Банківська діяльність

У сучасних умовах інвестиційні банки пов'язані з  комерційними банками вкладанням залучених вкладів у прибуткові операції з цінними паперами підприємств, надають кредити їм під заставу цінних паперів.

Особливе  місце займають міжнародні інвестиційні банки міжнародний банк реконструкції і розвитку, Європейський інвестиційний банк, регіональні банки розвитку та ін.

Банки підтримки створюються державою чи за участі держави для фінансування цільових програм, які вимагають особлива підтримки, наприклад, у сільському господарстві, реструктуризації промисловості, розвитку інфраструктури, сприяння житловому будівництву, відбудови зруйнованого господарства ( війною , стихійними  лихами тощо).

Серед спеціалізованих  банків західних країн є група банків які займаються дорученням {банки-гаранти). Такі банки беруть на себе зобов'язання погашати за певних умов борги підприємств що відкриває останнім доступ до банківських позичок. Банки гаранти повинні мати висококваліфікованих спеціалістів з оцінки кредитоспроможності підприємств - позичальників. Гарантії таки: банків сприяють залученню капіталів у великі інвестиційні проекті на тривалий строк. На жаль, в Україні такі банки поки що не створені [5].

Торгові байки - специфічна ланка англійської банківської системи. Торгові банки здійснюють велику кількість різнобічним фінансових операцій. Серед них:

- розміщення нових випусків промислових акцій та облігації 
(у тому числі з гарантією);

- фінансова консультація та розробка умов злиття та поглинання (у формі покупки контрольного пакету акцій, отриманні контролю в раді директорів,  випуску нових акцій  в обмін на старі);

• управління майном та портфелем цінних паперів;
• розрахунки за міжнародними операціями. Також клірингові 
  банки є членами розрахункових палат; консорціумальні банки - 
  члени синдикатів, у які об'єднуються банки з метою розділити 
  ризик при проведенні крупних кредитних операцій тощо.

Решта українських  банків намагається, відповідно до власних можливостей, максимально диверсифікувати свою діяльність, пропонуючи комплексне банківське обслуговування та здійснюючи різноманітні операції, передбачені чинним законодавством.

 Отже, за  набором операцій та послуг переважна більшість вітчизняних банків може бути віднесена до універсальних, незважаючи на офіційні назви деяких з них .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Державне  регулювання банківської діяльності

 

 

Однією з  функцій держави є управління, у тому числі й економічними процесами. Існують різні, часом полярні погляди на роль держави в економіці. Це питання залишається відкритим і сьогодні, хоча об'єктивна необхідність державного регулювання економіки давно вже доведена і теоретично, і практично. Форми, види, методи, інструменти такого впливу, оптимальне співвідношення між регламентацією і ринковою стихією на тому чи іншому етапі господарського життя суспільства викликають гострі дискусії. До переосмислення функцій держави в економіці підштовхує, з-поміж інших причин, потреба в тому, щоб відмовитися від традиційних заходів і знайти нові можливості для розвитку (зокрема, в ситуації кризи).

У багатьох країнах  світу національна банківська система  слугує об'єктом пильної уваги з боку державних органів. Загалом, банківський ринок вважається найбільш зарегульованим. Дискусії з цього приводу ведуться в таких напрямах: чи потрібно, щоб саме держава регламентувала діяльність банків, а коли так, то чи має бути впроваджений спеціальний режим для даного виду підприємництва [36].

Прибічники ідеї вільної  банківської діяльності (“free banking” ) завжди категорично відкидали можливість регламентації банківської діяльності, обстоюючи порядок, за якого для виходу на банківський ринок не треба одержувати чартер (ліцензію) . Сучасне тлумачення терміна " free banking " полягає в тому, що банківська система функціонує автономно, за відсутності контролю з боку якогось регулюючого органу . Ще один аргумент на користь „free banking " - змога уникнути витрат на державне регулювання, які лягають тягарем на платників податків.

На нашу думку, втілення концепції„free banking " виправдовує себе лише на певному етапі розвитку банківської системи (причому нетривалому), але вона абсолютно неприйнятна, коли ринок розвинутий недостатньо, бо втрати суспільства від такої свободи переважать здобутки. Застосування цієї концепції на практиці принесе користь лише в період формування банківської системи. Це підтверджується і нашим власним досвідом.

