Зайнятість як результат розвитку економіки та передумова забезпечення добробуту населення

 

2.2. Зайнятість в умовах  недосконалої конкуренції

 

Недосконало конкурентні структури, які виникають на ринку праці, надають особливостей його функціонуванню. Тут можуть виникнути три ситуації:

• покупцем є монопсоніст або олігопсоніст на ринку праці;
• продавцем є монополіст на ринку праці;
• двостороння монополія: монополіст – продавець зустрічається з покупцем – монопсоністом.

Монопсонія  на ринку праці виникає, коли певна  фірма є єдиним наймачем робочої  сили в регіоні. Бувають такі конкретні  види праці, які можуть бути застосовані  лише у вузьких сферах виробництва, наприклад, ливарники, текстильники і  т.п. Робітники таких професій мають  відносно обмежену мобільність. Якби вони вирішили змінити місце роботи, їм довелося б набувати новий фах. Крім того, певні види праці мають географічну  обмеженість, вони пов'язані з певними  кліматичними умовами або сировинною базою. Повна монопсонічна влада  виникає також, коли економіка невеликих  міст і селищ сформована навколо  однієї великої за масштабами виробництва  фірми, яка, наприклад, добуває певний вид корисних копалин або переробляє сільськогосподарську сировину даної  кліматичної зони.

У реальному  житті більш поширена ситуація олігопсонії, коли кілька великих фірм наймають більшу частину певного виду праці  даного регіону. Однак дослідження  виявили, що олігопсоністи діють  на ринку праці узгоджено, як монопсоніст. При цьому фірми можуть утворювати картель з узгодженою ціною найму, нижчою за конкурентну. Тому, визначивши поведінку монопсоніста, ми матимемо уяву про функціонування інших недосконало  конкурентних ринків праці.

Якщо  на ринку конкретного виду праці  існує лише один покупець, крива  пропонування праці для нього  співпадає з кривою ринкового  пропонування праці (рис. 2.2) і є плавною  висхідною (S_L). Це означає, що для найму додаткових робітників монопсоніст повинен підвищувати ставку зарплати. Оскільки для робітників однакової кваліфікації виплачується однакова зарплата, крива пропонування (S_L) відображає середні видатки наймача на одиницю праці (AE_L).

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.2. Монопсонія на ринку праці

 

Але монопсоніст, як і будь-яка фірма, прагне максимізації прибутку.

Тому  обсяг найму робочої сили він  визначає за кривою граничних видатків ME_L. Оскільки, розширюючи найом робітників, монопсоніст повинен з кожною додатковою одиницею праці піднімати ставку зарплати для всіх попередньо найнятих, граничні видатки зростають швидше, ніж середні, а крива граничних видатків відхиляється від кривої пропонування праці ліворуч вгору.

Отже, фірма-монопсоніст  визначає кількість робітників за правилом MRP_L – ME_L (точка А), а ставку зарплати – за кривою пропонування праці S_L. Рівновага монопсоніста встановлюється у точці Ет, відповідно він найме L_MS одиниць праці за ставкою зарплати W_MS. Відзначимо, що це буде мінімальна ставка зарплати, за яку погоджуються найматись L_MS робітників.

Якби  ринок праці був досконало  конкурентним, то рівновага на ньому  встановилася б в точці Е_C, на перетині кривих попиту і пропонування. При цьому було б найнято L_C робітників з оплатою праці за ставкою w. Тобто в умовах конкуренції рівень зайнятості був би більшим, а ставка зарплати – вищою, ніж за умов монопсонії. Отже, панування монопсонії призводить до неефективного використання ресурсів суспільства. Монопсоніст занижує як зайнятість робочої сили, так і рівень доходу найманих робітників. У результаті суспільство одержує меншу кількість продукції, а всі робітники отримують ставку зарплати, нижчу за їхній граничний продукт в грошовому виразі на величину АЕ_MS. Монопсоністу невигідно збільшувати кількість робітників за межі L_MS, тому що в цьому випадку граничні видатки фірми почнуть перевищувати граничну доходність праці (ME_L > MRP_L), що зменшить масу прибутку за певний часовий період[8].

Так само, як покупці можуть мати монопсонічну владу, продавці факторів виробництва  можуть мати монопольну владу. Наприклад, деякі фірми володіють патентом на виробництво і продаж новітнього устаткування або є власниками рідкісних  природних ресурсів. Найбільш поширений  приклад монопольної влади на ринку праці – діяльність профспілок. Розглянемо цей випадок більш  детально, оскільки діяльність профспілки впливає не лише на стан об'єднаних  у ній працівників, але й на стан ринку праці в цілому.

