Облік розрахунків з покупцями та замовниками у ПОСП Москаленка Новобузького району

 

 

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

 

 

Кафедра бухгалтерського обліку і аудиту

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з фінансового обліку на тему:

Облік розрахунків з покупцями та замовниками 

у ПОСП  Москаленка Новобузького району

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав студент

групи Б 3/1

Канівець І.О. 

 

Перевірив:

 

 

 

 

 

 

Миколаїв – 2009

 

Вступ

Для України нарощування виробництва сільськогосподарської продукції має стратегічне значення для підйому національної економіки, тому що при успішному його розвитку створюються умови для подолання кризового стану ряду суміжних галузей. Але за останні роки її обсяги постійно скорочувалися. В 2007 році було отримано всього 24,6 млн. тонн зерна, тоді як критична межа виробництва складає 31,6 млн. тонн. Отже, підвищення рівня ефективності виробництва сільськогосподарської продукції є найважливішим завданням, від рішення якого залежить продовольча безпека країни. Розв'язання його повинно здійснюватися не тільки на державному, але й на регіональному рівнях, де вирішуються питання забезпечення населення продуктами харчування. [1, с.74]

Питаннями підвищення економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції займається велика група науковців. Ними розроблені стратегічні аспекти зміцнення сільськогосподарського виробництва в країні, структурної перебудови галузі, підвищення економічної ефективності використання земельних, матеріально-технічних і трудових ресурсів, ціноутворення, формування і функціонування ринків зерна.

Однак питання підвищення економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції на рівні регіонів вимагають подальшого наукового обґрунтування і практичного вирішення.

Теоретична і практична значимість цієї проблеми обумовила вибір теми курсової роботи та її актуальність.

Основна мета роботи полягала у виявленні основних проблем розвитку сучасного сільського господарства та обґрунтуванні організаційно-економічних заходів з підвищення його ефективності.

Мета дослідження обумовила постановку і шляхи вирішення наступних завдань:

• уточнити сутність економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції;
• визначити тенденції змін, які відбулись у сільському господарстві;
• визначити найважливіші фактори і механізм їх впливу на рівень економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції;
• обґрунтувати перспективи розвитку та шляхи підвищення економічної ефективності рослинницьких галузей.

Предметом дослідження є методичні й прикладні аспекти проблеми підвищення економічної ефективності та тенденції розвитку виробництва сільськогосподарської продукції в умовах ринкової економіки.

Вивчення питань економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції здійснювалося на базі багаторічних фактичних даних України, Миколаївської області, а саме ПОСП ім. Москаленка.

Теоретичною і методологічною основою дослідження стали системний підхід до вивчення економічних явищ, законодавчі та інші нормативні акти з питань аграрної реформи, праці економістів-теоретиків і сучасні концепції підвищення економічної ефективності в нових умовах господарювання. Широко використовувалися праці українських, російських та інших вчених з економіки й організації сільськогосподарського виробництва, зокрема, роботи, присвячені ефективності і резервам її підвищення, ефективності інтенсифікації і зростання рентабельності виробництва.

Як вихідна інформація в курсовій роботі використовувалися матеріали статистичної звітності  України, Миколаївської області, а саме ПОСП ім. Москаленка Новобузького району.

У процесі дослідження застосовувалися статистичний, економіко-математичний, графічний методи, а також метод порівнянь.

Під час виконання курсової роботи були використані економіко-статистичний (ланцюговий, базисний, індексний) та розрахунково-конструктивний методи дослідження, а також використані форми державної звітності:

• ф.№ 50-СГ,
• ф.№ 24,
• ф.№ 11-ОЗ,
• ф.№ 29-СГ,
• інші матеріали.

Даний курсова робота надрукована на 41 сторінці друкованого тексту.

3, 
Розділ 1

 Підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва – основа стабілізації  економіки агарних підприємств

 

1.1. Основні напрямки підвищення економічної ефективності

виробництва соняшнику

 

Насіння олійних культур - унікальна сировина для отримання продовольчих та технічних олій, дешевих харчових та кормових видів білка з особливими біологічними та функціональними властивостями, високим вмістом біологічно-активних речовин та широким набором макро-, мікро - та ультрамікроелементів. Рослинні олії необхідні всім галузям народного господарства. Вони можуть бути надійним джерелом валютних надходжень. Із українських олійних культур найбільше значення для цієї мети мають соняшник, соя та ріпак. Серед них, особливо за останні роки, домінуюче місце займає соняшник, частка якого у структурі виробництва олійних культур становить понад 90%. Очевидна і важливість цієї культури - нині в Україні соняшник є основною культурою для виробництва рослинної олії та високобілкових кормів, а його експорт приносить значний валютний прибуток. Україна займає одне з провідних місць (третє, поступаючись Аргентині і Росії) серед соняшникосіючих держав, виробляючи щорічно близько 10% насіння соняшнику у світі [5].

