Управління активами

В українській практиці також  існує своя система оцінювання активів, тому на підставі цієї статті маємо можливість провести порівняльний аналіз методів оцінки та дати їм характеристику.

Метою даної розділу є проведення критичного аналізу методів оцінювання активів в міжнародній і українській практиці та обґрунтування удосконаленої методики оцінювання вартості активів в Україні.

Аналіз сучасних визначень  активів в теорії західного бухгалтерського обліку показав, що виділяються три істотні ознаки: майбутні економічні вигоди, законні права користування і їх походження з минулих господарських операцій або подій. FASB визначає активи як «вірогідні майбутні економічні вигоди, що отримуються або контрольовані конкретним господарським суб'єктом в результаті минулих операцій або подій».

Виділення у визначенні активу його основних властивостей стає істотним з погляду вибору методики (варіанту) оцінки активів. У міжнародній практиці існують наступні варіанти оцінки активів:

- первинна вартість, якою  є сума витрат на придбання;

- поточна або відновна  вартість – сума грошових коштів, які необхідно заплатити, якщо  вони отримуються зараз;

- реалізаційна вартість  – сума грошових коштів, яка  може бути отримана в результаті  їх продажу зараз за нормальних умов;

- приведена вартість –  дисконтована вартість майбутніх чистих притоків грошових коштів, які проводитиме актив за нормальних умов функціонування підприємства;

- ринкова вартість –  сума грошових коштів, яка може  бути отримана при продажі активу на ринку;

- «чесна» вартість –  величина, по якій активи можуть  бути обмінені в найближчому  майбутньому[10].

Різноманіття оцінки знаходить  їх застосування до певних ринкових ситуаціям. У 70-і роки набула поширення теорія оцінки в умовах інфляції. Її родоначальник Франк Т.Вестон вважав, що історичні ціни необхідно скоректувати відповідно до купівельної спроможності грошової одиниці на фіксовану дату складання звіту. Тим самим розроблялися коректовані коефіцієнти, або перерахунок проводився по індексу цін [8].

Прихильники реалізаційних  оцінок вносять їх до бухгалтерського  обліку з метою визначення ліквідності підприємства з тим, щоб надати інформацію зацікавленим особам, перш за все керівництву підприємства, про стан, якого можна досягти, продавши всі активи підприємства для правильного ціноутворення оскільки собівартість в умовах ринкових механізмів не повинна залишатися основоутворюючим елементом.

Підприємству дозволено  використовувати різні варіанти оцінки об'єктів обліку. Так, оцінку використовуваних виробничих запасів дозволено оцінювати одним з трьох способів: за середньою собівартістю, методом ФІФО і методом ЛІФО.

Виробничі запаси, готову продукцію  і товари дозволено відображати  в балансі за ціною можливої реалізації, тобто за нижчою вартістю. Необхідність використання такого способу оцінки активів на вітчизняних підприємствах підтверджується практикою. Прикладом є робота підприємств в умовах серпневої кризи 1998 р. Ті з них, які провели оцінку з позицій ринкової вартості (вартості можливої реалізації), продовжували в умовах гострого дефіциту грошових коштів забезпечувати притоку готівки і тим самим уникнути недоліку оборотних коштів. Підприємства ж вартості, що працюють в перерахунку товарів на валютний курс позбулися надходження готівки і в подальшому були вимушені понизити ціни до певного рівня, що забезпечує приток грошових засобів.

Крім того, дослідження  ряду підприємств регіону показало, що безпосередня оцінка активів проводиться бухгалтерією підприємств традиційними способами, виходячи з цін, які вказані в документах по об'єкту, що приймається до обліку. В основному переважає оцінка активів в обліку і звітності за собівартістю. Бухгалтерією підприємства оцінюване майно розглядається в основному як об'єкт обліку, а не як актив, який повинен приносити дохід, або економічну вигоду[11].