 

2.3. Діяльність профспілок  та місце держави у формуванні  ефективної зайнятості

 

В сучасних умовах  профспілки являють собою  добровільні  незалежні громадські організації, що об’єднують працівників, пов’язаних загальними інтересами за родом їх діяльності  як в виробничій, так і в соціальній сферах. Головним завданням профспілок всіх напрямків є захист прав і законних інтересів працюючих, встановлення соціальної справедливості, ефективної і гуманної економіки.

Федерація профспілок України (ФПУ) — найбільше  всеукраїнське профспілкове об'єднання, в яке входять більш як 85 % членів профспілок країни. Створена у 1990 році. До складу ФПУ входить 44 галузеві членські організації та 27 територіальних об’єднань. Численність первинних профспілкових організацій, що входять до ФПУ, станом на 1 січня 2009 року становила 89 424 організацій, загальна кількість членів — 9 208,5 тисяч осіб.

Припустимо, що робітники активно конкурують при продажу своїх трудових послуг. Але на багатьох ринках вони продають їх колективно через профспілки.

Рис. 2.3, а) – показує, що спілка вирішила домагатися підвищення ставок заробітної плати від Зк до Зс та збільшення кількості робочих місць від Обк до Обе за рахунок збільшення попиту на працю від П₁П₁ до П₂П₂.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.3. Підвищення ставок заробітної плати трудовими спілками:

а) — збільшення попиту на працю;

б) — зменшення пропозиції на працю;

в) — відкрита, або галузева профспілка.

 

Трудова спілка може збільшити попит на працю  за рахунок збільшення попиту на продукти, виробництвом яких займаються її члени. Для цього спілки використовують рекламу цих продуктів, або ж  підтримують підприємців стосовно запровадження захисних мит і  квот, з метою захисту від конкуренції  з боку іноземних фірм. Спілки можуть також брати участь у громадських  акціях, виступаючи проти збільшення цін і тарифів на електроенергію, газ з боку підприємств комунальних  послуг, що збільшить попит на працю  внаслідок дії ефекту обсягу продукції (у випадку, якщо енергія і праця  виступають доповнюваними ресурсами).

Трудові спілки можуть досягати вищих ставок заробітної плати з Зк до Зс внаслідок  обмеження членства від Обк до Обс (див. рис. 2.3, б)).

Це характерно для цехових (закритих) спілок, які  об'єднують робітників певної професії і забезпечують контроль за пропозицією  праці, обмежуючи кількість своїх  членів. Вища заробітна плата є  результатом недопущення робітників до спілки, отже, виключення їх з пропозиції праці.

Знаряддям обмеження пропозиції певних видів  праці є також ліцензування професій, згідно з яким, скажімо, лікарі, перукарі, водопровідники можуть займатися своєю  діяльністю тільки тоді, коли вони відповідають встановленим вимогам (рівень освіти, стаж роботи за спеціальністю тощо).

Об'єднання  всіх наявних або потенційних  працівників, характерне для галузевих  спілок (автомобілебудівники, сталеливарники), дозволяє відкритій або галузевій  спілці контролювати пропозицію та нав'язувати  ставку Зс, яка перевищує конкурентну  ставку Зк (див. рис. 2.3, в)). Унаслідок цього крива пропозиції праці переміститься від Пр до ЗсаПр. За ставки заробітної плати Зс наймачі зменшують зайнятість з Обк до Обс.

Підприємець, який погоджується на заробітну плату  Зс, що вимагає спілка, приймає ставку, яка відповідає відрізкові Зса кривої пропозиції праці з досконалою еластичністю. Оскільки пропозиція праці абсолютно еластична, то на цьому відрізку ГВР дорівнює заробітній платі Зс. Рівень зайнятості Обе, який є результатом вирівнювання підприємцями значень ГВР (= Зс) та ГПЦ, виражає крива попиту на працю. При ставці Зс є надлишок пропозиції, або надлишок праці, який дорівнює відрізкові ва. За відсутності спілки не залучені до праці робітники погодились би на нижчу заробітну плату, і ставка заробітної плати знизилась би до конкурентного рівня Зк. Проте цього не станеться, оскільки робітники діють спільно через свою профспілку.

Таким чином, профспілки є самоврядною колективною  організацією, першочергове завдання якої полягає у поліпшенні фінансових і нефінансових умов зайнятості її членів. Отже, розвинуті профспілки мають і значний вплив на регулювання  зайнятості. В їх діяльності виділяється  три основні проблеми:формування цілей і політики профспілок;процес переговорів, який визначає ступінь  досягнення цілей;вплив профспілкової  активності на рівень і структуру  заробітків, розподілу доходів, зайнятості, обсягу виробництва і продуктивності.

Значний вплив держави - ще одна зі специфічних  особливостей ринку праці. Причому  це вплив виражений як у спеціальних  заходах, покликаних регулювати ситуацію на ринку праці, так і в численних  заходи держави, що не мають своєї  споконвічної метою вплив на ринок  робочої сили.

Процес зайнятості населення, регулюється такими рівнями: регіональним, державним та підприємствами(додаток Б).

Для регулювання  умов праці і режиму робочого часу держава може використовувати законодавчі  заходи. Наприклад, державою встановлюється мінімальна ставка заробітної плати, визначається максимальна тривалість робочого тижня, розробляються норми техніки  безпеки і так далі. Законами забороняється  дискримінація, регулюється діяльність монополій і профспілок, визначається порядок проведення страйків.

Крім  законодавчих, державою використовуються і економічні заходи. Це, з одного боку, виплата різних субсидій та трансфертів, з іншого - оподаткування (як підприємств, так і окремих громадян).

Держава впливає на ринок праці безпосередньо, наймаючи працівників. Державні закупівлі товарів і послуг надають непрямий вплив на ринок праці.

У багатьох країнах світу держава законодавчо  встановлює мінімальний рівень заробітної плати. Ефект що надається цим  заходом на ринок праці неоднозначне, і багато економісти вже давно  досліджують цей феномен, по-різному  його інтерпретуючи[15].

Будь-якій державі необхідно збирати податки, як з фірм, так і з окремих  громадян, і ця обставина значно впливає на ринок праці.

Держава може виплачувати окремим громадянам трансферти або субсидії, які стають прямим збільшенням їх грошового  доходу. Виникає чистий ефект доходу, який, за інших рівних умовах, знижує індивідуальну пропозицію праці. Але  разом з тим, ці виплати підвищують попит населення на товари і послуги, а, отже, і на попит на працю, тому що він є похідним.

Субсидії, на відміну від трансфертів, мають  цільове призначення і, отже, ведуть до зростання попиту на певні товари та послуги. Наприклад, субсидування медичної допомоги викличе підвищення попиту на лікарські препарати і на послуги  охорони здоров'я. Відповідно, саме у сфері охорони здоров'я зросте попит на працю.

Трансферти  цільового призначення не мають, але вони зазвичай зачіпають певні  категорії населення.

Отже, виплата  трансфертів збільшить попит  на товари і послуги відповідно до потреб даної категорії населення. Наприклад, додаткові допомоги багатодітним матерям приведуть, найімовірніше, до підвищення попиту на дитячі товари та продукти харчування, у той час, як підвищення стипендії викличе  збільшення попиту на товари молодіжного  асортименту. Що, безсумнівно, приведе  до збільшення попиту на працю саме в цих сферах.

 

РОЗДІЛ 3

ПРОБЛЕМИ  ЗАЙНЯТОСТІ З ТОЧКИ ЗОРУ МАКРОЕКОНОМІКИ

 

3.1. Заробітна плата як  мотиваційна складова продуктивної  зайнятості

 

Одним з  регуляторів ринку праці та зайнятості населення є заробітна плата. З розвитком ринкових відносин в  Україні посилюється роль оплати праці як мотиваційної складової  продуктивної зайнятості. Рівень заробітної плати, її структура, динаміка, висока частка в сукупних доходах — показники, які істотно впливають як на економічну політику підприємства, так і на економіку країни загалом.

Як свідчать теорія і практика, висока заробітна  плата справляє вагомий вплив  на стабілізацію ефективного сукупного  попиту на робочу силу, супроводжується  посиленням мотивації та підвищенням  продуктивності праці, зростанням платоспроможного попиту населення, інвестуванням економіки, а отже зростанням зайнятості та поліпшенням  її структури.

Низька  заробітна плата, навпаки, стимулює підвищений неефективний сукупний попит  на робочу силу, який не відповідає реальним економічним потребам і призводить до гальмування процесів продуктивної зайнятості, не довикористання трудового  потенціалу. Наслідком цих процесів є зростання бідності серед економічно активного населення, гальмування  процесу створення середнього класу.