Сутність рефінансування центральними банками

З метою  залучення додаткової ліквідності  комерційних банків у світовій практиці використовують іпотечні фінансові  інструменти – довгострокові  цінні папери [заставна на нерухомість, іпотечний сертифікат та облігація], які випускаються під забезпечення застави нерухомості та які приносять  твердий процент її власнику [3]. Механізм іпотечного рефінансування полягає в наступному:

а) комерційний банк кредитує власника будівництва (або власник  майданчика під будівництво) під  заставу нерухомості (іпотеку);

б) згідно з умовами іпотечного договору банк випускає заставну, забезпечену  іпотекою;

в) банк продає заставну центральному банку (регіональному управлінню ЦБ), або інший фінансовій установі, підвищуючи таким чином власну ліквідність;

г) ЦБ або інша фінансова  установа випускає іпотечні сертифікати, забезпечені іпотекою, та продає їх інвесторам;

д) по закінченню терміну  будівництва інвестори пред'являють  іпотечні сертифікати до сплати ЦБ або іншій фінансовій установі, яка  сплачує їх за рахунок повернених кредитних ресурсів.

З метою  вирівнювання тимчасових коливань ліквідності  банківської системи, центральний  банк використовує постійно діючу лінію  рефінансування, надаючи комерційним  банкам кредит «овернайт» - кредит на один робочий день. Кредит "овернайт" надається під заставу державних  цінних паперів. Його розмір становить  до 100% від балансової вартості наданих  під забезпечення кредиту державних  цінних паперів [30,32].

У разі виникнення потреби миттєвої підтримки ліквідності  комерційний банк може в будь-який робочий день тижня до 17 години подати до Департаменту монетарної політики центрального банку заявку на отримання кредиту "овернайт". Відповідне територіальне управління центрального банку оперативно розглядає можливість надання банку кредиту "овернайт", вивчає його кредитоспроможність, імовірність повернення кредиту та за допомогою електронної пошти протягом дня до 17 години 30 хвилин у день звернення банку повідомляє про своє рішення Департамент монетарної політики центрального банку. Департамент монетарної політики надсилає банку повідомлення і на підставі генерального кредитного договору та задоволеної заявки до 18 години забезпечує перерахування банку коштів за наданим кредитом "овернайт" з одночасним блокуванням державних цінних паперів у Депозитарії центрального банку. Кошти кредиту повертаються банком до 13 години наступного робочого дня. Повернення банком кредиту "овернайт" здійснюється одночасно з процентною платою [30,32].

Процентна ставка, за якою надається кредит, надсилається електронною поштою банкам щоденно (у робочі дні) до 10 години; її розмір повинен перевищувати облікову ставку центрального банку принаймні на один процентний пункт. Якщо банк отримує кредит "овернайт" три дні підряд, то, починаючи з четвертого, кожний наступний кредит "овернайт" підряд надається за подвійною обліковою ставкою центрального банку. У разі невиконання банком умов генерального кредитного договору щодо своєчасного погашення заборгованості за наданим кредитом "овернайт" і процентів за його користування територіальне управління центрального банку виписує платіжну вимогу, на підставі якої здійснює списання з кореспондентського рахунку банку заборгованості за кредитом і процентів за його користування [30,32].

Комерційний банк, який переведений у режим  фінансового оздоровлення або який узяв на себе борг банку, що перебуває  в режимі фінансового оздоровлення має право на отримання від  центрального банку стабілізаційного кредиту.

Стабілізаційний кредит може надаватися банку лише за умови забезпечення його заставою ліквідними активами банку-позичальника (після здійснення експертної оцінки їх вартості, які перебувають у  власності банку і не обтяжені іншими зобов'язаннями) або гарантією  чи порукою іншого фінансово стабільного  банку або фінансової установи. Крім того, банк має надавати звіт про  оцінку (акт оцінки) майна, що надається  під забезпечення стабілізаційного кредиту [30]. Банку не дозволяється здійснювати операції з надання кредитів за рахунок коштів стабілізаційного кредиту.

Для отримання  стабілізаційного кредиту банк подає  до територіального управління центрального банку клопотання і затверджену  радою банку програму фінансового  оздоровлення. Після здійснення аналізу  фінансового стану банку і  його програми фінансового оздоровлення територіальне управління центрального банку надсилає пропозиції Генеральному департаменту банківського нагляду  центрального банку, який готує пропозиції на розгляд Правління центрального банку щодо можливості надання банку  стабілізаційного кредиту. У разі прийняття  позитивного рішення відповідне територіальне управління центрального банку проводить організаційні  заходи щодо укладення з банком договору про надання кредиту [32].