Вирощування цієї культури - один з прибуткових напрямків сільськогосподарського виробництва, тому на фоні загального скорочення посівних площ і виробництва продукції господарства розширяють посіви соняшнику. Ці та інші причини призвели до того, що в останні роки соняшник вирощується в Україні за тактикою "спаленої землі". Таку ситуацію слід розглядати як екологічно небезпечну.

Одночасно з розширенням посівних площ, валовий збір соняшнику

зменшується, що є наслідком зниження врожайності. Це свідчить про погіршення економіки господарств, а також послаблення матеріально-технічного забезпечення вирощування цієї культури. Нині лише 30% посівних площ засівається високопродуктивним гібридним насінням соняшнику. Більшість з господарств не забезпечені і не здатні забезпечити себе технічними засобами, паливно-мастильними матеріалами, засобами захисту рослин, мінеральними добривами тощо [18].

Отже, без застосування сучасних технологій, наукової обґрунтованості, не можна розраховувати на одержання високих врожаїв соняшнику, бо природна родючість ґрунтів, яка з року в рік вичерпується, не забезпечить приріст валових зборів цієї культури.

Ще однією вагомою причиною зниження продуктивності соняшнику в цілому в Україні є його поширення у регіонах, які не мають відповідних грунтово-кліматичних умов для його вирощування, зокрема в зоні Полісся, частково в Лісостепу, Закарпатті. Адже відомо, що ефективність територіального розміщення виробництва залежить від природно - кліматичних умов регіону. Природні умови визначають основу поділу праці в сільському господарстві, його регіональну, спеціалізацію, рівень розвитку якої є важливою умовою підвищення ефективності господарської діяльності агропромислового комплексу регіону в цілому.

 Як визначає Невлад  В.Ф., до основних причин низької  врожайності соняшнику можна  віднести:

• неналежне ставлення до агротехніки вирощування соняшнику та використання низькопродуктивного насіннєвого матеріалу;
• відсутність заходів економічного стимулювання за одержання високої врожайності й олійності;
• відсутність відповідної стратегії розвитку виробництва олійних культур в Україні [  ]..

Мається на увазі , насамперед різке збільшення посівних площ під соняшником, що не відповідає правилам раціональних сівозмін і негативно позначається на природній родючості чорноземних грунтів степової зони України.

Питання полягає в тому, щоб змінити технологію вирощування соняшнику: розширити індустріальні й інтенсивні технології, добиватися на цій основі зростання врожайності. При вирощуванні соняшнику не існує основного, найбільш значущого фактора зростання врожайності. Усі певною мірою впливають на врожайність: агротехніка, сорти і гібриди, боротьба з шкідниками, але пріоритет належить віддати чергуванню полів, або сівозміні. Соняшник не варто повертати на те саме поле раніше ніж сім років. Ось тут і виникає проблема концентрації посівів і спеціалізації господарств. Сільськогосподарське виробництво можна віднести до типу екстенсивного, насамперед за зовнішніми ознаками, такими як обмеженість застосування добрив і засобів захисту рослин, відведення щорічно великих площ під перелоги й пари для відтворення продуктивності земельних угідь, незначне застосування новітніх, удосконалених машин і знарядь праці, значні площі малопродуктивних лук і пасовищ, малоефективне використання робочої сили. При екстенсивному ведені господарства виробники намагаються розширити площі посіву при найменших затратах праці й витратах капіталу і намагаються взяти зиск масою дешевої продукції, одержуючи з кожної її одиниці порівняно невеликий прибуток.

У сучасних умовах розмежувати екстенсивну ф інтенсивну системи господарювання складно, оскільки абсолютна більшість сільськогосподарських підприємств немає ні капіталу, ні обігових коштів, а також умов для проведення іригації, і нарешті, стимулів для збільшення виробництва продукції через відсутність інфраструктури ринку й механізмів його регулювання в державі.

