Оцінка впливу фінансових ризиків на фінансовий стан підприємства ( на прикладі ВАТ «Дружківський машинобудівний завод»)

 

Сутність методики комплексної (бальною) оцінки фінансового стану  організації полягає в класифікації організацій за рівнем фінансового ризику, тобто будь-яка організація може бути віднесена до певного класу в залежності від набраної кількості балів, виходячи з фактичних значень її фінансових коефіцієнтів. Інтегральна бальна оцінка фінансового стану організації представлена ​​в таблиці 2.4 [9].

 

Таблиця 2.4 - Інтегральна бальна оцінка фінансового стану організації

Показник  фінансового стану	Рейтинг показника	Критерій		Умови зниження критерію
		вищий	нижчий
1.Коефіцієнт абсолютної ліквідності (L 2)	20	0,5 і вище - 20 балів	Менше 0,1 - 0 балів	За кожні 0,1 пункту зниження в порівнянні з 0,5 знімається 4 бали
2.Коефіцієнт «критичної оцінки» (L 3)	18	1,5 і вище - 18 балів	Менше 1 - 0 балів	За кожні 0,1 пункту зниження в порівнянні з 1,5 знімається по 3 бали
3.Коефіцієнт поточної ліквідності (L 4)	16,5	2 і вище - 16,5 бала	Менше 1 - 0 балів	За кожні 0,1 пункту зниження порівняно з 2 знімається по 1,5 бала
4.Коефіцієнт автономії (U 1)	17	0,5 і вище - 17 балів	Менш 0,4 - 0 балів	За кожні 0,1 пункту зниження в порівнянні з 0,5 знімається по 0,8 бала
5.Коефіцієнт забезпеченості власними засобами (U 3)	15	0,5 і вище - 15 балів	Менше 0,1 - 0 балів	За кожні 0,1 пункту зниження в порівнянні з 0,5 знімається по 3 бали
6.Коефіцієнт фінансової стійкості (U 4)	13,5	0,8 і вище - 13,5 бала	Менш 0,5 - 0 балів	За кожні 0,1 пункту зниження в порівнянні з 0,8 знімається по 2,5 бала

 

1-й клас (100-97 балів) - це  організації з абсолютною фінансовою  стійкістю і абсолютно платоспроможні. Вони мають раціональну структуру майна і, як правило, прибуткові.

2-й клас (96-67 балів) - це  організації нормального фінансового  стану. Їхні фінансові показники досить близькі до оптимальних, але по окремих коефіцієнтах допущено певне відставання.

3-й клас (66-37 балів) - це  організації, фінансовий стан  яких можна оцінити як середній. При аналізі балансу виявляється слабкість окремих фінансових показників. Платоспроможність знаходиться на кордоні мінімально допустимого рівня, а фінансова стійкість нормальна. При взаємовідносинах з такими організаціями навряд чи існує загроза втрати коштів, але виконання ними зобов'язань у строк є сумнівним.

4-й клас (36-11 балів) - це  організації з нестійким фінансовим  станом. При взаємовідносинах із  ними є певний фінансовий ризик.  У них незадовільна структура  капіталу, а платоспроможність знаходиться  на нижній межі допустимого. Прибуток, як правило, відсутній або незначний.

5-й клас (10-0 балів) - це  організації з кризовим фінансовим  станом. Вони неплатоспроможні і абсолютно нестійкі з фінансової точки зору. Такі організації збиткові [13].

Існує поняття ступеня  ризику діяльності підприємства в цілому, який залежить від співвідношення його виручки від реалізації та прибутку, а також від співвідношення загальної суми прибутку з тією ж сумою, але зменшеної на величину обов'язкових витрат і платежів з прибутку, розміри яких не залежать від розмірів самого прибутку.

Показник співвідношення виручки від реалізації (або виручки за вирахуванням змінних затрат) та прибуток від реалізації називається "операційний левередж" і характеризує ступінь ризику підприємства при зниженні виручки від реалізації.

Загальна формула, за якою можна визначити рівень операційного левереджа при одночасному зниженні цін і натурального обсягу, - така:

 

                               Л1 = (Л2 х Іц + Л3 х Ін): Ів                                             (2.5)

 

де Л1 - рівень операційного левереджа;

Л2 - рівень операційного левереджа при зниженні виручки від реалізації за рахунок зниження цін;

Л3 - рівень операційного левереджа при зниженні виручки від реалізації за рахунок зниження натурального обсягу реалізації;

Іц - зниження цін (у відсотках до базисної виручки від реалізації);

Ін - зниження натурального обсягу продажів (у відсотках до базисної виручки від реалізації);

Ів - зниження виручки від  реалізації (у відсотках).