Отже, не дивлячись на наближення вітчизняних правил оцінки об'єктів  обліку до міжнародних стандартів, відмінності між ними поки залишаються істотними. Традиційним продовжує залишатися державна регламентація правил і принципів бухгалтерського обліку. Їх відсутність позначається бездіяльністю керівництва підприємства на змінні умови. Наприклад, здійснення переоцінки основних засобів проводилося підприємствами до тих пір, поки вона регламентувалася ухвалою уряду.

Важливою умовою вирішення  проблеми оцінки саме активів, а не об'єктів обліку слід рахувати посилення методологічних підходів до їх розгляду в теорії і практиці вітчизняного обліку. Перш за все слід, уточнити визначення активів з позиції їх елементів, що становлять, і майбутніх економічних вигод, розширити класифікаційні підходи до розгляду активів не тільки по видах і групах, але і іншим ознакам: наміри керівників, ліквідності, економічної вигідності прибутковості. При цьому необхідно розробити загальні принципові підходи основні принципи, що відображають, по яких підприємство самостійно могло б сформувати ділення активів на групи, провести їх оцінку і їх уявлення звітності. З метою забезпечення достовірності звітності їх класифікаційні ознаки могли б представлятися в обліковій політиці підприємства.

В умовах кризи багатьом компаніям, щоб вижити, доводиться повністю або частково продавати активи. Потенційні покупці користуються ситуацією, яка склалася, і диктуючи свої умови, купують компанії практично за безцінь. Для того щоб не залишитися в програші треба спробувати зрозуміти логіку інвестора. Бізнесмени, що не встигли скористатися сприятливою кон'юнктурою ринку, сьогодні будуть змушені продавати свої активи в 2-10 разів дешевше, ніж вони могли це зробити до кризи. Причому ця тенденція стосується не тільки банків - криза негативно позначилася на підприємствах усіх галузей[12].

Один з небагатьох і  посильних способів продати бізнес не за борги, а в кращому випадку  ще й щось заробити - зрозуміти логіку інвестора і вчасно прийняти ряд ефективних управлінських заходів. Адже підхід до оцінки вартості бізнесу в складні часи на перший план виводить ті фактори, які ще зовсім недавно були не такими значущими.

Методи оцінки вартості активів  під час кризи і в умовах стабільності не відрізняються. Відрізняється, швидше, пріоритетність того чи іншого підходу для інвестора. Як відомо, існують три основні підходи до оцінки вартості підприємства - витратний, дохідний і порівняльний.

У разі дохідного підходу  для охочого його придбання на першому плані стоїть потенційна прибутковість активу, перспективи його розвитку та ін. Даний підхід включає в себе два методи оцінки вартості бізнесу - метод дисконтування грошових потоків і метод капіталізації прибутку. Оскільки ці методи передбачають прогнозування (оцінку) величини грошових потоків підприємства (cash flow), їх актуальність в умовах кризи сумнівна. Тому інвестори навряд чи будуть в такий період в першу чергу орієнтуватися на подібні методи, оскільки грошові потоки компаній в подібних умовах значно скорочуються або перетворюються в негативні значення. При використанні даного підходу ситуацію ускладнюють ще й курсові складності.

Другий класичний підхід до оцінки вартості компаній - порівняльний. Він визначає вартість підприємства на підставі порівняння з ціною аналогічних активів на ринку (виходячи з останніх публічних угод). Порівняльний підхід до оцінки прав власності застосовується у випадку наявності достатньої достовірної інформації про ціни на ринку подібних об'єктів оцінки та умови договорів щодо розпорядження майновими правами на такі об'єкти.

При застосуванні порівняльного  підходу до оцінки майнових прав подібність об'єктів визначається з урахуванням їх виду, галузі (сфери) застосування, економічних, функціональних та інших характеристик. За словами експертів, сьогодні деякі інвестори починають більше орієнтуватися саме на цей метод (оскільки операцій з перепродажу активів стає достатньо для того, щоб провести необхідне порівняння). Правда, професійні оцінювачі підкреслюють, що в період кризи цей метод швидше починає працювати як запускає механізм ринкового падіння. Причому часто панічного.

