Шпаргалка по "Мікроекономіка"

  Монополістична  конкуренція–це досконала конкуренція  + диференціація продукції.

  Ця диференціація  ґрунтується як на реальних, так  і на уявних відмінностях: якості  товару;поглиблення післяпродажного обслуговування; місця продажу товару;стимулювання збуту.

  При визначенні  галузей необхідно спиратися  на аналіз перехресної еластичності  попиту на товари конкуруючих  фірм.

 З метою  збільшення попиту на свій  продукт фірма постійно шукає  шляхи його удосконалення. Це підштовхує її до нецінової конкуренції, що є найбільш розповсюдженою формою моделі монополістичної конкуренції.

  Методи нецінової  конкуренції можуть бути:

1. пов'язані з удосконаленням продукту;
2. орієнтовані на рекламно-пропагандистську діяльність.

  Продукт  може удосконалюватися без істотної  зміни його споживчих якостей.  Однак у довгостроковому періоді  фірми орієнтуються на розробку  нових товарів. 

  Досягти  тимчасових переваг над конкурентами  можна не тільки на основі  реальних відмінностей свого товару, але і за рахунок активної рекламної діяльності. Мета реклами – збільшення частки продукції фірми на ринку і посилення лояльності споживачів до товару фірми. Графічно стан фірми на ринку буде зображений переміщенням кривої попиту праворуч і зменшенням її еластичності, що буде означати успіх реклами.

Реклама може впливати на рівень попиту на товар фірми  і на цінову еластичність цього попиту, а також на перехресну еластичність попиту щодо ціни на товари конкурентів.

Витрати реалізації–сума витрат фірми на просування товару до споживача з метою впливу на обсяг продажів свого товару: реклама, презентації, заохочення споживачів.

  Середні витрати реалізації на одиницю випуску AC_s спочатку зменшуються, а потім підвищуються завдяки збільшенню рівня продажів. Крива передбачає незмінність попиту на товар фірми.

  Успішна  рекламна кампанія підвищує попит  на продукцію фірми.

 

39. Порівняльна характеристика ринкових структур: досконалої та недосконалої конкуренції.

Розрізняють декілька основних ринкових моделей або структур з характерними типами поведінки мікроекономічних суб’єктів. У найбільш загальному вигляді  виділяють дві групи ринків: ринок досконалої конкуренції та ринок недосконалої конкуренції.

Ринок досконалої конкуренції – це структура, яка має низьку концентрацію продавців і покупців, регулюється виключно автоматичними ринковими механізмами попиту, пропонування, ціни, без втручання будь-яких інституцій – державних або недержавних.

Ринок досконалої конкуренції має  такі характерні риси:

1) значне число продавців і  покупців;

2) стандартизована продукція; 

3) незалежність дій продавців  і покупців;

4) об’єктивність ціноутворення, відсутність будь-якого впливу на ринкову ціну;

5) інформованість покупців і  продавців;

6) вільний вступ і вихід з  галузі.

Група ринків недосконалої конкуренції включає кілька ринкових структур, основними з яких є чиста монополія, олігополія, монополістична конкуренція. Це ринки, на яких або покупці, або продавці у своїх рішеннях враховують власну здатність впливати на ринкову ціну.

Бар’єри входження на ринок є основною причиною виникнення монополій. Відповідно до джерел походження бар’єрів виділяють кілька їх форм:

1) бар’єри, створені  економією від масштабу;

2) бар’єри, створені  державою (патенти, ліцензії та  ін.)

3) розмір ринку;

4) власність на важливі  види сировини;

5) “нечесна конкуренція”.

6) Для оптимізації  обсягу виробництва монополіст  використовує універсальне правило граничного випуску  .

Монополістична  конкуренція має  наступні ознаки:

1) відносно велике число невеликих  фірм;

2) диференційована продукція; 

3) деякий, проте обмежений контроль  над ціною;

4) нецінова конкуренція; 

5) відносно вільний вступ в галузь і вихід з неї.

Монополізація виробництва призводить до виникнення суспільних втрат:

1) за інших рівних умов монополія порівняно з конкурентною галуззю завжди виробляє менший обсяг продукції і встановлює вищі ціни;

2) монополія не досягає виробничної ефективності, оскільки для оптимального обсягу випуску монополії завжди ;

3) монополія не досягає ефективності  розподілу ресурсів, оскільки для  оптимального обсягу випуску P> MC.

