Зайнятість як результат розвитку економіки та передумова забезпечення добробуту населення

 

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Полтавська державна аграрна академія

 

Кафедра економічної  теорії та економічних досліджень

 

 

 

 

Міждисциплінарна  курсова робота

з дисциплін загальноекономічної  підготовки

 

на тему:

«Зайнятість як результат розвитку економіки та передумова забезпечення добробуту населення»

 

 

Студентки

Косовської  Інни Володимирівни

курсу 2 факультету «Обліку та фінансів»

групи 2 напряму підготовки «Облік та аудит»

______________________(підпис)

Науковий  керівник

 кандидат  економічних наук, доцент кафедри  економічної теорії та економічних досліджень

Солтис  Володимир Васильович

_______________________(підпис)

 

Полтава – 2012 

                                               Зміст                                                Ст.

 

Вступ 3

РОЗДІЛ 1.  ЕКОНОМІЧНЕ   ЗРОСТАННЯ  І  СОЦІАЛЬНО-           ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОГРЕС 4

1.1. Теорії зайнятості, сутність і сучасні форми 4

1.2. Зайнятість та відтворення сукупної робочої сили 8

РОЗДІЛ 2.  МІКРОЕКОНОМІЧНІ  ЗАСАДИ  РИНКУ  ПРАЦІ                              ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ 15

2.1. Взаємодія попиту і пропозиції праці на ринку досконалої конкуренції 15

2.2. Зайнятість в умовах недосконалої конкуренції 17

2.3. Діяльність профспілок та місце держави уформуванні ефективної зайнятості 19

РОЗДІЛ 3.   ПРОБЛЕМИ   ЗАЙНЯТОСТІ З    ТОЧКИ   ЗОРУ     МАКРОЕКОНОМІКИ 24

3.1. Заробітна плата як мотиваційна складова продуктивної зайнятості 24

3.2. Структура, принципи і функції державного механізму регулювання зайнятості 30

3.3. Напрями та шляхи вдосконалення політики зайнятості в ринкових    умовах 38

Висновки 44

список використаних джерел 46

Додатки 48

 

 

Вступ

Однією  з соціально-економічних проблем в умовах ринкової трансформації економіки України є формування національного ринку праці. Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової супроводжується зростання рівня та тривалості безробіття, розвитком вимушеної неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції тощо.

В Україні  існують величезні можливості для підвищення рівня зайнятості – розвиток приватного підприємництва, малого бізнесу, сфери послуг, фермерства, всієї ринкової інфраструктури.

Головною  умовою формування та ефективного функціонування національного ринку праці є  пришвидшення економічних реформ в  Україні. Ефективна структурна перебудова національної економіки через реструктуризацію збиткових підприємств, відмову  від практики м'яких бюджетних обмежень, реальне застосування інституту  банкрутства дала б змогу підвищувати  мобільність робочої сили, продуктивність праці та заробітну плату. Ці заходи в поєднанні з розвитком перспективних  галузей економіки, малого та середнього бізнесу сприяли б зменшенню  прихованого безробіття, працевлаштуванню вивільненої надлишкової робочої  сили на новостворених робочих місцях зі стабільною виплатою заробітної плати. Такі заходи не допускали б надмірного зростання безробіття і не індукували б застійного безробіття.

Метою роботи є вивчення теоретичних і методологічних аспектів зайнятості як результату розвитку економіки та передумов забезпечення добробуту населення.

 

РОЗДІЛ 1

ЕКОНОМІЧНЕ  ЗРОСТАННЯ І СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ  ПРОГРЕС

 

1.1. Теорії зайнятості, сутність  і сучасні форми

 

Зайнятість  — це діяльність громадян, пов'язана  із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству  і, як правило, приносить заробіток (трудовий доход).

Закон України  «Про зайнятість населення» закріплює основні принципи державної політики в галузі сприяння зайнятості:

• виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці, заборона обов'язкової, примусової праці (крім випадків, спеціально встановлених законодавством). Цей принцип передбачає право людини працювати чи не працювати, а якщо працювати — то там і стільки, де і скільки це їй потрібно.
• створення державою умов для реалізації права громадян на працю, на захист від безробіття, на допомогу в працевлаштуванні і матеріальну підтримку в разі втрати роботи у відповідності з Конституцією України;
• забезпечення рівних можливостей всім громадянам України незалежно від національності, статі, віку, соціального положення, політичних і релігійних переконань у реалізації права на добровільну працю і вільний вибір зайнятості; розвиток людських ресурсів;
• попередження масового і скорочення тривалого безробіття;
• підтримка трудової і підприємницької ініціативи громадян, сприяння розвиткові їхніх здібностей до продуктивної, творчої праці;
• забезпечення соціального захисту в галузі зайнятості, включаючи спеціальні заходи для громадян, що мають особливі труднощі в пошуку роботи;
• заохочення роботодавців до створення нових робочих місць тощо[9].

Повна зайнятість в ринковій економіці означає  не максимально можливе залучення до роботи працездатного населення, як це було в радянські часи, а достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері. Разом з тим вона є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства. Однак сама собою повна зайнятість ще не означає найраціональніше, найдоцільніше використання ресурсів для праці. [2]

Раціональність  зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні  цього поняття: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю  суспільного поділу праці; кількісною і якісною відповідністю робіт  і працівників; економічною доцільністю  робочих місць, що без шкоди для  здоров'я дозволяє працівникові досягти  високої продуктивності праці та мати заробіток, який забезпечує нормальне  життя.

Ефективно обрана зайнятість відображає стан кількісної і якісної збалансованості між  потребою населення в роботі і  робочими місцями, за якої створюються  сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства  в цілому. В зв'язку з постійним  розвитком потреб людини і суспільства, з науково-технічним прогресом  зростають кількісні та якісні параметри  ідеалу ефективної зайнятості, в результаті чого його постійно треба прагнути, але неможливо досягти.

Зайнятість  населення України забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої  на задоволення його потреб у добровільному  виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць  і розвитку підприємництва.

На рис. 1.1 зображені теорії зайнятості, що існують в сучасній економічній теорії.

Класична  теорія зайнятості XIX ст. пов’язана  з іменами Д. Рікардо, Дж. Мілля та В. Петті. Її автори вважали, що ринок має всі можливості для ефективної кооперації усіх процесів, пов'язаних із зайнятістю, забезпеченням повного використання ресурсів праці, якими володіє суспільство. Держава не повинна втручатись у процеси, що відбуваються, оскільки в ринкових умовах об'єктивні закони управляють економічними явищами у суспільстві.

Рис. 1.1. Теорії зайнятості

 

За теорією  Кейнса, ринок праці характеризується постійною рівновагою. Основним регулятором зайнятості є держава, яка впливає на сукупний попит на товари і послуги та на працю. Ціна є не регулятором ринку праці, а результатом співвідношення між попитом і пропозицією. Послідовники Дж. Кейнса пояснюють безробіття скороченням сукупного попиту.

На відміну  від кейнсіанців представники неокласичної теорії (А. Маршалл, А. Пігу, Дж. Пері, Р. Холл та ін.) вважали, що ринок праці діє на основі цінової рівноваги, тобто регулятором ринку є ціна робочої сили (заробітна плата), яка регулює попит і пропозицію робочої сили. Якщо попит перевищує пропозицію, працівники пропонують свої послуги за дедалі більші ставки заробітної плати, і роботодавці змушені платити заробітну плату, вищу за ринкову. У такий спосіб установлюється рівновага, підвищується зайнятість населення[12].

Монетаризм (Μ. Фрідмен, Φ. Маклуп, Л. Роббінс та ін.) ґрунтується на необхідності «природного» рівня безробіття, жорсткої структури цін на робочу силу. Представники цієї концепції вважають, що досягнення ринкової стабільності і рівноваги можливе в умовах вільної конкуренції на ринку з гнучкими цінами і заробітною платою, без втручання держави і профспілок. Урівноваженню ринку, на їх думку, може сприяти використання механізму грошово-кредитної політики (облікова ставка центрального банку, розміри обов'язкових резервів комерційних банків на рахунках центрального банку).