І, нарешті, третій підхід в  оцінці - витратний - розглядає вартість акцій компанії з точки зору понесених витрат. Вартість акцій визнається дорівнює вартості активів підприємства, що залишилися після погашення всіх зобов'язань. Саме цей підхід в умовах глобальної економічної кризи називають єдино прийнятним. А саме - метод чистих активів (оцінка ринкової вартості всіх активів за вирахуванням ринкової вартості всіх зобов'язань виходячи з припущення про збереження діяльності компанії) і метод вартості ліквідації (оцінка ринкової вартості всіх активів виходячи з припущення про їх раціональний розпродаж у процесі ліквідації за вирахуванням витрат, пов'язаних з ліквідацією компанії).

Цей підхід вважається для  покупця найменш ризиковим (тому що вартість компанії визначається після вирахування всіх зобов'язань) і найбільш легким для розрахунків (у порівнянні з іншими). Для стратегічних інвесторів, на думку експертів, яким буде цікаво і далі розвивати підприємство, найбільш прийнятним, швидше за все, залишиться прибутковий підхід до оцінки. Відповідно, вони будуть звертати увагу на передбачуваний розмір майбутнього прибутку компанії, її потреба в капіталі та стратегічну значимість об'єкта покупки в масштабах всього бізнесу[13].

Ще один фактор, що стає особливо актуальним і популярним при оцінці бізнесу сьогодні, - скрупульозний макроекономічний і галузевий аналіз. З традиційно формального він став ключовим елементом оцінки, на базі якого будуються основні прогнози оцінювача. Практично завжди, а в умовах кризи особливо, враховуються не тільки зазначені вище традиційні методи оцінки, а й психологія цінових очікувань, які можуть формуватися у потенційних покупців.

Очікування можливого  подальшого зниження ціни формує у  споживача стійке намір дочекатися «дна», а у продавця - бути «еластичним за ціною», тобто йти на цінові поступки покупцеві, щоб продати дорожче сьогодні, ніж у майбутньому. Раніше в умовах перевищення попиту над пропозицією так звана «ціна продавця» на цілий ряд українських активів часто перевищувала ціну, обґрунтовану традиційними методами оцінки. Сьогодні ситуація змінилася, і все більшу роль відіграє «ціна покупця», так як дефіцитом є грошові ресурси. З цього випливає, що цінова оферта покупця в більшості випадків може бути нижче оціночної вартості реалізованих активів до моменту стабілізації економічної ситуації[14].

На основі проведеного  критичного аналізу методів оцінювання активів в міжнародній і українській практиці зроблена спроба обґрунтування удосконаленої методики оцінювання вартості активів в Україні. Необхідність об’єктивної методики оцінювання підприємств пов’язана з тим, що внаслідок нестачі обігових коштів для ведення поточної діяльності та непосильних кредитів незабаром почнеться «розпродаж» українських компаній.

Найважливіше - не доводити компанію до крайньої межі, а потім, переконавшись, що проблеми таки не розв'язано, приступати до пошуку партнерів. Починати процес потрібно заздалегідь, коли проблеми видно, але ще немає їх руйнівного впливу на бізнес. Позитивно на вартості компанії може відбитися і реструктуризація заборгованості хоча б на час пошуку інвесторів, а також залучення інвестиційних банкірів для організації продажу бізнесу. Вартість активів підприємства підвищує професіоналізм менеджменту. Тому наявність чіткого плану виведення бізнесу з «кризового ступору» є цінною перевагою в очах інвестора.

3. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО  СТАНУ ПІДПРИЄМТСВА

3.1 Загальна оцінка майна і джерел його формування

Загальна оцінка майна підприємства і джерел його формування включає наступні напрямки:

1. Аналіз зміни валюти  балансу (підсумку активу та  пасиву).

2. Аналіз зміни обсягу  та структури активів. 

3. Аналіз зміни величини  та структури пасивів. 

Загальна оцінка майна підприємства і джерел його формування проводиться на основі агрегованого балансу. На основі даних агрегованого балансу роблять висновки про зміну вартості та структури майна підприємства, а також о джерелах його формування на кінець року в порівнянні з початком року, описують причини змін.

Таблиця 3.1

Аналіз актива балансу