Податкова система: тенденції розвитку і національні особливості в країнах з розвиненою ринковою економікою

Законодавством Франції передбачене  звільнення від сплати ПДВ шляхом його відшкодування при експортних операціях і в результаті застосування різних ставок при покупці і продажу. Крім того, від сплати ПДВ звільняються наступні види діяльності: медицина і медичне обслуговування; освіта; діяльність суспільного і добродійного характеру; страхування і гральний бізнес.

У Франції існує перелік видів  діяльності, надаючи право вибирати між ПДВ і прибутковим податком, а саме: здача в оренду приміщень  для будь-якого вигляду економічної  діяльності; фінанси і банківська справа; літературна, спортивна, артистична діяльність; муніципальне господарство. Пільги мають підприємства, що здійснюють інвестиції, шляхом вирахування з ПДВ сум, що направляються на інвестиції.

Слід зазначити, що Франція при  такій гнучкості ПДВ забезпечує 45% всіх податкових надходжень, а це говорить про його ефективність.

В середньому француз-платник податків з 100 зароблених євро 44,8 сплачує у  вигляді податків в державну скарбницю (40 - в Німеччині і 35 – у Великобританії). Мінімальна гарантована зарплата складає 902 євро в місяць (1100 дол.). Офіційний робочий тиждень -39 годин. Оплачувана відпустка - 5 тижнів. Всім громадянам, що досягли 25-річного віку, чий дохід складає менше 303 євро в місяць, виплачуються пільги з інтеграції.

Сьогодні, найбільш прийнятний варіант  удосконалення дії ПДВ – диференціація його ставок. Це дозволить не тільки уникнути різкого скорочення бюджетних доходів, ай, що не менш важливо, підвищити його регулятивний потенціал. 

Візьмемо  для  прикладу  Сполучене  Королівство  Великобританії.  Базою  оподаткування  ПДВ  є  вартість,  додана  на  кожній  стадії  виробництва  і реалізації товарів (робіт, послуг). Її також визначають як різницю між сумами виручки  та  вартістю  закупок  у  постачальників.  Але  суттєва  відмінність проглядається вже у рівні ставки – у Великобританії вона становить 17,5 %.

Що ж до регулюючого впливу, то у Великобританії, на відміну від  України, наприклад,  звільнені  від  оподаткування  продовольчі  товари  і  транспортні послуги [9, с. 136]. 

У Німеччині загальна ставка ПДВ  – 15 %. Діє також зменшена ставка – 7 % щодо оборотів з реалізації продовольчих товарів та книжково-журнальної продукції. [9, с. 130]. 

Особливістю  німецького  регулюючого  механізму  є  те,  що  підприємці, обороти яких за попередній календарний  рік не перевищили 20 тисяч марок, а в поточному році не перевищать 100 тисяч марок, звільняються від сплати податку  на  додану  вартість.  При  цьому  вони  не  мають  права  і  на відшкодування  ПДВ,  сплаченого  постачальникам.  Такі  підприємці  платять лише прибутковий податок,  але мають право відмовитися від цього особливого режиму і вести податкові розрахунки у звичайному порядку.

Основою ефективної роботи податкових органів є, в першу чергу, організаційна  структура органів ДПС. Організація  роботи податкових органів розвивається від моделі  "за видами податків (П)" до "функціональної моделі (Ф)" і далі – до нещодавно розробленої моделі "за видами платників (ПЛ)".    

Перша модель мала такі негативні  риси: по-перше, департаменти, що ділилися за видами податків, були багатофункціональними та відокремленими один від одного; по-друге, було дублювання функцій у департаментах; по-третє, система була незручною для платників, що мали сплачувати кілька видів податків (перш за все, великі підприємства); по-четверте, існуюча система поділу департаментів ускладнювала управління податками, відокремлюючи функцію податкового контролю від стягнення податкової заборгованості. Через це не було мобільності у використанні податкового персоналу, оскільки робота конкретного податківця значною мірою обмежувалася певним видом податків; крім того, ускладнювався процес організаційного планування та координації діяльності податкових органів [1]. Щоб позбутися цих недоліків, організаційну структуру податкових органів багатьох країн було перебудовано за принципами  "функціональної моделі". Згідно з цією моделлю податковий персонал організується не за видами податків, а за функціями (реєстрація, облік, обробка інформації, контроль, збір тощо). Це дозволяє забезпечити більшу стандартизацію податкової роботи, спростити комп’ютеризацію та систематизацію інформації щодо платників, удосконалює операційну ефективність. Однак функціональний підхід (наприклад, підхід  "один для всіх"), що передбачає певну стандартизацію в обслуговуванні, може призвести до неякісного (часом несумісного) обслуговування різних категорій платників (великі підприємства, малий і середній бізнес, фізичні особи) [7, с. 8]. 

