Неподаткові надходження до бюджетів, їхня характеристика, роль і місце у доходах цих бюджетів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

 

на тему:

Неподаткові надходження  до бюджетів, їхня характеристика, роль і місце у доходах цих бюджетів

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП

1. Еволюція наукових поглядів  щодо альтернативних

(неподаткових) джерел формування  казни держави.

2. Місце і роль неподаткових надходжень в системі доходів бюджетів в умовах ринкової трансформації.

3. Склад і структура  неподаткових доходів бюджетів.

4. Перспективи розвитку  системи неподаткових доходів  бюджету

 

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій повинна мати відповідні кошти, які концентруються в бюджеті. До основних джерел формування цих коштів відносять і неподаткові надходження бюджету. Відмінність між ними і податками дуже проста і виходить із їхнього функціонального призначення. Податки і податкові платежі із самого початку створюються як фіскальні інструменти формування доходів бюджету. Неподаткові ж платежі такого призначення не мають. У них може бути досить різноманітна роль, ніяк не пов'язана з бюджетом. Спрямування таких неподаткових платежів до бюджету визначаються одним фактором – бюджет є основним централізованим фондом держави, а ці платежі не мають цільового призначення.

Актуальність  теми даної роботи продиктована тим, що Україна, вибравши демократичний шлях розвитку після розпаду СРСР, повинна сама забезпечувати видатки свого бюджету, а тому пошук нових форм і методів мобілізації доходів бюджету, а зокрема – неподаткових надходжень, з кожним роком набуває все більшої значимості.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та практичні аспекти формування і надходження неподаткових доходів у бюджет.

Об'єктом дослідження обрано Державний бюджет України .

Базою дослідження є теоретичні дослідження українських та зарубіжних фахівців, монографії, публікації в періодиці, статистичні та аналітичні дані, закони, нормативні документи.

Мета дослідження: з'ясувати економічний зміст, характеристику та необхідність неподаткових надходжень до бюджету, їх місце і роль в системі доходів бюджету, розглянути склад і структуру неподаткових доходів, а також методику обчислення і справляння окремих видів неподаткових надходжень, проаналізувати поступлення основних видів неподаткових надходжень до бюджетів, а також їх динаміку протягом зазначених років (2000-2004рр.) на основі фактичних даних, дослідження перспектив розвитку системи неподаткових доходів та світовий досвід в акумуляції неподаткових надходжень.

Методологічна основа дослідження. У процесі виконання магістерської роботи було вивчено відповідні нормативно-правові положення та законодавчі акти, праці вітчизняних та зарубіжних вчених, серед яких найвизначніші: Василик О., Федоров В., Юрій С., Андрущенко В., Бескид Й., Озеров І., Луніна І., Єпіфанов А., публікації в періодичних виданнях з проблем, які торкаються теми дослідження.

 

1. Еволюція наукових поглядів щодо альтернативних

(неподаткових) джерел формування казни держави.

 

Ринкова економіка при розмаїтті  її моделей, відомих світовій практиці, характеризується соціально-орієнтованим господарством, яке доповнюється державним регулюванням. Значну роль як у самій структурі ринкових відносин, так і в механізмі їх регулювання з боку держави відіграє державний бюджет. Він-невід’ємна частина ринкових стосунків і одночасно важливий інструмент реалізації державної політики.

Державний бюджет, як одна з ланок фінансової системи України, є економічною категорією і відображає грошові стосунки, які виникають  між державою, з одного боку, і  підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності і фізичними особами – з іншого, з приводу утворення централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтворення, підвищення рівня життя і задоволення інших суспільних потреб.[18, с.55]

Згідно з Конституцією України  держава повинна мати можливість через бюджет зосереджувати фінансові ресурси на важливих ділянках економічного і соціального розвитку.

 Централізація коштів  має важливе економічне і політичне  значення, оскільки доходи, які мобілізуються  в державному бюджеті, слугують  одним із головних знарядь перетворення в життя державних заходів.

 При переході до  ринкової економіки, змінюється  роль бюджету, характер бюджетних  відносин, що проявляється у складі  і структурі доходів та видатків. Формування доходної частини  відбувається на податковій основі, все більшого значення набувають платежі від суб’єктів господарювання, в тому числі від фізичних осіб.

