Оцінка впливу фінансових ризиків на фінансовий стан підприємства ( на прикладі ВАТ «Дружківський машинобудівний завод»)

Процентний ризик несе емітент, що випускає в обіг середньострокові і довгострокові цінні папери з фіксованим відсотком при поточному  зниженні середньоринкового відсотка в порівнянні з фіксованим рівнем.

Цей вид ризику при швидкому зростанні відсоткових ставок в  умовах інфляції має значення і для  короткострокових цінних паперів [32].

Кредитний ризик - небезпека  несплати позичальником основного  боргу і відсотків, належних кредитору. Кредитний ризик можна розглядати як одну з форм ризику прямих фінансових втрат. В свою чергу ризики прямих фінансових втрат під розподіляються на біржові ризики, селективні та ризик банкрутства.

Біржовий ризик - це небезпека  втрат від біржових угод: ризик  неплатежу по комерційних справах, ризик неплатежу комісійної винагороди брокерської фірми і т. д.

Селективні ризики - це ризики хибного вибору способу вкладення капіталу, виду цінних паперів для інвестування в порівнянні з іншими.

Ризик банкрутства являє  собою небезпеку в результаті втрати власного капіталу і нездатності розрахуватися за зобов'язаннями. У результаті підприємство стає банкрутом. Таким чином, ризик банкрутства - це найбільш небезпечні наслідки селективного ризику [35].

Ризики, пов'язані зі зміною попиту на продукцію підприємства, виникають у зв'язку з тим, що у  випадку зниження виручки від  реалізації прибуток від реалізації зменшується в значно більшому ступені. Джерелом ризику в даному випадку є операційний левередж. Він вимірюється одним з двох показників, в залежності від конкретних проявів зниження попиту на продукцію підприємства: або знижуються ціни, або зменшується натуральний обсяг збуту.

Чим вище операційний левередж, тим вище рівень ризику втрати підприємством  прибутку. Зрозуміло, що у випадку  зниження цін операційний левередж вище, ніж при зниженні натурального обсягу продажів, тому що остання ситуація забезпечує скорочення змінних витрат, яке частково компенсує втрати прибутку.

Інший вид ризику, пов'язаного  зі зміною попиту на продукцію підприємства, - небезпека недостатності прибутку для здійснення всіх обов'язкових  витрат і платежів, встановлених, як правило, або у твердих сумах, або розрахунково, але незалежно  від розміру прибутку. Якщо прибуток від реалізації знижується, то одночасно  може знизитися і загальна сума прибутку, що є безпосереднім джерелом таких  витрат і платежів. Джерелом ризику в цьому випадку виступає фінансовий левередж, який вимірюється як відношення загального прибутку підприємства до прибутку за вирахуванням всіх обов'язкових  витрат і платежів. Чим вище рівень фінансового левереджу, тим вище ступінь ризику при зниженні попиту на продукцію підприємства.

Ризики, пов'язані із залученням позикових коштів як джерело фінансування - це ризики помилок у розрахунках  ефективності такого залучення. Позикові кошти взагалі доцільно залучати лише у випадках, коли віддача від  них перевищує рівень відсотків  за кредити. Цей процес називають  фінансовим важелем. Перевага фінансового  важеля полягає в тому, що можна  капітал, взятий в борг під фіксований відсоток, використовувати для інвестицій, що приносять прибуток, що перевищує  сплачений відсоток. Різниця є  додатковим прибутком підприємства-позичальника, ризик полягає в тому, що якщо прибуток від позикового капіталу нижче  ціни кредиту, підприємство несе тим  більше втрат, чим більше величина позикових  коштів, тому що різниця між ціною  кредиту та прибутком, отриманим  в результаті його використання, - це вже збиток підприємства.

Всі види фінансових ризиків  піддаються кількісній оцінці. Ця оцінка може і повинна бути різносторонньою. По-перше, оцінюється ймовірність настання фінансових втрат, по-друге, визначається розмір можливого збитку, по-третє, розраховуються межі допустимих помилок  у прогнозних розрахунках, що не приводять до серйозного погіршення фінансового стану підприємства. Особливості різних видів ризиків припускають неоднакові підходи до їх кількісної оцінки. Але у всіх випадках ризик є ймовірнісної категорією, тому його кількісне вимірювання не може бути однозначним і визначеним [23].

