Збільшення прибутку фірми і зменшення витрат

У довготерміновому періоді  фірма може змінювати кількість  всіх ресурсів, які використовуються у виробничому процесі. Коли фірма використовує два або більше факторів виробництва, проблема визначення їх оптимальної кількості ускладнюється можливістю заміни ресурсів один одним. Для виробника важливим є розв'язання двох взамопов'язаних завдань:

1) визначити поєднання  різних необхідних ресурсів для виробництва будь-якого бажаного обсягу продукції з мінімальними витратами;

2) визначити поєднання  різних необхідних ресурсів для виробництва певного обсягу продукції, при якому фірма одержує максимальний прибуток.

Правило мінімізації витрат

Як відомо з теми 9, фірма  виробляє будь-який необхідний обсяг  продукції при поєднанні ресурсів, яке забезпечує мінімальні витрати  виробництва, коли остання грошова  одиниця, витрачена на придбання  кожного з ресурсів, дає однаковий  граничний продукт. Іншими словами, витрати на виробництво будь-якого обсягу продукту є мінімальними, якщо кожний необхідний для виробництва продукту ресурс купується в кількості, для якої граничний продукт у розрахунку на грошову одиницю вартості кожного ресурсу, є однаковим. Це правило можна записати математично у вигляді рівності:

К"о> П^ШІ = ГПкапіпишу = (и 9)

Ц праці Ц капіталу

де Кп0, Кк0 - відповідно оптимальні кількості праці і капіталу (при яких мінімізуються витрати виробництва продукції).

Правило максимізації прибутку

Для того, щоб максимізувати  прибуток, що є основним мотивом  діяльності фірми, недостатньо лише мінімізувати витрати, оскільки існує  багато різних обсягів випуску, при яких фірма може виробляти продукт з найменшими витратами. Проте, як відомо, існує лише один єдиний обсяг виробництва, при якому фірма одержує максимальний прибуток (це обсяг випуску, при якому граничний дохід і граничні витрати фірми є однаковими).

При вивченні попиту на окремий  змінний ресурс у питанні 14.2 було з'ясовано, що кількість певного  ресурсу, яка дозволяє випускати  бажаний обсяг продукту з максимальним прибутком, визначається рівністю граничної дохідності цього ресурсу і граничних витрат на нього (правило 14.5).

Для виробництва певного  продукту фірма використовує різні ресурси. Купуючи ці ресурси з метою максимізації прибутку, вона повинна дотримуватись певного правила: кожний ресурс повинен купуватись в кількості, для якої гранична дохідність кожного ресурсу повинна дорівнювати граничним витратам на цей ресурс:

Кп0 ГДРпраці = ГВРпраці;

Кка; ГДРкапіталу = ГВРкапіталу, (14.10)

де Кп09 Кк0 _ відповідно оптимальні кількості праці і капіталу (при яких максимізується прибуток).

Якщо ж ресурс купується  на чисто конкурентному ринку  ресурсу, то правилом його найбільш прибуткового використання є рівність граничної дохідності цього ресурсу і його ціни (формула 14.7). Це правило стосується всіх ресурсів, які використовуються у виробничому процесі. Тому, в цілому можна сказати, що при придбанні ресурсів на конкурентних ринках фірма максимізус свій прибуток при такому поєднанні різних ресурсів, при якому кожний ресурс, який приймає участь у виробництві продукту, витрачається в такій кількості, при якій його ціна дорівнює граничній дохідності цього ресурсу:

Кпа; ГДР праця = Ц праці,

Кк0; ГДР капітал ~ Ц капіталу. (14.11)

Іншим виразом цього правила  є рівність:

Кп.,Ккв;ГДРяраця = ЩР капітал -1. (14.12)

° ° Ц праці Ц капіталу

Слід звернути уваїу на те, що в рівнянні (14.12) недостатньо, щоб гранична дохідність всіх ресурсів була пгюіюрційна їх цінам; граничні дохідності всіх ресурсів повинні дорівнювати їх цінам і тільки тоді співвідношення між граничною дохідністю всіх ресурсів і їх цінами буде дорівнювати 1, і тільки тоді фірма буде одержувати максимальний прибуток.

Слід звернути увагу і  на те, що рівність (14.9) не є достатньою умовою максимізації прибутку: при виконанні цієї умови фірма може виробляти "не той" обсяг продукції, при якому максимізується прибуток, а "той", при якому лише мінімізуються витрати виробництва. В той же час, умова поєднання різних виробничих факторів, яке забезпечує одержання максимального прибутку (умови (14.11) і (14.12)), одночасно передбачає виконання умови застосування технології, яка мінімізує витрати виробництва.

Під витратами взагалі розуміють затрати в грошовій формі, пов'язані з виробництвом продукції. В сучасній західній економічній літературі розрізняють витрати виробництва з точки зору бухгалтера та економіста. Бухгалтери оцінюють фактичні витрати, пов'язані з виробництвом продукції, тобто фактичні грошові затрати і амортизаційні відрахування.

Розуміння економістами витрат базується на двох незаперечних фактах: рідкісності економічних ресурсів і можливості їх альтернативного використання.

Застосування певних ресурсів для виробництва якогось товару означає відмову від виробництва з цих ресурсів іншого, альтернативного, товару. Тому економічні витрати безпосередньо пов'язуються з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів. Наприклад, з певної кількості деревини можна виготовити 100 дерев'яних ящиків або 10 столів. Економісти оцінюють альтернативні витрати виробництва 100 ящиків вартістю 10 столів, від яких необхідно відмовитись. Іншими словами, економічні витрати - це витрати втрачених можливостей або альтернативні витрати.

Виділяють два аспекти  економічних витрат: витрати з  точки зору суспільства (в широкому розумінні) і витрати з точки  зору окремого підприємства (у вузькому розумінні). Обидва аспекти витрат пов'язані з відмовою від можливості використання ресурсів в альтернативних виробництвах.

З позиції суспільства витрати будь-якого ресурсу, який використовується для виробництва товару, дорівнюють його вартості (цінності) при найкращому з можливих варіантів його застосування

З точки зору вартості альтернативного використання ресурсів, економічні витрати оцінює і окреме підприємство. Економічні витрати з позиції підприємства - це ті виплати (платежі), які воно повинно здійснити, або це ті доходи, які воно зобов'язане забезпечити постачальникам (власникам) економічних ресурсів для того, щоб не допустити використання цих ресурсів в альтернативних виробництвах.

Ці виплати можуть бути явними (зовнішніми) і неявними (внутрішніми). Зовнішні витрати - це витрати підприємства у грошовій формі, які пов'язані з придбанням економічних ресурсів у постачальників. Сюди входять витрати підприємства на сплату заробітної плати найманим працівникам та купівлю сировини, матеріалів, палива, оплату спожитої електроенергії і транспортних послуг, рентні платежі, виплати банкам та іншим постачальникам фінансових послуг тощо. Внутрішні витрати - це альтернативні витрати підприємства по використанню ресурсів, які знаходяться у його власності. Витрати на власні ресурси, які використовуються їх власником самостійно у підприємницькій діяльності, є неоплаченими (внутрішніми). Але, оскільки ці власні економічні ресурси можуть використовуватись альтернативно, то з точки зору підприємства ці внутрішні витрати дорівнюють грошовим платежам, які можуть бути одержані за кожний самостійно використаний власний ресурс при найкращому з можливих варіантів його застосування.

До власних ресурсів підприємства можуть належати: грошовий капітал, обладнання, будівлі, земля, підприємницькі здібності власника. Ці власні ресурси можуть використовуватись альтернативно. Так, земля, будівлі, обладнання можуть здаватись в оренду і приносити їх власнику дохід у вигляді ренти. Грошовий капітал може бути покладений на банківський рахунок і приносити дохід у вигляді процента. Свої розумові і фізичні здібності власник може реалізувати на іншому підприємстві, на якому він буде працювати найманим працівником і одержувати дохід у вигляді зарплати.

Мінімальна плата, необхідна  для того, щоб зацікавити власника економічних ресурсів займатись  власною підприємницькою діяльністю, називається нормальним прибутком* Нормальний прибуток є складовою внутрішніх витрат підприємства поряд з внутрішніми (нс-одержаними в грошовій формі) рентою і заробітною платою.

Отже, на відміну від бухгалтера, який витратами вважає лише зовнішні витрати, економіст рахує витратами як зовнішні, так і внутрішні платежі (включаючи в останні нормальний прибуток), які необхідні для того, щоб залучити і втримати ресурси в межах даного виду діяльності.

Метою фірми на ринку монополістичної конкуренції є максимізація прибутку чи мінімізація збитків у короткостроковому періоді і винятково максимізація прибутку в довгостроковому періоді.  
  
мал. 69. Графік вибору оптимального обсягу у короткостроковому періоді при максимізації прибутку .  
У першу чергу звертає на себе увага крива попиту (D). Вона задовольняє умову недосконалої конкуренції – попит має негативний нахил. Фірма, що діє в умовах монополістичної конкуренції, завдяки диференціації продукту на своєму сегменті ринку має монопольну владу, тому і крива попиту здобуває характерний негативний нахил: ріст обсягу реалізації досягається за рахунок зниження ціни.  
По-друге, механізм визначення фірмою оптимального розміру виробництва в умовах монополістичної конкуренції полягає в тому, що фірма максимізує прибуток вибираючи обсяг, при якому MC=MR .  
Іншими словами фірма нарощує виробництво доти, поки додаткові витрати, пов'язані з випуском ще однієї одиниці продукції, не починають перевищувати додатковий дохід від її реалізації . Відповідно точка перетину MC і MR на графіку дає той обсяг випуску продукції Q , продаючи який за ціною Р фірма максимізує свій прибуток (мал. 69 ) чи мінімізує збитки (мал. 70)  
Умови максимізації прибутку для фірми на ринку монополістичної конкуренції наступні:  
 
MC=MR

 
При зміні ринкової ситуації (зниження попиту і відповідно зниження ціни) у фірми в короткостроковому періоді можуть виникнути збитки. У випадку, якщо ціна перевищує середні змінні витрати ( AVC ), продовжуючи випуск, фірма мінімізує збитки. Якщо ж ціна нижче середніх змінних витрат варто тимчасово призупинити виробництво.    
мал. 70. Графік вибору оптимального обсягу випуску фірмою, що мінімізує витрати.  
Припустимо, що продавець на монопольно-конкурентному ринку безалкогольних напоїв прагне максимізувати прибуток. Його товар відрізняється від товарів продавців-конкурентів, за смаком і тому, що він має більше натуральних домішок. У цьому випадку продавець може підняти ціну без падіння рівня продажів до нуля, тому що знайдуться покупці, які готові платити підвищену ціну за цей продукт, (інше залежить від еластичності попиту на цей товар, тобто чи покриє прибуток від збільшення ціни втрати від скорочення продажів чи ні).  
Попит і граничний доход залежать також від цін, установлених конкуруючими фірмами. Якби вони знизили свої ціни, то дана фірма безалкогольних напоїв продала б менше за даною ціною. Протилежне було б справедливо, якби конкуренти підняли свої ціни. Але, як уже говорилося раніше, монопольна-конкурентна фірма не враховує реакції конкурентів, коли встановлює ціни або орієнтири з обсягів продажу.  
  
мал.71. Короткострокова рівновага фірми безалкогольних напоїв  
Короткострокова рівновага фірми безалкогольних напоїв представлено на (мал. 71). Обсяг випуску, за якого максимальний прибуток складає 2000л. на місяць і відповідає точці, у якій MR=MC. Щоб продати цю кількість товару фірма встановлює ціну 3 гривні за літр. За такою ціною обсяг попиту, відповідає точці A на кривій попиту.  
Середні витрати на щомісячний випуск 2000 літрів рівні 2 гривень за літр. Отже, прибуток з одиниці випуску складає 1 гривню. Загальний місячний прибуток представлений на графіку заштрихованою площею і дорівнює 2000 гривням. Це означає, що фірми отримують більше, ніж нормальний прибуток.  
Отже, власники фірми одержать більше від факторів виробництва, якими вони володіють і які самі надають, ніж вони могли б здобути, функціонуючи на ринку досконалої конкуренції 

Конкурентне підприємство в короткостроковому періоді володіє незмінним устаткуванням і намагається максимізувати свої прибутки або мінімізувати свої втрати, пристосовуючи свій обсяг виробництва через зміни величини змінних ресурсів, які воно використовує. Економічні прибутки, яких прагне підприємство, визначаються як різниця між валовим доходом і валовими витратами.

Визначення рівня виробництва, за якого конкурентне підприємство отримуватиме максимальні прибутки або матиме мінімальні збитки, здійснюється двома способами. Перший — шляхом зіставлення валового доходу з валовими витратами; другий — зіставленням граничного доходу з граничними витратами. Обидва підходи придатні не тільки для чисто конкурентного підприємства, але також і для підприємств, що функціонують в умовах будь-якої із основних ринкових структур. Для полегшення розуміння визначення обсягу виробництва в умовах чистої конкуренції використовуються обидва підходи.

Перед конкурентним виробником за фіксованої ринкової ціни стоять такі три взаємопов'язані питання: Чи потрібно виробляти? Якщо потрібно, то яку кількість продукції? Який прибуток (або збиток) буде отриманий? Кожне  підприємство виробляє продукцію тоді, коли це йому приносить прибуток. Тобто підприємство здійснює виробництво в короткостроковому періоді, якщо воно може отримати економічний прибуток або його збитки менші за його постійні витрати.

Що стосується кількості  виготовленої продукції, то в короткостроковому  періоді підприємство виготовлятиме такий обсяг продукції, за якого воно максимізує прибутки або мінімізує збитки. Що ж до розрахунків прибутків і збитків, то кожне підприємство максимізуватиме свої прибутки через виробництво і мінімізуватиме свої збитки (якщо за будь-якого обсягу виробництва ці збитки перевищуватимуть постійні витрати — випадок закриття)

Рис. 15.2 графічно порівнює валовий  дохід і валові витрати. Валовий  дохід позначений прямою лінією, тому що за чистої конкуренції кожна додаткова  одиниця продукції збільшує валовий  дохід на одну і ту ж величину — її ціну (див. табл. 15.2). Валові витрати зростають із збільшенням виробництва; нарощування обсягу продукції вимагає більшої кількості ресурсів. Але ступінь зростання валових витрат міняється залежно від ефективності підприємства.

Дані про витрати відображають дію закону спадної віддачі, згідно з яким з часом темп зростання  валових витрат уповільнюється, оскільки підприємство ефективніше використовує всі свої наявні ресурси. Та поступово валові витрати починають знов зростати внаслідок неефективності через надмірне використання устаткування підприємства.