Можливий випадок, коли падіння  виручки від реалізації відбувається в результаті зниження цін при  одночасному зростанні натурального обсягу продажів. У цьому випадку формула перетвориться в іншу:

 

                             Л1 = (Л2 х Іц - Л3 х Ін): Ів                                               (2.6)

 

Ще один варіант. Виручка  від реалізації знижується при зростанні  цін та зниженні натурального обсягу продажів. Формула для цих умов приймає наступний вигляд:

                              Л1 = (Л3 х Ін - Л2 х Іц): Ів                                              (2.7)

 

Таким чином, рівень операційного левереджа вимірюється і оцінюється по-різному залежно від того, за рахунок яких чинників може відбутися зменшення виручки від реалізації: тільки в результаті зниження цін, тільки в результаті зниження натурального обсягу продажів, або, що набагато реальніше, за рахунок поєднанням обох цих факторів. Знаючи це, можна регулювати ступінь ризику, використовуючи кожен фактор в тій чи іншій мірі, в залежності від конкретних умов діяльності підприємства [22].

На відміну від операційного, фінансовий левередж має на меті виміряти не рівень ризику, що виникає в процесі реалізації підприємством своєї продукції (робіт, послуг), а рівень ризику, пов'язаного з недостатністю прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства. Іншими словами, мова йде про ризик не розплатитися за зобов'язаннями, джерелом виплати яких є прибуток. При розгляді цього питання важливо врахувати деякі обставини. По-перше, такий ризик виникає у разі зменшення прибутку підприємства. Динаміка прибутку не завжди залежить від динаміки виручки від реалізації. Крім того, підприємство формує свій прибуток не тільки від реалізації, але і від інших видів діяльності. Коли ми говоримо про достатність або недостатності прибутку як джерела певних виплат, про ризик зниження цього джерела, у розрахунок повинен прийматися весь прибуток, а не тільки прибуток від реалізації.

Загальна сума прибутку підприємства в першу чергу зменшується на величину податку на прибуток. Ризик породжується тією обставиною, що у складі витрат і платежів з прибутку є такі, які повинні бути здійснені обов'язково, незалежно від величини прибутку і взагалі від її наявності або відсутності.

До таких витрат належать:

• дивіденди за привілейованими акціями та відсотки за облігаціями, випущеними підприємством;
• відсотки за банківські кредити в частині, що сплачується за рахунок прибутку. Сюди відносяться: суми відсотків за кредитами банків, отриманими на заповнення нестачі оборотних коштів (цей кредит є цільовим і видається за спеціальним кредитним договором з установою банку). У договорі передбачаються конкретні умови видачі кредиту та заходи, які має провести підприємство для відновлення необхідної суми оборотних коштів;
• відсотки за кредити на придбання основних засобів, нематеріальних та інших необоротних активів;
• суми оплати відсотків за коштами, взятими в борг у інших підприємств і організацій;
• штрафні санкції, які підлягають внесенню до бюджету. Сюди відносяться штрафи та витрати з відшкодування збитків у результаті недотримання вимог з охорони навколишнього середовища; штрафи за отримання необгрунтованого прибутку внаслідок завищення цін, приховування або заниження прибутку та інших об'єктів оподаткування; інші види штрафних санкцій, що підлягають внесенню до бюджету.

Чим більше ці та інші витрати, що носять аналогічний характер, тим  більше ризик підприємства. Ступінь фінансового ризику вимірюється часткою від ділення прибутку за вирахуванням податку на прибуток до прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, за винятком обов'язкових витрат і платежів, що не залежать від його величини. Цей показник називається фінансовий левередж. Фінансовий ризик тим вище, чим вище базисне співвідношення названих величин [23].

Таким чином, фінансові ризики - це спекулятивні ризики, для яких можливий як позитивний, так і негативний результат. Їх особливістю є ймовірність настання збитку в результаті проведення таких операцій, які за своєю природою є ризикованими. В основі управління фінансовими ризиками лежать цілеспрямований пошук і організація робіт з оцінки, уникненню, утримання, передачі та зниження ступеня ризику. Кінцевою метою управління фінансовими ризиками є отримання найбільшого прибутку при оптимальному, прийнятному для підприємства співвідношенні прибутку і ризику.

2.3 Організаційно-економічні механізми нейтралізації фінансових ризиків на підприємстві

 

Внутрішні механізми нейтралізації  фінансових ризиків являють собою  систему методів мінімізації  їх негативних наслідків, які обираються і здійснюються в рамках самого підприємства.

Основним об’єктом використання внутрішніх механізмів нейтралізації  являються всі види допустимих фінансових ризиків, значна частина ризиків  критичної групи, а також не страховані катастрофічні ризики, якщо вони приймаються  підприємством в силу об’єктивної  необхідності. В сучасних умовах внутрішні  механізми нейтралізації охоплюють  переважно частину фінансових ризиків підприємства. Перевагою використання внутрішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків є високий ступінь альтернативності управлінських рішень, що приймаються. Вони виходять із конкретних умов здійснення фінансової діяльності підприємства і його фінансових можливостей, дозволяють в найбільшому степені врахувати вплив внутрішніх факторів на рівень фінансових ризиків в процесі нейтралізації їх негативних наслідків [6].

Система внутрішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків  передбачає використання наступних основних методів.

1. Уникнення ризику. Цей напрям нейтралізації фінансових ризиків є найрадикальнішим і полягає в розробці таких заходів внутрішнього характеру, які повністю виключають конкретний вид фінансового ризику. До числа основних із них відносяться:

- відмова від здійснення фінансових операцій, рівень ризику яких надмірно високий. Не дивлячись на високу ефективність цього способу, його використання носить обмежений характер, так як більшість фінансових операцій пов’язані із здійсненням основної виробничо-комерційної діяльності підприємства, забезпечуючи регулярні надходження доходів і формування прибутку;

- відмова від використання позикового капіталу. Зниження частки позикових фінансових засобів в господарському обороті дозволяє уникнути одного із найсуттєвіших фінансових ризиків – втрати фінансової стійкості підприємства. Разом з тим таке уникнення ризику веде за собою зниження ефекту фінансового левериджу, тобто можливості отримання додаткової суми прибутку на вкладений капітал;

- відмова від надмірного використання оборотних активів в низько ліквідних формах. Підвищення рівня ліквідності активів дозволяє уникнути ризику неплатоспроможності підприємства в майбутньому періоді. Проте таке уникнення ризику не лишає підприємству додаткових доходів від розширення об’єму продаж продукції в кредит і частково породжує нові ризики, пов’язані з порушенням ритмічності операційного процесу через зниження розміру страхових запасів сировини, матеріалів, готової продукції;

- відмова від використання тимчасово вільних грошових активів в короткострокових фінансових вкладеннях. Цей спосіб дозволяє уникнути депозитного і процентного ризику, але породжує інфляційний ризик, а також ризик упущеної вигоди.

Перелічені та інші форми  уникнення фінансового ризику, не дивлячись на свій радикалізм, позбавляють підприємство додаткових джерел формування прибутку, і відповідно негативно впливають на темпи його економічного розвитку і ефективність використання власного капіталу. Тому в системі внутрішніх механізмів нейтралізації ризиків їх уникнення повинно здійснюватись дуже зважено при наступних основних умовах:

• якщо відмова від одного фінансового ризику не тягне виникнення другого ризику вищого чи такого ж рівня;
• якщо рівень ризику не зрівнюваний з рівнем доходності фінансової операції за шкалою “доходність – ризик”;
• якщо фінансові втрати по даному виду ризику перевищують можливості їх відшкодування за рахунок власних фінансових засобів підприємства;
• якщо розмір доходу від операції, що створює певні види ризику, не суттєвий, тобто займає незначну питому вагу в формованому позитивному грошовому потоці підприємства;
• якщо фінансові операції не характерні для фінансової діяльності підприємства, носять інноваційний характер і по ним відсутня інформаційна база, що необхідна для визначення рівня фінансових ризиків і прийняття відповідних управлінських рішень.

2. Лімітування концентрації ризику. Механізм лімітування концентрації фінансових ризиків використовується за звичай по видам, які виходять за межі допустимого їх рівня, тобто по фінансовим операціям, здійснюваним в зоні критичного чи катастрофічного ризику. Таке лімітування реалізується шляхом встановлення на підприємстві відповідних внутрішніх фінансових нормативів в процесі розробки політики здійснення різних аспектів фінансової діяльності.