Значно новішою є модель "за видами платників", нещодавно розроблена кількома розвиненими країнами. Вона передбачає роботу податкових органів  через  таку  сегментацію  платників:  великий  бізнес,  малий  і середній бізнес, фізичні особи тощо. Логіка такої сегментації полягає у тому, що кожній з цих груп платників притаманні свої особливості у дотриманні податкової дисципліни, наслідком чого є різний ступінь ризику несплати податків. Для ефективного управління цими ризиками податкові  органи  мають  розробити  і  впровадити  стратегічні  заходи (законодавче  роз’яснення,  навчання  платників  податків,  підвищення обслуговування, цільовий контроль), які відповідали б особливостям кожної групи платників. Прихильники моделі "за видами платників" доводять,  що  групування  ключових  функцій  за  уніфікованою структурою управління підвищить узгодженість роботи на всіх рівнях [27, с. 116].

Розглянемо види моделей внутрішньої  організаційної структури податкових органів у країнах ЄС (Додаток 2) [19,26,27]. Розглянувши наведені дані, можна сказати, що більшість європейських країн використовує не одну модель організаційної внутрішньої побудови податкових органів, а їх поєднання, що призводить до більш ефективної їх роботи при сполученні різних функцій кожної моделі.

Так, у  Швеції повноваження  зі  збору  податків,  перевірки  правильності їх нарахування та стягнення податкових недоїмок покладені на Агентство зі сплати податків.

Організаційна структура податкових органів базується на трьох моделях. Усі мають платити рівно стільки, скільки встановлено парламентом; той, хто не доплатив – доплачує; а хто переплатив – отримує надлишок назад. Повернення надлишку сплачених податків відбувається відразу (в автоматичному режимі), відсутня будь-яка затримка [23, с.152].  Слід зазначити, що з метою мінімізації часу та витрат підприємств на процедуру сплати податків усі податки підприємства переводять  одним  щомісячним  платежем  на  рахунок  податкової  служби. Подальший  розподіл  податків  між  муніципальним  і  національним бюджетом  здійснюється  податковими  інспекціями [23, с.154]. Наприклад, у Німеччині завдяки існуванню електронної форми звітності податкові  органи  можуть  мінімізувати  кількість  документальних (більш детальних) перевірок платників, оскільки за даними електронної звітності вони мали змогу попередньо проконтролювати сплату податків. Рішення за кожною перевіркою приймається керівником контролюючого  підрозділу  податкового  відомства  і  затверджується  керівником  підрозділу,  що  безпосередньо  займається  нарахуванням  податків [13].  

Податки в Сполучених Штатах Америки (США) мають культовий характер. Для громадян країни не постає питання, сплачувати податок чи ні. Тільки сплачувати, і в терміни та у порядку, визначеному чинним законодавством.

Федеральний уряд здійснює виконавчі  функції, реалізує державну політику, що передбачає адміністрування федеральних фінансів (збирання податків, витрачання бюджетних коштів, управління державнимборгом); управління персоналом федеральних відомств, менеджмент федеральною власністю, а також реалізацію програм фінансової підтримкиштатів і місцевих органів самоврядування.

Основний структурний підрозділ  Мінфіну США є СВД — Служба внутрішніх доходів (Internal Revenue Service), декларована  місія якої: «забезпечення американських  платників податків послугами вищої  якості через допомогу в роз'ясненні  та виконанні податкових зобов'язань, а також застосування податкових законів належним чином і справедливопо відношенню до всіх».

Правовою основою побудови сучасної податкової системи США є федеральна Конституція США та конституції  штатів, та інших правових актах  серед яких важливе місце займає Кодекс внутрішніх доходів (Податковий кодекс США). Служба внутрішніх доходів керується Кодексом внутрішніх доходів, який прийнятий конгресом США. Діяльність СВД поєднує функції власне податковоїслужби і податкової поліції.

Податкова система США складається з трьох рівнів, що відповідає трьом рівням влади: верхньому, де збираються федеральні податки, що надходять в федеральний бюджет; середньому, де збираються податки і збори, що вводятьсязаконами штатів, що надходять до бюджетів штатів, і нижнього, де збираються податки, що надходить до місцевих бюджетів. Законодавчі органи штатів можуть вводити податки, що не суперечать федеральному податкового законодавства, а органи місцевого самоврядування мають право стягувати податки, дозволені їм законодавством штатів.

Федеральний бюджет США формується здебільшого за рахунок прямих податків. Найбільшу питому вагу в загальному федеральному бюджеті США має  прибутковий податок з фізичних осіб. Він може розраховуватись двома способами: дохід окремого громадянина або дохід сім'ї (дохід сім'ї складається з доходів усіх її членів).

