Зовнішня трудова еміграція з України: причини, масштаби, наслідки

Хоча загалом дане визначення вдало розкриває сутність досліджуваного явища,  однак,  на нашу думку,  мета пошуку роботи не тотожна позитивній установці на працю. Це поняття різного  порядку. Мета – це один з елементів  свідомої діяльності індивіда, що характеризує передбачення результату діяльності, тоді як установка – це схильність суб’єкта до певної активності, у деяких випадках її може навіть не усвідомлювати  індивід.  Тому позитивна установка  на працю може бути у мігранта незалежно  від мети переміщення.

Не можна погодитись з  такою дефініцією трудової міграції, що трактує її як “переміщення зайнятого  населення,  пов’язане зі зміною місця роботи”[33],  оскільки серед контингентів заробітчан досить вагомою є частка осіб,  які планують знайти роботу (а отже,  і стати зайнятими)  безпосередньо у регіоні прибуття.  Тобто на момент переміщення,  а деколи і на момент прийняття рішення про міграцію, таких осіб можна класифікувати як безробітних.

Отже, проаналізувавши різні  підходи деяких дослідників, ми прийшли  до висновку, що узагальнено термін «трудова міграція» можна визначити, як переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу в межах міжнародного ринку праці, обумовлене характером розвитку продуктивних сил та виробничих відносин, дією економічних законів.

2. Визначення поняття “зовнішній трудовий мігрант” та специфіка його використання у рамках даного дослідження

За оцінками Організації  Об’єднаних Націй (ООН), серед 214 млн. міжнародних мігрантів, що налічуються на планеті, практично половину становлять працівники-мігранти.[29] Разом з тим єдиного визначення термінів “трудова міграція” та “трудовий мігрант” (“трудящий-мігрант”, “працівник-мігрант”) не існує. Тому при формулюванні визначення, що застосовувалося для потреб цього обстеження, враховувались основні міжнародні норми, норми українського законодавства, особливості міграційної ситуації в Україні та реальні обставини проведення обстеження.

Ще у 1949 р. у Конвенції  №97 Міжнародної організації праці про працівників-мігрантів терміном “працівник-мігрант” було позначено особу, яка мігрує з однієї країни до іншої з наміром отримати роботу інакше, ніж за власний рахунок .

Приблизно такої самої  термінології дотримується Міжнародна організація з міграції. У розробленому її фахівцями глосарії сказано, що трудова міграція – це “пересування людей з однієї країни в іншу країну з метою найму на роботу”. Тут також зазначається, що у більшості країн трудова міграція регулюється національним міграційним законодавством. Крім того, деякі країни-донори відіграють активну роль в регулюванні зовнішньої трудової міграції своїх громадян і забезпеченні для них сприятливих умов за кордоном, зокрема щодо працевлаштування.

В Європейській конвенції  про правовий статус трудящих-мігрантів (1977 р.) зроблено акцент на правовому аспекті становища іноземного працівника. Відповідно до неї, під працівниками-мігрантами розуміють громадян однієї з сторін, яким дозволено іншою стороною проживати на її території для виконання оплачуваної роботи. Конвенція також містить визначення сезонних трудящих-мігрантів.

Ними є особи, які, будучи громадянами однієї зі сторін, займаються на території іншої сторони діяльністю, що залежить від пори року, на основі контракту на певний термін або на виконання конкретної роботи. Отже, під це визначення не підпадають мігранти, які не мають належних дозволів на перебування та працевлаштування. Конвенція підписана Україною у 2004 р., ратифікована Верховною Радою України у 2007 р., внаслідок чого її норми стали частиною національного законодавства.

Найширше визначення і  перелік різних категорій працівників-мігрантів містить Міжнародна конвенція про захист прав усіх працівників-мігрантів та членів їхніх сімей, прийнята ООН у 1990 р. (набула чинності у 2003 р.). У ній записано, що термін “працівник-мігрант” означає особу, яка буде займатися, займається або займалася оплачуваною діяльністю у державі, громадянином якої він чи вона не є.

За умови відповідності  наведеному визначенню до працівників-мігрантів належать прикордонні працівники (фронт’єри), сезонні працівники, моряки (рибалки), працівники, які зайняті на стаціонарних прибережних установках, такі, робота яких пов’язана з переїздами, так звані “працівники на проекті” та “працівники цільового найму”, а також особи, які працюють не за наймом. Конвенція ООН охоплює,вочевидь, також і нелегальних або незаконних працівників-мігрантів, тобто мігрантів з неурегульованим правовим статусом. Хоча Україна не приєдналася до Конвенції, норми як її, так і інших міжнародних документів такого рівня, є орієнтиром у тлумаченні термінів.