 В системі доходів  бюджету слід виділити таку  важливу групу, як неподаткові  платежі. Хоча частка їх у  всій сукупності надходжень є  невелика, проте їх роль дедалі більше зростає.

 Неподаткові доходи  бюджету мають тривалу історію  становлення і розвитку.

 Слід сказати, що  такий термін, як ’’неподаткові  доходи’’, стали використовувати  не відразу. Спочатку були домени, рудники, інші збори до державної казни. Проте, якщо придивитись до тих чи інших податків, які існували, скажімо, в кінці XIX століття, то можна помітити схожість з сьогоднішніми альтернативними доходами бюджету.

 Використовуючи працю  великого вченого-фінансиста Озерова,  розглянемо деякі етапи розвитку оподаткування, а зокрема і неподаткових джерел формування казни держави. Так, під податком розуміється ’’примусовий збір, що стягується з осіб, що знаходяться на визначеній території, для покриття загальних доходів держави.’’[50, с.18]

Звідси видно, що держава покриває свої загальні доходи за рахунок податків, отже, інших обов’язкових платежів тодішня наука не розрізняла.Тоді можна припустити, що неподаткові надходження включають до податків.

Розглянемо визначення об’єкту оподаткування, джерела податку і масштабу виміру, використовуючи “ Основи фінансової науки’’ Озерова:’’ джерелом податку є той фонд, з якого податок дійсно сплачується.’’ Податок сплачується з:

1. доходу;
2. капіталу чи майна, коли для покриття податку потрібно тратити частину майна.[50, с18]

 ’’Об’єктом оподаткування  називаються ті факти чи предмети, внаслідок наявності яких спачується  податок,наприклад: земля, промисел, особа, і таке подібне.”[50, с.18]

“Масштабом виміру об’єкту  оподаткування є та одиниця, яка  кладеться в основу вимірювання і на основі обчислення кількості яких податок розгортається в межах даного об’єкту, наприклад, розмір орендної плати за приміщення тощо.”[50, с.18]

Як видно з останнього визначення, орендна плата ще тоді була включена в число податків, бо даний збір був обов’язковим для всіх громадян.

На початку XX століття, Вагнером було запропоновано таке трактування  збору: “збором називаються такі платежі, які стягують з окремих  осіб, за надані їм послуги і загальна сума яких або негайно покриває експлуатаційні витрати цього інституту, або навіть не повністю покриває і доводиться деяку частину витрат покривати із загальнодержавних коштів.”[50, с. 18]

Під виглядом збору, часто  з’являються в історії податки. Коли домени були вичерпані і королі потребували коштів,- вони йшли по лінії найменшого опору в пошуку коштів, які їм були потрібні. А саме: встановлювали збори за послуги, які вони нібито надавали, при цьому штучно створюючи перепони, особливо для торгівлі, потім, усуваючи їх, стягували той чи інший збір.Так з’явився митний збір, збір на спадщину тощо.

Слід відзначити, що прототипом теперішньої приватизації державного майна, в XX столітті був продаж домен, переважно це був обмін, або продаж державних земель.

По мірі відчуження домен, на їх зміну  виступали регалії, тобто монопольне право королів та великих феодалів на стягнення мита, судових штрафів тощо.

Всі ці заходи здійснювались  з метою залучення коштів у  бюджет держави, яких не вистачало для  виконання нею своїх функцій.

Неподаткові надходження, як і податки. Є необхідною ланкою економічних відносин у суспільстві з моменту виникнення держави.

На самих ранніх стадіях  державні організації, формою оподаткування  можна вважати жертвоприношення, яке далеко не завжди було добровільним, а являлося таким собі неписаним законом. Ще в П’ятикнижжі Мойсея було сказано: “... и всякая десятина на земле из семени земли и из плодов принадлежит Господу”. Як бачимо, що процентна ставка даного “податку” чітко визначена.

По мірі розвитку держави, виникла “світська” десятина, яка стягувалась на користь впливових князів, поруч з церковною десятиною. Дана практика існувала впродовж багатьох століть: від Стародавнього Єгипту до середньовічної Європи.

