Економічна сутність витрат, їх оцінка та види

Таким чином, бухгалтерське  трактування цього терміна характеризує економічні наслідки здійснення витрат після закінчення виробничого процесу, що призводить до збільшення зобов’язань. Визнання витрат із позиції економічної  теорії супроводжується фактом вибуття  коштів або витрачання ресурсів незалежно  від дати виникнення зобов’язань.

Питанням класифікації в  економічній теорії, а також і  в практичній діяльності приділяється велика увага, хоча по цей день не існує  однозначності. Необхідність класифікації витрат зумовлена ускладненням господарської  діяльності, а, відповідно, і потребою прийняття управлінських рішень. Детальна класифікація є передумовою  успішної організації планування, обліку, контролю, аналізу витрат [7, с. 34].

За змістом і призначенням витрати класифікуються  згідно економічних елементів і калькуляційних  статей. 

Групування  витрат  згідно   економічних елементів — це розподіл витрат за економічним змістом  незалежно  від  форми використання  у  виробництві  того  чи  іншого  виду  продукції   та   місця  здійснення цих витрат.  Ця  класифікація  застосовується  при  упорядкуванні  кошторису  витрат   виробництва  всієї  продукції,  що   випускається.   Для підприємств усіх галузей  встановлена така обов'язкова  номенклатура  витрат виробництва продукції за економічними елементами:

• матеріальні витрати ;
• витрати на оплату праці ;
• відрахування на соціальні потреби;
• амортизація основних фондів;
• податки, що включаються у витрати підприємства ;
• інші. (рис. 1.1)

 

бухгалтерські витрати

Матеріальні

Заробітна плата

Відрахува-ння на соц. заходи

Амортизація осн. засобів

Інші витрати

Рисунок 1.1 – Бухгалтерські витрати підприємства

   Класифікація витрат за економічними елементами дає  можливість  знати структуру  собівартості  і  дозволяє   проводити   цілеспрямовану   політику покращення  економіки  підприємства.  Але  ця   класифікація   не   дозволяє визначити  важливий  економічний  показник  -  собівартість  однієї  одиниці продукції [18, с. 35].

Для визначення витрат на одиницю  товару використовують класифікацію за статтями витрат (калькуляційними  статтями).  На  відміну  від   попередньої класифікації,   калькуляція   дозволяє   врахувати   витрати,   безпосередньо пов'язані з виробництвом  конкретного  виробу.  У  ці  витрати  входять,  як матеріальні  витрати,  так  і  витрати  на  налагодження,  обслуговування  і  управління  виробництва  цього  виду  виробу.  Калькуляція  складається   за аналогічними статтями  витрат,  що  і  собівартість  товарної  продукції  по підприємству в цілому,  але  в  разі  потреби,  в  окремих  галузях  виникає необхідність  виділення  окремих  статей  витрат.

В загальному вигляді класифікація витрат може бути здійснена за напрямками, представленими  на рисунку 1.2.

Проведемо коротку характеристику видів витрат, навелених на рисунку.

Вичерпані витрати – це збільшення зобов’язань або зменшення  активів у процесі постійної  діяльності підприємства для отримання  доходу в теперішньому періоді. 

Невичерпані витрати –  це витрачені кошти, які принесуть  користь у майбутньому.

Витрати на продукцію –  це витрати, які безпосередньо пов’язані  із виробництвом продукції.

Витрати періоду  не включаються  до собівартості продукції та запасів  і

відносяться до того періоду, в якому вони були фактично понесені. На торгове-

льних підприємствах витрати  періоду ще називаються витратами  обігу,на виробничих – витрати діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2 –  Класифікація витрат з точки зору управлінського обліку

При визначенні характеру  зв’язку витрат з певним об’єктом розрізняють прямі та непрямі  витрати.

Прямі витрати – це економічно однорідні витрати, які відносять  на собівартість продукції прямо у відповідності до визначених норм та нормативів.

Непрямі – витрати, що не можуть бути віднесені до певного  об’єкту витрат економічно доцільним шляхом.

Основні витрати – це витрати, що безпосередньо пов’язані  із технологічним процесом виготовлення продукції та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва незалежно від рівня та форм організації виробництва.

Накладні витрати не пов’язані  безпосередньо із виготовленням  продукції, а утворюються під  впливом певних умов роботи організації, управління та обслуговування виробництва. Вони поділяються на виробничі та невиробничі.

Для прийняття управлінських  рішень розрізняють релевантні та не релевантні витрати.

Релевантні – витрати, величина яких може бути змінна в результаті прийняття управлінського рішення.

Не релевантні – витрати, величина яких не залежить від управлінського рішення.

Поділ витрат на релевантні та не релевантні є суттєвим моментом при прийнятті управлінського рішення.

Дійсні витрати – відображені  в даних бухгалтерського обліку, їх беруть до уваги в разі використання обмежених ресурсів.

Маржинальні витрати –  витрати на виробництво додаткової одиниці продукції поділеної на загальну кількість одиниць продукції.

При контролі виконання виділяють  контрольовані та неконтрольовані  витрати.

Контрольовані – витрати, які управлінський персонал може безпосередньо контролювати або чинити на них значний вплив.

Неконтрольовані – витрати, які управлінський персонал не контролює  і впливати на них не може [6, с. 44-49].

Таким чином, класифікація витрат є важливим моментом при здійсненні обліку та аналізу діяльності підприємства, так як вона дає можливість чітко  визначити, до якого саме виду належать витрати та яким чином здійснюється їх оцінка.

Оцінка витрат – це процес обчислення поведінки витрат, тобто  встановлення кількісного взаємозв’язку між витратами та різними чинниками на підставі дослідження минулої діяльності.

Функція витрат – це процес математичного опису взаємозв’язку  витрат та

їх фактора.

Технологічний аналіз –  системний аналіз функції діяльності для визначе-

ння технологічного взаємозв'язку між витратами ресурсів і результатом  діяльності. Такий аналіз потребує детального вивчення всіх операцій, їхньої доцільності, визначення найнеобхідніших операцій, потреби ресурсів та оцінки адекватності їх використання. Це своєрідний функціонально – вартісний аналіз діяльності. Перевагою такого аналізу є те, що він зорієнтований на майбутні операції, а не на вивчення минулої діяльності. Проте він потребує чималих витрат часу і коштів [14, с. 22-26].

 

 

 

Рис. 1.3 – Методи побудови функції витрат

Метод аналізу розрахунків  – метод визначення функції витрат через розподіл їх на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі вивчення даних рахунків бухгалтерського обліку .

Метод аналізу рахунків доволі широко використовують на практиці. Однак треба зважити на те, що він значною мірою базується на досвіді та інтуїції менеджера й аналізі минулих подій. Через те його вадою є певна суб'єктивність і можливість суттєвих відмінностей між минулими та майбутніми умовами діяльності. Певною мірою уникнути цих вад можна за допомогою серії спостережень і застосування математичних методів.

Метод вищої - нижчої точки – це метод визначення функції витрат на підставі припущення, що змінні витрати є різницею між загальними витратами за найвищого та найнижчого рівня діяльності.

Метод візуального пристосування – графічний підхід до визначення функції витрат, за якого аналітик візуально проводить пряму лінію, беручи до уваги всі точки витрат. Метод візуального пристосування дає змогу уникнути вад методу вищої - нижчої точки, але не позбуваеться суб'єктивності, оскільки результат розрахунків суттєво залежить від точності ока й несхибності руки аналітика.

Регресійний аналіз – статистична модель, яку використовують для визначення зміни середнього значення залежної змінної величини під впливом зміни значення однієї або кількох незалежних величин.

Під час застосування регресійного аналізу для визначення функції  витрат загальну суму витрат розглядають  як змінну величину, залежну від  певного чинника (обсягу виробництва, кількості замовлень тощо), який виступає як незалежна величина.

Лінійний взаємозв'язок між  залежною та незалежною змінними величинами можна описати графічно як лінію регресії або за допомогою формули 1.1 та 1.2  (рівняння регресії).

Модель, яка використовує тільки одну незалежну змінну величину для визначення зміни незалежної змінної величини, називають простим  регресійним аналізом. Вона має вигляд:

Y = a + bx                                                                                               (1.1)

Модель, що використовує кілька незалежних змінних величин для  визначення зміни залежної змінної величини, має назву множинний регресійний аналіз і може бути описана так:

Y = a + b1x1 + b2x2 + … + bnxn                                                                 (1.2)

На відміну від методу вищої - нижчої точки регресійний  аналіз враховує всі дані спостереження  для визначення функції витрат.

Поряд із цим регресійний  аналіз уможливлює уникнення вад  візуального підходу, оскільки передбачає застосування методу найменших квадратів.

Метод найменших квадратів – це статичний метод, який дає змогу розрахувати елементи функції витрат a і b так, що сума квадратів відстані від усіх точок сукупності, що вивчається, до лінії регресії є найменшою.

Спрощений статистичний аналіз – це метод визначення функції витрат, що передбачає розподіл показників на дві групи виходячи зі зростання значення х, та розрахунок постійних витрат на основі середніх значень х і у.

Після того, як функція побудована, необхідно провести перевірку на адекватність за допомогою критеріїв Стюдента чи Фішера [17, с. 23-31].

Таким чином, питання розгляду витрат з різних сторін діяльності підприємства вимагає чіткої класифікації останніх для правильного здійснення обліку, аналізу та контролю за ними. У ринковій економіці витрати, їх формування та організація повинна означати створення єдиної, безперебійно функціонуючої системи із взаємопов’язаними елементами, яка спрямована на максимізацію прибутку підприємства. Дана система повинна бути чітко контрольована з боку керівництва. Тому досить важливим є той факт, що оскільки витрати виступають основним обмежувальним чинником прибутку і одночасно визначальним фактором, що впливає на обсяг реалізації, то прийняття управлінських рішень неможливе без аналізу вже понесених підприємством витрат і планування їх величини на перспективу. Таким чином, витрати виступають об'єктом управління. Отже, кожне підприємство повинно обирати таку політику управління витратами, яка була б орієнтована на його стратегію розвитку.

 

 

2. Характеристика нормативно-правової бази та економічної літератури  з питань обліку, контролю і аналізу витрат на підприємстві

 

 

Система бухгалтерського  обліку та економічного контролю за витратами  і доходами в сучасних підприємствах  не може повноцінно існувати без належного їхнього нормативно-правового забезпечення.

Нормативно-правове забезпечення обліку і контролю – це сукупність нормативно-правових актів найвищих гілок влади у державі (законодавчої, виконавчої та представницької), Міністерства фінансів України, інших міністерств  та відомств, і, власне, кожного підприємства зокрема, які забезпечують повноцінне функціонування та динамічний розвиток бухгалтерського

обліку, фінансової звітності й економічного контролю в нашій державі [4, с. 6].

До основних видів нормативно-правового  забезпечення обліку і контролю витрат та доходів підприємств, з нашої  точки зору, варто відносити: Конституція України , Господарський кодекс України, Податковий кодекс України, Закони України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, “Про державну контрольно- ревізійну службу”, “Про аудиторську діяльність”, “Про державну податкову службу України”; Укази Президента України; постанови і рішення Кабінету Міністрів України; накази, постанови, розпорядження, листи, роз’яснення міністерств та відомств.