Сутність рефінансування центральними банками

а) прострочені та сумнівні кредити  в портфелі банку становлять до 10% від суми кредитного портфеля;

б) у кредитному портфелі банку  кредити, що надані іншим банкам на міжбанківському ринку, не перевищують 5%.

Національний банк надає кредити  рефінансування за процентною ставкою, не нижчою, ніж облікова ставка Національного  банку. Національний банк здійснює рефінансування банків через операції на відкритому ринку на строк до 14 днів та на строк  до 270 днів через кількісний або процентний тендер. Під забезпечення наданого кредиту приймаються державні цінні  папери, строк погашення яких настає не раніше ніж через 10 днів після  строку погашення кредиту і які  перебувають у власності банків, та враховані банком векселі, строк  пред'явлення яких до платежу настає не раніше ніж через 30 днів після  строку погашення кредиту [30,32]. Державні цінні папери приймаються під забезпечення кредиту за умови, що вони перебувають у власності банку,який є клієнтом Депозитарію Національного банку (або депонентом клієнта Депозитарію) і не обтяжені будь-якими іншими зобов'язаннями. Під забезпечення кредиту приймаються також векселі, які видані лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги та враховані банком з відображенням їх на відповідних рахунках бухгалтерського обліку. При цьому рефінансування банків здійснюється у розмірі до 100% від балансової вартості державних цінних паперів та до 70% від балансової вартості врахованих векселів.

З початку 2010 року НБУ знизив облікову ставку вже втретє (08.06.2010 з 10,25% річних до 9,5% річних; з 08.07.2010 до 8,5% річних; з 10.08.2010 до 7,75% річних). На сьогодні вона знаходиться на рівні нижчому, чим у роки відносної стабільності (2004-2007 рр.), коли її значення коливалися в межах 8-9,5% річних (нижче поточного рівня облікова ставка була тільки з грудня 2002 по червень 2004 року – 7% – і з червня по жовтень 2004 року – 7,5%). У період розгортання фінансової кризи облікова ставка НБУ зросла до 12% річних (з квітня 2008 року) і залишалася на такому рівні впродовж найбільшого її загострення. З червня 2009 року починається поступове зниження облікової ставки (рис. 1).

Рисунок 1 – Динаміка рівня облікової  ставки НБУ у 2002-2010 роках

Національний банк проводить тендери  з рефінансування банків через операції на відкритому ринку щосереди з такою  періодичністю:

а) три середи підряд - рефінансування на строк до 14 днів;

б) одна середа - рефінансування на строк  до 270 днів.

Повідомлення про проведення НБУ  тендера надсилає ДМП НБУ електронною  поштою по банківській системі кожного  понеділка до 11 години. У повідомленні зазначаються такі умови проведення тендера: тип тендера; строк користування кредитом; загальна сума кредиту, що пропонується НБУ (або без оголошення такої); мінімальна сума заявки для одного банку; вид забезпечення кредиту тощо. Умови проведення тендера визначаються залежно від стану грошово-кредитного ринку та ліквідності банківської системи.

Наступного дня банк, який потребує підтримки своєї ліквідності, подає  до ДМП НБУ заявку на участь у  тендері, яка містить перелік  державних цінних паперів (ДЦП) або  врахованих банками векселів. Після  перевірки наявності в банку  на рахунку в цінних паперах вільних  від зобов'язань ДЦП та строків  їх погашення ДМП НБУ передає  копію заявки до відповідного територіального  управління НБУ для подальшої  перевірки фінансової надійності та юридичної дійсності забезпечення. Відповідне територіальне управління Національного банку повідомляє ДМП НБУ про можливу участь банку в тендері та надійність запропонованого банком забезпечення [30].

Банк  може подати на участь у тендері  тільки одну заявку і не надсилати  ніяких змін до неї. Під забезпечення кредиту банк може запропонувати  тільки однорідну заставу (або державні цінні папери, або векселі). Один банк не може одержати більше ніж 50% запропонованого  на тендері обсягу кредитів.

Розподіл  кредитів під час проведення кількісного  тендера здійснюється відповідно до поданих заявок до закінчення суми, яка запропонована на цей тендер. Якщо запропонованої на кількісний тендер суми недостатньо для задоволення  всіх заявок банків, то кредитні кошти  за оголошеною ціною розподіляються між усіма банками пропорційно  до поданих заявок. У разі проведення Національним банком процентного тендера  банки самостійно пропонують процентну  ставку з точністю до 0,1 процентного  пункту за якою вони погоджуються одержати кошти [31].