Розробка перспективних напрямів розвитку АПК, вдосконалення регіональної спеціалізації базуються на врахуванні тенденцій і сучасного етапу розвитку, а також доцільності досягнення оптимального поєднання складових регіональних комплексів на базі найповнішого використання

природно - економічних умов регіонів [13].

Так, на думку Крестьянинової О. є необхідність створення соняшникового підкомплексу, який повинен складатися з різноманітних галузей і видів діяльності. Серед них слід виділяти такі: виробництво, заготівлю і зберігання насіння соняшнику, переробку та реалізацію його продукції. Ці галузі формують основне виробництво підкомплексу. До цього рангу слід віднести також підприємства, що випускають спеціалізовані технічні засоби для соняшникового господарства, технологічне обладнання для галузей, що переробляють продукцію соняшнику. В соняшниковому підкомплексі досить різноманітне інфраструктурне забезпечення: спеціалізований транспорт, науково-дослідні інститути, селекційні станції, конструкторські бюро, які забезпечують селекцію культури, насінництво та агротехніку їх вирощування, технологію зберігання і переробки насіння соняшнику, олії, зеленого корму, силосу, макухи та шроту.

Обсяг і кількість продукту переробки соняшнику залежать від різних факторів. Зокрема, в сільському господарстві до них належать врожайність, вміст в насінні соняшнику олії, скорочення втрат; в переробних галузях - своєчасна переробка, збереження якості, мінімум втрат; в торгівлі - своєчасна і вигідна реалізація, збереження якості, недопущення втрат [9].

Виробничо-технологічна основа функціонування ринку соняшнику має враховувати наступне:

• усі   підприємства, що охоплюють виробництво, переробку та реалізацію насіння соняшнику, повинні бути пов'язані між собою послідовністю технологічних процесів, тобто потрібна чітка збалансованість;
• кінцеві результати господарювання мають залежати від потужностей 
  переробних підприємств;
• соняшникове виробництво досить матеріаломістка сфера - в сільському господарстві значна частка витрат на насіння, добрива, засоби захисту соняшнику від бур'янів і шкідників, паливно-мастильні матеріали, експлуатацію техніки,  а на переробних підприємствах - на  підготовку і переробку насіння, виробництво олії (водо-, тепло-, енерговитрати);

• кінцевою  метою  має  стати  забезпечення  реалізації через торгівлю і громадське харчування не лише кінцевої (насіння, олія), а й супутньої чи побічної продукції (макуха, шрот).

Формування ринку соняшнику своєю суттю вирішує широке коло соціально-економічних завдань. Від його розвитку залежить функціонування важливих галузей промисловості. Саме ж функціонування ринку потребує відповідних машин, техніки, обладнання промислового походження, а також добре налагодженої системи виробничо-технологічного обслуговування.

В цьому випадку назріває потреба сформулювати такий організаційно-економічний механізм, за якого сільське господарство, переробні та агросервісні підприємства, торгівельні організації на рівні груп господарств та адміністративних районів однаковою мірою були б зацікавленні в об'єднанні зусиль для організації скоординованого агропромислового виробництва, зорієнтованого на ринкові умови і високий загальний кінцевий результат.

Таким чином, створення організаційно-економічного механізму можливе лише за умов організаційного оформлення в єдине ціле аграрного, промислового і торгівельного циклів, одержання та реалізації кінцевого продукту.

В основі такого механізму повинні бути покладені такі вимоги:

• потреба реалізації економічного інтересу кожної галузі інтегрованого виробництва і надання йому не вузько галузевого, а спільного характеру:
• необхідність підпорядкування виробництва кінцевого продукту реальному платоспроможному попиту та потреба наповненості ринку;
• досягнення  пропорційності  та  збалансованості  між  визначальними факторами   інтегрованого   виробництва - кількість кінцевого продукту і купівельна спроможність населення, обсяги виробництва сировини і можливість її ефективної переробки;

• створення необхідних умов для нормального відтворювального

процесу не лише на основному виробництві, а й у суміжних і допоміжних ланках;

• надання власному виробництву і переробці соняшнику пріоритетного значення;

• раціональне поєднання техніко-технологічних і фінансово - економічних особливостей інтегрованого виробництва з потребою комплексного використання природних, технічних і людських факторів.

Як зазначає Т.М. Ковальчук, формування АПК є відображенням об’єктивного процесу поєднання сільського господарства та промисловості, розвитку різних форм агропромислової інтеграції [16]. Щоб створити умови та викликати економічний інтерес виробників до створення організаційно-економічного механізму, треба йти шляхом процесу агропромислової інтеграції.