Проблеми та шляхи реформування фінансової системи України в умовах економічної кризи

Таким чином, інституційна структура фінансового сектору, що визначається співвідношенням розвитку банківського сектору та фінансових ринків суттєво впливає на фінансову стабільність економіки, визначаючи рівень прибутковості, ліквідності інститутів фінансового сектору, а також вразливості його до різного роду ризиків. Інституційна структура фінансового сектору України є диспропорціональною, де банки відіграють визначальну роль відносячи Україну до банко-центричних фінансових систем. Ризикова політика, що проводилась банківськими інститутами починаючи з 2006 року – підвищення рівня кредитування приватного сектору та населення, що перевищує кредитні можливості у порівнянні з ресурсним потенціалом, та як результат зростання запозичень на міжнародних ринках та частки іноземного капіталу у структурі активів вітчизняних банків – призвела до зростання вразливості фінансового сектору України до зовнішніх шоків і відповідно негативно сказалась на фінансовій стабільності країни, призвівши до ряду негативних наслідків. Таким чином, збалансування інституційної структури фінансового сектору та проведення більш обережної політики запозичень та кредитування повинні забезпечити стабільний розвиток фінансового сектору України.

3.2. Реформування фінансової системи України у контексті економічної кризи

Розвиток фінансової глобалізації, що зумовлює зростання ризиків утворення криз в економіці, ставить перед урядом питання розробки та впровадження комплексу заходів, які якщо не перешкоджатимуть виникненню криз, то принаймні гальмуватимуть їх розгортання та пом’якшуватимуть їх наслідки.

Майже всі кризи минулих років розгорталися за таким сценарієм: поглиблення системних невідповідностей і протиріч розвитку національної економіки – переоцінка зовнішніми кредиторами/інвесторами своїх ризиків – різке посилення девальваційного тиску на національну валюту внаслідок масового відпливу капіталу та спекулятивних атак – виснаження офіційних резервів – девальвація національної валюти/дефолт за зовнішнім боргом/банківська криза. При цьому досвід найбільших фінансових криз останніх п’ятнадцяти років яскраво довів, що зупинити розгортання кризи, коли вона вже почалась або взагалі неможливо, або пов’язано з надвеликими фінансовими витратами, причому з поглибленням інтеграції національних фінансових ринків до глобального фінансового простору обсяги необхідних для цього коштів лише збільшуватимуться. Ефективне протистояння кризам на глобальному рівні є неможливим без істотного реформування міжнародної фінансової архітектури, що відбувається дуже повільно та гальмується суперечливістю інтересів різних країн або їх угруповань у даній сфері. Тому національна антикризова політика повинна включати в себе, насамперед, заходи із запобігання кризоутворення, тобто за змістом вона є комплексом заходів, які запобігають виникненню криз шляхом зміцнення найбільш уразливих секторів національної економіки та підвищення ефективності внутрішньої економічної політики.

 Погіршення умов отримання  зовнішніх кредитів і позик, починаючи  з вересня 2008 p., миттєво оголило  області вразливості валютно-фінансової  системи України: надмірну залежність  від зовнішнього фінансування, низький розмір офіційних валютних резервів, слабкість банківського сектора. За таких умов величина спреду ЕМВІ+ України на початку листопада 2008 р. досягла 23 % [6, с.69]. Поглиблення кризових явищ було визначальним фактором формування дефіциту фінансового рахунку платіжного балансу протягом січня-вересня 2009 р. на рівні 11,2 млрд. дол. США (у той час як за відповідний період 2008 р. він був додатним – 15,3 млрд. дол. США). Така ситуація головним чином була зумовлена: низьким рівнем надходження прямих іноземних інвестицій, значним перевищенням виплат за борговими зобов’язаннями приватного сектора над обсягами нових залучень, зростанням обсягів приросту іноземної готівки поза банками.

Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень при управлінні державними запозиченнями може бути продиктована як політичними міркуваннями, так і вибором на користь суспільного добробуту. В будь-якому разі боргові перспективи визначають фінансовий стан країни. На нашу думку, активізація співробітництва з МФКО та відродження внутрішнього ринку державних цінних паперів є основою управління державним боргом України у 2010 р.

Позики МФКО (яких у 2009 р. до початку кризи планувалося залучити на суму 914,5 млн. дол.) мають надзвичайно важливе значення для покриття дефіциту бюджету і пожвавлення інвестиційної діяльності в країні [26]. Отримання ресурсів МФКО (у першу чергу – МВФ) також стримуватиме ступінь поширення «ефектів зараження» від кризових економік, підвищуватиме міру довіри суб’єктів ринку і зменшуватиме обсяги відпливу капіталу.

За 9 міс. 2008 р. реальний ефективний обмінний курс (РЕОК) гривні підвищився на 14,7 %. Зниження цінової конкурентоспроможності вітчизняних виробників в умовах лібералізації імпорту та зростання платоспроможного попиту населення виливалося в нарощування дефіциту поточного рахунку платіжного балансу. Його величина на кінець І півріччя 2009 р. становила 66 млн. дол. США (за аналогічний період 2008 р. профіцит даного показника становив 93 млн. дол.). Згідно з оцінками МВФ, розрахункове сальдо поточного рахунку для України, обумовлене дією фундаментальних економічних факторів (рівнем національних заощаджень та інвестицій, розміром доходів на одну особу населення та ін.), дорівнює майже 2 % ВВП [26].

В Україні станом на початок 2009 р. відношення міжнародних резервів до короткострокового зовнішнього боргу становило 1,12, що значно відстає від середнього показника (3,2) для країн з низьким і середнім рівнями доходів; а валові міжнародні резерви України дорівнювали 19,1 % ВВП, тоді як у країнах-з низьким і середнім рівнями доходів – 11 % [27].

Останнім часом країни з ринками, що формуються, майже 90% чистого залученого іноземного капіталу спрямовували на приріст міжнародних резервів; в Україні впродовж 2006-2007 pp. дане співвідношення становило у середньому 24,4%, а у І півріччя 2009-го – 10,3 %. Станом на початок 2009 р. міжнародні резерви покривали 74% платежів у рахунок погашення і обслуговування довгострокового зовнішнього боргу, які припадають на 2009 р., та короткострокових зовнішніх зобов’язань, які можуть бути пред’явлені до оплати в будь-який момент. Таким чином, Україна не задовольняла базовий показник достатності золотовалютних резервів – розширений критерій Грінс-пена.

Загострення світової фінансової кризи у вересні 2008 р. та припинення надходження в економіку України іноземного капіталу миттєво підняли на поверхню проблему відсутності надійної «подушки» ліквідності для збалансування валютно-фінансових потоків країни. Розмір валового зовнішнього боргу України після девальвації досяг рівня 68 % ВВП, що на 7 відсоткових пунктів перевищує середній показник для країн з перехідною економікою. Фахівці МВФ обґрунтували, що максимально допустимою сумою зовнішнього боргу для країн із низьким і середнім рівнями доходів є величина на рівні 49,7 % ВВП. За результатами емпіричних досліджень, оптимальний рівень валового зовнішнього боргу країни, що гарантує збереження фінансової стабільності та позитивно впливає на темпи економічного зростання, не повинен перевищувати 35 % ВВП (таблиця 3.3, додаток 3).

 В Україні надмірне залучення  зовнішнього позичкового капіталу  мало своїм наслідком посилення  вразливості економіки до дії  зовнішніх шоків, що відразу ж  запустило ланцюг дестабілізації  фінансової системи України в умовах погіршення кон’юнктури світових ринків товарів українського експорту і поширення світової кредитної кризи на країни Східної та Центральної Європи.

Безперешкодне залучення зовнішніх позик суб’єктами національної економіки та активізація діяльності банків з іноземним капіталом на кредитному ринку України в умовах зростання попиту на кредитні ресурси стали чинниками стрімкого зростання рівня банківських кредитів. Станом на 1 жовтня 2008 р. сума наданих в економіку банківських кредитів сягнула 59% ВВП [24]. Фахівці МВФ для визначення рівноважного рівня банківських кредитів відносно ВВП вивели залежність між сумою наданих кредитів і розміром середньодушових доходів, обчислених за ПКС валют. За цією методикою, рівноважний показник банківських кредитів суб’єктам економіки у країні з розміром ВВП на одну особу населення 6941 паритетний долар (фактичний показник України за 2007 рік) становить 37 % ВВП. Це означає, що розмір фактично наданих банками України кредитів у 1,6 рази перевищує рівноважний рівень [6, с.71].

Втрата доступу до зовнішніх ринків капіталу, девальвація національної валюти і занепад системи внутрішнього кредитування зумовлюватимуть посилення загального ступеня економічної невизначеності й негативно впливатимуть на рівень сукупного попиту, що у свою чергу спричинятиме подальший спад виробництва.

Несприятлива макроекономічна ситуація (висока інфляція, значний зовнішній борг і великий дефіцит поточного рахунку платіжного балансу), слабкість корпоративного сектора економіки перед негараздами світових фінансових і товарних ринків, неадекватність системи пруденційного регулювання діяльності банків і негативний вплив глобальних чинників запустили маховик дестабілізації фінансової системи України, який з часом дедалі болісніше і з наростаючою швидкістю травмує ключові сфери життєдіяльності суспільства.

