Основні шляхи оптимізації фінансового стану підприємства

Кожному підприємству необхідна інформація про рентабельність його діяльності. Основним показником рентабельності підприємства є рентабельність реалізації, що розраховується як відношення прибутку від реалізації продукції до всього авансованого капіталу (суми всіх активів). В економічній літературі її часто називають загальною рентабельністю [11, с. 196].

Прибуток від  реалізації залежить від обсягу реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), її структури, собівартості, рівня цін, а також від фінансових результатів інших видів діяльності.

Сума всіх активів (сума основного й оборотного капіталу) залежить від обсягу реалізації і  швидкості обороту капіталу, який визначається відношенням суми обороту  до середньорічної суми основного й  оборотного капіталу. Що швидше обертається капітал на підприємстві, то менше його потрібно для забезпечення випуску планового обсягу продукції. І навпаки, уповільнення оборотності капіталу потребує додаткового залучення засобів для забезпечення того самого обсягу виробництва, реалізації і збуту.

На рівень рентабельності реалізації впливають такі фактори (табл. 2.8):

—зміна частки прибутку на 1 грн. реалізованої продукції;

—зміна фондомісткості продукції;

—зміна оборотності  оборотних коштів.

Таблиця 2.8

Фактори впливу на рентабельність реалізації  продукції в 2010 році

Показник	За 2009	За 2010	Відхилення
1. Валовий прибуток, тис. грн	12345	19098	6753
2. Реалізація  продукції (без ПДВ)	119425	215653	96228
Продовження табл.2.8
3. Середньорічна  вартість основних фондів	112630	131412	18782
4. Середньорічні  залишки матеріальних оборотних  коштів	53696	82640	28944
5. Середньорічна  вартість фондів (ряд. 3 + ряд. 4)	166326	214052	47726
6. Коефіцієнт  фондомісткості продукції (ряд. 3 / ряд. 2), коп.	0,94	0,61	-0,33
7. Коефіцієнт закріплення оборотних коштів (ряд. 4 / ряд. 2)	0,45	0,38	-0,07
8. Прибуток на 1 грн реалізованої продукції (ряд. 1 / ряд. 2), коп.	0,10	0,09	-0,01
9. Рівень рентабельності (ряд. 1 / ряд. 5), %	7,42	8,92	1,50

 

За даними таблиці, рівень рентабельності за звітний період збільшився на 1,5 відсоткового пункту (8,92-7,42).

Вплив факторів на зміну рентабельності розраховується методом ланцюгових підстановок:

1. Вплив за рахунок зміни частки прибутку на 1 грн реалізованої продукції:

Р₁ = (0,09 / (0,94+0,45))*100 = 6,48 %.

тобто вплив  цього фактора становить 6,48 – 7,42 = -0,94%.

Отже, за рахунок  зменшення частки прибутку на 1 грн  реалізованої продукції рівень рентабельності зменшився на -0,94 відсоткового пункту.

2. Вплив за рахунок зміни фондомісткості основних фондів:

Р₂ = (0,09  / (0,61+0,45))*100 = 8,49 %.

Порівнюємо  з попереднім результатом:

8,49 – 6,48 = + 2,01%.

Отже, за рахунок  зменшення фондомісткості продукції  рівень рентабельності збільшився на 2,01 відсоткового пункту.

3. Вплив зміни коефіцієнта закріплення матеріальних оборотних коштів, тобто зміни тривалості обороту оборотних коштів:

8,92 – 8,49 = 0,43 %.

Бачимо, що за рахунок  зменшення тривалості обороту оборотних  коштів рівень рентабельності збільшився на 0,43відсоткового пункту.

Отож, загальний вплив факторів становить 1,50 відсоткового пункту :

(-0,94 + 2,01 + 0,43 = 1,5).

 

РОЗДІЛ 3.

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

 

3.1 Основні напрями підвищення прибутковості підприємства

 

Одним з визначених завдань на сьогодні є забезпечення відносної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку. Така рівновага характеризується високим рівнем фінансової стійкості і платоспроможності підприємства і забезпечується формуванням раціональної структури майна та капіталу, ефективними пропорціями в обсягах формування фінансових ресурсів за рахунок різних джерел, достатнім рівнем самофінансування інвестиційних потреб.

