Зайнятість як результат розвитку економіки та передумова забезпечення добробуту населення

Подальше  вдосконалення використання робочої  сили, працевлаштування і зайнятості населення регулюється законодавчими  актами. Зокрема, Законами України «Про зайнятість населенням, «Про охорону праці», «Про порядок реєстрації громадян як безробітних, виплати допомоги членам їх родин», «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні». Чинне законодавство щодо зайнятості відіграє позитивну роль у механізмі регулювання ринку праці[9].

Ключові важелі державного механізму регулювання  зайнятості населення в умовах формування соціально орієнтованої економіки зображені у Додатку А.

Законодавчо-нормативні важелі передбачають правове забезпечення зайнятості населення.

Економічні  — проведення політики макроекономічної стабілізації, вплив на розміщення трудового потенціалу; діяльність державних органів у сфері розподілу доходів, розробки і реалізації політики створення нових робочих місць.

Організаційні — здійснення адміністративно-організаційних заходів щодо забезпечення ефективної зайнятості.

Соціальні — створення цілісної системи  соціального забезпечення населення  України як працюючого, так і непрацюючого.

Мотиваційні важелі передбачають створення ефективної системи мотивації використання трудового потенціалу.

Система цих важелів діє в усіх аспектах соціально-трудових відносин. Від того, наскільки вони будуть ефективними, залежить розширення зайнятості населення.

Обов’язковою  умовою реалізації державного механізму  регулювання зайнятості є забезпечення взаємозв’язку політики зайнятості та державної економічної політики, поліпшення взаємодії сторін соціального  діалогу та посилення відповідальності органів виконавчої влади за проведення державної політики зайнятості.

Розширення  сфери застосування праці здійснюватиметься  шляхом: реструктуризації державних  підприємств із залученням інвестицій для розвитку підприємництва у виробничій сфері на основі модернізації застарілих і створення нових робочих  місць; встановлення сприятливого інвестиційного режиму для підприємств, на яких створюються нові робочі місця; запровадження системи державного замовлення на створення нових робочих місць та забезпечення зайнятості населення на оплачуваних громадських роботах; надання державної підтримки депресивним регіонам; підтримки самостійної зайнятості населення та розвитку підприємництва; використання потенціалу вакансій і незайнятих робочих місць.

В умовах ринкових відносин істотно змінюється механізм державного регулювання зайнятості населення (додаток В).

Першочерговими  заходами державної політики зайнятості є:

• запровадження системи довгострокових прогнозів попиту на робочу силу за професіями та формування за результатами прогнозування державного замовлення на підготовку кваліфікованих кадрів;
• розвиток співпраці між навчальними закладами і підприємствами (роботодавцями) з метою формування, відтворення та збереження кадрового потенціалу, підвищення його кваліфікації;
• запровадження системи підготовки кваліфікованих робочих кадрів на підприємствах; гарантування надання першого робочого місця випускникам навчальних закладів різних ступенів акредитації, підготовлених за державним замовленням.

Всі ці державні першочергові заходи пов'язані з  такими поточними проблемами на ринку  праці в Україні: істотне скорочення природного приросту населення в  цілому по країні; посилення нерівномірності  забезпечення регіонів країни робочою  силою; подальші структурні зміни в  економіці. Тому визначальними чинниками  економічного зростання України  мають стати якісні характеристики людського капіталу: рівень освіти, кваліфікації, прагнення до отримання нових знань протягом трудового життя. Особливу увагу слід приділити підвищенню якості людського капіталу зайнятого населення, вдосконаленню методів підвищення кваліфікації працівників.

Сприяння  розширенню зайнятості, підвищенню оплати і продуктивності праці має ґрунтуватись на поліпшенні доступу до професійної підготовки, до капіталу, технологій, ринків і до основних соціальних благ, наприклад, охорони здоров’я тощо.

Щодо  вирішення проблеми розширення зайнятості слід відмітити важливу роль МОП.