3. Чинники трудових міграцій населення

Причинами міграції є поєднання суб’єктивних і об’єктивних умов, взаємозв’язок яких викликає переміщення робочої сили . Л.Л. Рибаковський визначає чинники, як якусь сукупність умов і обставин, які, завдяки особливому поєднанню і взаємодії, впливають на територіальну рухливість населення[16]. Чинник - це змінна,яка визначається не тільки явищем, на яке він діє, але і умовами що його породжують. Вони впливають на рухливість населення, як правило,комплексно, але це не виключає нерідко різноспрямований характер їх дії.

Набір міграційних чинників часто має не тільки яскраво виражене регіональне забарвлення, але і змінюється разом з розвитком соціально - економічних перетворень територій, статево - віковою, національною структурою населення і політичною обстановкою.

Таким чином, чинники міграції можна визначити як сукупність явищ і подій, під впливом яких виникають і протікають переміщення. А визначити чинники міграції населення, означає встановити причини, що примушують населення шукати нове місце проживання, і умови, які дозволяють їм здійснити переміщення.

У науковій літературі зустрічається  різноманітна класифікація чинників міграції населення. Таке різноманіття може бути пояснено тим фактом, що серед учених є протиріччя в поглядах як на кількість чинників, так і на їх класифікацію. Окрім того, достатньо широко представлені угрупування чинників міграції і їх структура. При розгляді угрупування чинників, що викликають трудову міграцію, в якості основних можна виділити економічні фактори, а всі інші наприклад, етнічні чи релігійні, повинні розглядатися через призму економічної ситуації[32].

Міграція населення обумовлена різними об’єктивними і суб’єктивними причинами, тому міграційні чинники можна розділити на ті, серед яких найбільшу роль грають суб’єктивні відчуття і на ті, де вирішальними є об’єктивні причини, що не підкоряються волі індивідів. З одного боку, на міграційну активність населення впливають зміни в матеріальних умовах життя суспільства, розвитку способу виробництва, а з іншого боку, явища соціального, етнічного і психологічного характеру. Чинники, що є імпульсом для ухвалення рішення про міграцію, називаються стимулами міграції.

Теорія факторів «притягання-виштовхування» була розроблена англійським вченим Ернестом Равенштайном, який одним із перших почав досліджувати міграційні процеси[20]. На основі даних перепису населення в Англії та Уельсі він сформулював у 1889 р. «Закони міграції населення». Равенштайн дійшов висновку, що міграцію населення можна пояснити дією чинників «притягання-виштовхування»: несприятливі умови на одній території (жорстке законодавство, надмірні податки і т.д.) «виштовхують» людей з їх місця проживання, а сприятливі умови, створені на інших територіях, «притягують» їх. Відповідно, всі чинники, які обумовлюють міграцію, він поділив на внутрішні (чинники виштовхування) та зовнішні (чинники притягання).

Закони міграції, сформульовані  Равенштайном, полягали у такому: основна причина міграції населення – кращі економічні умови в іншій місцевості, ніж у тій, де проживає людина; масштаби міграції скорочуються зі збільшенням відстані; міграція частіше відбувається у декілька етапів; міграція населення є двосторонньою; мобільність людей визначається їх особистісними характеристиками (стать, вік, приналежність до певного соціального класу тощо).

Подальшого розвитку розроблена Равенштайном теорія міграції набула у роботах Е. Лі (1966), який вважав, що найбільший вплив на міграцію населення справляють саме внутрішні фактори або фактори виштовхування. Крім того, Лі встановив, що такі чинники, як відстань, наявність фізичних та політичних бар’єрів можуть не лише стримувати, а навіть запобігати міграції.

Неокласична економічна теорія причину трудової міграції населення  вбачає в географічних відмінностях у пропозиції та попиті на робочу силу. Згідно з даною концепцією, у країнах (регіонах) з надлишковою робочою силою спостерігається низька заробітна плата, тоді як регіони з дефіцитом робочої сили характеризуються високим рівнем зарплати. Розмір заробітної плати виступає як основний фактор виштовхування у регіонах походження мігрантів і основний фактор тяжіння у регіонах прибуття[34].

