Проблеми та шляхи реформування фінансової системи України в умовах економічної кризи

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………….  3

Розділ 1. Теоретичні аспекти фінансової системи

1. Поняття та структура фінансової системи……………………….  5
2. Принципи фінансової системи……………………………………  9
3. Правові та організаційні основи фінансової системи………….. 10

Розділ 2. Сучасний стан фінансової системи України

1. Побудова моделі фінансової системи України на основі системного підходу………………………………………………. 14
2. Ресурси фінансової системи і стратегія економічного зростання………………………………………………………….. 17

Розділ 3. Проблеми та шляхи реформування фінансової системи України в умовах економічної кризи

1. Інституційна структура фінансової системи в умовах глобальної фінансової нестабільності: теоретичні підходи та практичні реалії……………………………………………………………….. 23
2. Реформування фінансової системи України у контексті економічної кризи………………………………………………… 26
3. Державна підтримка функціонування фінансової системи України в умовах ринку………………………………………….. 32

ВИСНОВКИ……………………………………………………………... 36

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….. 38

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Фінансова система є фундаментальною підвалиною цивілізації. Фінансова система – ефективне знаряддя здійснення державної політики, спрямованої на забезпечення життєдіяльності суспільства, і насамперед процесів розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту між різними верствами населення, окремими господарськими структурами й територіями, заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, підтримання рівня зайнятості, стабілізації економічного стану в державі.

Фінансова система є найважливішою ознакою незалежності держави. Тому вивчення витоків становлення і розвитку національних фінансів є особливо актуальним у період розвитку в економіці та суспільстві.

Фінансова система – це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян.

Структура фінансової системи України складається з таких елементів: державні фінанси, фінанси підприємницьких структур, централізовані та децентралізовані фонди фінансових структур, державний кредит, фінансовий ринок, страхові та резервні фонди, фінанси домогосподарств.

Сучасний фінансовий ринок в Україні ще недостатньо розвинутий. Разом з тим, він уже досяг того рівня розвитку, коли використання його можливостей може в значній мірі сприяти вирішенню ключових економічних проблем.

Для підвищення дієвості прогресивних змін, у системі необхідно терміново впроваджувати всі інші елементи фінансової і стабілізаційної політики, пріоритетними напрямками такої політики мають бути: оптимізація ефективності фінансування завдань, які належать до сфери компетенції держави та місцевої влади; розвиток страхових механізмів пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, страхових принципів фінансування отримання вищої та спеціальної освіти тощо; заохочення комерційного кредитування суб’єктів господарської діяльності; заохочення розвитку механізмів випуску корпоративних облігацій, розрахованих як на внутрішній, так і на зовнішній ринки; цілеспрямований розвиток інститутів та інструментів фондового ринку.

Функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна одну.

Предметом даної курсової роботи є дослідження побудови моделі фінансової системи України на сучасному етапі.

Об’єктом курсової роботи виступає фінансова система України.

Метою курсової роботи полягає у дослідженні особливостей становлення та функціонування фінансової системи України.

Відповідно до поставленої мети, предмету та об’єкту постають такі завдання:

• розкрити теоретичні аспекти фінансової системи;
• охарактеризувати сучасний стан фінансової системи України;

– дослідити проблеми та шляхи реформування фінансової системи України в умовах економічної кризи.

Структура курсової роботи: робота складається зі вступу, трьох  розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Список використаної літератури містить 27 джерел.

 

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретичні аспекти фінансової системи

 

1.1. Поняття та структура  фінансової системи

Фінансова система – це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян.

Структура фінансової системи може бути розглянута на прикладі фінансової системи України, її можна представити за такою схемою:

1. Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. За своєю структурою це дуже складна та багатопланова сфера фінансових відносин. Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте й майнове страхування.

Також державні фінанси складаються із:

– власне державних фінансів (або федеральних фінансів, як їх часто називають у країнах із федеративним територіальним устроєм);

– регіональних (обласних) фінансів;

– місцевих (муніципальних) фінансів.

Основою цих трьох видів (чи складових) державних фінансів є відповідні бюджети: державний, регіональний і місцевий, які являють собою централізовані фонди грошових ресурсів, що знаходяться у розпорядженні відповідних територіально-адміністративних органів державного самоврядування. В Україні ми маємо дворівневу бюджетну систему, яка складається з державного та місцевих бюджетів [9, с.42].

Також державні фінанси можна поділити на централізовані та децентралізовані, причому фінансові відносини у сфері централізованих фінансів держави мають фондовий характер.

2. Фінанси суб’єктів господарювання.

Чільне місце у фінансовій системі посідають фінанси недержавного сектора економіки, тобто фінанси суб’єктів господарювання. Вони обслуговують створення валового внутрішнього продукту – основного джерела фінансових ресурсів. До цієї ланки належать фінанси як виробничої, так і невиробничої сфер, а також фінанси домогосподарств.

 В цілому діяльність суб’єктів  господарювання значною мірою  залежить від забезпеченості  фінансовими ресурсами, що, в свою  чергу, визначається обсягом отриманих доходів і рівнем їх вилучення та надходження через систему зовнішніх фінансових відносин. Уданому ракурсі необхідно чітко розрізняти господарську та фінансову діяльності, метою кожної з яких, відповідно, є:

–   виробництво товарів, здійснення робіт, надання послуг;

–   отримання прибутку.

