Проблеми та шляхи реформування фінансової системи України в умовах економічної кризи

 

1.2. Принципи фінансової системи

Побудова фінансової системи здійснюється за принципами єдності і функціонального призначення.

Принцип єдності передбачає проведення єдиної економічної і фінансової політики всіма сферами і кожною ланкою фінансової системи. При цьому кожна сфера і ланка фінансової системи здійснює відрахування певної частини фінансових ресурсів до Державного бюджету й позабюджетних цільових фондів. За рахунок цих коштів забезпечується фінансування оборони й управління, соціальний захист населення, утримання соціально-культурної сфери тощо. Значна частина фінансових ресурсів залишається суб’єктам господарювання для забезпечення їх фінансово-господарської діяльності.

Принцип функціонального призначення сфер і ланок фінансової системи виражається у тому, що в кожній з них вирішується лише їй властиві завдання. Водночас кожна ланка й сфера фінансової системи мобілізує фінансові ресурси для забезпечення централізованих заходів держави і гарантування фінансової незалежності при виконанні покладених на них функцій. Для цього вони застосовують лише властиві кожній з них методи діяльності й форми мобілізацій фінансових ресурсів [1, с.52].

Фінансова система базується на таких засадах:

– принципі розподілу фінансових ресурсів на централізовані та децентралізовані;

– принципі самостійності (кожна ланка фінансової системи країни має свої джерела формування доходів та напрями їх використання);

– принципі єдності (всі ланки фінансової системи поєднані між собою через систему фінансових відносин, які виникають з приводу формування, розподілу та використання фінансових ресурсів);

– принципі функціонального призначення ланок фінансової системи;

– принципі адміністративно-територіального розподілу фінансових ресурсів.

 

1.3. Правові та організаційні основи фінансової системи

Побудова ефективної фінансової системи потребує великих наукових досліджень, глибокого аналізу причин і наслідків створення та використання фондів фінансових ресурсів, впливу цих процесів на всі аспекти життя держави. У процесі функціонування фінансів виникають певні відносини між суб’єктами створення й використання фондів фінансових ресурсів [3, с.42]. Ці відносини мають свою складну структуру, де проявляються інтереси кожного із суб’єктів, значною мірою ґрунтуючись на суперечності. Гармонізація цих інтересів – величезне й складне завдання законотворчої діяльності в державі.

Правове регулювання фінансових відносин, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають ґрунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на які певного часу поширюється дія правової норми; регламентують права й обов’язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів; є підґрунтям для вжиття відповідних заходів щодо виконання правових норм.

Суб’єктами фінансових відносин є держава, громадяни та підприємницькі структури. Усі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі. Вони можуть припинятися також у випадках, встановлених законом, наприклад, у разі сплати платежів, використання передбачених асигнувань тощо.

Правові норми, що регулюють фінансові відносини, є системою фінансового права, яка ґрунтується на конституції держави. Так, у статті 92 зазначено, що виключно законами України встановлюються державний бюджет України і бюджетна система; система оподаткування, податки і збори; засади щодо створення та функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їхні види і типи.

Питання, що торкаються фінансової системи, визначаються також у статтях 95-99, 116, 119, 143 та в деяких інших. На основі Конституції приймається низка законів, що регулюють певні сфери фінансових відносин.

Ефективне функціонування кожної із складових фінансової системи можливе за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії. Разом з тим рух грошових коштів повинен бути скоординованим через управління фінансовими потоками, що забезпечується фінансовим апаратом.

Фінансовий апарат – це сукупність фінансових установ, на які покладено управління фінансовою системою держави.

Загальне керівництво фінансовою діяльністю в Україні здійснюють органи державної влади і управління [19, с.28].

Систему фінансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансове становище держави, розробку та реалізацію фінансової політики. Для оперативного керівництва створюється колегія, яку затверджує Кабінет Міністрів України.

Основні функції Міністерства фінансів:

– вироблення основ і напрямів фінансової політики держави та розроблення заходів щодо їх реалізації;

– організація бюджетного процесу, складання проекту Державного    бюджету   та   його    виконання   після затвердження Верховною Радою України;

– організаційне регулювання фінансової діяльності суб’єктів господарювання через установлення правил здійснення фінансових  операцій,  форм  фінансових  документів, порядку і стандартів ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності;

– організація функціонування ринку цінних паперів;

– здійснення заходів з мобілізації коштів через систему державного кредиту та управління державним боргом;

– забезпечення фінансових відносин держави з іншими країнами, міжнародними організаціями і фінансовими інституціями;

– організація і здійснення фінансового контролю в країні.

Фінансові органи державної адміністрації, а також виконкомів місцевих рад базового рівня виконують свої функції відповідно до чинного законодавства.

Управління фінансами підприємств здійснюють їхні фінансові служби. Відповідно функціонують фінансові підрозділи і на рівні міністерств та відомств, їхні повноваження дещо різняться щодо підприємств різних форм власності.

До числа органів, що здійснюють управління окремими ланками фінансової системи, належать також Державна податкова адміністрація, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Пенсійний фонд, Міжбанківська валютна біржа, Рахункова палата Верховної Ради України, їхні права та обов’язки визначаються відповідними законами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Сучасний стан фінансової системи України

 

2.1. Побудова моделі фінансової  системи України на основі  системного підходу

Системний підхід як конкретно-науковий метод має загальнонаукове значення, характеризується високим рівнем спільності та застосовується до вивчення об’єкта, передбачає розгляд, дослідження, аналіз цього об’єкта як складної системи, а також використовується для розв’язання конкретних проблем [11, с.38].

Системний підхід до дослідження об’єкта має ґрунтуватися на принципах, які повністю базуються на властивостях складної системи. Зокрема, вважається, що складну систему слід розглядати як таку, котра складається з частин, вивчати її внутрішню будову, організацію, взаємодію із зовнішнім середовищем, динамічність тощо [7, с.64].

Методологія системного аналізу включає визначення понять, що використовуються, принципи системного підходу, постановку й загальну характеристику основних проблем організації системних досліджень. Поняття «системний аналіз» і «системний підхід» доволі часто використовуються як синоніми.

Організація системних досліджень передбачає поєднання загальнонаукових методів пізнання, системотехніки, інформатики, економіко-математичного моделювання, економічної кібернетики тощо. Економічна кібернетика вивчає управління складними динамічними системами. Враховуючи те, що система – це сукупність взаємопов’язаних об’єктів, у кібернетичному розумінні системою є й автомобіль, і людина, й суспільство, між якими відбуваються такі процеси, як управління, формування, передавання, зберігання й переробка інформації. Всі ці системи мають різну кількість елементів, які взаємопов’язані та утворюють одне ціле.

 Будь-яка система є складовою  іншої системи й одночасно  складається з певної кількості  підсистем, що також можуть мати складну структуру. Наприклад, підприємство – це система, котра складається з певної кількості підсистем, тобто з таких підрозділів (цехів), як основні (виробничі), допоміжні й обслуговуючі, разом із тим воно функціонує в більшій системі – економічному, соціально-політичному й технічному середовищах.

За аналогією ієрархічність для фінансової системи щодо внутрішнього й зовнішнього середовищ (надсистем) можна представити графічно (рис. 2.1).

 

 

 

Рис.2.1. Фінансова система в ієрархії внутрішньо-зовнішніх відносин

Реакція системи на керівний вплив, за умови його оптимальності, своєчасності й адекватності, має відбуватися в напрямі реалізації її загальної мети. Складна система завжди перебуває у взаємодії з навколишнім середовищем, під впливом управління, її компоненти також взаємодіють.

В. Опарін, С. Мочерний виділяють для систем етапи розвитку (еволюції або життєдіяльності), які є подібними за сутністю, але мають дещо різні назви й розбіжність у останньому етапі циклу:

– зародження – становлення – оптимальний стан – конфліктний стан – кризовий стан – катастрофа – релаксація (адаптація) [15, с.57];

– виникнення – становлення – функціонування – криза – крах.

На думку Макаренко В. О., об’єктивній реальності більше відповідає такий перелік етапів розвитку системи: виникнення – розвиток – передкризовий стан – пік – криза – вихід із кризи [12, с.36].