Банк  для отримання стабілізаційного кредиту має подати до Національного  банку такі документи:

- клопотання про надання стабілізаційного кредиту із зазначенням його суми, строку користування ним, переліку забезпечення та його розміру, напрямів спрямування кредитних коштів. Клопотання має бути підписане головою правління (ради директорів) банку, засвідчене відбитком печатки банку та зареєстроване в банку;

- програму фінансового оздоровлення банку, спрямовану на вирішення протягом строку користування стабілізаційним кредитом проблем ліквідності, поліпшення структури активів, дохідності, рентабельності тощо;

- графік повернення стабілізаційного кредиту (рівними за обсягами платежами) та сплати процентів за користування ним зі щомісячною розбивкою на весь строк користування стабілізаційним кредитом, підписаний головою правління (ради директорів) банку;

- документи, що підтверджують право власності банку або майнового поручителя на запропоноване забезпечення за стабілізаційним кредитом.

Стабілізаційний кредит надається за процентом, не нижчим за офіційну облікову ставку строком  до трьох років, а якщо програма фінансового  оздоровлення забезпечує достатні грошові  потоки, то банку може надаватися середньостроковий  кредит строком до 1 року. У разі зміни  офіційної облікової ставки підлягає коригуванню відповідно і процентна  ставка за користування стабілізаційним  кредитом [30].

Після отримання  стабілізаційного кредиту комерційний  банк має розробити графік погашення  позики і дотримуватися його строків.

Кредитна  підтримка банків шляхом надання  стабілізаційних кредитів здійснювалася  відповідно до окремих положень, затверджених Правлінням Національного банку  України, які більшою мірою стосуватися  аналізу фінансового стану банку  та заходів із їх фінансового оздоровлення. Серед цих документів такі: Постанова  Правління Національного банку  України "Про затвердження Тимчасового  положення про надання Національним банком України кредитів для підтримки  ліквідності банків у разі реальної загрози стабільності банківської  системи" від 25. 12.2008 р. №459; Постанова  Правління Національного банку  України "Про вдосконалення процедури  підтримки ліквідності банків" від 30.04.2009 р. № 262; Постанова Правління  Національного банку України "Про  затвердження Положення про рефінансування та надання Національним банком України  кредитів банкам України з метою  стимулювання кредитування економіки  України на період до її виходу на докризові  параметри" від 04.02.2010 р. № 47.

 

 

Висновки  до розділу 1

 

 

Підрозділ 1.1 присвячений загальним теоретичним аспектам рефінансу-вання центральним банком комерційних банків. Було визначено дефініцію рефінансування та його мету. Показано, що для того, щоб отримати кредит, мають бути виконані як об’єктивні, так і суб’єктивні умови.

Об’єктивні  умови – загальний економічний  розвиток, рівень інфляції. Суб’єктивні  – фінансові можливості позичальника, цільове призначення коштів.

Особливу  увагу присвячено ставці рефінансування. Було показано як ця ставка залежить від  рівня інфляції в країні. Від ставки рефінансування залежить політика кредитної  рестрикції чи кредитної експансії. Якщо збільшити ставку, то, відповідно, комерційні банки не зможуть взяти  багато кредитів у центрального банку  і через це самі не зможуть надавати велику кількість кредитів, збільшуючи кредитну ставку, тобто відбувається кредитна рестрикція. При кредитній  експансії відбуваються протилежні процеси: комерційні банки мають  можливість взяти більше кредитів і  потім їх надати економічним суб’єктам.

Також визначено, що об’єктом рефінансування є всі  банківські інститути країни.

У цьому  ж підрозділі визначено види рефінансування. Це рефінансування в залежності від  таких факторів як:

• форми забезпечення;
• терміну використання;
• методів надання;
• цільового характеру;
• залежності від спрямування на сектори фінансового ринку.

Підрозділ 1.2 присвячений особливостям видів та механізмів рефінан-сування.

Визначено поняття облікових кредитів, тобто  кредитів, що даються при покупці  у комерційних банків векселів. При  цьому зазначені особливості  цього процесу и наведені приклади з центрального банку Італії, Німеччини  та Федеральної резервної системи  США. Встановлено, що сума позичок при  обліковому кредиті лімітується  і за допомогою цього центральний  банк також може корегувати грошову  масу країни.

