Місцеві податки та збори, їх сутність та значення

 розподіл і використання  грошових коштів між галузями  економіки;

контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств підвідомчих органів місцевого самоврядування.

Місцеві ради самостійно визначають напрямки використання коштів своїх бюджетів. Основним суб’єктом управління повинні стати постійні комісії місцевих Рад, в їх розпорядження мають бути передані відповідні грошові фонди.

Ключову роль у становленні системи самостійних місцевих бюджетів відіграють їхні доходи та способи, основі яких вони формуються. [15, с.28]

Держава бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів,  здійснює  контроль за законним, доцільним та ефективним витрачанням коштів. Вона   гарантує органам місцевого самоврядування  дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами. [1, ст.62]

Джерела доходів місцевих бюджетів формуються відповідно до законодавства України, зокрема Бюджетного кодексу, а також рішеннями відповідних рад народних депутатів. [14, с.373]

Доходи в свою чергу класифікуються за такими розділами:

-  податкові надходження;

-  неподаткові надходження;

-  доходи від операцій з  капіталом;

- трансферти. [19, с.57]

Доходи місцевих бюджетів утворюються за рахунок сплати фізичними і юридичними особами податків, зборів і інших обов’язкових платежів, надходжень з інших джерел, встановлених законодавством України. У місцеві бюджети зараховуються такі податки та збори:

- податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

- єдиний податок;

- збір за провадження деяких  видів підприємницької діяльності;

- збір за місця для паркування  транспортних засобів;

- туристичний збір.

Місцеві податки та збори як власне джерело бюджетів місцевого самоврядування становлять лише 2-3 % від доходів місцевих бюджетів. [15, с.159]

Доходи  місцевого  бюджету зараховуються до загального або спеціального  фонду  місцевого   бюджету   відповідно   до   вимог Бюджетного  кодексу  України. [1, ст.63]

Загальний фонд бюджету включає:

1) усі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування  до спеціального фонду;

2) усі видатки бюджету за рахунок  загальних надходжень бюджету;

3) різницю між доходами і видатками  загального фонду бюджету.

Спеціальний фонд бюджету включає:

1) бюджетні призначення на видатки  за рахунок конкретно визначених  джерел надходжень;

2) гранти або дарунки (у вартісному  обрахунку), одержані розпорядниками  бюджетних коштів на конкретну  мету;

3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету. [19, с.123]

Видатки бюджету - кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. До видатків бюджету не належать: погашення  боргу;  надання  кредитів з бюджету; розміщення  бюджетних  коштів на депозитах;   придбання   цінних паперів;  повернення  надміру  сплачених до бюджету сум податків і зборів та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування. [2, ст.2]

Збільшення ролі місцевих податків і збільшення частки доходів є головним напрямком зміцнення місцевих бюджетів, розширення їхньої фінансової автономії.

 

 

1.3. Правова основа справляння місцевих податків та зборів в Україні

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння місцевих податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік місцевих податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. [3, ст.1]

На основі кодексу формується фінансове забезпечення загальнодержавного та місцевих бюджетів. Він охоплює сфери комерційної та некомерційної діяльності як юридичних, так і фізичних осіб, тобто платників податків.

Справляння місцевих податків та зборів має ґрунтуватись на таких принципах як:  
- загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати місцеві податки та збори,  платником яких вона є згідно з положеннями ПКУ;

- рівність усіх платників перед  законом незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної  приналежності, форми власності  юридичної особи, громадянства фізичної  особи;

- невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства.

Під час сплати податку обов'язково визначаються такі елементи:

- платники податку;

- об'єкт оподаткування;

- база оподаткування;

- ставка податку;

- порядок обчислення податку;

- податковий період;

- строк та порядок сплати податку;

- строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку. [3, ст.7]

Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування.

Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених Податковим кодексом забороняється. Сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України.

Згідно Податкового кодексу податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені кодексом. [3, ст.36]

Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання,  розгляду,  затвердження, виконання бюджетів,  звітування про їх виконання та контролю за  дотриманням бюджетного  законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного  законодавства,  а  також  визначаються  правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу. [2, ст.1]

Закон України «Про місцеве самоврядування» визначає систему та гарантії місцевого самоврядування  в  Україні, засади    організації   та   діяльності,  правового   статусу   і відповідальності   органів    та    посадових    осіб    місцевого  
самоврядування. Цей закон також регулює матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування. Він визначає, що таке місцевий бюджет, яка його структура, які податки зараховують до місцевого бюджету, що належить до відрахувань даного бюджету. [1, ст.60-64]

 

РОЗДІЛ ІІ АНАЛІЗ СТАНУ ОПОДАТКУВАННЯ МІСЦЕВИХ ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ В УКРАЇНІ

 

 

2.1. Місцеві податки

Місцеві податки – це податки, що встановлені в межах граничних затверджених в Податковому кодексі розмірів ставок. Такі податки затверджуються місцевими органами самоврядування і повинні бути сплачені в обов'язковому порядку. До них відносять два податки:

податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки;

єдиний податок [6, ст.54]

Порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки визначено і запроваджено ст. 265 Податкового кодексу України.

Згідно вимог п. 10.3 ст. 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов’язково встановлюють даний податок. [3, ст.10, п.10.3]

До платників податку на нерухоме майно належать власники об’єктів житлової нерухомості – фізичні особи, а також юридичні особи, які зареєстровані та проводять діяльність відповідно до законодавства України. Також платниками податку є власники об’єктів житлової нерухомості – нерезиденти – громадяни, які мають постійне місце проживання за межами України; юридичні особи і суб’єкти підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи з місцезнаходженням за територією України.

Визначення платників податку в разі перебування об’єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:

а) якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває в спільній частковій власності кількох осіб платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;

б) якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власникв, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

в) якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку. [11, с.290]

Об’єктом оподаткування є житлові нерухомості, такі як: будівлі, що віднесені до житлового фонду, дачні та садові будинки.

Відповідно до ст. 14 Податкового кодексу України об’єкти житлової нерухомості поділяються на такі типи:

• житловий будинок – будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законодавством і призначена для постійного проживання;

• житловий будинок садибного типу – житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних приміщень;

• квартира – окреме приміщення в житловому будинку, призначене для постійного проживання;

• котедж – одно або півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного або тимчасового проживання з присадибною ділянкою.

Не є об'єктами оподаткування:

 а) об'єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності  держави або територіальних громад (їх спільній власності);

б) об'єкти житлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, визначені законом;

в) будівлі дитячих будинків сімейного типу;

г) садовий або дачний будинок, але не більше одного такого об'єкта на одного платника податку;

ґ) об'єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним сім'ям та прийомним сім'ям, у яких виховується троє та більше дітей, але не більше одного такого об'єкта на сім'ю;

д) гуртожитки. [3, ст.265, п.265.2, п.п.265.2.2]

База оподаткування об’єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється органом державної податкової служби на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно. [11, с.291]

Для об’єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб база обчислюється такими особами самостійно виходячи з загальної площі об’єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об’єкт.

База об’єкта житлової нерухомості, у якій фізична особа-платник податку зареєстрована в установленому законом порядку, зменшується:

- для квартири – на 120 кв. метрів;

- для житлового будинку –  на 250 кв. метрів.

Строк сплати податку і подачі звітності для юридичної особи вказано в додатку 1.

Таке зменшення може надаватися лише один раз за базовий податковий період і застосовується до об’єкта житлової нерухомості, у якій фізична особа – платник податку зареєстрована в установленому законом порядку.

Міська або сільська рада сама встановлює ставки податку в розмірах за 1 кв.м загальної площі об’єкта житлової нерухомості.

За рішенням сільської, селищної або міської влади від оподаткування повністю або частково можуть звільнятись:

прибудови до житлових будинків, які використовуються для утримання свійських птахів або тварин;

прибудови до житлових будинків, які використовуються для збереження садово-господарського інвентаря;

гаражі;

підвальні приміщення;

горища;

аварійні будинки.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Сплачується податок фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт. Юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 1 лютого цього ж року подають органу державної податкової служби за місцезнаходженням об’єкта декларацію з розбивкою річної суми рівними частками поквартально. [11, с.292]

Податок сплачується за місцем розташування об’єкта оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності – особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів на сплату єдиного податку.

Така система передбачає введення єдиного податку для суб’єктів підприємницької діяльності, які мають відповідні розміри їх параметрів. [1, с.160]

Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єкт  малого підприємництва  подає письмову заяву в орган державної податкової служби за місцем державної реєстрації. Суб’єкт малого підприємництва – юридична особа - обов’язково вказує, яку ставку єдиного податку він вибрав. [5, с.170]