Олігополію  відрізняють наступні характерні риси:

1) нечисленність фірм в галузі;

2) однорідна або диференційована  продукція; 

3) всезагальна взаємозалежність  фірм;

4) значний контроль над ціною;

5) значні перешкоди входження  в галузь.

 

Досконалу конкуренцію і чисту монополію називають ідеальними ринковими структурами. У сучасних економіках лише деякі галузі наближено нагадують ці полярні структури, а найбільш поширеними є олігополія та монополістична конкуренція, які належать до реальних ринкових структур. Мікроекономічні дослідження реальних ринкових структур ґрунтуються на моделях ідеальних ринкових структур.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

40. Утворення похідного попиту. Еластичність попиту на ресурс, ринковий попит. Попит і пропозиція ресурсу за умов різних типів ринку. Оптимальний обсяг ресурсу.

Ресурсні ринки  мають ряд специфічних особливостей, що відрізняють їх від ринку готової продукції.

1. Попит на ресурси носить похідний характер. Він збільшується або зменшується в залежності від того, збільшується чи зменшується попит на готову продукцію, вироблену за допомогою даних ресурсів.
2. Споживання ресурсів взаємозалежне. Вони не використовуються окремо і не можуть функціонувати ізольовано один від одного. Кількість виробленого товару визначається наявністю усіх факторів, необхідних для організації виробництва.
3. Необхідність урахування особистісного характеру праці, специфіки її відтворення і продажу.

 

В умовах досконалої конкуренції на ринку готової продукції граничний виторг дорівнює ринковій ціні одиниці продукту, тобто MR=Р_х). У цьому випадку додатковий доход від граничного продукту ресурсу (MRP_а^х) буде дорівнювати вартості цього додаткового продукту (VRP_а^х): MRP_а^х = VRP_а^х =Р_х *MP_а^х.

При недосконалій конкуренції додатковий виторг MR виявляється меншим за ринкову ціну одиниці продукту (Р_х), і за цих умов доход від реалізації граничного продукту менше його вартості: MRP_а^х< VRP_а^х.

При визначенні оптимального для себе обсягу попиту на ресурс фірма насамперед буде орієнтуватися  на рівень прибутковості ресурсу, тобто  на MRP_а^х.

Оскільки в  умовах досконалої конкуренції на ринку готової продукції MRP_а^х = VRP_а^х, на графіку буде зображена одна лінія, що має від’ємний нахил. Від’ємний нахил пояснюється тим, що хоча ціна (і граничний виторг) на конкурентному ринку готової продукції є постійною величиною, фізичний граничний продукт від ресурсу — величина спадна (рис. а).

Вартість і  доход від граничного продукту ресурсу  і попит на нього з боку фірми  на конкурентному ринку (а) і монопольному ринку (б) готової продукції.

 

У випадку, якщо ринок готової продукції недосконалий, додатковий доход від реалізації додаткового продукту менше його вартості (лінія MRP_а^х нижче лінії VMP_а^х, рис. б).

Але знання тільки прибутковості від продажу додаткового  обсягу готової продукції недостатньо, щоб визначити оптимальний обсяг використання ресурсу. Використання кожної додаткової одиниці ресурсу збільшує витрати фірми (MRC — граничні факторні витрати). Поки прибутковість від продажу додаткового продукту, виробленого за допомогою додаткової одиниці якогось ресурсу (MRP_а^х) буде вище витрат на придбання цієї одиниці ресурсу (MRС_а), доти є сенс збільшувати попит на цей ресурс. Таким чином, умовою досягнення оптимального обсягу використання кожного ресурсу буде рівність:

MRP_а^х = MRС_а (у загальному виді MR=MС).

Реакція попиту на ресурс у відповідь на дію факторів, що впливають на нього, називається еластичністю. Коефіцієнт еластичності попиту на ресурс за ціною дорівнює

Ступінь еластичності попиту на ресурс за ціною визначається:

а) ступенем еластичності попиту на готову продукцію, виготовлену за допомогою ресурсу;

б) технологічною  можливістю заміни одного ресурсу на іншій. Чим вона вища, тим еластичнішим буде попит на замінний ресурс;

в) еластичністю пропозиції інших ресурсів, використовуваних у галузі. Чим нееластичніша пропозиція ресурсів-конкурентів, тим нееластичніший попит на ресурс, ціна якого змінюється.

г) часом. У тривалому  періоді попит на ресурс більш  еластичний, тому що збільшується можливість його заміщення.

Попит фірми  на будь-який змінний ресурс виглядає інакше, якщо й інші ресурси, що купуються фірмою в доповнення до даного, змінні величини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

41 Ринок праці. Попит та пропозиція на ринку праці.Криві байдужості, бюджетне обмеження, оптимальний вибір робітника.

Праця — головний фактор виробництва, а заробітна  плата — найважливіший вид  ринкових цін.

Обсяг пропонування праці в економіці визначається на основі індивідуальних рішень окремих  робітників, які володіють специфічним  товаром – здатністю до праці і можуть застосовувати її лише особисто і протягом певного часу. Час належить до найбільш обмежених ресурсів.

Рівень реальної заробітної плати складається під  впливом попиту та пропозиції. Попит  на працю з боку фірм визначається прибутковістю від граничного продукту, виготовленого цим фактором. Величина граничного продукту праці залежить від якості робочої сили, рівня підготовки, кооперації праці та інших факторів.

Пропозиція праці  на рівні народного господарства визначається чисельністю населення, часткою в ньому працездатних, статевовіковим складом, середнім числом відпрацьованих годин на одного працівника і т.і.На галузевому рівні — кількістю працівників даної професії, можливістю їх  підготовки і перепідготовки.Індивідуальна пропозиція праці залежить від престижності професії, віддаленості місця роботи від місця проживання, від соціальних умов праці у фірмі, від рівня професійної організованості в галузі. Але головним стимулом є рівень заробітної плати.

Альтернативою робочому часу (l) є вільний час  або «час дозвілля»(h). Для визначення оптимального, з погляду працівника, поєднання доходу і дозвілля використовують аналіз кривих байдужості і бюджетних ліній.

I — можливий  доход працівника (за день, тиждень,  місяць, рік);

Н — вільний  і робочий час, бмежений тривалістю періоду (доби, тижня, місяця і т.п.). У якості кривих байдужості будемо розглядати рівноцінні (з погляду працівника) поєднання двох товарів: доходу і дозвілля. Криві байдужості, що розташовані вище і праворуч, будуть поєднувати кращі комбінації, а нижче і ліворуч — гірші. Кут нахилу кривої байдужості в кожній точці визначає граничну норму заміни дозвілля доходом (MRShl). Вона показує в кожному конкретному випадку, який доход працівник вважає рівноцінною заміною своєї відмови від однієї години дозвілля на користь праці.

Можливості працівника в  плані забезпечення того чи іншого поєднання доходу і дозвілля задаються бюджетною лінією, що будується, виходячи з резерву робочого часу і ставки заробітної плати. Ця лінія визначає всі комбінації доходу і дозвілля, що доступні працівнику при ринковій погодинній ставці заробітної плати.

Для визначення оптимального (з погляду працівника) поєднання  розмірів доходу і тривалості відпочинку треба поєднати на одному графіку  криві байдужості і бюджетну лінію  (рис.г). Рівновага буде досягнута в точці дотику (т.Е) бюджетною лінією однієї з кривих байдужості.

У цій точці  буде також досягнута рівність норми  заміни дозвілля доходом і ставки заробітної плати:  

 Якщо працівник має  можливість визначати тривалість своєї роботи і йому запропонували, наприклад, більш високу погодинну ставку, то, з одного боку, він буде прагнути збільшити робочий час, тобто замістити вільний час робочим («ефект заміни»), а з іншого боку, збільшення денного доходу внаслідок підвищення ставки заробітної плати підсилить його бажання мати більше вільного часу («ефект доходу»). У залежності від того, який із двох мотивів у даний момент виявиться сильнішим, відбудеться або збільшення робочого часу, або його скорочення. Відповідно скоротиться або зросте час дозвілля.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

42 Ринок капіталу попит та пропозиція капіталу. Процес інвестування. Криві часових переваг,міжчасове обмеження,міжчасова рівновага

Головна особливість  ринків капіталу і землі полягає у тому, що ці ресурси є товарами довготривалого використання, тому рішення фірм щодо їх залучення завжди повинні враховувати фактор часу.

Розрізняють три  ринки капіталу:

ринок фінансового  капіталу;

ринок капітальних  активів, або фізичного капіталу;