Історія економіки та економічної думки

З огляду на зазначене необхідно  зауважити, що впродовж трьох із половиною  століть зміст та вибір принципів  оподаткування істотно не змінився, але на перший план виходять принципи економічної ефективності, дешевизни, гнучкості (еластичності), транспарентності (прозорості), справедливості.

На межі XVІІІ–ХІХ ст. формується “нова хвиля” у класичній школі. Провідними представниками цієї економічної течії були: англійці – Д. Мак-Куллох, Д. Міль, Т. Мальтус, Н. Сеніор, Дж. С. Міль; французи – Ж.-Б. Сей, Ф. Бастіа та американець – Г. Ч. Кері. Великої уваги вони надавали вивченню категорій – вартості, ціни, капіталу, прибутку, заробітної плати, ренти. Зокрема, Дж. С. Міль вивів кілька важливих визначень:

– капітал – це раніше нагромаджений матеріальний продукт праці, що авансується на придбання засобів виробництва та робочої сили. Мілль розрізняє основний та оборотний капітал;

– заробітна плата – це частина капіталу, що витрачається безпосередньо на купівлю робочої сили, або як плата за працю;

– прибуток – це винагорода за стримування від споживання. Прибуток зростає тоді, коли зменшується вартість праці і навпаки;

– ціна – це завжди ціна обміну, вона визначає вартість речей відносно грошей, тобто ту кількість грошей, які можна обміняти на річ.

 

 

Розділ V (ЗМ 5). Ринкове господарство країн Європейської цивілізації в період монополістичної конкуренції (друга половина  ХІХ ст. - початок ХХ ст.)

 

Тема 5.1. Становлення та розвиток монополістичного капіталізму 

в провідних країнах світу.

 

Перелік питань до самостійної  роботи студентів

 (самостійна робота у вигляді конспекта)

1. Індустріально технологічна революція  останньої третини ХІХ ст. та  її вплив на світове господарство.

2. Зовнішньоекономічні зв’язки. Причини першої світової війни.

 

Індустріально технологічна революція останньої третини  ХІХ ст. та її вплив на світове  господарство.

 

Індустріалізацію як світовий економічний  процес зумовив другий етап науково-технічної революції, що розпочався у останній третині ХІХ ст. Темпи технічного прогресу були вражаючими, їхні результати важко переоцінити. Технічні та технологічні відкриття різко підвищили ефективність праці, почалося масове виробництво товарів, знизилася їхня собівартість. Обсяг світового промислового виробництва збільшився в 3 рази, сукупна протяжність залізниць зросла у 3,5 раза, середні темпи зростання економіки провідних країн перевищували 3,5 % річних упродовж 30 років, що було найвищим показником за останні 200 років.

Так, в 1870–1913 рр. промислове виробництво у провідних країнах зросло:

1) Англії – 1,75 раза;

2) Франції – 3 рази;

3) Німеччини – 4 рази;

4) США – 6 разів.

Науково-технічний прогрес відбувався у кількох основних напрямах, які  визначали ступінь механізації  виробництва, зв’язку та побутової  сфери. Електрична революція розпочалася після серії винаходів у Німеччині та США. 1867 року німецький інженер В. Сіменс винайшов динамомашину. 1883 року американець Т. Едісон створив генератор електричного струму, у 1897 році – трансформатор для передачі електроенергії на відстань та винайдено електричний двигун. У 1896 р. на Ніагарській гідроелектростанції було встановлено перший турбогенератор, який винайшов англійський інженер Ч. Парсонсон. Були винайдені електрична плавильна піч (1877), електричне зварювання металів (1887), трамвай (1879), електрична лампа (1886) тощо. Відбувся прорив у освоєнні нових видів енергії. 1887 року в Німеччині Н. Отто сконструював карбюраторний двигун внутрішнього згорання, згодом 1893 року Р. Дизель створив двигун внутрішнього згорання, який працював на солярці. Таким чином, у 1885 році на основі цих винаходів Г. Даймлер та К. Бенц започатковують автомобільну промисловість. Створення двигуна внутрішнього згорання сприяло революційному перевороту у транспорті, військовій техніці, механізації сільського господарства (1906 р. у США з’явилися трактори), збільшило економічну значимість нафти, яка перетворюється у стратегічну сировину (у 1870 р. видобуто 0,8 млн т, у 1890 р. – майже 20 млн т). 1876 року Белл винайшов телефонний зв’язок, Морзе – спосіб передачі інформації на відстань – телеграф, Попов та Марконі – радіо (1895 р.). Ці винаходи лягли в основу індустріалізації сфери зв’язку та створення радіотехнічної галузі промислового виробництва. Відкриття в галузі виробництва хімічної продукції (синтетичні фарбники, пластмаси, кислоти, нові лікарські та парфумерні вироби) дали поштовх для прискореного розвитку хімічної промисловості. Промислове впровадження знайшли винаходи Д.І. Менделєєва в галузі технології видобутку нафти та кольорової металургії (також винайдення дюралюмінію А. Вільмом), яка забезпечила розвиток авіаційної промисловості (Можайський, брати Райт). Велике економічне значення мали технічні вдосконалення в металургії – конверторний спосіб виробництва сталі (Бесемер – 1856 р. та Томас – 1878 р.), упровадження мартенівських печей, які значно підвищували продуктивність праці. У США був винайдений токарний автоматичний револьверний верстат, створено фрезерний та шліфувальний верстати, що підвищило якість металообробки. Модернізації зазнала і сфера легкої промисловості (автоматичний ткацький верстат), поліграфії (лінотип), з’явився автомат для виробництва пляшок.