Ставка оподаткування коливається  у межах від 15 до 39,6 %. В останні  роки з'явилась тенденція до збільшення мінімуму доходів, які не оподатковуються, та до зменшення максимальної ставки оподаткування (раніше вона становила майже 50 % доходу).

Друге місце в дохідній частині  федерального бюджету займають відрахування на соціальне страхування. Воно здійснюється як роботодавцями, так і найманими працівниками в рівних частках (50 % на 50 %). Відрахування має цільове призначення й тенденцію до підвищення.

Третє місце в дохідній частині  бюджету займає податок на доходи корпорацій. Особливістю цього податку є те, що він сплачується як у федеральний бюджет, так й в бюджети штатів, тобто в місцеві бюджети. Ставка оподаткування у федеральний бюджет становить 34 %. Вона встановлюється за прогресивною шкалою: на перші $50 тис. — 15 %, на наступні $25 тис. — 25 % і понад $25 тис. — 34 %. На доходи від $100 тис. до $335 тис. встановлюється додатковий збір 5 %. Як видно, цей податок має тенденцію до зменшення для підприємств малого та середнього бізнесу і стимулює їх розвиток.

Ставки згаданого податку в  різних штатах визначаються місцевими  органами влади і становлять від 3 % — у штаті Міссісіпі до 12 % — у штаті Айова.

Щодо податку на доходи корпорацій надається багато пільг. Так, з чистого  доходу сплачуються місцеві податки  на доходи, на 100 % дивідендів від дочірніх підприємств, які знаходяться у  повній власності компаній на території  штату, до 80 % дивідендів, одержаних від стягнення податків з місцевих корпорацій, доходи з цінних паперів місцевих штатів, внески в благодійні фонди тощо. Важливе значення мають пільги для корпорацій, які проводять прискорену амортизацію своїх основних фондів або використовують альтернативні види пального (наприклад, надається 50%-ний податковий кредит від вартості обладнання компаніям, які використовують сонячну енергію або енергію вітру). Для деяких видобувних галузей та їх підприємств на 50 % зменшується розмір податку на виснаження надр.

Додатком до цього податку є  податок на надприбуток. Введення його — один із найважливіших податкових важелів впливу здебільшого на монопольні підприємства. В умовах конкурентного ринку, коли діє велика кількість підприємств, ринок сам регулює та встановлює ціни на вироби, які, з одного боку, задовольняють вимоги споживачів, а з другого — встановлюють середні ціни, які наближаються до виробничої ціни. Тому в США для зменшення негативних наслідків і був введений цей податок. Він вирівнює прибуток корпорацій, зменшує внутрішні ціни на той чи інший виріб. Крім того, бюджет одержує додаткові кошти. У монопольних підприємствах США більша частина коштів, як правило, належить державі, яка встановлює та контролює не тільки ціни, а й обсяги виробленої продукції, доступ на ринок виходячи із суспільних потреб громадян держави.

Податок з продажу капітальних  активів. Найбільша ставка оподаткування цих доходів становить 34 %. Об'єктом оподаткування є дохід, одержаний від продажу обладнання, інших основних фондів та майна підприємства.

Акцизні збори займають незначне місце в загальній сумі дохідної частини бюджету. Вони встановлюються на алкогольні та тютюнові вироби, а також на такі послуги, як повітряні перевезення тощо. В останні роки з'явилась тенденція до збільшення кількості підакцизних товарів (на дорогі автомобілі, коштовності, хутро, приватні літаки та ін.) та підвищення ставки оподаткування.

Податок на спадщину нараховується на майно, яке переходить у спадщину або дарується. Ставка залежить від ступеня спорідненості та вартості спадщини. Наприклад, майно вартістю до $10 тис. від сплати податку звільняється. На цінніші подарунки або майно ставка встановлюється за прогресивною шкалою — від 18 до 50 % (найвища ставка застосовується на майно вартістю понад $2,5 млн).

Податкова система Японії характеризується множинністю податків. Усього в країні нараховується близько тридцяти державних і стільки ж - місцевих податків. Вони поділяються на три  основні групи:

І. Прямі прибуткові податки з  юридичних та з фізичних осіб;

ІІ. Прямі податки на майно ( земельний  податок, податок на спадщину та дарування, податок на нерухомість та ін.);

ІІІ. Прямі і непрямі споживчі податки (гербовий збір, податок на споживання та ін.).

В Японії налічується 47 префектур, що об’єднують 3045 міст, селищ, районів, кожен з яких має самостійний бюджет. Вагому роль в його наповненні відіграють префектурні та муніципальні податки та збори.

До переліку префектурних платежів входять: податок на проживання в префектурі; податок з підприємців на кількість співробітників; податок на придбання власності; податок на видовища; податок з транспортних засобів та деякі інші входять.