Аналіз ефективності лізингових операцій ТОВ «Гарчик»

Страхування ризику.

Зниження ступінню ризику (скорочення ймовірності і обсягу втрат, шляхом резервування коштів. При  виборі конкретного способу зниження ризику інвестор має виходити з наступних принципів:

• не можна ризикувати більше ніж це може дозволити власний капітал;
• необхідно думати про наслідки ризику;
• неможна ризикувати багато-чим заради малого;

Реалізація першого принципу означає, що перш ніж викладати капітал  інвестор має:

1. Визначити максимально можливий обсяг збитків по даному ризику
2. Порівняти його з обсягом вкладуємого капіталу;
3. Порівняти його з усіма фінансовими ресурсами і визначити, чи не приведе втрата цього капіталу до банкрутства інвестора.

Обсяг збитків від вкладення  капіталу може бути рівен обсягу данного  капіталу, бути менше або більше його. Зокрема обсяг збитків при  прямих інвестиціях, як правило дорівнює обсягу венчурного капіталу з урахуванням інфляційного фактора.

Реалізація другого принципу вимагає, щоб інвестор знаючи максимально можливу величину збитку, визачив би можливі наслідки, величину ймовірності ризику, і прийняв би рішення про методи зниження ризику, включаючи можливу відмову від участі в данім заході.

Дія третього принципу зумовлює необхідність відмови від ризику, в тому випадку, коли розмір збитків відносно великий.

Розподіл ризику між учасниками проекту

Відповідно до правил розподілу  ризику відповідальним за ризик повинний бути той учасник проекту, що у стані краще усіх може розрахувати і контролювати ризик. Однак часто складається така ситуація, коли саме цей партнер має недостатньо стійке фінансове становище для того, щоб перебороти наслідки від дії різних категорій ризику.

Більшість підприємств мають  обмежені засоби для компенсації  ризику, які вони можуть використовувати, не піддаючи небезпеці своє існування. Розподіл ризику реалізується при розробці фінансового плану проекту і контрактних документів. Як і аналіз ризику, його розподіл між учасниками проекту може бути якісним і кількісним.

Якісний розподіл ризику має  на увазі, що учасники проекту приймають  ряд рішень, що або розширюють, або  звужують діапазон потенційних інвесторів. Чим більший ступінь ризику учасники мають намір покласти на інвесторів, тим складніше залучити досвідчених інвесторів до фінансування проекту.

Тому учасникам проекту  доводиться при веденні переговорів  виявляти максимальну гнучкість  щодо того, яку частку ризику вони згодні на себе прийняти. Бажання обговорити питання про прийняття учасниками проекту на себе більшої частки ризику може переконати інвесторів знизити  свої вимоги.

Що стосується інтересів  інвесторів, то очевидно, що вони також  зацікавлені в максимально можливому зниженні ризику своєї участі в проекті. Однак при цьому необхідно враховувати, що цілком уникнути ризику можна тільки у випадку відмовлення від участі в проекті. Інвестор може знизити свій ризик шляхом розподілу ризику з іншими учасниками проекту включаючи інших інвесторів і кредитні організації.

Крім того, інвестор іноді  приймає рішення в ситуації, коли результати невизначені і засновані  на обмеженій інформації. Не викликає сумнівів, що, якби в інвестора була більш повна інформація, він міг  би зробити кращий прогноз і тим  самим знизити ризик. Тому часто  інвесторові буває вигідно вкласти  додаткові засоби в одержання  необхідної для ухвалення рішення  інформації.

Ще одним способом зниження ризику для інвестора служить  диверсифікованість інвестуємих коштів. Диверсифікованість являє собою процес розподілу вкладених коштів між різними об'єктами вкладення, що не зв'язані між собою. Так, вкладення засобів інвестора в 5 різних проектах замість одного збільшує імовірність одержання їм середнього доходу в 5 разів і відповідно в 5 разів знижує ступінь ризику.

Багато інвестиційних  і кредитних організацій використовують як метод зниження ризику лімітування. Лімітування - це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продажу, кредиту і т.п.

Для кількісного розподілу  ризику в проектах може бути використана  так звана концептуальна модель. Ця модель базується на стандартних  методах рішень, основою яких є  дерево "імовірностей і рішень", використовуване для встановлення послідовності рішень.