В Україні  стрімкий розвиток банківської системи  в її нинішньому вигляді відбувався паралельно з такими процесами та явищами, як лібералізація економіки, падіння величини реального ВВП, гіперінфляція, платіжна криза. Відсутність адекватної державної політики і правового забезпечення, неготовність держави до активної участі в ринкових перетвореннях, самоусунення її від формування банківської системи призвели до того, що ситуація вийшла з-під контролю. Етап українського варіанта „free banking" затягнувся, незважаючи на існування регулюючого органу - Національного банку України. Зрештою життя довело необґрунтованість такої концепції, її невідповідність вимогам розвитку фінансової системи країни.

Необхідність  регулювання банківської діяльності було визнано понад 100 років тому. Спочатку воно мало суто правовий характер; повноважні державні органи приймали закони, що регламентували діяльність різноманітних банківських установ, інші механізми регулювання застосовувались епізодично, як правило, стосовно банків, що потрапляли у скрутне становище [25].

З усвідомленням ролі банківської системи в економіці регулювання поступово набуває ознак системності, починається пошук ефективних механізмів втручання держави в банківську діяльність, спричинений, зокрема, почастішанням банкрутств банків і тяжкими наслідками цього для суспільства.

Необхідність  державного регулювання банківського сектора економіки обґрунтовується в багатьох працях. їхні автори приділяють особливу увагу специфіці банківської діяльності, значенню комерційних банків в економіці. Спеціальний режим регулювання банківської діяльності державою визначається багатьма чинниками: адже банки виступають агентами у проведенні грошово-кредитної політики, відіграють важливу роль у пропозиції грошей. Наприклад, існує проблема асиметричної інформації на фінансових ринках, що призводить до помилкового вибору і збільшення ризику. Можна назвати також проблеми соціальної вартості банкрутства, яке покривається за рахунок платників податків, специфіки функціонування фінансової системи, в полі якої з'являються зловживання, шахрайство, манівці для "відмивання" коштів, отриманих злочинним шляхом, тощо.

Відсутність в економічній  літературі чіткої дефініції поняття "державне регулювання банківської діяльності" призводить до ототожнення його з іншими поняттями {банківський нагляд, регулювання діяльності комерційних банків, кредитне регулювання, банківське регулювання і т. ін.).

Терміни "регулювання  банківської діяльності" і "нагляд за банківською діяльністю" досить часто вживаються як синоніми; часом лід регулюванням розуміють систему правил і норм, на базі яких організовується діяльність банків, а під наглядом - функції уповноважених органів, котрі коригують роботу банківських установ відповідно до цих корм . Тому слід вичерпно розкрити сутність даних понять [14].

Дехто з російських економістів вважає, що це різні поняття. На їх погляд, регулювання банківської діяльності дістає свій прояв у розробці і запровадженні повноважними органами конкретних правил або інструкцій (приписів), які спираються на чинне законодавство і визначають структуру й способи банківської діяльності. Встановлені правила обов'язкові для всіх банків. А нагляд передбачає постійний всеохоплюючий контроль за тим, щоб комерційні банки проводили свої операції відповідно до чинного законодавства та Інструкцій повноважних органів, і здійснюється з метою забезпечення надійності та стійкості кожного банку.

На нашу думку, державне регулювання банківської  діяльності не обмежується розробкою інструкцій та правил. Слід зазначити, що цим можуть займатися також некомерційні об'єднання банків, материнський банк щодо дочірніх, міжнародні організації тощо. Тобто треба розрізняти регламентацію банківської діяльності (порядок проведення банківських операцій) та пруденційне регулювання (встановлення лімітів щодо банківської діяльності з метою обмеження необґрунтованих ризиків). Державне регулювання банківської діяльності містить такий компонент, як нагляд, оскільки воно неможливе без контролю.

Деякі американські вчені, досліджуючи дану проблему, до поняття "регулювання банківської діяльності" включають власне регулювання та нагляд. З їхньої точки зору, регулювання і нагляд стосуються різних обов'язків Федеральної резервної системи (ФРС). Таким чином, регулювання банківської діяльності передбачає як формування спеціальних правил, так і контроль за їх дотриманням. Тобто американські економісти зміст поняття "державне регулювання банківської діяльності" звужують до функцій ФРС.

