Шпаргалка по "Мікроекономіка"

Графічно оптимальний  обсяг виробництва для монополіста  визначається точкою L (перетин МС і MR). L (Q₁, Р₁). На ринку досконалої конкуренції оптимум був би досягнутий у т.Е (Q₁, Р₂).

При здійсненні цінової дискримінації I ступеня  фірма буде виробляти і продавати  вироби 1,2,3, за індивідуальними цінами. При цьому фірма може збільшити Q₁ до Q₂. На відміну від ринку досконалої конкуренції, де кожен виріб реалізується за єдиною ціною Р₂, фірма-монополіст, продаючи продукцію за одиничними цінами, привласнить собі весь доход, скоротивши ренту (доход) покупця до нуля.

При проведенні цінової дискримінації II ступеня продукція, що випускається монополією, групується по партіях, на які встановлюють різні ціни. На практиці – це знижки і надбавки до цін. Наприклад: квартплата по одній ціні, надлишки – по підвищеній; ресторан удень продає товар зі знижкою, увечері – за підвищеними розцінками.

 

На відміну  від цінової дискримінації II ступеня, цінова дискримінація III ступеня припускає поділ самих покупців на окремі групи або ринки, де установлюється своя ціна реалізації. При проведенні цієї цінової політики особливо важливо, щоб виключалося вільне переміщення куплених товарів між ринками, і попит на кожний з них не залежав від цін, установлюваних на іншому ринку. Типовий приклад: надання приватних послуг лікарями, учителями, адвокатами й ін. Практикуючий лікар бере з заможних клієнтів більш високу плату, ніж з незаможних. Можна не боятися, що клієнт, що заплатив за цю послугу дешевше, перепродасть її по більш високій ціні.

Цінова дискримінація III ступеня використовується в тих  випадках, коли ринки розділені географічно або тарифними бар'єрами. В обох випадках перепродаж товарів супроводжується великими витратами, що є перешкодою для їх переміщення.

Цінова дискримінація  має як позитивні так і негативні  наслідки.

Позитивні: дозволяє розширити обсяг продажів за межі, контрольовані монополією. Без цінової дискримінації деякі потрібні послуги взагалі не могли б здійснюватися. За її допомогою зменшується різниця в реальних доходах різних груп споживачів. Приклад: система вищої освіти в США, де поряд із загальною системою платного навчання діє система знижок і стипендій для студентів з низькими доходами. Або пільги для соціально незахищених шарів населення по квартирній платі і продаж товарів за зниженими цінами.

Негативні: нераціональний міжгалузевий і міжрегіональний розподіл ресурсів. Тому, щоб пом'якшити руйнівну дію ринкових сил, цінова дискримінація повинна знаходитися під контролем держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

32. Показатели монопольной власти и социальная цена монополии

Показники монопольної  влади.

Максимізація прибутку монополією здійснюється відповідно до умови:

dТРr/dQ = (d(TR – TC)/dQ) = dTR/dQ – dTC/dQ = MR – MC = 0;  

MC = MR = P

Монополіст розширює виробництво і знижує ціну, поки MR > MC. При MC > MR, монополіст скорочує виробництво і підвищує ціну.

При обсязі, що максимізує прибуток,

MR = Р + Р(1/ Е_D);  MR = MC;  

Р + Р(1/ Е_D) = MC;

(Р – МС) / Р = - 1 / Е_D

Перевищення Р над МС як відсоток від Р дорівнює величині 1 / ЕD , узятому з мінусом:

Р = MC / (1 + 1 / Е_D)

Таким чином, якщо при досконалій конкуренції Р = MC; монополіст призначає ціну, що перевищує МС на величину, обернено пропорційну Е_D.

Отже, способом виміру монопольної  влади є величина, на яку ціна, що максимізує прибуток, перевищує  МС.

За допомогою  формули Р = MC / (1 + 1 / Е_D) можна розрахувати Р як накидку над МС. Це універсальне правило для будь-якого монополіста, якщо враховується Е_D для фірми, а не для ринку.

Якщо Е_D для фірми велика, накидка буде мінімальна (у фірми невелика монопольна влада);

Якщо Е_D для фірми невелика, накидка буде максимальна (фірма володіє значною монопольною владою).

Цей спосіб визначення монопольної влади був запропонований Лернером у 1934 і названий показником монопольної влади Лернера:

IL = (P – MC) / P;

0 < IL < 1. Для  конкурентної фірми IL = 0, чим більше IL, тим більша монопольна влада. Але монопольна влада не гарантує високих прибутків. Прибуток залежить від співвідношення АС і Р. Фірма В може мати більшу монопольну владу, ніж фірма А, але отримувати менший прибуток, якщо в неї значно вищі середні витрати.

Соціальна ціна монополії.