1.3 Теоретичні підходи до оцінки та управління фінансовими ризиками

Сьогодні управління ризиками є ретельно спланованим процесом. Управління фінансовим ризиком можна охарактеризувати як сукупність методів, прийомів і заходів, що дозволяють певною мірою прогнозувати настання ризикових подій і вживати заходів до виключення або зниження негативних наслідків настання таких подій [1].

З сучасних позицій прийняття  рішення щодо попередження можливих втрат розрізняють такі підходи  до управління ризиками: активний, адаптивний і консервативний (пасивний):

- активне управління означає максимальне використання наявної інформації і засобів для мінімізації ризиків. При такому підході управляючі дії повинні випереджати або упереджувати ризикові чинники і події, які можуть вплинути на реалізацію проведеної операції. Очевидно, що даний підхід передбачає витрати на прогнозування та оцінку ризиків, а також організацію їх безперервного контролю та моніторингу;

- адаптивний підхід до управління ризиком будується на принципі «вибору меншого із зол», тобто на адаптації до ситуації, що склалася. При такому підході управляючі дії здійснюються в ході проведення господарської операції як реакція на зміни середовища. У цьому випадку запобігається лише частина можливих втрат;

- консервативний підхід - управління спрямоване на локалізацію шкоди, нейтралізацію його впливу на подальші події. Якщо ризикова подія настала, збиток від нього поглинається учасниками операції. Зазвичай витрати на управління ризиком при такому підході мінімальні, проте можливі втрати можуть бути досить великі [31].

Система управління фінансовими  ризиками складається з двох підсистем - керованої (об'єкт управління) і  керуючої (суб'єкта управління):

- об'єктом управління тут виступають ризикові операції та виникають при цьому фінансові відносини між учасниками господарської діяльності в процесі її здійснення. Подібні відносини виникають між страхувальником і страховиком, позичальником і кредитором, замовником і підрядником, партнерами по бізнесу тощо;

- суб'єкт управління - це група людей (фінансовий менеджер, фахівець із ризиків тощо), яка за допомогою різних прийомів і методів здійснює цілеспрямований вплив на об'єкт управління.

Головними завданнями суб'єкта управління є: виявлення областей підвищеного  фінансового ризику;оцінка ступеня  ризику; аналіз прийнятності даного рівня  ризику для організації; розробка в  разі потреби заходів щодо попередження або зниження ризику; у разі, коли ризикове подія відбулася, вжиття заходів  до максимально можливого відшкодування  заподіяної збитку [5].

Управління фінансовими  ризиками здійснює певні функції. Ці функції поділяються на дві основні  групи, обумовлені комплексним змістом  ризик-менеджменту:

• функції управління фінансовими ризиками підприємства як керуючої системи (склад цих функцій в цілому характерний для будь-якого виду менеджменту, хоча і має враховувати його специфіку);
• функції управління фінансовими ризиками як спеціальної області управління підприємством (склад цих функцій визначається конкретним об'єктом даної функціональної системи управління).

Управління фінансовими  ризиками підприємства основане на певних принципах, основними із яких є:

1.Усвідомлення прийняття ризиків. Фінансовий менеджер повинен усвідомлено йти на ризик, якщо він сподівається отримати відповідний дохід від здійснення фінансової операції. Звичайно, по окремим операціям після оцінки рівня ризику можна застосувати тактику “уникнення ризику”, але повністю виключити ризик з фінансової діяльності підприємства неможливо, так як фінансовий ризик - об’єктивне явище, яке властиве більшості господарських операцій.

2.Управління ризиками, що приймаються. До складу портфеля фінансових ризиків повинні включатися переважно ті, що піддаються нейтралізації в процесі управління незалежно від їх суб’єктивної чи об’єктивної природи. А такі ризики, що не підлягають управлінню, наприклад, ризики форс-мажорної групи, можна лише передати страховику.

3.Незалежність управління окремими ризиками. Ризики є незалежними один від одного і фінансові втрати по одному з ризиків портфеля не обов’язково збільшить ймовірність настання ризикового випадку по іншим фінансовим ризикам, тобто фінансові втрати по різним видам ризиків є незалежними один від одного і в процесі управління ними вони повинні нейтралізуватися індивідуально.

4.Співставлення рівня ризиків, що приймаються з рівнем доходності фінансових операцій. Підприємство повинно приймати в процесі здійснення фінансової діяльності лише ті види фінансових ризиків, рівень яких не перевищує відповідного рівня доходності по шкалі “доходність-ризик”. Будь-який вид ризику, по якому його рівень вище рівня очікуваної доходності (з включенням до неї премії за ризик ) повинен бути підприємством відхилений (або повинні бути переглянути розмір премії за даний ризик ).