Послідовність рішень на вибір  того або іншого проекту визначається на стадії формування портфеля інвестицій. Ця проблема є досить складною, оскільки в будь-якому інвестиційному проекті  бере участь не менш двох сторін (замовник і виконавець). При цьому замовник прагне по можливості зменшити вартість контракту зі збереженням усіх вимог до термінів, якості виконання робіт, а виконавець прагне максимізувати свій прибуток. Якщо в проекті бере участь ще один інвестор або кредитор, то його інтереси багато в чому збігаються з інтересами тих учасників проекту, яких він фінансує.

Отриманий в результаті реалізації проекту прибуток можна визначити  по формулі:

Profіt = (K + Y1) х (K + Y1)х... х  (ДО + Yn) P(Yn),   (3.1)

Де Profіt - прибуток фірми з  урахуванням невизначеності;

К - первісний капітал  фірми;

Yі - можливий прибуток  фірми; 

і = 1 - n;     (3.2)

n - число можливих наслідків  подій при виконанні проекту;  Р(Yі) - імовірність кожного результату.

Ріст розмірів і збільшення тривалості проектів, розмаїтість і  складність, упровадження нових методів  і технологій у процесі їхньої реалізації, висока динамічність зовнішнього  середовища будь-якої форми й інші негативні фактори приводять до росту ступеня ризику в процесі здійснення проекту.

Страхування ризику

Страхування ризику є, власне кажучи, передача визначених ризиків  страхової компанії. Суть страхування  виражається в тім, що інвестор готовий  відмовитися від частини доходів  для того, щоб уникнути ризику, тобто  він готовий заплатити за зниження ступеня ризику до нуля. Фактично, якщо вартість страховки дорівнює можливому збиткові (тобто страховий поліс з очікуваним збитком 2 тис.грн. буде коштувати 2 тис.грн.), те інвестор, не схильний до ризику, захоче застрахуватися так, щоб забезпечити собі повне відшкодування будь-яких фінансових втрат, що він може понести. Страхування фінансових ризиків є одним з найбільш розповсюджених способів зниження його ступеня.

Страхування - це особливі економічні відносини, для яких обов'язкове наявність  двох сторін: страховика і страхувальника. Страховик при цьому створює  за рахунок платежів страхувальника спеціальний грошовий фонд (страховий  або резервний фонд), що є цільовим, тому що його витрата можлива лише на покриття втрат (надання допомоги) у заздалегідь обговорених випадках. Відносини, що виникають у процесі страхування, мають вероятностный характер, тому що заздалегідь невідомо, коли наступить відповідна подія, яка буде його сила і кого зі страхувальників воно торкнеться. У процесі страхування відбувається перерозподіл засобів між учасниками створення страхового фонду: відшкодування збитку одному або декільком страхувальникам здійснюється шляхом розподілу втрат на усіх: при цьому число страхувальників, внесших платежі протягом того або іншого періоду, більше числа получающих відшкодування.

У залежності від особливостей конкретного проекту можуть застосовуватися різні види страхування. Крім страхування фінансових ризиків, може використовуватися страхування устаткування, страхування вантажів, страхування ризику підрядного будівництва й ін.

Резервування засобів  на покриттянепередбачених витрат

Створення резерву засобів  на покриття непередбачених витрат є  ще одним способом зниження ризику, що передбачає встановлення співвідношення між потенційними ризиками, що впливають на вартість проекту, і розміром витрат, необхідним для подолання збоїв у виконанні проекту.

Основною проблемою при  створенні резерву на покриття непередбачених витрат є оцінка потенційних наслідків ризиків. Для визначення первісних сум на покриття непередбачених витрат, їхньої переоцінки в процесі роботи над проектом і уточнення сум резерву майбутніх проектів на основі фактичних даних можуть використовуватися всі описані вище методи якісного і кількісного аналізу ризику.