Результати  проведеного тендера повідомляються банкам, які брали участь у проведенні тендера, та територіальним управлінням  НБУ наступного дня. Банки, заявки яких задоволені, мають укласти кредитний  договір та договір застави з  відповідним територіальним управлінням  НБУ, яке має повідомити про це ДМП НБУ для забезпечення перерахування коштів банкам, що надали під забезпечення враховані векселі, та блокування цих цінних паперів у Депозитарії Національного банку згідно з чинним законодавством.

Надані  кредити банк повертає у строки відповідно до укладеного договору. Одержані через  тендер кредити Національного банку  не можуть бути пролонговані й підлягають обов'язковому поверненню. У разі невиконання  банком умов кредитного договору щодо своєчасного погашення заборгованості за наданим кредитом і процентів  за його користування територіальне  управління НБУ виписує платіжну вимогу на списання з кореспондентського рахунку банку заборгованості за кредитом і процентів за його користування. Такий банк-порушник не допускається до участі в наступних 5 тендерах.

Національний  банк як кредитор останньої інстанції  через лінію рефінансування може надавати кредити «овернайт», надання  кредитів відбувається тільки під забезпечення державних цінних паперів, що перебувають  у власності банку та не обтяжені зобов'язаннями в обігу. Механізм надання  кредиту «овернайт» в Україні полягає в наступному: комерційний банк для отримання кредиту подає заявку до ДМП НБУ, ДМП НБУ передає копію заявки до відповідного територіального управлінні НБУ, територіальне управління, вивчаючи платоспроможність та кредитоспроможність банка повідомляє про своє рішення ДМП НБУ, ДМП НБУ надсилає банку повідомлення і на підставі генерального кредитного договору та задоволеної заявки до 18 години забезпечує перерахування банку коштів з одночасним блокуванням державних цінних паперів у Депозитарії Національного банку.

У разі неповернення банком кредиту «овернайт» і процентів за його користування до 13 години наступного після отримання кредиту робочого дня до банку застосовується безспірне списання заборгованості з кореспондентського рахунку банку відповідно до статті 73 Закону України "Про Національний банк України". У разі неможливості погашення заборгованості Національний банк відносить її на рахунок простроченої заборгованості за кредитами і нараховує пеню в розмірі 0,5 процента від заборгованості до часу надходження на кореспондентський рахунок банку відповідної для списання суми коштів, але не більше ніж на 10 днів. За факт порушення банком строку повернення кредиту «овернайт» банк не має право отримувати такий кредит протягом 3 місяців.

У зв'язку за розбудовою фондового ринку державних  цінних паперів виникла можливість застосовувати при рефінансуванні операціі РЕПО. З 1997 р. рефінансування комерційних банків активно здійснюється за допомогою операцій «прямого»  РЕПО. У разі накопичення надлишкової  ліквідності в банківській системі, НБУ застосовує операції «зворотного» РЕПО. Облік, переміщення та збереження ДЦП, які є предметом договору операції РЕПО, здійснюється Депозитарієм ДЦП НБУ. Механізм проведення таких  операцій затверджений положенням НБУ  «Про порядок здійснення НБУ з  банками операцій РЕПО» від 29.05.2001 [21]. Згідно з цим положенням, при «прямом» РЕПО ціною купівлі цінних паперів є їх ринкова вартість; ціна ж зворотного продажу залежить від суми отриманих банком коштів, строку дії операції РЕПО, ставки рефінансування НБУ та інших факторів. Операції РЕПО можуть здійснюватися як шляхом безпосередньої домовленості, так і шляхом проведення тендера заявок на участь в цих операціях. У разі згоди на проведення операції РЕПО між її учасниками укладається спеціальний договір. Залежно від строку НБУ може здійснювати операції нічного, відкритого та строкового РЕПО [21].

Одним із важливих інструментів політики рефінансування в Україні є облікове рефінансування. НБУ здійснює переоблік тільки тих  векселів, які видано в оплату за товари, роботи, послуги і строк  платежу за якими не перевищує  три місяців. До переобліку приймаються  лише авальовані комерційним банком строкові векселі в оригіналі, номінальною  вартістю не менше 100000 грн., платниками за якими є резиденти України, в разі, якщо вексель є переказним, він повинен бути акцептованим.