В умовах чистої монополії прибуток не виконує своєї  функції по залученню в галузь нових фірм, як на ринку досконалої конкуренції, тому ціни на монопольному ринку вищі за ті, які могли б  бути в умовах досконалої конкуренції.

 

Q_к і Q_m – рівноважний обсяг виробництва конкурентної фірми і монопольної фірми

Р_к і Р_m - конкурентна ціна і монопольна ціна

d – крива  попиту конкурентної фірми

D – ринкова  крива попиту

МС і MR - граничні витрати і граничний доход

На ринку досконалої конкуренції Р = МС

На монопольному ринку Р > МС

Р_к < Р_m;  Q_к > Q_m

Соціальна ціна монополії – ступінь утрат суспільством чистої корисності внаслідок зменшення доступності товарів для споживача в умовах, коли монополія максимізує прибуток.

Оскільки Р_m > МС, надлишки споживачів і виробників в умовах монополії змінюються порівняно з досконалою конкуренцією.

Сукупні втрати надлишку споживачів А + В (S_A + S_B)

Виробник отримує  прибуток в розмірі S_A, але втрачає частину надлишку S_С.

Сукупний прибуток виробника А – С (S_A  - S_С ).

Чисті збитки від  монопольної влади: В + С (S_В + S_С) - різниця між потенційно можливим рівнем виробництва за відсутності монополії і реальним обсягом випуску монополіста. Це мертві збитки (мертвий вантаж монополії).

 

34. Модель цінових воєн Бертрана. Їх наслідки.

Нехай ринок  розділений між двома олігополістами. Нехай р_М=7>р_СК=5, а Q=3 тис. шт. Тоді TR₁=TR₂=7*(3/2)=10,5 тис.грн.;

=(7-5)(3/2)=3тис. грн.

Нехай І олігополіст  знизив ціну на 0,5 тис.грн. Усі покупці перейдуть до нього: Q₁ = 3,5 при Р₁ = 6,5 тис.грн. Його Q збільшиться з 1,5 до 3,5 тис.шт., TPr1=(6,5-5)3,5= =5,25 тис.грн. Тоді ІІ олігополіст знижує ціну до 6 тис.грн. Покупці підуть до нього: Q₂ = 4 тис. шт.; тис.грн. і т.д.

Особливості цінової  війни:

1. Незначне зниження  ціни одним конкурентом приводить  до повної втрати прибутку  іншим.

2. Кожного моменту  є значний стимул для зниження  цін кожним конкурентом.

3. На тривалому  проміжку цінова війна невигідна  олігополістам.

4. Цінова війна  закінчується встановленням конкурентної  рівноваги.

Цінові війни  недовговічні і фірми вступають  у співробітництво, щоб уникнути втрати прибутку. У картелі фірми виступають єдиною монополією, їх Р і Q характерні для чистої монополії, тобто фірми, що злилися в картель, максимізують свій прибуток на основі скорочення Q до рівня MC=MR.

Висновок: картель вигідний олігополістам, але в кожен момент він випробовується на стійкість, тому що існує спокуса порушити угоду.

 

 

 

35. Модель дуополії Курно (1838) припускає, що кожна фірма діє так, начебто не очікує від своїх конкурентів зміни ціни і обсягу виробництва, навіть якщо вона сама це робить. При цьому:

1) обсяг виробництва  або ціна конкурента розглядається  як задана величина.

2) попит лінійно залежить від ціни;

3) MC = const.

Зобразимо рівновагу  в моделі Курно через криві  реагування, які показують обсяг  виробництва, що максимізує прибуток, який буде вироблятися  однією фірмою, якщо дані обсяги виробництва конкурента.

Крива реагування І відбиває , що максимізує прибуток. Крива реагування ІІ відбиває , що максисізує прибуток. Якщо рухатися відповідно стрілкам від однієї кривої до іншої, починаючи з тис. од., це приведе до рівноваги Курно в т. Е, у якій кожна фірма виробляє 4 тис.од.

Плюси теорії Курно:

по-перше, вона приводить  до стабільної рівноваги;

по-друге, оскільки теорія поширюється на ринки не тільки з двома фірмами, модель Курно  доводить, що рівноважна ціна поступово рухається від монопольної ціни до , тобто до конкурентної ціни.

Мінуси теорії Курно - у вихідній посилці: конкуренти фірми не відреагують на зміну її ціни чи обсягу виробництва. Життя доводить її помилковість.

Це спрощена модель. Вона може бути розглянута як початковий ескіз боротьби між олігополістами. Наприклад, коли фірма приймає рішення, які потім не може змінити.