При визначенні суми резерву  на покриття непередбачених витрат необхідно враховувати точність первісної оцінки вартості проекту і його елементів у залежності від етапу проекту, на якому вироблялася ця оцінка. Точність оцінки вартості проекту впливає на розмір резерву на покриття непередбачених витрат. Визначення структури резерву на покриття непередбачених витрат може вироблятися на базі одного з двох підходів. При першому підході резерв поділяється на двох частин6 на загальний і спеціальний. Загальний резерв повинний покривати зміни в кошторисі, добавки до загальної суми контракту й інші аналогічні елементи. Спеціальний резерв містить у собі надбавки на покриття росту цін, збільшення витрат по окремих позиціях, а також на оплату позовів по контрактах.

Багато практиків вважають, що надбавки на покриття росту цін  повинні враховуватися окремо від  непередбачених витрат. Це особливо важливо, якщо контракти передбачають зміни умов платежу або перегляд умов контрактів відповідно до рівня інфляції.

Другий підхід до створення  структури резерву припускає  визначення непередбачених витрат по видах витрат, наприклад, на заробітну  плату, матеріали, субконтракти. Така диференціація дозволяє визначити ступінь ризику, зв'язаного з кожною категорією витрат, що потім можна поширити на окремі етапи проекту. Подальше уточнення розмірів непередбачених витрат вимагає установлення взаємозв'язку з елементами структури поділу робіт на різних рівнях цього розподілу, у тому числі на рівні комплектів робіт.

 

 

3. Напрями підвищення ефективності використання лізингових операцій

 

За економічної кризи  більшість підприємств (зокрема і ТОВ "Гарчик") неспроможні власними коштами здійснювати технічне оновлення виробництва. Відтак виникає об'єктивна необхідність розвитку лізингового бізнесу, що робить можливим залучення приватних інвестицій для фінансової підтримки підприємств, особливо в сфері малого та середнього бізнесу.

Зміни, що прискорили розвиток лізингу в Україні, насамперед, зв'язані  з поліпшенням макроекономічної і політичної ситуації. Якийсь час  назад українські промисловці і  банкіри були захоплені створенням фінансово-промислових імперій і  одержанням надзвичайних доходів по державних облігаціях. Тепер вони виявляють все більший інтерес до інвестицій у засоби виробництва української індустрії. 

Фірми змушені упорядковувати свою бухгалтерську систему, зіштовхуючись  із жорсткістю фіскального тиску і з необхідністю надавати потенційним вітчизняним і іноземним інвесторам фінансові звіти, що пройшли аудиторську перевірку.

Податкові пільги для лізингових платежів і забалансовий облік фінансування є основними двома принципами, які є привабливими для лізингового фінансування в усьому світі, тому й в Україні їм надають великого значення.

Основними причинами, що стримують  подальший розвиток лізингу, експерти називають наступні нормативно-правові і макроекономічні проблеми:

" митні бар'єри (обсяг митних податків, додаткове оподатковування за відстрочку, обмежений термін тимчасового ввозові );

" бар'єри законодавства про валютне регулювання і валютний контроль (вимога ліцензування відстрочки платежів на термін понад 180 днів );

" недосконалість принципів бухгалтерського обліку (відсутність трактування лізингу як довгострокового фінансового вкладення для лізингодавця і довгострокового боргового зобов'язання для лізингоотримувача);

" нерозвиненість арбітражного процесуального Кодексу у відношенні норм захисту прав власності ( практична неможливість вилучення лізингового майна при порушенні зобов'язань лізингоотримувачем);

" штучне вирівнювання лізингу в правах з іншими видами угод у податковому законодавстві, що приводити до його недостатньої ефективності;

" погіршення умов для окупності інвестиційних проектів (скорочення прибутку і фондів амортизації підприємств-головних джерел лізингових платежів ).

Крім перерахованих, до найбільш серйозних обмежень ведення лізингової діяльності можна віднести проблеми з визначенням кредитоспроможності  партнерів із адекватністю фінансового  забезпечення лізингових угод, а також  недолік дешевих фінансових ресурсів у де-яких лізингових компаній.

В основі поняття ефективності використання лізингових операцій, узагалі, полягає співвідношення переліку переваг та недоліків вищезазначеного процесу для всіх його учасників. Відповідно, якщо кількість і якість переваг лізингу значно домінує над їх недоліками, тоді безперечно можна говорити про ефективність впровадження та використання лізингових операцій.