Місцеві податки та збори, їх сутність та значення

Ставки збору встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 кв. метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі від 0,03 до 0,15 відсотка мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. [11, с.294]

При визначенні ставки збору сільські, селищні та міські ради враховують місцезнаходження  спеціально  відведених місць для паркування транспортних засобів, площу спеціально відведного місця, кількість місць для паркування транспортних засобів, спосіб поставлення транспортних засобів на стоянку, режим роботи та їх заповнюваність.

Ставка збору та порядок сплати збору до бюджету встановлюються відповідною сільською, селищною або міською радою.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному кварталу. Збір сплачується до місцевих бюджетів авансовими внесками до 30 числа (включно) кожного місяця (у лютому до 28 (29) включно) за місцем розташування спеціально відведеного місця для паркування транспортних засобів. Остаточна сума збору, обчислена відповідно до податкової декларації за податковий (звітний) квартал (з урахуванням  фактично внесених авансових платежів), сплачується у строки, визначені для квартального податкового періоду. [11, с.294]

Збір за місця для паркування транспортних засобів сплачується водіями на місці паркування. [12, с.368]

Місцеві ради визначають перелік органів, які справляють цей збір і несуть відповідальність за його перерахування до відповідного місцевого бюджету. [8, с.98]

Туристичний збір - це місцевий збір, кошти від якого зараховуються до місцевого бюджету. [3,розділ ХІІ, ст.268]

Платниками збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення  туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити місце в зазначений строк. [11, с.302]

Не сплачують туристичний збір такі особи (таблиця 2.3.):

                                          Таблиця 2.3 Особи, які не можуть бути платниками збору

Особи, що не є платниками туристичного збору:

а) які постійно проживають, у тому числі на умовах договорів найму, у селі, селищі або місті, радами яких встановлено такий збір

б) які прибули у відрядження;

в) інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів І групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого)

г) ветерани війни

д) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

е) особи, які прибули за путівками та в санаторії та пансіонати

[11, с.303]

Ставка встановлюється у розмірі від 0,5 до 1 відсотка до бази справляння збору. Базою справляння є вартість усього періоду проживання (ночівлі) за вирахуванням податку на додану вартість.

До вартості проживання не включаються витрати на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), телефонні рахунки, оформлення закордоних паспортів, дозволів на в’їзд, обов’язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду. [11, с.303]

Згідно з рішенням сільської, селищної та міської ради справляння збору може здійснюватися:

адміністраціями готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та іншими закладами готельного типу, санаторно-курортними закладами;

квартирно-посередницькими організаціями, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки (квартири), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;

юридичними особами або фізичними особами-підприємцями, які уповноважуються сільською, селищною або міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.

Податкові агенти справляють збір під час надання послуг, пов’язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею), і зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання. [11, с.304]

Збір сплачується до місцевих бюджетів авансовими внесками до 30 числа (включно) кожного місяця (у лютому до 28 (29) включно). Суми нарахованих щомісячних авансових внесків відображаються у квартальній податковій декларації. Остаточна сума збору, обчислена відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал, сплачується у строки, визначені дял квартального податкового періоду.

Базовий податковий період дорівнює календарному кварталу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМА  ФОРМУВАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

 

 

Управління фінансовими ресурсами на рівні адміністративно-територіальних утворень здійснюють органи місцевого самоврядування. Вони керуються певними методами та принципами згідно з чинним законодавством України, що є головними складовими фінансової науки у сфері управління. На основі цих складових визначилися загальні правила формування та використання фінансових ресурсів як державою, так і місцевою владою [23, 41].

Процес управління формуванням і використанням фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування є досить складним та трудомістким. Він вимагає узгодження інструментів управління та послідовного поєднання усіх наукових методів в єдину дослідницьку систему, яка має забезпечувати розробку методологічних підходів до вирішення поставлених управлінських цілей. Тому досить часто органи місцевого самоврядування стикаються з різноманітними проблемами управління місцевими фінансовими ресурсами [24].

Головним недоліком, що порушує основу системного підходу під час управління фінансовим ресурсами на місцевому рівні, є відсутність стимулів до ефективного управління фінансовими ресурсами в органах місцевого самоврядування. Тому, необхідно розробити механізм управління фінансовими ресурсами, який забезпечуватиме: реальну участь населення у формуванні і використанні місцевих бюджетів; розробку і практичне застосування проектних форм управління на рівні місцевого самоврядування; розвиток інформаційних технологій на місцевому рівні. Такий механізм може стати фінансовою основою соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальної одиниці[25, 335].

Нині вирішальне значення для забезпечення фінансової основи місцевого самоврядування мають здебільшого доходи місцевих бюджетів. Вони виконують важливу роль у соціально-економічному розвитку території, адже саме з місцевих бюджетів здійснюється фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров’я населення, засобів масової інформації, також фінансуються різноманітні молодіжні програми, видатки по упорядкуванню населених пунктів [26, 167].  

Аналізуючи міський бюджет, можна сказати, що вибір в якості основного джерела фінансового забезпечення державних бюджетних коштів хоча і дозволяє певним чином стабілізувати матеріально-ресурсну базу місцевого самоврядування та забезпечити виконання в мінімальному обсязі зобов’язань перед населенням, в той же час надмірно обмежує самостійність у вирішенні питань місцевого значення, знижує зацікавленість влади у формуванні та розвитку власних господарських потенціалів, породжує утриманські настрої [27].