5.Співставлення рівня ризиків, що приймаються з фінансовими можливостями підприємства. Очікуваний розмір фінансових втрат підприємства повинен відповідати тій частці капіталу, яка забезпечує внутрішнє страхування ризиків. Інакше настання ризикового випадку призведе до втрати певної частини активів, що забезпечує інвестиційну або операційну діяльність підприємства. Розмір ризикового капіталу, що включає і відповідні внутрішні страхові фонди, повинен бути визначений наперед підприємством і повинен слугувати рубежем прийняття тих видів фінансових ризиків, які не можуть бути передані партнеру по операції чи зовнішньому страховику.

6.Економічність управління  ризиками. Витрати підприємства на нейтралізацію відповідного фінансового ризику не повинні перевищувати суму можливих фінансових збитків по ньому.

7. Врахування факторного часу в управлінні ризиками. Чим довший період здійснення фінансових операцій, тим ширший діапазон супутніх їй ризиків, тим менша можливість забезпечити нейтралізацію їх негативних фінансових наслідків. При необхідності здійснення таких фінансових операцій підприємство повинно забезпечити отримання необхідного додаткового рівня доходності по ній не лише за рахунок премій за ризик, але й премій за ліквідність.

8.Врахування фінансової стратегії підприємства в процесі управління ризиками. Система управління фінансовими ризиками повинна базуватися на загальних критеріях вибраної підприємством фінансової стратегії, а також фінансової політики по окремих напрямах фінансової діяльності.

9.Врахування можливості передачі ризиків. Прийняття ряду фінансових ризиків є неспівставним з фінансовими можливостями підприємства по нейтралізації їх негативних наслідків при ймовірнісному настанні ризикового випадку.

З урахуванням розглянутих принципів на підприємстві формується спеціальна політика управління фінансовими ризиками.

Політика управління фінансовими  ризиками являє собою частину  загальної фінансової стратегії  підприємства, яка полягає в розробці системи заходів по нейтралізації можливих фінансових наслідків ризиків пов’язаних із здійсненням різноманітних аспектів фінансової діяльності.

Формування і реалізація політики управління фінансовими ризиками передбачає здійснення наступних заходів:

1.Ідентифікація окремих  видів ризиків пов’язаних з  фінансовою діяльністю підприємства. Процес ідентифікації окремих видів фінансових ризиків здійснюються за наступними трьома етапами:

На першому етапі визначають властиві їм зовнішні чи систематичні види фінансових ризиків.

На другому етапі визначається перелік внутрішніх або несистематичних  фінансових ризиків, які властиві окремим  видам фінансової діяльності або  намічених фінансових операцій підприємства ( ризик зниження фінансової стабільності, ризик неплатоспроможності, структурний  ризик, кредитний ризик ).

На третьому етапі формується запропонований загальний портфель фінансових ризиків, що пов’язані з  майбутньою фінансовою діяльністю підприємства (що включають можливі систематичні і несистематичні фінансові ризики ).

2.Оцінка широти і достовірності  інформації, необхідної для визначення  рівня фінансових ризиків. В процесі оцінки якості інформаційної бази перевіряється її повнота для характеристики окремих видів ризиків; можливість побудови необхідних рядів динаміки; можливість співставлення оцінки сум фінансових збитків на єдиному рівні цін; надійність джерел інформації (власна інформаційна база, статистичні дані, що публікуються). Недостовірна чи неякісна інформаційна база, яка використовуються в процесі оцінки рівня фінансових ризиків посилює суб’єктивізм такої оцінки, а відповідно знижує ефективність всього наступного процесу ризик-менеджменту.

3.Вибір і використання  відповідних методів оцінки ймовірності  настання ризикової події по  окремим видам фінансових ризиків. Вибір конкретних методів оцінки визначаються наступними факторами:

• видом фінансового ризику;
• повнотою і достовірністю інформаційної бази сформованої для оцінки рівня ймовірності різних фінансових ризиків;
• рівнем кваліфікації фінансових менеджерів, що здійснюють оцінку;
• технічною і програмною оснащеністю фінансових менеджерів;
• можливістю залучення до оцінки складних фінансових ризиків кваліфікованих експертів.