Зокрема, говорячи про власне фінансову діяльність підприємств, необхідно вказати, що регулювання її здійснюється:

– законодавчо в частині взаємовідносин з державою;

– на підставі угод з іншими суб’єктами, в основі яких лежать інтереси конкретного підприємства;

– статутними документами суб’єкта господарювання.

Всі види суспільного виробництва, які застосовуються суб’єктами господарювання, можна поділити на дві сфери:

 – сферу матеріального виробництва, в якій власне і відбувається процес виробництва товарів, тут створюється понад 90% ВВП. І саме через це фінанси сфери матеріального виробництва становлять основу фінансової системи країни;

– сферу нематеріального виробництва, яка займається наданням послуг (мова іде про організації, заклади та установи невиробничої сфери).

Додатково слід наголосити на основних відмінностях фінансів суб’єктів господарювання (корпорацій) від державних фінансів, які полягають у наступному:

– різні джерела доходів (доходи корпорацій формуються за рахунок і внаслідок виробничої чи комерційної діяльності, а доходи держави – за рахунок податків, зборів, платежів, державних позик та емісії);

 – різні напрямки здійснення видатків або ж використання доходів: корпоративні доходи використовуються переважно на закупки товарів і послуг, а державні – ще й для цілей здійснення так званих трансфертних платежів (виплата допомог при безробітті, стипендій, пільг тощо);

– доходи і видатки корпорацій формуються на добровільних засадах, а держави - в примусовому порядку на обов’язковій законодавчій основі;

– різний характер руху доходів і видатків (рух доходів і видатків у державному секторі фінансової системи здійснюється на нееквівалентних засадах, а в корпоративному секторі – на еквівалентних).

3. Сфера міжнародних фінансів – відображає рівень світового господарства і за її допомогою стає можливим визначення характеру діяльності на даному рівні національних суб’єктів господарювання та держави. Міжнародні розрахунки як ланка міжнародних фінансів характеризують переміщення цінностей між окремими країнами.

Система міжнародних розрахунків базується на валютному регулюванні, яке передусім полягає у встановленні курсів валют. Задля досягнення еквівалентного обміну необхідним є знаходження достовірного співвідношення тих чи інших валют, а внаслідок певного відхилення встановленого курсу валют від реального виникає реальна необхідність міжнародного перерозподілу доходів та існуючих фінансових ресурсів. Останній процес можна порівняти із ціновими механізмами перерозподілу, що фактично діють як на внутрішньому, так і на зовнішньому (світовому) ринках. У наш час світові проблеми, пов’язані з валютним регулюванням є досить складними, тому що встановлені курси валют надзвичайно рідко збігаються з економічними реаліями. Отже, мова йде саме про наявність певної розбалансованості фінансової системи в сфері міжнародних фінансів, що передбачає пошук шляхів до встановлення абсолютної рівноваги у даній сфері.

Ланка взаємовідносин з міжнародними політичними, економічними, гуманітарними, фінансовими та іншими організаціями характеризує формування і використання фондів фінансових ресурсів вищезазначених організацій, причому суб’єкти та характер цих взаємовідносин визначаються статутом тієї чи іншої організації.

Міжнародні фінансові інституції, як ще одна ланка міжнародних фінансів, являють собою своєрідну надбудову над сукупністю національних фінансових систем і характеризують зародження єдиної фінансової системи у напрямку світового співробітництва. У даний час ці інституції виконують, як правило, функції надання фінансової допомоги у формі кредитів країнам, що її потребують. Серед подібних інституцій можна назвати: Міжнародний валютний фонд, групу Світового банку, Європейський банк реконструкції та розвитку, Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку [9, с.50].

4. Фінансовий ринок як сфера забезпечення реалізації фінансових відносин охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару і є важливою складовою фінансової та економічної систем, оскільки фінансовий ринок є насамперед елементом фінансової системи, якому в цій системі належить особливе місце.

Головною функцією фінансового ринку є трансформація незадіяних фінансових коштів у позичковий капітал, тобто в грошовий капітал, власник якого надає його іншим особам на встановлений термін на умовах повернення з оплатою певного відсотку.

Фінансовий ринок поділяється на: грошовий ринок, ринок капіталів.

Грошовий ринок – це ринок короткострокових кредитних операцій (до 1 року). В свою чергу, грошовий ринок поділяється на:

– обліковий ринок;

– міжбанківський ринок;

– валютний ринок.

Ринок капіталів поділяється на:

– ринок цінних паперів;

– ринок середньо- та довгострокових банківських кредитів.

Ринок капіталів є найважливішим джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів для урядів, корпорацій та банків. Якщо грошовий ринок надає високо ліквідні кошти в основному для задоволення короткострокових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби в фінансових ресурсах.

Інша класифікація, яка може бути застосована до фінансового ринку, базується саме на виокремленні регіональних аспектів його функціонування, а саме, розгляді національного та міжнародного фінансового ринків.

Головною функцією фінансового ринку є забезпечення процесу розподілу фінансових ресурсів в економіці. Він створює умови для вільного міжгалузевого обігу капіталів, дозволяє перетворювати нагромадження в робочі інвестиції. Виступаючи оптимальним розподільчим механізмом, фінансовий ринок сприяє зниженню витрат, що виникають в процесі руху капіталу.