І. Горячек та Л. Конопатська  під державним регулюванням діяльності комерційних банків розуміють також систему заходів, застосовуваних державою, щоб забезпечити їх стабільне і безпечне функціонування .

У даному контексті  постає запитання: регулюватися має  взагалі банківська діяльність чи діяльність банків як самостійних юридичних осіб . Бурхливий розвиток фінансових ринків в останні десятиліття мав наслідком загострення конкуренції між фінансовими установами. Це сприяло поширенню тенденцій до універсалізації їх діяльності, зменшенню відмінностей між різними видами цих установ. Небанківські організації почали займатися наданням банківських послуг. Тому постає потреба в регулюванні державою діяльності банків з метою створення рівних умов для всіх учасників ринку.

Проте і діяльність банків в Україні в умовах трансформації економіки має бути об'єктом особливого регулювання, бо ці установи займають головні місця на ринку фінансових послуг, динамічно розвиваються, нарощуючи свої ресурсні потужності, а економіка потребує кредитів та інвестицій. У цьому зв'язку не можна забувати про "кризу довіри" суспільства до банків через недобросовісну конкуренцію з боку небанківських організацій (приклад цьому - функціонування фінансових пірамід на початку 90-х років).   

Державне  регулювання банківської діяльності спрямоване на досягнення певних цілей. Тому слід з'ясувати сутність даного процесу, його специфіку в сучасних умовах, що характеризуються глобалізацією господарських відносин, особливостями розвитку країн на пострадянському просторі, посиленням державного регулювання всіх секторів економіки.

Держава повинна відігравати  активну роль в економічному розвитку, підтримувати прогресивні тенденції  в трансформації економіки, сприяти адаптації суб'єктів господарювання до зміни зовнішнього середовища [47].

Регулюючи банківську діяльність, держава регламентує  банківські операції, встановлює кількісні та якісні обмеження параметрів банківської діяльності, використовує механізм стимулювання з метою контролю над грошовим обігом у країні, забезпечення стабільності банківської системи, перерозподілу грошових потоків на користь пріоритетних секторів внутрішнього ринку, підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Держава впливає на діяльність банків через створення певних макроекономічних умов їх функціонування та регулювання конкретних її видів.

Організації, які займаються банківською діяльністю, по-перше, повинні мати можливості для функціонування та розвитку. Практика довела необхідність цих суб'єктів підприємницької діяльності в галузі перерозподілу грошових потоків в економічній системі.

По-друге, діяльність банківських  посередників має бути корисною для  всього суспільства в цілому, а не тільки для нечисленних власників банківських установ.

По-третє, здійснення операцій конкретною установою не повинно  бути дестабілізуючим фактором для всієї банківської системи. Важливим моментом здійснення банківських операцій є довіра. її відсутність або втрата щодо якогось посередника може підірвати довіру до банківського сектора в цілому.

По-четверте, діяльність банківських установ не повинна  загрожувати національній безпеці країни {маються на увазі роль банківської системи в обслуговуванні переважної частки грошового обігу країни та відплив капіталу за кордон).

З урахуванням  цих ключових моментів доцільно формувати  політику держави щодо банківського сектора економіки.

На нашу думку, державне регулювання банківської  діяльності - це встановлення державою обмежень для забезпечення стабільного і безпечного функціонування банків та створення умов для досягнення банківською системою макроекономічної ефективності [15].

Спеціалісти розрізняють  пряме і непряме державне регулювання  економіки. Критерієм такого поділу найчастіше виступають методи регулювання - адміністративні й економічні. Це призводить до ототожнення форм та методів регулювання і не дозволяє розкрити повною мірою зміст кожної форми. Ми вважаємо, що критерієм поділу має виступати наявність проміжної ланки впливу між державою та банком (суб'єктом і об'єктом регулювання). Пряме регулювання, на відміну від непрямого (опосередкованого), передбачає безпосереднє втручання держави в діяльність суб'єктів господарювання, у процес прийняття ними рішень. Воно використовується для управління об'єктами загальнонаціонального значення, в кризових (надзвичайних) ситуаціях для вирішення конкретних проблем. У свою чергу, в межах прямого регулювання доцільно виділяти такі види: