Збільшення прибутку фірми і зменшення витрат

виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років;

спрямування на дивіденди  встановленої частки чистого прибутку;

виплата дивідендів із прибутку після фінансування інвестиційних потреб;

виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій.

Кожний із варіантів має  свої переваги і недоліки і використовується з врахуванням специфіки фінансового  стану підприємства.

Величина дивіденду у відсотках визначається за формулою:

Пд. – частина прибутку, що спрямовують на виплату дивідендів

Кст – статутний капітал.

Абсолютна сума дивідендів у розрахунку на одну акцію становить:

Na – кількість акцій,  що формує величину статутного капіталу.

Досвід свідчить, що оптимальним вважають частину Пд. у чистому прибутку в межах 30-70%. Якщо Пд.<30%, то виплати вважаються заниженими, а коли Пд.>70%, то виплати завищені.

 

ФОРМУЛИ ДЛЯ РОЗВ’ЯЗАННЯ  ЗАДАЧ

до теми “Прибуток підприємства”

1. Прибуток від продажу  продукції

Пр=ВД – Sвир – ПДВ – Азб

ВД – виручка;

Sвир – витрати виробництва на виготовлення і заробітну плату працівника;

ПДВ – податок на додану вартість;

Азб – акцизний збір.

2. Прибуток від продажу  майна

Пін = Цпр – Ц прид

Цпр – ціна продажу;

Цприд – ціна придбання.

3. Прибуток від позареалізаційних  операцій

Ппр = Д – Sп.р.

Д – дохід;

Sп.р. – витрати на виконання.

4. Загальний прибуток

Пб = Пр + Ппр + Пін

Пр - прибуток від реалізації продукції;

Ппр – прибуток від позареалізаційних  операцій;

Пін – прибуток від іншої реалізації.

5. Сума дивіденду на 1 акцію

Пд. – частина прибутку, що спрямовують на виплату дивідендів

Na – кількість акцій,  що формує величину статутного капіталу.

 

Основним мотивом діяльності кожної фірми є отримання максимально  можливого прибутку. Реальні можливості реалізації цієї стратегічної мети обмежені витратами виробництва і попитом на продукцію, яку випускає фірма. За певних обставин (завоювання місця на ринку, витіснення конкурента тощо) фірма може піти на тимчасове зниження прибутку і навіть продавати продукцію зі збитком. Але тривалий час без прибутку фірма існувати не може, бо вона не вистоїть в конкурентній боротьбі. Витрати фірми є основним чинником, який обмежує прибуток і водночас є головним фактором, який визначає обсяг пропозиції, тому прийняття рішень керівництвом фірми не можливе без аналізу фактичного рівня витрат і їх можливої динаміки в майбутньому. Це стосується як продукції, яка вже освоєна, так і переходу до випуску нових видів. Проте з'ясування того, що являють собою витрати фірм, не є таким простим, як це здається на перший погляд. Найбільш загальне розуміння витрат фірми - це грошові витрати, які необхідно здійснити фірмі для створення і реалізації товару (послуги).

§ 1. ВИТРАТИ ФІРМ ТА ЇХ ВИДИ

Велику увагу витратам приділив К.Маркс. Будучи прихильником трудової теорії вартості товару, він  розглядав витрати як затрати  підприємств на виробництво і реалізацію продукції. При цьому він розрізняв витрати виробництва і витрати обігу.

Витрати виробництва - це витрати  фірм на виплату заробітної плати  найманим працівникам, придбання сировини і матеріалів, палива та енергії, амортизацію основного капіталу тощо. У радянській економічній науці і практиці ці витрати називали собівартістю продукції. Собівартість трактувалась як така економічна категорія, яка відображає, у що обходиться виробництво даної продукції підприємству. Оскільки у К.Маркса вартість товару відображає всі затрати уречевленої і живої праці, то вартість він назвав суспільними витратами, а витрати фірм витратами виробництва. При продажу товару вартість перетворюється у гроші, і підприємець отримує грошову виручку, одна частина якої компенсує витрати виробництва, а друга є прибутком. Це значить, що витрати виробництва, тобто витрати фірми, є менші від витрат суспільства на величину прибутку. Витрати фірм на виробництво продукції також не є однорідні і однозначні ні за характером здійснення, ні за механізмом відшкодування. Тому К.Маркс поділяв витрати фірм на авансові і поточні.

Авансові витрати - це авансування виробництва, тобто це великі одноразові затрати на будівництво виробничих будівель, споруд, інженерних комунікацій на придбання устаткування, транспортних засобів тощо. їх здійснення необхідне для започаткування підприємницької діяльності. Ці гроші витрачаються відразу, одноразово. Але при продажу виробленої продукції компенсується лише частина одноразових затрат, наприклад, не вся вартість виробничих будівель, машин, устаткування, а лише їх невелика частина у розмірі амортизаційних відрахувань, які ввійшли до складу ціни даного товару.

На відміну від одноразових поточні витрати, пов'язані з придбанням сировини, пального, електроенергії, виплатою заробітної плати тощо. Вони здійснюються потоком і компенсуються в повному обсязі після реалізації виробленої продукції. Отже, витрати виробництва, на відміну від одноразових авансових витрат, - це витрати на виробництво даної продукції в даному періоді (році). Крім витрат виробництва, К.Маркс виділив витрати обігу.

Витрати обігу - це витрати, пов'язані з купівлею-продажем продукції. До цих витрат він відносив затрати  на виплату заробітної плати працівникам  оптової і роздрібної торгівлі, утримання складських і торговельних приміщень, затрати на рекламу, консультації, вивчення споживчого попиту, транспортування, сортування, зберігання продукції тощо. При цьому К.Маркс виходив з того, що вартість продукції утворюється витратами виробництва і тими витратами обігу, які являють собою продовження процесу виробництва у сфері обігу, наприклад затрати праці по пакуванню, фасуванню продукції.

Такий підхід дає можливість визначати витрати на різних рівнях: підпрємства, цеху. На практиці розрізняють:

- цехову собівартість - всі витрати на виробництво, за винятком загальнозаводських;

- виробничу (фабрично-заводську) - всі витрати на виробництво без позавиробничих;

- повну собівартість - всі витрати, пов'язані з виробництвом продукції та послуг, і позавиробничі витрати (витрати на тару, упаковку тощо);

- індивідуальну  собівартість - витрати на одиницю окремих продукції.

Усі підприємства визначають планову собівартість. Вона обчислюється на початку виробничого циклу на основі нормативів, технологічних карт і т.п. при складанні виробничо-фінансового плану.Фактична собівартість визначається на основі фактичних витрат. Зіставлення фактичної і планової собівартості дає можливість виявити упущення в роботі та напрями зниження витрат.

При калькуляції, тобто обчисленні собівартості одиниці продукції  за елементами витрат, розрізняють:

- прямі витрати - це такі, які безпосередньо пов'язані з виробництвом (витрати на сировину і матеріали, заробітна плата основних виробничих працівників тощо). Вони відносяться на окремі види продукції;

- непрямі витрати - це такі, які пов'язані з роботою підприємства в цілому (цехові та загальновиробничі витрати). До них належить заробітна плата керівників в цеху, підприємства, працівників охорони, пожежної служби, комерційного і маркетингового підрозділів тощо.

За економічним змістом  витрати поділяють на: основні - пов'язані безпосередньо з виробництвом продукції; накладні - включають витрати на організацію, управління, технічну підготовку й обслуговування виробництва, відсотки за кредит банку,витрати на охорону праці, на оплату управлінського апарату, канцелярські витрати тощо.

Сучасна економічна теорія не обмежується лише даним підходом до трактування витрат. З'ясовуючи сутність витрат, їх види та функції, вона акцентує увагу на тому, що ресурси є обмеженими і кожний підприємець має можливість вибору, тобто альтернативного використання. Під "альтернативним використанням" розуміється, наприклад, можливість виробництва з деревини будівельних матеріалів, меблів, паперу, хімічних продуктів. Тому коли фірма вирішує виробляти якийсь продукт, наприклад, меблі, то вона тим самим відмовляється від виробництва з деревини, скажімо, блоків для дачних будинків. В умовах обмеженості ресурсів кожній фірмі доводиться вибирати, а вибір завжди означає відмову від чогось на користь іншого. Обмеженість ресурсів зумовлює необхідність двоїсто підходити до визначення витрат, в основі якого лежить різне відношення до обороту капіталу. Оборот капіталу можна розглядати в минулому часі як такий, що вже здійснився. В такому разі має місце бухгалтерський підхід до визначення витрат. Але оборот капіталу можна розглядати з позицій майбутнього фірми, це - економічний підхід. Таким чином, бухгалтерський підхід означає розрахунок витрат, які вже здійснилися, тобто підведення підсумків діяльності фірми, визначення реальних витрат.

Економічний підхід - це підхід до формування витрат, з'ясування шляхів їх оптимізації. Обидва підходи в однаковій мірі необхідні для кожної фірми, але кожний з них виконує свою функцію.

Функціональна відмінність  бухгалтерського і економічного підходів до витрат проявляється при визначенні видів, складу і величини витрат.

Бухгалтерські витрати у  вітчизняній економічній науці  і практиці називають "собівартість продукції". Бухгалтерські витрати - це виражені в грошовій формі поточні  витрати фірми на виробництво  і реалізацію продукції. За економічним  змістом ці витрати групуються у  такі статті: 1) амортизація основного  капіталу; 2) матеріальні витрати; 3) витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальне страхування й забезпечення; 4) інші витрати.

На основі такого групування витрат підприємства кожної конкретної галузі визначають статті витрат виробництва і реалізації продукції з урахуванням характеру і структури виробництва. Так, наприклад, стаття "матеріальні витрати" включає витрати на матеріали за цінами придбання, а також відсотки за кредит, який дає постачальник цієї продукції, націнки, надбавки, комісійні винагороди, виплачені постачальникам, витрати на транспортування, зберігання й доставку продукції силами сторонніх фірм.

Стаття "інші витрати" включає: відсотки за кредити банків, платежі за обов'язкове страхування майна, витрати на відрядження, плату за пожежну і сторожову охорону, витрати на гарантійний ремонт й обслуговування, оплата послуг зв'язку й обчислювального центру, орендну плату, витрати на рекламу тощо.

Співвідношення елементів витрат на підприємствах різних галузей неоднакова. Так, в автомобільній промисловості частка купованих комплектуючих виробів та напівфабрикатів становить близько 50% усіх витрат, тоді як, наприклад, на швейній фабриці у повній собівартості чоловічого костюма матеріальні витрати становлять 90%, витрати на утримання і експлуатацію обладнання - 1,1, витрати на оплату праці - 3,1%.

Уявлення про співвідношення основних статей витрат на виробництво промислової продукції дають дані таблиці 10.1.

Таблиця 10.1

Структура витрат на виробництво промислової продукції  в Україні в 2006р., %

	Матеріальні витрати	Амортизація	Витрати на оплату праці	Відрахування на соціальні заходи	Інші витрати
Промисловість	65,1	3,6	9,4	3,5	7,6
Добувна промисловість	48,4	10,5	24,9	11,6	8,8
Переробна промисловість	77,0	3,0	8,6	3,1	8,3

Економічні витрати відрізняються від бухгалтерських, перш за все, тим, що виражають різні варіанти, альтернативність використання коштів фірми. У фірми завжди є вибір використання коштів: гроші можна вкласти

у виробництво і отримати прибуток; можна вкласти в комерційний  банк і отримати відсоток; можна  придбати облігації державної внутрішньої позики і т. ін. При цьому однакові витрати капіталу будуть давати різний результат. Так, у системі економічних розрахунків появляються альтернативні витрати.

Альтернативні витрати або витрати вибору - це грошові витрати, які пов'язані з утраченими можливостями кращого використання ресурсів фірми (витрати упущених можливостей). Альтернативні витрати є грошовими витратами фірми: це її фактичні витрати на придбання устаткування, сировини, пального тощо. Але альтернативні витрати не завжди збігаються з фактичними. Тому їх поділяють на явні і неявні.

Явні альтернативні  витрати фірми - це її фактичні витрати на придбання устаткування, сировини і матеріалів, енергії і напівфабрикатів, виплату заробітної плати, оренду приміщень тощо. Вони дорівнюють бухгалтерським витратам. Чому їх називають альтернативними? Тому що фірма могла їх витратити іншим чином, але не витратила. Наприклад, пекарня витратила на придбання необхідного їй борошна 10 тис. грн. Ці 10 тис. грн являють собою її альтернативні витрати, оскільки вона вже не може їх витратити на щось інше. Витрати на придбання цього борошна є явними альтернативними і в той же час бухгалтерськими витратами, оскільки вони вже здійснені. Інший приклад. Пекарня може купити борошно або у держави, або на вільному ринку. 1 т борошна у держави коштує 1000 грн, на вільному ринку - 950 грн. Ціна борошна у держави виступає як неявні альтернативні витрати, оскільки пекарня могла купити борошно не на вільному ринку, а у держави. Ще один приклад. У пекарні працює три працівники. Один з них - власник пекарні. Заробітна плата працівника пекарні 2500 грн. Якби власник пекарні працював за наймом в іншій пекарні, то його заробіток становив би 2500 грн на місяць. Ці 2500 грн являють собою упущений дохід і включаються до витрат як неявні альтернативні витрати. Неявні альтернативні витрати фірми - це її упущений дохід.

До важливих альтернативних витрат практично кожної фірми належать витрати упущених можливостей інвестованого  нею грошового капіталу. Наприклад, на покупку міні пекарні сім'я витратила 10 тис. грн. Якби вона поклала дані гроші в банк на депозитний рахунок під 25% річних, то через рік вона отримала б 2,5 тис. грн. Таким чином, придбавши міні пекарню для випічки батонів, дана сім'я відмовилась від щорічного доходу у розмірі 2,5 тис. грн у вигляді відсотків на капітал. Дана сума є складником альтернативних витрат.