Збільшення прибутку фірми і зменшення витрат

Сутність відмінностей явних  і неявних витрат фірми віддзеркалює не тільки відмінності між економічними і бухгалтерськими витратами, але  й важливі розбіжності у здійсненні аналізу підприємницької діяльності бухгалтерами і економістами. Економістів цікавить, перш за все, вивчення процесу прийняття фірмами рішень про призначення ціни і обсяг випуску продукції. Розраховуючи свої витрати для визначення обсягу виробництва, фірма орієнтується на альтернативні витрати. Вона розглядає їх (а не бухгалтерські витрати) як фактор, який обмежує обсяг виробництва і пропозиції своєї продукції на ринку. На відміну від економістів бухгалтери займаються тим, що відслідковують грошові потоки фірми: відплив і надходження грошей. Вони враховують лише явні витрати і ігнорують неявні.

Виділення явних і неявних  витрат дає можливість поділяти витрати  фірми на внутрішні і зовнішні. їх виділення відтінює відмінності  між економічними і бухгалтерськими витратами за способом розрахунку. Зовнішні витрати - це витрати пов'язані з оплатою праці найманих працівників, сировини, комплектуючих, пального, тобто всього того, що вона не виробляє сама для створення даного продукту. Залежно від спеціалізації величина зовнішніх витрат для виробництва одного і того ж продукту різна. На спеціалізованих автомобільних заводах їх частка менша, ніж на складальних автомобільних заводах.

Внутрішні витрати фірми - це витрати, пов'язані з використанням даною фірмою своїх власних ресурсів: праці власника фірми, його капіталу, нерухомого майна. Власник підприємства не платить сам собі орендної плати, не виплачує сам собі заробітної плати, не нараховує відсотків на власний капітал. Але власник фірми отримує так званий "нормальний" прибуток. В іншому разі він не буде займатися даним бізнесом. Отримуваний ним "нормальний" прибуток складає елемент економічних витрат. Бухгалтерські витрати не включають цього важливого вартісного компонента, оскільки виражають реальну, яка фактично склалась, комерційну результативність виробництва, а не передбачувану (розраховувану).

Ще однією відмінністю  економічних витрат від бухгалтерських є їх структура, яка залежить від  обсягу випуску продукції. У зв'язку з цим економічні витрати поділяють  на постійні і змінні, середні і  граничні. Такий поділ економічних  витрат дає можливість відслідковувати  процес їх формування, визначити участь різних структурних елементів у збільшенні обсягу виробництва продукції, а значить, і оптимізувати їх.

Постійні витрати ^С) - це грошові витрати фірми на ресурси, які представляють постійні фактори виробництва. Величина постійних витрат не залежить від зміни обсягу виробництва. До постійних витрат належать амортизаційні відрахування, витрати на утримання будівель, споруд, інженерних комунікацій, страхові платежі, адміністративно-управлінські витрати (заробітна плата адміністративно-управлінського персоналу, охорони), орендна плата, виплати відсотків на облігації. Постійні витрати існують навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє, не здійснює ніякої виробничої діяльності. Постійні витрати є безповоротними. Вони створюють основу для виникнення у фірми збитків. Тому підприємці зацікавлені в безперервній роботі своїх фірм, в якомога швидшому подоланні спаду попиту на свою продукцію, у формуванні сприятливого для роботи соціального клімату у фірмі.

Змінні витрати (УС) - це грошові витрати на ресурси, які складають змінні фактори виробництва. їх величина змінюється разом із зміною обсягу виробництва. Вони складаються із витрат на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, теплової та електричної енергії на технологічні цілі, заробітну плату найманим працівникам, що виробляють продукцію, транспортні витрати тощо.

Слід відмітити, що про  поділ витрат на постійні і змінні можна говорити лише стосовно коротких періодів функціонування фірми. Іншими словами, виходячи з аналізу видів  витрат і їх динаміки, можна вивести  різницю між короткостроковим і довгостроковим функціонуванням фірми. У короткостроковому періоді постійні витрати залишаються не змінними і фірма може змінювати обсяг виробництва продукції тільки за допомогою зміни величини змінних витрат. У довгостроковому періоді всі витрати стають змінними, оскільки за досить тривалий інтервал часу фірма змінює свої виробничі потужності.

Загальні витрати (ТС) являють собою суму постійних і змінних витрат при кожному даному рівні виробництва. їх називають сукупними або валовими витратами. Для фірми вони є найменшими загальними грошовими витратами, які необхідні для виробництва відповідної кількості продукції.

Сумарні витрати збільшуються у міру збільшення випуску продукції. Тому вони є зростаючою функцією обсягу виробництва. Проте фірму цікавлять не стільки валові, скільки середні витрати, бо за збільшенням валових витрат може приховуватися зниження середніх витрат. Для управління виробництвом важливо знати саме величину валових витрат у розрахунку на одиницю продукції. У зв'язку з цим розраховуються середні витрати.

Середні витрати (АС) - це частка від ділення валових витрат на обсяг виробленої продукції.

Оскільки сукупні витрати  є сумою постійних і змінних  витрат, то середні витрати можна  зобразити як суму середніх постійних  і середніх змінних витрат.

Середні постійні витрати (AFC) - це частка від ділення постійних витрат на обсяг продукції, яка вироблена за даний період:

Середні змінні витрати (AVC) - це відношення змінних витрат до загального обсягу продукції виробленої за даний період:

Динаміка середніх витрат визначається динамікою середніх постійних  і середніх змінних витрат. її графік має, як правило, и-подібну форму (див. рис. 10.1).

и-подібна форма кривої середніх витрат зумовлена:

1) спочатку, в період освоєння виробничих потужностей чи налагодження випуску нового виду продукції, коли обсяг виробництва незначний на нього припадає весь тягар постійних витрат. У міру зростання обсягу виробництва постійні витрати розподіляються на все більшу кількість одиниць продукції, тобто середні постійні витрати зменшуються, а середні змінні зростають, але зростають повільніше ніж зменшуються середні постійні витрати, що зумовлює зменшення загальних середніх витрат. При цьому загальні середні витрати будуть зменшуватися до тих пір, поки зростання середніх змінних витрат нейтралізується зменшенням середніх постійних витрат, досягаючи мінімуму в точці М. Цей рух зліва направо і вниз відображає реалізацію ефекту масового виробництва (див. рис. 10.1).

2) при подальшому збільшенні  обсягу виробництва виникають  труднощі в управлінні фірмою, зростають транспортні витрати,  витрати на нейтралізацію негативного впливу виробництва на довкілля та інші змінні витрати, які зумовлюють зростання середніх змінних витрат. Рух по кривій середніх витрат від точки М вправо і вверх відображає, що основний вплив на їх зростання здійснюють середні змінні витрати.

Динаміка загальних середніх витрат має особливо важливе значення для визначення ринкової рівноваги, тобто того обсягу виробництва, при якому вона може мінімізувати свої витрати. Якщо середні витрати менші від ринкової ціни, то виробництво даного продукту є рентабельним і обсяг виробництва може здійснюватися в межах від 0і_у до ()₂ (див. рис. 10.2).

Якщо середні загальні витрати вищі від ринкової ціни, то виробництво даної продукції  для фірми є збитковим. Якщо вони дорівнюють ринковій ціні, то виробництво продукції для фірми не є ні збитковим, ні прибутковим. Ці положення вказують на те, що, незважаючи на важливе значення середніх загальних витрат, для прийняття фірмою рішень щодо обсягу виробництва продукції все ж вони не дають відповіді на питання, як змінюються сукупні витрати із зміною обсягу виробництва. Середні витрати вказують лише про витрати виробництва середньої типової одиниці продукції.

Динаміка середніх загальних  витрат характеризує становище фірми  на ринку, проте сама по собі не визначає лінії пропонування і точки оптимального обсягу виробництва. Справді, якщо середні

Рис. 10.2. Межі рентабельного виробництва

витрати менші від ціни (див. рис. 10.2), то на основі цього можна лише стверджувати, що в інтервалі від ( до (₂ знаходиться зона прибуткового виробництва, а при обсязі виробництва ((₃, якому відповідають мінімальні середні витрати, фірма отримує максимальний прибуток на одиницю продукції. Але чи означає це, що точка ((₃ - це точка оптимального обсягу виробництва, де фірма досягає своєї рівноваги? Підприємця, як відомо, цікавить не прибуток на одиницю продукції, а максимум загальної маси отримуваного прибутку. Лінія середніх витрат не показує, де досягається цей максимум. Для відповіді на це запитання економічна теорія використовує категорію граничних витрат.

Граничні витрати (МС) - це додаткові витрати фірми, пов'язані з виробництвом однієї додаткової, понад певний обсяг, одиниці продукції найдешевшим способом. Граничні витрати розраховуються як різниця між витратами виробництва п одиниць продукції і витратами виробництва п-1 одиниць продукції:

МС = ТС - ТС

п п-1

Граничні витрати розраховують також як відношення приросту сукупних витрат до приросту обсягу виробництва:

Як видно з даних  формул, граничні витрати показують, яких додаткових витрат коштувало виробнику  виробництво додаткової одиниці  продукції (див. табл. 1).

Таблиця 10.2

Динаміка граничних  витрат

К-ть виробленої продукції, шт.	Загальні витрати, грн (ТС)	Середні витрати, грн / шт. (АС)	Граничні витра- ти, грн (МС)
42	4200	100	-
43	4257	99	57
44	4312	98	55
45	4365	97	53

Динаміка граничних витрат не залежить від постійних витрат, оскільки останні існують не залежно  від того, чи виробляється додаткова  одиниця продукції, чи ні. Спочатку граничні витрати зменшуються, залишаючись меншими від середніх витрат. Це пояснюється тим, що коли витрати на одиницю продукції зменшуються, значить, виробництво кожної додаткової одиниці продукції обходиться фірмі дешевше порівняно з попередніми продуктами, тобто граничні витрати менші від середніх. Наступне зростання середніх витрат означає, що граничні витрати стають більші від попередніх середніх витрат. Лінія граничних витрат перетинає лінію середніх витрат в її мінімальній точці М.

Граничні витрати відображають дію закону зниження граничної віддачі  фактора виробництва. Оскільки продуктивність кожної додаткової одиниці фактора  виробництва виявляється меншою, ніж продуктивність його попередньої  одиниці, то затрати по залученню  цієї додаткової одиниці є також  більшими. Тому збільшення обсягу виробництва, яке зумовлене залученням додаткових одиниць факторів виробництва, супроводжується зростанням граничних витрат. До певного моменту ці зростаючі витрати компенсуються зростанням сумарної продуктивності всіх використовуваних одиниць даного фактора виробництва, що супроводжується зростанням середньої віддачі і зниженням середніх витрат. Але це є можливим тільки за умови, що сумарна продуктивність фактора виробництва зростає швидше, ніж падає віддача від залучення кожної додаткової одиниці цього ресурсу, тобто якщо зниження середніх витрат відбувається швидше, ніж зростання граничних.

Тому рішенню фірми про збільшення обсягу виробництва завжди передує зіставлення граничних і середніх витрат. Якщо граничні витрати менші від середніх, то розширення виробництва призведе до подальшого зниження середніх витрат. Якщо ж граничні витрати більші від середніх, то зниження середніх витрат можливе лише шляхом скорочення обсягу виробництва. Мінімум середніх витрат досягається при рівності середніх і граничних витрат виробництва. Відповідно момент найбільш ефективного розміщення ресурсів всередині фірми характеризується досягненням мінімального рівня середніх витрат виробництва. Графічно це зображається у вигляді перетину кривої граничних витрат в точках мінімумів середніх загальних і середніх змінних витрат (див. рис. 10.3).

Таким чином, фірма повинна  слідкувати за формуванням не тільки загальних, але й граничних і середніх витрат, зіставляти їх рух з динамікою граничного і середнього продуктів. Тільки тоді

Рис. 10.3. Графік залежності граничних витрат від середніх загальних і середніх змінних витрат

технологія виробництва  фірми може отримати оптимальну структуру, яка забезпечує формування мінімальних  середніх витрат виробництва, високі темпи  зростання граничного продукту і  швидке зниження граничних витрат.

Ефективне розміщення фірмою своїх ресурсів відображається не лише на витратах виробництва. Мінімізація витрат створює умови для появи і зростання прибутку. Оскільки витрати відображають затрати фірми в процесі виробництва, то прибуток є головним результатом цього процесу. Тому основний мотив діяльності фірми - прагнення отримати максимальний прибуток.

Економісти використовують термін "прибуток" для позначення різниці між виторгом фірми і її витратами (рис. 14). В економічній теорії і господарській практиці розрізняють економічний прибуток, бухгалтерський і нормальний прибуток. Розглянемо суть кожного.

Економічний прибуток - це різниця між загальним виторгом і загальними витратами фірми - явними і неявними.

Бухгалтерський прибуток - це різниця між загальним виторгом і явними витратами (рис. 14). Економісти називають такий прибуток бухгалтерським або розрахунковим,

Риє. 14. Поділ загального виторгу за бухгалтерським і економічним принципом

тому, що при його обчисленні враховуються тільки явні (грошові) платежі, які фіксуються у бухгалтерській звітності фірми.

Нормальний прибуток - це той мінімальний виторг, який повинен  заробити підприємець, якщо він хоче залишитися у своєму бізнесі і продовжувати діяльність. Це, як підкреслюють К. Макконнелл і С. Брю,- плата за виконання підприємницьких функцій. Таке тлумачення поняття "нормальний прибуток" є одним із можливих.