Для здійснення операції переобліку векселів банк подає  до територіального управління НБУ  заявку разом з оригіналом векселів та з іншими документами, що характеризують фінансовий стан і кредитоспроможність банку, угодами обліку векселів. На підставі висновків щодо можливості прийняття векселів до переобліку територіальне управління НБУ подають до ДМП НБУ інформацію про обсяги кредитних коштів, необхідних для здійснення рефінансування. У разі позитивного рішення щодо переобліку НБУ укладає з комерційним банком угоду про переоблік авальованих комерційним банком векселів та перераховує кошти за переобліченими векселями на рахунок комерційного банку.

З метою  підтримання ліквідності банків і регулювання грошово-кредитного ринку Національний банк може здійснювати  позабіржові операції з купівлі/продажу  державних цінних паперів, казначейських  зобов'язань та боргових зобов'язань, визначених Правлінням Національного  банку, на відкритому ринку. Ініціатором  такої операції, як правило, є сторона, яка зацікавлена в терміновому  проведенні операції з купівлі/продажу  таких цінних паперів. При необхідності підвищення ліквідності НБУ скуповує ДЦП, а при необхідності зменшення  грошової маси в обороті – навпаки  продає ДЦП комерційним банкам.

Пасивною  формою рефінансування комерційних  банків в Україні можна вважати  надання їм стабілізаційного кредиту. Національний банк може надавати стабілізаційний  кредит за плату, що не нижча, ніж облікова ставка Національного банку таким  банкам:

а) фінансово стабільному  банку, який узяв на себе борг банку, що перебуває в режимі фінансового  оздоровлення;

б) банку, який перебуває  в режимі фінансового оздоровлення і звернувся з клопотанням  про надання стабілізаційного кредиту  під заставу державних цінних паперів;

в) банку, який перебуває  в режимі фінансового оздоровлення і звернувся з клопотанням  про надання стабілізаційного кредиту, під гарантію чи поруку фінансово  стабільного банку.

Рішення про надання стабілізаційного кредиту  банку приймається Правлінням Національного  банку на підставі аналізу й оцінки програми фінансового оздоровлення, що здійснені територіальним управлінням  Національного банку, та пропозицій Генерального департаменту банківського нагляду Національного банку. У  цьому рішенні визначаються строк  користування кредитом, порядок його погашення і сплати процентів  за користування стабілізаційним кредитом. Стабілізаційний кредит може надаватись банкам строком від 1 до 3 років [30].

 Висновки  до розділу 2

Другий  розділ курсової роботи присвячується  аналізу аспектів рефінансування центральними банками країн Європи, в тому числі  і Національного банку України.

Спочатку  було зазначено, що в ЄС існує три  типи регулювання банківської ліквідності, серед яких виділяють операції на відкритому ринку, що включають рефінансування. Такі операції забезпечуються основну  кількість кредитів.

Особливістю проведення рефінансування Європейським центральним банком є переважно  короткострокове надання кредитів. Довгострокове рефінансування надається  на тендерній умові і проводиться  лише в крайніх випадках. Визначено, що рефінансування може забезпечуватись  активами першого і другого порядків, які різняться за ліквідністю. Також  було розглянуто операцію “точної  настройки” та операції через випуск сертифікатів та у вигляді обернених  угод.

Далі  було розглянуто питання постійних  операцій. Вони мають два спрямування  – на маргінальне кредитування та на депозитні операції.

Отже, основним інструментом політики рефінансування ЄЦБ є короткострокові кредити, що являють собою покупку цінних паперів з зобов’язанням їх викупу.

Далі  було розглянуто особливості рефінансування Німецького федерального банку. Політика надання кредитів Бундесбанком значно різниться з американським та європейським досвідом. Він надавав  кредити федеральним і земельним  органам влади, спеціальним фондам, що знаходилися в державній власності. Ці кредити були короткостроковими, але за рахунок того, що вони проводилися  дуже часто, мали характер довгострокових. Для забезпечення стабільності марки, Бундесбанк надав комерційним банкам позику для кредитування промислових  підприємств у середині 1949 року. Після об’єднання Німеччини збільшилися  ломбардні операції через те, що східні банки ще не мали можливості у викупу цінних паперів Бундесбанку.

Особливістю розвитку рефінансування у Франції  було застосування лімітів переобліку. Для підтримки експорту та інвестування проводилися кредити по льготній процентній ставці, відсоткова різниця  за якими покривалась за рахунок  бюджету. У наш час рефінансування у Франції проводиться за аукціонним методом.

У другому  підрозділі було розглянуто аспекти  рефінансування Національним банком України. Було визначено методи кредитування, які є поширеними і в Європі. НБУ проводить кредитування комерційних  банків для двох цілей: тимчасове  задоволення потреб і кредитування цільових програм, при цьому переважає  перша ціль.