Таким чином, простежуємо основні проблеми в управлінні місцевими бюджетами: мізерність власних дохідних джерел, майже повна  залежність від  державного бюджету, непрозорість  бюджетних відносин у наданні фінансової  допомоги з центру,  відсутність стимулів у додатковому одержанні доходів та економічному витрачанні  бюджетних коштів [26, 167].  

Актуальною на сучасному етапі розвитку нашої країни є питання ефективного управління комунальними підприємствами (школи, дитячі садки, лікарні). Відсутність у місцевих органів влади фінансових гарантій при покладенні на них державою додаткових обов’язків і при переданні неліквідної державної власності є причиною слабкості економічних основ місцевого самоврядування, тому для зміцнення матеріальних основ органів місцевого самоврядування, об’єкти комунальної власності  повинні мати таку структуру та обсяги, які б відповідали потребам населення даної адміністративно-територіальної одиниці [26, 167].

Для ефективного управління фінансовими ресурсами необхідно здійснити:

-  удосконалення законодавчої бази, нормативно-правових актів та інструктивних документів, що підвищують ефективність управлінського контролю за формуванням і використанням фінансових ресурсів;

-  визначення нових стратегічних напрямків процесу управління фінансовими ресурсами та вдосконалення структури органів управління шляхом створення умов для ефективного формування та цільового використання фінансових ресурсів, впровадження контрольних матеріалів та тенденцій минулих років;

-  розробка механізму взаємодії органів контролю в сфері управління шляхом зміцнення взаємодії органів Державної казначейської служби України з фінансовими інспекціями, органами внутрішніх справ, прокуратури тощо;

-  проведення заходів, спрямованих на ефективність зовнішнього та внутрішнього фінансового контролю через вдосконалення міжбюджетних відносин, інформаційно-технічного забезпечення територіальних управлінь органів управління, механізму взаємодії органів місцевого самоврядування із суб’єктами господарювання [28, 99-100].

Місцеві бюджети виконують свої функції безпосередньо через здійснення видатків. Існує загострена потреба вдосконалення саме видаткової частини, щоб задовольнити потреби усіх верств населення. Видатки місцевих бюджетів мають велике значення і вплив на соціальний рівень громади та виступає гарантом економічної стабільності конкретних територій та держави в загалі.   Бухгалтерський облік в установах державної форми власності є системою контролю за належним використанням бюджетних та позабюджетних коштів. Найбільш специфічними об’єктами в обліку є доходи, видатки і результати виконання кошторису [29].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

     Існування місцевих  податків і зборів відповідає  інтересам територіальних громад, від імені яких діють місцеві  органи влади. Метою введення  місцевих податків та зборів є забезпечення місцевих органів влади коштами, необхідними для здійснення їх завдань та функцій, що перебувають в самостійному розпорядженні.

     Метод регулювання  місцевих бюджетів як вилучення  надлишків бюджетних коштів до  бюджету вищого рівня та застосування індивідуальних підходів до встановлення нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів має багато недоліків: він не тільки негативно виливає на дохідну базу місцевих бюджетів, а й позбавляє місцеві органи влади стимулів до збільшення своїх доходів.

      Розвиток  системи вітчизняного місцевого  оподаткування має низку недоліків, основними з яких є:

- незначна фіскальна роль  місцевих податків і зборів  і, як наслідок – низька їх  питома вага в доходах місцевих  бюджетів,

- відсутність прав органів місцевого самоврядування щодо запровадження на своїй території власних податків і зборів;

- другорядна роль місцевих  податків і зборів у порівнянні  із загальнодержавними;

- наявність місцевих податків, витрати на адміністрування яких перевищують надходження;

- невеликий перелік місцевих  податків і зборів порівняно  з іншими країнами.

     Подолання комплексу  структурних проблем податкової  системи стосовно місцевого оподаткування  є ключовим завданням раціоналізації  податкової системи, яка забезпечує підвищення дохідної бази місцевих бюджетів. В умовах світової фінансової кризи необхідно особливу увагу звернути на економічний досвід розвитку зарубіжних країн, зокрема в області місцевих податків. Муніципальними органами за рахунок місцевих податків здійснюється значна частина капітальних вкладень в економічну інфраструктуру - будівництво та утримання транспортних комунікацій, ліній зв'язку, систем промислового водопостачання, очисних споруджень, підготування земельних ділянок до промислової забудови та інше. Ці вкладення не розраховані на одержання прибутку, але непрямим шляхом забезпечують підвищення її для приватного капіталу та відіграють роль одного з найважливіших чинників розвитку і регулювання економіки. Стимулюючий вплив податкових пільг можна розглядати як форму непрямого субсидування підприємницької діяльності.

В результаті опрацювання матеріалів виявлено, що місцеві бюджети – це не просто балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються і витрачаються на відповідній території, а й важлива фінансова категорія, основу яких становить система фінансових відносин, що складається між місцевими та державним бюджетом. Місцеві бюджети є головним каналом доведення до населення кінцевих результатів суспільного виробництва, спрямованих на суспільне споживання. Саме через них суспільні фонди споживання розподіляються в територіальних розрізах. Крім того, саме з місцевих бюджетів фінансується розвиток галузей виробничої сфери, в першу чергу місцевої промисловості і комунального господарства.

Практичне дослідження процесу формування місцевих бюджетів довело, що на сьогоднішній день місцеві органи влади не володіють достатніми фінансовими ресурсами для організації управління економікою і соціальною сферою на своєму рівні. Це обумовлено цілою низкою обставин: