Банківська діяльність

Із січня 1919 року в  Україні почався радянський період, за якого істотні зміни відбулися і в банківській системі: робітничо-селянським урядом усі приватні кредитні установи було націоналізовано. У жовтні 1921 року в Харкові були засновані: Всеукраїнська контора Державного банку; а в липні 1922 року Всеукраїнський кооперативний банк; у січні 1923 року - Всеукраїнська контора торгово-промислового банку, а в Києві відкрито їхні філії. У 1923 році засновано Київський сільгоспбанк, а в 1924 році відкрито Київську філію Всеросійського комерційного банку зовнішньої торгівлі та Київський місцевий комунальний банк.

12 червня 1929 року Центральним  виконавчим Комітетом та Радою  Народного Господарства СРСР  було затверджено перший статут  Держбанку СРСР, де визначалося,  що філіями Держбанку

Розпад Радянського  Союзу, прийняття Верховною Радою України у липні 1991 року Декларації про державний суверенітет та проголошення у серпні 1991 року України незалежною демократичною державою відкрили нову сторінку у розвитку власної банківської системи . 20 березня 1991 року Верховною Радою  України був прийнятий закон „Про банки і банківську діяльність „ , за яким на базі Української республіканської контори Державного банку СРСР створено Національний банк України. З перших днів його діяльність спрямована на зміцнення державності України, він проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредитування та забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Декларація про державний  суверенітет та Закон «Про економічну самостійність Української РСР», які законодавче закріпили за нашою державою право самостійного формування власної банківської системи, заклали фундамент створення нових комерційних банків. За 1989 - 1991 рр. було зареєстровано біля двох десятків українських банків.

У процесі формування сучасної банківської системи України можна виділити чотири етапи.

Перший етап - 1991 - 1992 рр. - це процеси перереєстрації та реорганізації. Із жовтня 1991 року Національний банк починає  перереєстрацію комерційних банків України, що були зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей же період галузевий капітал, тобто частка капіталу, вкладеного у комерційні банки різними державними установами, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств. Державні банки «Промінвестбанк», «Агропромбанк», «Укрсоцбанк» акціонуються, а точніше, приватизуються персоналом банків та великими клієнтами.

Другий етап - 1992 - 1993 рр. - виникнення банків «нової хвилі». На цьому етапі з різних бюджетних  і позабюджетних фондів та диверсифікації пасивів діючих банків виникає низка комерційних банків таких, як «Аваль», «Інко» (отримує самостійність від Москви), «Відродження», «Трансбанк» та інші. У комерційних банках спостерігалося подальше зменшення частки «міністерського» капіталу, що було спричинено постановою Кабінету Міністрів «Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України». Цією постановою передбачалося, що Міністерство фінансів України буде одержувачем дивідендів за акціями, що належать іншим міністерствам. Зрозуміло, що це не влаштовувало власників акцій і вони поспішили вилучити свої кошти із комерційних банків та інших акціонерних товариств.

У цей же час спостерігалось масове народження дрібних «кишенькових»  банків. Протягом року їх було зареєстровано  більше сотні, значна частина з них мала приватний капітал, але цей капітал був надто мізерним, щоб Забезпечити ліквідність банку. Ці банки непогано заробляли на гіперінфляції 1992 - 1994 рр., використовуючи цей зовнішній незалежний від них фактор. На кінець 1992 року в Україні у реєстрі НБУ зафіксовано 133 банки, ліквідовано 3 банки. На кінець 1993 року у книзі реєстрації вже 211 банків, ліквідовано протягом цього року ще 6 банків.

Третій етап - 1994 - 1996 рр. - це етап банкрутства. Активізація роботи Національного банку України з побудови чіткої системи регулювання діяльності комерційних банків співпала з періодом призупинення інфляційних процесів, які були основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Ці банки не були готові до більш жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон'юнктури фінансового ринку, до централізованого управління банківською системою, що поставило їх на межу банкрутства, Багато банків у цей період було ліквідовано: в 1994 році стали банкрутами та ліквідовано 11 банків; у 1995 році -20 банків банкрутів, серед яких були найбільші комерційні банки -«Інко», «Відродження», «Економбанк», «Лісбанк»; у 1996 році прямими банкрутами стали 45 банків, а ще 60 опинилися у стані прихованого банкрутства. Процес масового банкрутства комерційних банків вніс ускладнення у функціонування не тільки банківської системи, а й позначився на всій економічній системі, була підірвана довіра до банківської системи у вкладників.

Для цього періоду  характерні й інші процеси, які істотно  впливали на структуру банківської системи України. Так, на кредитно-фінансовому ринку України починають працювати іноземні банки та їхні представництва (всього їх було зареєстровано 14). З'являються 5 нових українських комерційних банків. Важливим моментом функціонування банківської системи цього періоду була зміна складу акціонерів, зміна власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько 70 банків.

Четвертий етап - 1996 - 1998 рр. - стабілізація та впровадження національної валюти – гривні . для цього етапу є характерною боротьба Національного банку з інфляційними процесами , створення сприятливих у мов для проведення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці – гривні. Також у цей період посилився контроль за діяльністю комерційних банків із боку НБУ [49].

У роки незалежності України  було не тільки реформовано але й  створено нову банківську систему:

• створені основи дворівневої банківської системи, валютного 
  ринку та ринку цінних паперів;
• здійснено перший етап реформування грошової системи 
  держави із введенням проміжної валюти - українського карбованця, 
  що склало основу для проведення грошової реформи і введенню 
  національної грошової одиниці - гривні;
• створено національну платіжну систему із запровадженням 
  нових прогресивних технологій перерахування коштів на основі 
  електронних  платежів,  що дозволило досягти  світового  рівня 
  обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків, значно 
  підвищити їхню надійність, дало можливість максимально обме- 
  жити ризик створення фальшивих грошей в обігу та скоротити до 
  мінімуму термін проходження платежів;
• уведено у дію Банкнотно - монетний двір та фабрику банк 
  нотного паперу, що дало можливість створити потужності з дру- 
  кування банкнот та карбування монет;
• розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності 
  у банках;
• напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної 
  політики та банківського нагляду;
• діяльність Національного банку України, його монетарна 
  політика позитивно позначилися на подоланні гіперінфляції, ке- 
  рованості інфляційних процесів.

Проте тривала економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування  процесу ринкових перетворень економіки  інвестиційного процесу, серйозні недоліки у діяльності комерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів, невпорядкованість та нестабільність нормативно-правового регулювання, недосконалість податкового та фінансового законодавства визначають необхідність поглиблення банківської реформи.

Було проведено фінансову  реорганізацію банків, більш дієвим став контроль за їх діяльністю і виконанням умов функціонування з боку НБУ . Однак  залишається значний системний  ризик внаслідок надмірної відкритості  банківської системи для слабких  підприємств та неякісного менеджменту. Не вдасться повністю задовольнити потреби приватного сектору, який сьогодні активно зростає. Очевидно, що без прискорення банківських реформ суб'єктам господарювання буде важко, одержати доступ до необхідних інвестиційних коштів. Крім того, їм бракуватиме інших (крім кредитних) банківських послуг високої якості.

Висока вартість фінансового  посередництва, обмеженість кількості  послуг, відсутність відповідної  для країн із ринковою економікою фінансової структури, стимулів заощаджувати та розміщувати позичкові фонди, низька життєздатність фінансових інститутів (приховані банкрути), повільний прогрес у галузі створення стабільного ефективного банківського нагляду доповнюють те коло проблем, вирішення яких треба передбачити у державній програмі реформування та розвитку банківської системи України.

Принципи, що покладені  в основу розробки програми реформування та розвитку банківської системи в Україні, такі:

1. Макроекономічна політика повинна бути спрямована на 
   забезпечення стабільних умов для підприємницької діяльності.
2. Життєздатність (платоспроможність) фінансових інститутів 
   повинна бути більш прозорою і забезпеченою.
3. Сприяння розбудові фінансової інфраструктури, яка включає 
   інформаційні системи, правову систему та систему банківського 
   нагляду.

4. Необхідно створити  умови для  зменшення витрат  на 
фінансове посередництво [12].

Основними сьогодні с  такі напрями реформування банківської  системи України:

1. Забезпечення  розбудови   банківської  системи,  здатної 
   ефективно та адекватно діяти в умовах ринкової економіки.
2. Удосконалення системи нагляду та контролю за діяль- 
   ністю комерційних банків.
3. Встановлення клімату довіри до банківської системи з 
   боку юридичних та фізичних осіб.
4. Створення умов для підтримання стабільності національ- 
   ної  грошової одиниці – гривні .
5. Посилення мобілізації заощаджень населення та підпри- 
   ємницьких структур за рахунок створення ефективної системи 
   страхування вкладів.
6. Ефективне  використання  фінансових  інструментів для 
   поліпшення грошово-кредитного регулювання на основі ринкової 
   конкуренції та пріоритетності розвитку, а не за рахунок дирек- 
   тивного розподілу кредитів.
7. Розв'язання проблеми неплатежів та запобігання їх ви- 
   никненню.

8. Подальше  вдосконалення та  підвищення  ефективності 
платіжної системи.

На початок 1999 року банківська система України налічувала 216 банків. Із загальної чисельності банків 180 установ функціонують у формі акціонерних товариств, причому: закритих акціонерних товариств - 53; у формі відкритих акціонерних товариств - 127 банків; 2 державних банки; у формі товариств з обмеженою відповідальністю - 34; банків, створених за участю іноземного капіталу - 28 (у тому числі зі 100 відсотковим іноземним капіталом - 9). З 1992 року із Книги реєстрації банків було вилучено 52 установи у зв'язку з порушенням банківського законодавства та з інших причин. За цей же період у 51 банку була відізвана ліцензія на здійснення валютних операцій. Кількість банків, які мають ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, налічує 161 установу, крім того, ще двом фінансово-кредитним установам надано таку ліцензію. Сплачений статутний фонд діючих комерційних банків на кінець 1998 року у гривневому еквіваленті складав 2015 млн. грн [43].

У період економічних  реформ, які розпочались у 1989 -1992 рр. в Україні в основному сформувалася нова банківська система, що базується на основі роздержавлення і розвитку кредитних інститутів різних форм власності. Система кредитно-фінансових інститутів складається сьогодні з двох рівнів - відомств Національного банку України (НБУ) і комерційних банків (КБ).

Протягом останніх років  пройшло інтенсивне зростання загальної  кількості комерційних банків, склалася інфраструктура ринку, в обіг були введені  основні інститути, задіяна система  державного регулювання і контролю діяльності, необхідна законодавча база , підготовлена достатня кількість кваліфікованих банківських кадрів , склались базові передумови для повноцінного функціонування банківських інститутів в умовах ринкової економіки .

У1995-1996 рр. завершився  етап екстенсивного розвитку банківської системи , її діяльності , характеру взаємодії з іншими економічними структурами , відомствами і організаціями , включаючи державу . Таким чином ,сучасна банківська система України була сформована і створена , в основному , у період з 1989-1994рр.На сьогоднішній день вона має дворівневу структуру .

Отже , виникнення банківської  справи історично пов’язане з потребою ринку в посередницькій діяльності з розміну та обміну цінностей , здатних виконувати функцію грошей в обмінних і торгових операціях. На данний час освоєння  сфери банківських послуг є перспективним напрямом діяльності українських банків.

1.2 Структура  банківської системи України

Перехід до нової  системи економічних відносин, заснованої на принципах ринкової економіки, зумовив докорінну перебудову банківської системи.

Банківська  система в сучасній Україні є  дворівневою структурою управління фінансовими ресурсами, представленою 1) НБУ і його структурами, 2) комерційними банками різних форм власності, спеціалізації й територіального рівня.

Національний банк України (НБУ). Дворівнева структура банківської системи України визначена чинним фінансовим законодавством 1999 — 2000 рр. Національний банк у банківській системі належить до верхнього рівня і здійснює функції, типові для центрального державного банку розвинутих європейських держав, є емісійним і розрахунковим органом державної влади, банком банків і банкіром уряду України .

НБУ регулює  діяльність банківської системи  в межах законодавчої й нормативної баз, несе відповідальність перед суспільством за функціонування банківської системи загалом.

За НБУ  закріплено виконання низки функцій (згідно із Законом «Про Національний банк України» — 19 функцій), ключовими з яких є :

• функція центрального банку країни;
• функція емісійного центру;
• функція валютного органу;
• функція органу банківського нагляду;
• функція банку банків;
• функція банку уряду;
• функція організатора міжбанківських розрахунків;
• функція центру грошово-кредитного регулювання 
  економіки [49].

Основною  функцією НБУ є забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Для реалізації своїх функцій НБУ здійснює такі види операцій:

• надання кредитів комерційним банкам для під- 
  тримки їх ліквідності;
• дисконтні операції з векселями й чеками;
• купівля-продаж на вторинному ринку цінних па 
  перів;
• відкриття власних кореспондентських рахунків у 
  зарубіжних банках і ведення рахунків іноземних банків- 
  кореспондентів;
• ведення рахунків українських комерційних банків;
• купівля-продаж валютних цінностей з метою моне- 
  тарного регулювання;
• збереження, а також купівля-продаж банківських 
  металів, дорогоцінних каменів та інших цінностей без 
  ліцензування й квотування;
• розміщення золотовалютних резервів країни;
• прийняття на збереження й в управління держав 
  них цінних паперів та інших цінностей;
• надання гарантій і поручительств у встановленому 
  порядку;
• ведення рахунків Державного казначейства;