Найважливішим інституційним аспектом захисних перетворень є трансформація системи макроекономічного регулювання та її пристосування до нових зовнішніх умов, що випливають зі зростання відкритості національної економіки. Покладання виключно на грошово-кредитну політику як головний інструмент макроекономічного регулювання за умов неефективності слід вважати досить ризикованим у контексті впливу на економічну активність. Тому необхідно підкреслити, що ефективність макроекономічного регулювання з точки зору захисту від кризових явищ як внутрішнього, так і зовнішнього походження досягається виключно як спільний результат виваженої грошово-кредитної, бюджетної та податкової політик, тому їх удосконалення має бути головним завданням розбудови системи макроекономічного регулювання як підґрунтя для антикризових заходів.

Для успішного протистояння кризам держава повинна мати дієві важелі впливу на певні стратегічно важливі сфери економіки, що мають бути підкріплені законодавчо. Надмірна лібералізація, як вказує досвід минулих криз, є не менш шкідливою, ніж її відсутність як такої. Ринкові сили не в змозі самостійно, без регулятивного впливу держави, розв’язувати кризові ситуації без шкоди для добробуту національної економіки в цілому.

За умов інституційної незрілості вітчизняної економіки та значних темпів витоку національного капіталу досягнення внутрішньої економічної стабільності можливе лише за умов ефективного регулювання руху капіталу через національні кордони та управління зовнішнім боргом [4, с.30]. Взаємопов’язаність цих завдань пояснюється тим, що характер припливу зовнішнього капіталу істотно впливає на структуру зовнішнього боргу. У той же час саме структура зовнішнього боргу певним чином визначає вплив на економіку зовнішніх шоків.

Для нівелювання руйнівного впливу фінансової кризи на економіку України першочергове значення має проведення зваженої макроекономічної політики та дійових структурних реформ у банківському секторі. Оскільки ключову роль у поширенні кризових явищ на фінансовому ринку України відіграла слабкість банківської системи, то й заходи антикризового управління повинні в першу чергу спрямовуватися на підвищення ефективності регулювання банківської діяльності: фінансове оздоровлення і рекапіталізацію життєздатних банків, ліквідацію неплатоспроможних банків, удосконалення системи пруденційного регулювання.

В умовах кризи ліквідності банківської системи більш гнучкого підходу потребує політика обов’язкового резервування зобов’язань банків. У кризові часи високі нормативи обов’язкового резервування породжують негативні ефекти, бо створюють перешкоди для нових запозичень, що загострює проблеми, пов’язані з масовим відпливом іноземного капіталу і вилученням внутрішніх депозитів. Нині максимальні ставки резервних вимог в Україні сягають 4 %, тоді як у Російській Федерації нормативи обов’язкового резервування перед банками-нерезидентами, перед фізичними особами та іншими зобов’язаннями банків становлять 0,5 %. Тому в Україні на часі – зниження резервних вимог як за строковими, так і за поточними зобов’язаннями банків.

3.3. Державна підтримка  функціонування фінансової системи  України в умовах ринку

Провідна роль у фінансовій системі держави належить підсистемі фінансів суб’єктів господарювання. Тут створюється основна частка валового внутрішнього продукту держави.

У підприємницьких структурах зосереджені значні фонди фінансових ресурсів, проте в розрізі окремих підприємств кошти розміщені нерівномірно, тому можливості їх розширення й розвитку неоднакові. Нерівномірність фінансового забезпечення деяких підприємств за рахунок власних ресурсів пов’язана як з внутрішніми факторами, так і з зовнішніми.

До числа внутрішніх факторів належать собівартість продукції, її якість, рівень організації виробництва тощо. До зовнішніх – система оподаткування, ліцензування, насиченість ринку товарами певної групи, платоспроможність покупців.

 Держава, використовуючи фінансові  методи, може регулювати темпи  й пропорції розвитку окремих  галузей економіки. Для цього використовується насамперед податковий механізм. Надаючи податкові пільги, вона сприяє збільшенню власних фінансових ресурсів підприємств, розширенню їхніх фінансових можливостей. Здійснюючи регулювання темпів розвитку певних галузей економіки, держава може створювати сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, а також ресурсів банківської системи та населення. Сприятливий інвестиційний клімат можна запроваджувати, зокрема, шляхом надання привілеїв в імпорті, створення офшорних зон, технополісів, спеціальних економічних зон тощо.