Фінансово-стійка, платоспроможна та кредитоспроможна організація  має конкурентні переваги перед  іншими організаціями тієї ж сфери діяльності в залученні інвестицій, в отриманні кредитів, у виборі постачальників і в підборі кваліфікованих кадрів, своєчасно і повністю погашає свої зобов'язання перед бюджетом, працівниками, засновниками, кредитними і іншими фінансовими установами. Чим вище фінансова стійкість організації, тим більше вона незалежна від зміни ринкової кон'юнктури, тим менше ризик банкрутства.

Фінансова стійкість  та ліквідність балансу є слідством  прояву різних чинників, систематизація яких необхідна для ухвалення раціональних управлінських рішень. По дії управляючого суб'єкта всі чинники можна розділити на зовнішні і внутрішні.

Зовнішні чинники, такі, як коливання кон'юнктури ринку, інфляція, квоти на поставку продукції, диспаритет цін впливають на фінансову стійкість окремого підприємства, але не схильні управлінню. Їх дослідження дозволяє точніше визначити ступінь дії внутрішніх причин на зміну фінансової стійкості.

Внутрішні чинники  діляться на організаційно-управлінські, виробничі, фінансові і роблять  основний вплив на фінансову стійкість. Внутрішні чинники – ця якість управління, стан і використання устаткування і ресурсозберегаючих технологій виробництва, продуктивність праці, об'єм виробництва і реалізації продукції, рівень прибутковості, а також модель управління джерелами фінансових ресурсів.

Підприємство  є комплексною системою і серед  інших принципів організації  його фінансів необхідне виконання  вимог якнайповнішого забезпечення фінансової стійкості, гнучкості і  раціональності. Від успішної їх реалізації залежить ефективність функціонування підприємства і величина його фінансових результатів.

Щодо неї, принцип  гнучкості частково, відображається в аналізі динамічного чинника, принцип раціональності - в загальній  збалансованості системи.

Фінансова стійкість тісно пов'язана із структурою капіталу, і багато дослідників зводять її сутність виключно до цього. Інша частина дослідників розглядає як сутність фінансової стійкості підприємства структуру джерел покриття активів. Для об'єднання існуючих підходів визначення сутності нами запропоновано умовно вважати дані поняття відповідно зовнішньою і внутрішньою сторонами сутність фінансової стійкості, оскільки перша характеристика відображає наскільки підприємство незалежно від зовнішніх кредиторів, а друга - організацію фінансів підприємства, усилюючу або зміцнюючу його фінансову стійкість зсередини.

Найпоширенішою  причиною втрати фінансової стійкості  є наявність помилок у формуванні стратегії фінансового розвитку підприємства, обумовлених змінами  безлічі чинників як зовнішнього, так і внутрішнього середовища.

В умовах ринкової економіки число чинників, що знижують фінансову стійкість підприємства, зростає, тому розробка об'єктивної методики її підвищення, що дозволяє враховувати  найзначущіші показники діяльності підприємства, набуває все більшу значущість.

Рівень фінансової стійкості підприємства міняється  залежно від стадії життєвого  циклу: в окремі періоди об'єми  виробництва і реалізації продукції  зростають, в інші падають.

Циклічність розвитку характерна для всіх суб'єктів господарювання, отже, всі вони можуть тимчасово втрачати фінансову стійкість. Постає задача розділити тимчасову втрату фінансової стійкості і дійсно негативні тенденції, здатні привести до кризи.

Основний шлях забезпечення фінансової стійкості підприємства криється в збільшенні питомої ваги фінансових активів в їх загальній структурі.

Отже, існують  наступні шляхи оптимізації фінансового  стану компанії – оптимізація  результатів діяльності (компанія повинна  більше заробляти прибутки) і раціональне розпорядження результатами діяльності. Проте два вказані шляхи - "заробляти" і "розпоряджатися запрацьованим" - не рівнозначні.

Базою стійкого фінансового положення організації  протягом довгого часу є одержуваний  прибуток. При оптимізації фінансового  стану організації необхідно прагнути, перш за все, до забезпечення прибутковості діяльності.

Можливості  оптимізації стану компанії за рахунок  більш раціонального розпорядження  результатами діяльності ефективні, але  з часом вичерпані.

Підприємство  може придбавати запаси в мінімальних об'ємах, добитися оперативного погашення заборгованості дебіторами, продукцію продавати буквально з конвеєра, не залишаючи ні одиниці готової продукції на складі. Проте не можна скоротити запаси нижче мінімально необхідних, не можна зробити цикл виготовлення виробу меншим, ніж цього вимагає технологія виробництва, можна примусити покупця оплачувати продукцію день в день, але не менш того. Тобто, можливість скорочення оборотних активів компанії закінчиться рано чи пізно.

Створення наднормативної заборгованості перед бюджетом створить додаткове джерело фінансування поточної виробничої діяльності. Це джерело фінансування у вигляді приросту поточних пасивів виникне одноразово і ефект від його виникнення буде вичерпаний через певний час. При цьому сплачувані пені постійно зменшуватимуть прибуток компанії (до моменту погашення заборгованості), тим самим постійно погіршуючи її фінансове положення. Таким чином, тимчасова оптимізація стану компанії за рахунок створення наднормативної заборгованості з часом перетвориться в постійне джерело ослаблення фінансового стану компанії.

Формування  механізму управління фінансовою стійкістю  дозволить керівникам використовувати  його для забезпечення стабільного  функціонування та прогнозування розвитку підприємства в майбутньому. Механізм управління фінансовою стійкістю підприємства є частиною загальної системи управління підприємством, що забезпечує вплив на чинники, від яких залежить загальний результат діяльності суб’єкта.

Процес формування механізму управління фінансовою стійкістю підприємства необхідно розпочати з характеристики його складових, а також визначення послідовності певних етапів. Оскільки механізм будується на основі системного підходу, то правомірним буде виділення таких його складових, як об’єкти та суб’єкти [6].

Отже, перший етап процесу формування повинен включати в себе визначення об’єктів управління; суб’єктів, які б здійснювали  конкретні дії; а також цілей, які переслідують дані суб’єкти.

В нашому випадку  об’єктами є діяльність підприємства ВАТ Хімволокно, виробничий процес, фінансова діяльність, прибуток, фінансові ресурси та ін.

Ціллю є досягнення певного рівня фінансової стійкості  підприємства, за якого підприємство отримувало б прибуток, було платоспроможним  і кредитоспроможним.

На другому етапі проведена оцінка поточного стану та рівня кредитоспроможності.

Враховуючи  показники кредитоспроможності, фінансовий стан підприємства оцінюється як фінансово  не стійкий але протягом періоду, що аналізується він покращується. Як на початок, так і на кінець  2009 року „нормальні” джерела фінансування перевищували запаси.

Але основним негативним чинником є стала збитковість  підприємства, отже у перспективі  підприємство може втратити фінансову  стійкість і платоспроможність  оскільки будучи збитковим, «проїдає» власний і позиковий капітал, і можливо стане банкрутом.

Інструментарій  управління фінансовою стійкістю підприємства представляє собою сукупність засобів, методів, важелів, способів здійснення управлінського впливу [2].

Перехід аграрного  сектора економіки до ринкових умов потребує застосування сучасних методів оцінки господарсько-фінансової діяльності кожного сільськогосподарського підприємства. Впровадження світових стандартів організації та ведення бухгалтерського обліку в Україні власне створило всі необхідні умови для всебічного дослідження фінансової стійкості господарюючих суб’єктів як основи успішного та стабільного розвитку аграрного сектора національної економіки.

Важливе значення в управлінні фінансовою стійкістю  підприємства має періодичне дослідження його фінансової стійкості, вивчення основних факторів, що обумовлюють кризовий розвиток та подолання масштабів кризового стану шляхом впровадження механізмів фінансової стабілізації.

Отже основними  шляхами підвищення фінансової стійкості підприємства ВАТ Хімволокно є:

Для досягнення підвищення фінансової стійкості підприємства слід здійснювати ефективне управління внутрішніми факторами його діяльності, яке полягає в:

• реалізації найефективніших шляхів розширення обсягів активів;
• підтриманні ефективності використання необоротних активів;
• оптимізації складу і структури поточних активів, раціоналізації їх обороту;
• оптимізації структури власних фінансових ресурсів;
• мобілізації залученого капіталу;
• забезпеченні самофінансування за рахунок прибутку, оптимізації податкових платежів, ефективної амортизаційної політики.