Інституціоналістська  теорія пояснює характер зайнятості особливостями динаміки окремих  галузей і професійно-демографічних  груп. Особлива увага приділяється не макроекономічному аналізові  ринку праці, а аналізу професійних  структур і галузевих відмінностей у структурі робочої сили, рівнях заробітної плати.

Марксистська  теорія наголошує, що зайнятість населення  визначається загальними ринковими  закономірностями. Згідно з цією теорією, товар "робоча сила" в процесі  праці створює вартість, а вартість усіх інших ресурсів лише переноситься на нову вартість працею. Окрім того, робоча сила як товар впливає на співвідношення попиту і пропозиції та на свою ринкову ціну[12].

Отже, зайнятість — це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб. Законодавство України регулює трудові відносини. Зокрема закон України «Про зайнятість населення» закріплює основні принципи державної політики в галузі сприяння зайнятості. До теорій зайнятості, які існують в сучасній економічній теорії відносять: класичну, кейнсіанську, неокласичну, монетаристську, інституціоналістську, марксистську теорії. Кожна з теорій по своєму пояснює зайнятість як явище у суспільному житті країни.

 

 

1.2. Зайнятість та відтворення  сукупної робочої сили

 

Ринок праці  – це сфера реалізації права громадян на працю. Він враховує усіх зайнятих, незалежно від статусу і пошуків  іншої чи додаткової роботи, і усіх безробітних, які шукають оплачувану роботу чи намагаються організувати власний бізнес[3].

 В  цілому по Україні кількість  економічно активного населення  працездатного віку за рік збільшилась на 0,1%. Під зайнятістю населення розуміється ступінь залучення людей до трудової діяльності, забезпечення робочими місцями.

 Серед  регіонів країни за кількістю  зайнятих область посідає четверте  місце, поступаючись лише Донецькій  (1995,4 тис. осіб), Дніпропетровській  (1531,3 тис.) областям та м. Києву  (1401 тис.).

 Рівень  зайнятості населення віком 15-70 років збільшився, у порівнянні  з попереднім роком, на 1,3 в.п.  і склав у 2011 році 60,6% від загальної  чисельності всього населення  відповідного віку. Цей показник  для населення працездатного  віку складав 68,9% та був на 1,4 в.п. більший, ніж у 2010 році. Ця тенденція склалася через  зростання на 0,9% чисельності зайнятого  населення працездатного віку[16].

 Протягом  року ситуація на ринку праці  характеризується скороченням обсягів  безробіття та зменшенням його  рівня.

Формою  розвитку людського фактора є  процес його відтворення. Це невід’ємна складова процесу суспільного відтворення  в цілому, при цьому відтворення  людського фактора — це відтворення  окремих елементів його структури, робочої сили, підприємств, а також  тих суспільних зв’язків, які їх об’єднують. Іншими словами, відтворення  людського фактора є елементом  саморозвитку продуктивних сил і  виробничих відносин.

Методологічною  основою дослідження відтворення  робочої сили, вироблення заходів  для керування нею, підвищення ефективності використання є теорія відтворення  робочої сили. З цього не випливає, що відтворення робочої сили і відтворення людського ресурсу — тотожні процеси. Процес відтворення робочої сили є більш специфічним. До нього належить не тільки процес відтворення самого носія робочої сили, але й тих відносин, які виникають у процесі відтворення робочої сили (відносини наймання, ринку праці, зайнятості). До сьогодні немає єдності поглядів на саме поняття «відтворення робочої сили», його складові і напрями розвитку останніх. Процес відтворення робочої сили — це, по-перше, виробництво робочої сили, тобто підтримання і відновлення фізичних і розумових здібностей людей до праці, у т. ч. заміну працівників, які вибувають з процесу виробництва (причому ця заміна відбувається, як правило, в розширених масштабах), по-друге, розподіл робочої сили в галузях, підрозділах і сферах народного господарства і, по-третє, споживання робочої сили, тобто її використання в процесі виробництва.

Викладене вище розуміння процесу відтворення  робочої сили загалом допустиме, але воно не враховує того факту, що складовою процесу відтворення  робочої сили є обмін.