В той же час в стародавньому  світі була і серйозна протидія оподаткуванню. В Афінах, наприклад, вважали, що вільна людина не зобов’язана платити прямі податки. Інша справа- добровільні пожертвування. Але коли передбачались великі витрати, рада чи народні збори міста встановлювали процентні відрахування від доходів.

Чимало ж сторін будь-якої сучасної держави зародилось в Стародавньому Римі. Спочатку вся держава складалась з міста Риму і місцевості, що належала йому. В мирний час громадяни не платили грошових податей.Видатки по управлінню містом і країною були мінімальні. Основну статтю видатків складало будівництво громадських будівель, а ці витрати зазвичай покривались шляхом здачі в оренду громадських земель. Але у воєнний час громадяни Риму платили податки у відповідності до своїх доходів.

Визначення суми податку  визначалось кожні п’ять років обраними чиновниками-цензорами.

В IV-III столітті до нашої  ери Римська держава величіла, завойовувались і основувались все  нові міста-колонії. Відбувались зміни  і в податковому праві. В колоніях вводились комунальні податки і  збори. Як і в Римі, їх величина залежала від розмірів майна громадян і визначали їх також кожні п’ять років. Римські громадяни, що проживали за межами Риму, платили як державні, так і місцеві податки.

Рим перетворювався у  могутню державу, до складу якої входили  провінції, жителі яких зобов’язані були платити податки, що було свідченням того, що вони були залежні, адже статусу громадянина вони не мали.

При цьому єдиної податкової системи не було. Основним податком в Стародавньому Римі був поземельний  і єдиний подушний податок для жителів провінції.

Вже в Стародавньому  Римі податки, збори і інші надходження  до казни держави, використовували  не тільки фіскальну, а й стимулюючу функцію: розвиток ринку, товарно-грошових відносин тощо.

Як бачимо з короткого  перегляду історії виникнення і розвитку оподаткування в Стародавньому Римі, що теперішній стан економіки держав багато в чому схожий з тодішнім, а отже можна припустити, що колишні податки пройшовши кілька етапів свого розвитку і, можливо, змінивши назву, прийдуть до нас у вигляді неподаткових доходів бюджету держави.

2.Місце і роль неподаткових  надходжень в системі доходів  бюджетів в умовах ринкової  трансформації.

У доходах бюджетів виділяється  група так званих неподаткових надходжень. Відмінність між ними і податками  дуже проста і виходить із їхнього функціонального призначення. Податки і початкові платежі із самого початку створюються як фіскальні інструменти формування доходів бюджету. Неподаткові ж платежі такого призначення не мають. У них може бути досить різноманітна роль, ніяк не пов’язана з бюджетом. Спрямування таких неподаткових платежів до бюджету визначаються одним фактором – бюджет є основним централізованим фондом держави, а ці платежі не мають цільового призначення. Наприклад, доходи від власності та підприємницької діяльності мають юридичний, а не фінансовий зміст. Для них немає особливого фонду, і тому вони надходять у бюджет.

Одним із загальнодержавних  зборів (обов’язкових платежів), які  справляються в Україні, є державне мито. Вступаючи у взаємовідносини із судовими та арбітражними органами, органами державного нотаріату, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України тощо, підприємства та організації повинні сплачувати державне Державне мито справляється на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 №7-93 “Про державне мито” (із змінами та доповненнями), відповідно до якого було розроблено і затверджено наказом ГДПІ України від 22.04.93 №15 Інструкцію “Про порядок обчислення та справляння державного мита”.

Державне мито справляється, як правило, за ставками у розмірах частин мінімальної заробітної плати та в процентному відношенні до суми позову, вартості відчужуваного майна тощо. Відповідно до Закону України “Про державний бюджет на 2003 рік”, обсяг державного мита затверджено в розмірі 105,0 млн.грн., що на 74 млн.грн. менше, ніж у попередньому році. [4, с.23] Державне мито сплачується за місцем розгляду та оформлення документів зараховується до бюджету місцевого самоврядування, крім мита, що справляється з позовних заяв, які подаються до арбітражного суду, із заяв про перевірку рішення ухвал та постанов арбітражних судів у порядку нагляду, а також за дії, пов’язані з одержанням охоронних документів на об’єкти промисловості, підтриманням їх чинності та передачею прав їх власниками, яке зараховується до державного бюджету України.