Науково-технічний прогрес та потреба  у створенні масового поточного  виробництва для задоволення  зростаючих потреб ринку зумовили розвиток наукової організації праці як вищого рівня технологічної думки. Гаррінгтон Емерсон (США) пропонує підвищувати ефективність виробництва за рахунок раціоналізації витрат, виробничих операцій, підбору та навчання робітничих та інженерно-технічних кадрів, Фредерік Уінслоу (США) пропонує конвеєрний спосіб організації виробництва на основі хронометражу та відповідної організації робочого місця.

В умовах зростання мілітаризації  окремих національних економік з’являються  і нові засоби ведення війни – кулемети (Максим), динаміт (Нобель), отруйні гази – іприт та фосген.

 

Зовнішньоекономічні зв’язки. Причини першої світової війни.

 

Утворення індустріального суспільства  завершилося формуванням на початку  ХХ ст. світового ринку та світового господарства як сукупності господарств, зв’язки між якими здійснювалися за допомогою зовнішньоекономічних відносин. Передумовами формування світового господарства були:

– розвиток машинної індустрії;

– розвиток засобів зв’язку;

– міжнародний поділ праці;

– утворення колоній.

Міжнародний поділ праці – це спеціалізація окремих країн на виробництві певних товарів для потреб світового ринку. Міжнародний поділ праці надає державам певних переваг. Завдяки участі в ньому, країна може підвищити ефективність своєї національної економіки. Це зумовлено такими можливостями міжнародного поділу праці:

1) країна обирає таку спеціалізацію,  яка дає змогу найраціональніше  використовувати свої ресурси,  отже, збільшувати загальний обсяг  виробництва;

2) країна зосереджується на створенні  товарів і послуг, виробництво яких коштує менше, і відмовляється від виробництва продукції, яку дешевше виробляти в інших країнах;

3) участь у міжнародному поділі  праці країни стимулює розвиток науки і техніки, упровадження нових технологій, підвищення якості продукції.

У ХІХ ст. Англія була ”майстернею  світу”, спеціалізувалася на виробництві  та продажу іншим країнам машин  і устаткування. Упродовж 1845–1870 рр. експорт машин зріс у 10 разів. У 1890 році Англія вивозила машин на 103 млн  дол.; Франція – на 11,8 млн дол. Німеччина експортує сільськогосподарські машини, залізничне устаткування, картоплю, спирт, цукор, товари хімічного виробництва. Франція експортує текстильні машини, шовкові і суконні тканини. Бельгія вивозить зброю, інструменти, Австро-Угорщина – метал, цукор, хміль, колонії – прянощі, каву, каучук, бавовну. З 1896 р. розпочався перелом у світовій торгівлі. Якщо у ХІХ ст. промтовари обмінювалися на сировинні продукти, то у ХХ ст. переважає експорт фабрикатів з Європи і США.

З переходом до імперіалізму посилюється циклічність розвитку капіталістичного господарства, більш глибокими стають економічні кризи. У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. поглиблюється нерівномірність у розвитку окремих країн, загострюються міждержавні суперечності. Найвищі темпи розвитку економіки мали відносно молоді держави – США та Німеччина, які розділили провідні позиції у світі за обсягами промислового виробництва і випередили Англію та Францію. У цілому завершувався період євроцентризму. З 1900 до 1913 р. частка Європи у світовому виробництві зменшилася з 65,9 до 61,2 %, у той час як частка США невпинно зростала – з 19,1 до 21,5 %.