Теорія сегментованого ринку  праці міграцію населення пояснює  структурними потребами економік розвинених країн. Згідно з нею, розвинені країни є дуалістичними: вони мають первинний ринок із кваліфікованою та високооплачуваною працею та вторинний ринок низькооплачуваної праці. Приплив іммігрантів в країну є необхідним для того, щоб заповнити робочі місця на вторинному ринку праці, які є непривабливими для місцевих жителів.

Теорія глобальних систем стверджує, що міграція є результатом  впливу процесу глобалізації на економіку окремих країн. Глобалізація передбачає підвищення трудової мобільності людей та їх здатності мігрувати з одного місця на інше у пошуку кращих умов життя. Цьому сприяє здійснення прямих іноземних інвестицій, формування транснаціональних корпорацій, процес урбанізації тощо.

Отже, аналіз наукових публікацій вітчизняних вчених, присвячених проблемам міграції населення , дозволяє всі фактори притягання та виштовхування умовно розподілити на п’ять груп: економічні, соціальні, культурні, політичні та екологічні.

У складі економічних чинників, перш за все, варто відмітити рівень заробітної плати, якість життя, рівень безробіття, стабільність розвитку економіки та тип податкової системи.

До основних соціальних чинників, які спричиняють міграцію населення, можна віднести умови праці, наявність можливостей для професійної самореалізації, якість системи освіти, доступність охорони здоров’я тощо.

До складу основних культурних чинників, які впливають на обсяги міграційних потоків до тих чи інших країн, можна віднести етнічну та расову приналежність, а також свободу віросповідання.

Окрім наведених факторів, на міграційні наміри населення впливають політичні й екологічні чинники. До перших, зокрема, можна віднести ступінь розвитку демократії у країні, стабільність політичної системи, поширеність корупції тощо; до других – екологічну ситуацію, наявність доступу до чистої питної води та високоякісної їжі.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТЕНДЕНЦІЙ ЗОВНІШНЬОЇ ТРУДОВОЇ ЕМІГРАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

2.1. Причини зовнішньої трудової міграції з України

Вивчення зовнішньої трудової міграції населення України гальмується  практично повною відсутністю їх обліку: в країні з домінуванням виїздів на тимчасову роботу за кордон облік зовнішніх трудових міграцій здійснювати важко, практично неможливо.

Головне управління з питань економічної політики Адміністрації  Президента України, посилаючись на експертну оцінку, визначає щорічну  трудову міграцію із країни в 5 млн. осіб [36]. За даними державної служби статистики України, у 2012 році в Україну прибуло 76 тис. осіб, а вибуло - 14 тис. осіб[40]. 

Слід зауважити, що реальні  дані набагато відрізняються від  офіційних, оскільки велика кількість  міграційних рухів відбувається нелегально. За даними Міжнародної  організації з міграції, сукупна  кількість вихідців з України  за переписами населення зарубіжних країн, де вони проживають на 2010 рік  складала 6,5 млн. осіб[5]. Найпопулярнішими країнами призначення українців є Російська Федерація, Німеччина, США, Ізраїль, Чехія, Угорщина, Польща. При чому найбільше іммігрантів в Україні походять з Російської Федерації, Молдови, Узбекистану, Білорусі, Грузії, Вірменії,Азербайджану[38].

Міграція населення є  одним із індикаторів кризового  стану економіки. Українці намагаються  знайти можливості покращити своє матеріальне  становище, а як свідчить статистика, різниця у доходах мігрантів  і не мігрантів є суттєвою - середня  заробітна плата мігрантів за кордоном утричі вища ніж в Україні[37]. В загальному вигляді відтік працездатного населення з країни спричиняють:

• низька заробітна плата;
• нестабільність економічної ситуації;
• незабезпеченість населення робочими місцями (особливо в невеликих містах та селах);
• соціальні переваги та культурні цінності при імміграції за кордон;
• політична нестабільність та напруженість у країні;
• зневіра в можливість влаштувати власне майбутнє і майбутнє дітей в своїй країні;
• відсутність можливості реалізувати свої права, свій потенціал - збільшує відтік інтелектуальної та висококваліфікованої частини працездатного населення тощо.

Спираючись на дослідження в межах проекту «Міграційний потенціал України в контексті набуття безвізового режиму з ЄС» Донецьким інститутом соціальних досліджень і політичного аналізу в 2011 р. [39] , було проаналізовано основні причини еміграції українців(рис.2.1).