Низка країн, що розвиваються, за допомогою МОП  вже розпочали реалізацію спеціальних  програм сприяння зайнятості, мобілізуючи  безробітних і частково зайнятих для створення об'єктів інфраструктури у районах і містах. Деякі країни здійснюють також спеціальні програми для молоді, наприклад, сприяють в  отриманні професійної підготовки або певного нескладного устаткування для створення власного підприємства. Ці програми переслідують гідні цілі, а при ретельному плануванні та реалізації вони можуть дати позитивні результати як для зацікавлених осіб, так і  для суспільства.

Однак самі по собі вони не дозволяють вирішити довгострокові  проблеми зайнятості. Для цього необхідні  наполегливі зусилля як держави, так і особистостей, які шукають  місце роботи.

Тому  сприяння зайнятості, розвиток людських ресурсів і боротьба з безробіттям, легалізація тіньової зайнятості, робота з професійної орієнтації та професійної  підготовки мають координуватися з  політикою і основними програмами соціального та економічного розвитку держави.

Саме  з огляду на таке положення МОП  ухвалила низку пропозицій щодо розвитку продуктивної зайнятості людських ресурсів, професійної орієнтації та професійної підготовки.

Ці документи  вимагають від кожної країни-члена організації ухвалювати та розвивати всебічні та скоординовані політики і програми професійної орієнтації та професійної підготовки, тісно пов'язані із зайнятістю, зокрема через державні служби зайнятості.

Основні напрями удосконалення політики зайнятості населення в ринкових умовах мають бути спрямовані на:

• збереження ефективних і створення нових робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності;
• сприяння самостійній зайнятості населення, розвитку підприємництва;
• підготовку робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам економіки та ринку праці;
• підвищення якості робочої сили, розвиток системи професійного навчання кадрів протягом періоду трудової діяльності з урахуванням потреб ринку праці;
• посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості;
• забезпечення зайнятості громадян, що потребують соціального захисту і не спроможні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;
• сприяння професійній підготовці та зайнятості осіб із обмеженими фізичними та розумовими можливостями;
• повернення зареєстрованих безробітних до продуктивної зайнятості;
• відносин у сфері зайнятості населення.
 

Висновки

Сфера зайнятості є однією з найважливіших сфер макроекономіки. Будь-яка держава  зацікавлена у високій зайнятості робочої сили. Проте жодне суспільство  не здатне забезпечити усіх працездатних роботою. В національній економіці  з різних причин виникає безробіття.

Зростання масштабів безробіття, розвиток вимушеної, неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції є  свідченням того, що в умовах перехідної економіки в Україні ще не створено ефективних механізмів перерозподілу  робочої сили, внаслідок чого формування національного ринку праці відбувається вкрай повільно. Причиною цього є  недостатній рівень економічних  реформ. Довгий час в Україні тривало  зростання пропозиції праці та скорочення попиту на неї. Але за останній рік  з'явилась тенденція до зростання  попиту на робочу силу.

Перші роки XXI ст. характеризуються започаткуванням  періоду стабілізації та економічного зростання в Україні. Створюються  певні об'єктивні засади регулювання  заробітної плати як ціни робочої  сили на ринку праці. Так, за період 1999—2004 pp. рівень зайнятості зріс на 1,8 в. п.; рівень зареєстрованого безробіття знизився на 0,9 в. п.; попит на робочу силу зріс в 2,4 раза, а заробітна плата — майже на 35 в. п.

Чисельність зайнятого населення у віці 15-70 років за період 2000- 2008 років зросла лише на 540,2 тис. осіб, чисельність безробітних зменшилася на 1077,6 тис. осіб

Під час  розроблення державної політики зайнятості населення основним показником має бути критерій, який зменшував  би масштаби безробіття. Для України  характерним є невисокий рівень офіційно зареєстрованого безробіття. Офіційні показники безробіття в  Україні в кілька разів менше  реальних. Характерною рисою українського ринку праці є «тіньова» зайнятість.

Державний механізм регулювання зайнятості населення  в умовах формування соціально орієнтованої економіки має визначатись як система заходів (соціального, економічного, фінансового, правового, організаційного, психологічного характеру) держави стосовно забезпечення ефективної зайнятості, нормальних умов праці та раціонального використання робочої сили. З метою становлення ефективного сучасного державного механізму регулювання зайнятості населення, вважаємо за необхідне його формування на основі таких принципів: системного підходу до формування регулюючого механізму; тісної взаємодії державних органів управління; узгодженість регулюючих методів та інструментів щодо кількісних та якісних параметрів зайнятості населення; нестандартного підходу до відпрацювання основних елементів регулюючого механізму; ефективності; надійності інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень.

Державна  політика зайнятості має спрямовуватись на створення нових продуктивних робочих місць. Навіть в умовах фінансової кризи політику створення нових  робочих місць можна було б  реалізувати за допомогою використання непрямих економічних важелів –  податкових пільг, розвитку малого й  середнього бізнесу, залучення іноземних  інвестицій тощо.

 

 

Список використаних джерел

 

1. Апіліна О.В. Аналітичний огляд ринку праці в Україні / О.В. Апіліна // Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. – № 10. – С. 152–159.
2. Баланда А. Структура зайнятості населення в контексті захищеності важливих інтересів України // Економіка та держава. – 2008. – № 9. – С.103-107.
3. Волкова О.В. Ринок праці. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури. 2007. - 624 с.
4. Вороненко О.В. Зайнятість населення:стан в Україні та методика його оцінки [Електронний ресурс] / О.В. Вороненко. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Biznes/2009_1/2009/01/090123.pdf.
5. Гаркавенко Н. Напрями вдосконалення політики зайнятості населення в ринкових умовах // Україна: аспекти праці. – 2008. – №6. – С.26-32.
6. Глевацька Н.М., Михайлович В.А. Зайнятість населення України в умовах нестабільної економічної ситуації: основні проблеми і напрями їх вирішення // Наукові праці КНТУ. Економічні науки. – 2010. – вип. 17.
7. Грибіденко І. Трудова зайнятість – важлива складова соціальної політики // Праця і зарплата. – 2007. – № 3.
8. Жуков В.І. Трудові відносини на ринку праці в Україні / В.І. Жуков [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ttp://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Rpzn/2009_2/09gvirpu.pdf.
9. Закон України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 р. № 803-XII: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kadrovik.kiev.ua/content/read/z1.html.
10. Зезека Н. Шляхи удосконалення державного регулювання зайнятості населення // Держава і право. – 2009. – Вип. 43. – С.222-227.
11. Катеринець Н. Активна політика зайнятості на ринку праці – запорука збереження і розвитку трудового потенціалу // Дебет – Кредит. – 2008. – № 8.
12. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Економікс: принципи, проблеми, політика Москва, Прогрес, 1978р.
13. Павловська О. Вплив доходів і заробітної плати на зайнятість населення // Україна: аспект праці. – 2008. – №4. – С.3-8.
14. Підлужна Н. Пріоритети служби зайнятості // Праця і зарплата. – 2008. – № 8.
15. Піжук О. Гендерні аспекти зайнятості в сучасних умовах господарювання в Україні // Економіст. – 2008. – № 12.
16. Соціально-економічний розвиток України за 2010-2011рр. // Державний комітет статистики// ukrstat.gov.ua.
17. Хома А.М. Інституційний механізм регулювання соціально-трудових відносин [Електронний ресурс] / А.М. Хома. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Rpzn/2009_2/09xamstv.pdf.

 

 

 

 

 

Додатки

 

 

Додаток А

 

Ключові важелі державного механізму регулювання  зайнятості населення в умовах формування соціально орієнтованої економіки

 

 

Додаток Б

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Схема регулювання  процесів зайнятості населення

 

Додаток В

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Схема державного механізму регулювання зайнятості населення