Другим  видом рефінансування в залежності від форми забезпечення є ломбардні  кредити, тобто кредити під заставу  цінних паперів комерційних банків. Головною особливістю їх є те, що вони короткострокові і сума кредиту  має бути меншою за номінальну вартість цінних паперів, зважаючи на їх ризикованість.

За строками кредити рефінансування поділяються  на короткострокові (декілька днів), середньострокові (до року) і довгострокові (більше року). Особливу увагу приділено надкоростроковим кредитам, що погашаються протягом одного дня. Вони мають дуже важливу  функцію для коригування банківських  балансів.

Розглянуто  аукціонний метод надання кредитів. При цьому існує два способи  нарахування ставок: американський  та голландський. При американському висхідною ставкою є найвища  ставка за переліку виграшних, при голландському  – найменша. Тобто можна зробити  висновок, що для комерційних банків вигіднішою є голландський метод, а  для центральних банків – американський.

Особливу  увагу приділено операції РЕПО, тобто  операції між центральним та комерційним  банком з приводу купівлі-продажу  цінних паперів. Визначено види РЕПО та умови, при яких здійснюється ця операція.

Також розглянуто іпотечне рефінансування, тобто надання  кредитів під заставу довгострокових інвестицій.

Стабілізаційний кредит – вид рефінансування, що має на меті підвищити ліквідність  комерційного банку. Щодо нього, то в  роботі зазначено умови надання цього кредиту та дії банку після отримання кредиту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ДОСВІД  РЕФІНАНСУВАННЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ НАЦІОНАЛЬНИМИ БАНКАМИ КРАЇН  СВІТУ

2.1 Європейський досвід політики рефінансування

 

 

Процес  інтеграції економік країн Західної Європи, уніфікація розрахунків між  економічними суб’єктами в межах  єдиної економічної системи призвели до появи можливості використання спільних методів проведення грошово-кредитної  політики. Загальними правилами ЄС по інструментам і процедурам проведення грошово-кредитної політики передбачені  три основні механізми регулювання  банківської ліквідності [11]:

а) операції на відкритому ринку;

б) постійні послуги;

в) мінімальні резерви.

При необхідності банки мають змогу отримати ліквідні кошти від центрального банку  в основному через операції на відкритому ринку, але для регулювання  розрахункових операцій по постійним  послугам передбачено маргінальне (граничне) кредитування. Таким чином, стара система рефінансування, згідно з якою банкам ресурси надаються  як через операції РЕПО, так і  шляхом переобліку векселів, надання  ломбардних кредитів, поступово змінюється.

Операції  на відкритому ринку включають основні  операції рефінансування, що являють  собою операції регулювання ліквідності  при повторному викупі цінних паперів, що його щотижнево проводить центральний  банк на основі постійних тендерів. Вони відіграють вирішальну роль в  операціях на відкритому ринку ЄС і забезпечують основну частину  кредитів рефінансування фінансовому  сектору. Операції по довгостроковому  рефінансуванню також проводяться на основі постійних тендерів, але щомісяця надають ліквідність строком на три місяці. Мета цих операцій – забезпечення країн-учасників додатковим довгостроковим рефінансуванням [11]. Новими європейськими нормами рефінансування зазначено, що операції довгострокового рефінансування проводяться як правило у формі стандартних тендерів на регулярній основі. Тільки у виключних випадках Європейський центральний банк виконує довгострокові операції рефінансування через тендери за фіксованою ставкою. Забезпеченням операцій рефінансування є типи активів першого і другого порядку, що розрізняються залежно від їх ліквідності (типу активів, процедури розрахунків , типу емітента, гаранта активів, місцезнаходження емітента, місцезнаходження активу). Операції “точної настройки” введені для цілей підтримки ліквідної ситуації на ринку і управління процентними ставками. В ролі операцій “точної настройки ” може при необхідності використовуватись продаж “аутрайт”, валютні свопи. Типи угод визначаються в залежності від конкретних умов з використанням швидких тендерів і двосторонніх процедур. Такі операції можуть проводитись нерегулярно. Центральний банк ЄС може проводити структурні операції через випуск сертифікатів, обернені угоди і угоди “аутрайт”. Ці операції виконуються щоразу, коли ЦБЄ (центральний банк Європи) бажає врегулювати структурні позиції з фінансовим сектором. Структурні операції у вигляді у вигляді обернених угод і випуску сертифікатів здійснюються національними і центральними банками через стандартні тендери, угоди у формі “аутрайт” проводяться опосередковано через двосторонні процедури [19].