Хоча науковці дещо по-різному визначають поняття фінансової системи, проведені порівняння й узагальнення існуючих підходів дають змогу виявити спільні риси й розбіжності.

Однією з важливих властивостей складної системи є її динамічність і відповідні характеристики останньої. Стосовно фінансової системи                    В. І. Міщенко та співавтори зазначають, що впровадження в нашій країні системи оцінки стійкості фінансової системи як стану динамічної системи є актуальним для всіх її учасників, але ще до кінця не розроблено методику її практичного використання, й тому потрібні подальші дослідження в цьому напрямі [16, с.25].

У свою чергу, враховуючи наведені визначення, можна зобразити структурну модель фінансової системи (рис. 2.2, додаток 1). При цьому варто наголосити, що сучасна модель фінансової системи має свою специфіку, зокрема умови діяльності фінансових інститутів на фінансових ринках, та може змінюватись унаслідок розвитку основних складових систем забезпечення [12, с.36].

 Порівняльний аналіз ознак  складної й фінансової систем  дає змогу зазначити таке. Фінансова  система України являє собою  сукупність фінансових органів  та інституцій, які управляють грошовими потоками, тобто порівняно відособлених підсистем, компонентів, елементів, які відображають специфічні форми й методи фінансових відносин. З точки зору системного підходу, фінансова система є відповідно організованою складною системою, функціонування кожної підсистеми якої забезпечується конкретними органами чи інституціями, склад яких може бути різним, як і розмежування функцій і повноважень між ними. Отже, фінансова система – це єдина система взаємопов’язаних органів та інституцій із сукупністю внутрішніх і зовнішніх відносин, усі складові якої мають діяти скоординовано й синхронно – для досягнення спільної мети.

Функціонування фінансової системи як одного цілого та необхідність узгодження фіскальної й монетарної політики передбачає наявність налагодженої системи управління фінансами, яка забезпечувала б належну координацію відповідних дій і заходів. Системний підхід, що передбачає застосування ряду методів із урахуванням усього комплексу системних характеристик фінансової системи України (внутрішніх, зовнішніх взаємозв’язків, динаміки, досягнення головної мети функціонування), дає змогу оцінити ефективність системи управління, а також побудувати економіко-математичні моделі фінансової системи з ієрархічною структурою, системи управління тощо.

 

2.2. Ресурси фінансової  системи і стратегія економічного  зростання

Систему фінансових ресурсів доцільно розглядати і як важливий стратегічний інструмент соціально-економічного розвитку, якщо мати на увазі масштаби, глибину та інерційність її впливу на результати суспільного виробництва і споживання. По-перше, поточні пропорції розподілу фінансових ресурсів між сферами, галузями, територіями та суб’єктами господарської діяльності, сформовані зусиллями діючого уряду на чинній законодавчій базі, мають віддалений вплив на пропорції та ефективність суспільного виробництва в середньо- та довгостроковій перспективі. По-друге, майже всі основні засоби державного фінансового регулювання збільшують масштаб економіки через ефект мультиплікації, притаманний дії фінансових чинників. По-третє, характеристики й особливості сформованого механізму фінансового регулювання впливають на пропорції споживання, заощадження та інвестування, визначаючи граничну схильність макроекономічних суб’єктів до відтворення цих функцій у наступні роки.

Потреба у перегляді економічної стратегії в Україні виникла разом із переходом до якісно нового етапу розвитку на початку 2000-х років. У результаті соціально-економічної стабілізації національне господарство досягло позитивної динаміки основних макроекономічних показників. Були здійснені, хоча й у досить суперечливій, а інколи – в деструктивній формі, базові завдання транзитивного етапу: сформувався приватний сектор економіки і базова ринкова інфраструктура, відбувалося реформування державного сектору економіки, здійснювалася лібералізація державного регулювання. Розвиток позитивних тенденцій, як і нейтралізація негативних кризових явищ, потребували цілісної загальнодержавної стратегічної програми, яка б спиралася на набутий досвід непослідовних реформ 90-х років, чітко окреслювала ресурсний потенціал національного господарства і конкретизувала пріоритети, цілі та напрями соціально-економічного розвитку в найближчі 10-15 років [5, с.134].