Загострення міждержавних суперечностей  зумовлювалося станом розподілу світових ринків збуту та джерел сировинних ресурсів. На 1914 рік загальний обсяг колоніальних володінь становив 85 млн кв. м з чисельністю населення 560 млн ос. Колоніальні володіння Англії і Франції набагато перевищували за розмірами та багатством колонії Німеччини і США (Англія – 33,5 млн кв. м із населенням – 393,5 млн ос.; Франція – 10,6 млн кв. м із населенням – 55,5 млн ос.; Німеччина – 2,9 млн кв. м; CША – 0,3 млн кв. м). Значну частку сировинних ресурсів провідні країни завозили з колоній (Великобританія – 36 %, Франція – 58 %, Німеччина – 56 %, США – 53 %). Поки розподіл світу не був завершеним, капіталістичні країни знаходили вихід у захопленні нових колоніальних володінь. Але у кінці ХІХ ст. “вільних“ територій вже не було. Розпочинається боротьба за переділ світу. Формуються військово-політичні угруповання: 1873–1878 рр. – Союз трьох імператорів (Німеччина, Росія, Австро-Угорщина), 1882 р. – Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія), 1891–1894–1907 рр. – Антанта (Англія, Франція, Росія). Розпочинаються імперіалістичні війни, військові конфлікти та захоплення. 1881 року Франція окупувала Туніс, 1882 року – Англія – Єгипет, а згодом – Судан. Франко-китайська війна 1883–1885 рр. завершилася створенням Індокитаю (Камбоджа, Лаос, В’єтнам) під протекторатом Франції. Поразкою для Росії завершилася російсько-японська війна 1904–1905 рр. У 1912 – 1914 рр. загострюється криза на Балканах.

На початку ХХ ст. сферою зростання  суперечностей стали зовнішноьоторговельні відносини між провідними державами. З 1896 до 1913 рр. світовий товарообмін збільшився у 2,4 раза і перевищив темпи зростання виробництва. Провідною торговельною країною світу була Англія. Частка торгівлі та транспорту у національному доході становила на 1801 р. – 17 %, 1871 р. – 22 %, 1907 р. – 27,5 %. Із 49 млн т світового водотоннажу флоту на частку англійського припадало 21 млн т. Разом з тим характерною рисою англійської торгівлі у цей час є формування негативного торговельного балансу. Імпорт у двічі переважав над експортом, але в цілому доходи від процентів на капітал, вкладений за кордоном, за посередницькі торговельні та банківські операції, фрахт та страхування морської торгівлі, користування морськими портами зростали. Тому платіжний баланс, що включав усі види розрахунків з іншими державами був незмінно активним. Активну конкуренцію на світовому ринку Англії становили США та Німеччина.

Швидке зростання виробництва  у США супроводжувалося значним розширенням експорту. З 1870 до 1913 рр. вивіз товарів збільшується у 6,5 раза. 1876 року вартість експорту американських товарів вперше перевищила вартість імпорту, торговельний баланс стає позитивним. Швидкими темпами збільшувалося вивезення товарів основних галузей індустрії – вироби машинобудування, кораблі, паровози, нафта, мідь. США намагаються закріпитися на внутрішніх ринках європейських країн. Так, з 1877 до 1900 рр. вартість експорту до Англії зросла з 346 млн до 534 млн дол., до Німеччини – з 58 млн до 187 млн дол., до Франції – з 45 млн до 83 млн дол.

Позитивні тенденції щодо швидкого зростання економіки Німеччини  зумовили збільшення вартості зовнішньоторговельного обороту. З 1850 до 1913 рр. він зростає з 10,6 млрд марок до 20,7 млрд. Збільшується водотоннажніть флоту з 982 тис т у 1871 році до 3 млн т у 1913.

Особлива боротьба між провідними капіталістичними країнами світу розгорнулася за стратегічні ресурси. Найважливішим економічним ресурсом на початку ХХ ст. стала нафта. Крім США (Каліфорнія, Пенсільванія, Техас) та Росії (Поволжя та Азербайджан), важливим осередком нафтовидобувної промисловості став регіон Перської затоки, що перебував під протекторатом Англії. Німецька нафтопереробна та автомобільна промисловість залежали від постачань нафти із зовнішнього ринку, тому Німеччина, намагаючись прорватися до Перської затоки, ініціює і субсидує будівництво залізниці Берлін – Стамбул – Багдад. США, оголосивши Західну півкулю зоною власних економічних інтересів, практично усунули своїх конкурентів від експлуатації селітрових ресурсів Південної Америки.

Таким чином, суперечності економічного характеру між провідними країнами світу стали причиною Першої світової війни, яка продовжувалася з 1 серпня 1914 до 11 листопада 1918 р. У війні брали участь 38 держав з майже мільярдним населенням, що становило 67 % усього населення світу. Загальні втрати трудових ресурсів становили: 10 млн ос. загинули та 10 млн ос. померли від важких ран і ушкоджень. Загальні збитки оцінювалися у 200 млн дол. (за рахунок цих коштів можна було збільшити у 2 рази заробітну плату робітникам). Національне багатство Європи зменшилося на третину. У зв’язку з війною на 16 млн ос. зменшилася народжуваність, а населення Європи на 1919 р. зменшилося на 36 млн. Розпалися Австро-Угорська, Російська та Турецька імперії. На їхньому місці постали молоді буржуазні держави – Австрія, Угорщина, Чехія, Польща, Румунія, Італія. У Росії владу захопили більшовики.

 

Тема 5.2. Економічна думка в період монополістичної конкуренції (друга половина  ХІХ ст. - початок ХХ ст.)