	Основним є не банки або ринки, а банки та ринки. Дані категорії не конкурують, а взаємодіють	Фінанси – сукупність контрактів, що визначається законодавчими правами та механізмами примусу
Центральна категорія	Фінансові посередники	Фінансові ринки	Фінансові послуги в цілому	Законодавча база
Фактор, що має вплив на економічне зростання	Фінансові посередники/ринки (структура має значення)		Фінансовий розвиток в цілому (структура не має значення)
Представники1	Шумпетер, Штігліц, Бойд, Прескот, Штульц, Кінг, Лівайн, Раян, Зінгалес, Ергунгор	Лівайн, Холмстром, Тіроле, Янсен, Бут, Такор, Райфн, Зінгалес	Мертон, Боді, Лівайн, Зервос,  Деміргук-Кант	Ла Порта, Лопез-де-Сіланес, Шляйфер, Вішни