 

 

 

 

 

 

 

 

36. Модель «ламаної кривої попиту». У 1939 році модель Курно була поліпшена теорією “ламаної кривої попиту” (Холл, Хітч, Суізі). Вона більш наближена до реальної дійсності, тому що будувалася на припущенні, що конкуренти підтримають будь-яке зниження ціни, але не стануть іти за її підвищенням.

Нехай у даний  момент у олігополіста склалася комбінація Q і Р, що відповідає т. А. Міркування виробника: у випадку зниження ціни деякі конкуренти, побоюючись скорочення обсягу продажів, можуть наслідувати мій приклад і я навряд чи збільшу різко свої продажі. Лінія D на мою продукцію буде мати більш крутий нахил. Якщо я підвищу ціну, то конкуренти, прагнучи збільшення продажів, навряд чи підуть за мною і зможуть залучити частку моїх покупців. Крива попиту на ділянці АС буде мати більш положистий нахил.

Нахил кривої D на продукцію олігополіста визначається не тільки пропозиціями покупців, але і реакцією на його дії конкурентів. Нашому олігополісту ця реакція достеменно невідома, він у своїх діях виходить з найменш сприятливої для себе реакції. У його уявленні крива D має злам у т. А. Це не дійсна лінія попиту, а суб'єктивна оцінка її даним олігополістом. Передбачається, що олігополіст відчуває “відразу до ризику” і у своїй поведінці виходить з найменш сприятливого варіанта реакції конкурента.

Злам у лінії D означає розрив у лінії MR при  сформованому обсязі Q. При зниженні ціни олігополисти розраховують на незначне збільшення сукупного виторгу, а можливо і скорочення загального виторгу (MR < 0). При підвищенні ціни сукупний виторг може скоротитися на набагато більшу величину.

Нехай початкова  лінія МС – МС. Оптимальна комбінація Р і Q – у т. А. Нехай ціни на ресурси збільшуються – крива МС₁. Оптимальні Р і Q – ті ж самі. Лише коли граничні витрати стануть MC₂ (опиняться поза вертикальною ділянкою лінії MR) олігополіст змінить ціну. Таким чином, олігополіст не схильний змінювати ціну при незначних змінах витрат.

Дана модель олігополії не є вичерпною. Вона лише пояснює стабільність цін на олігополістичних ринках, але не пояснює формування початкової ціни.

Так само як і  модель Курно, теорія “ламаної кривої попиту” проста й оригінальна, тим більше, що її вихідна посилка значно реалістичніша. Але і ця теорія не може вважатися цілісною моделлю олігополістичного ціноутворення, тому що має істотні обмеження. Пояснюючи, чому олігополіст прагне не змінювати існуючої ціни, теорія нічого не каже про рівень цієї ціни. До того ж дослідження не підтвердили її основний прогноз, відповідно до якого ціни в умовах олігополії більш стабільні, ніж в умовах монополії.

 

 

 

 

 

37.Методи ціноутворення на олігополістичному ринку. 

Ціноутворення за принципом «витрати плюс» використовується при невизначеному попиті на товари і складності визначення гран.витрат(МС). Спочатку розраховується середній рівень витрат, виходячи з повної завантаженості виробничих потужностей. При розрахунку витрат враховується, що велику питому вагу мають AVC. До AVC додається відсоток, що включає постійні витрати AFC і нормальний прибуток. Відсоток залежить від еластичності попиту на продукцію: при нееластичному попиті він буде вищим і навпаки.

 

  Якщо не  існує бар'єрів для входу в галузь, то не існує і способу утримати ціну вище конкурентного рівня в довгостроковій перспективі. Можливість входження в галузь зможе вплинути на поведінку олігополістів, що займають тривке положення на ринку. Вони можуть почати дії по витисканню конкурентів до того, як ті закріпляться або створять бар'єри.

  Олігополісти  можуть установити Q>Q_М. Користуючись ефектом масштабу він зменшить середні витрати і піде на риск зниження ціни. Практика встановлення найнижчої ціни, що перешкоджає входу на ринок, називається практикою стримування цін або ціноутворенням, що обмежує вхід у галузь.

  LAC – крива  середніх витрат нового виробника  на олігополістичному ринку. Якщо на олігополістичному ринку фірми об`єднаються в картель і призначить ціну Р_м, цей ринок буде привабливим для конкурентів і картель припинить свою діяльність

38.Ознаки та хар-ні риси монополістичної конкур.Нецінова конкур.та її вплив на обсяг продажу і витрат.

Монополістична  конкуренція передбачає взаємне  поєднання двох моделей ринку: досконалої конкуренції і чистої монополії.

  Монополістичною  конкуренцією наз. ринкову структуру,  що передбачає наявність великої  кількості фірм, для неї характерна  легкість входу в галузь і  виходу з неї. Продукція різних  фірм диференційована.

  Ознаки монополістичної конкуренції:1.Значна кількість фірм на ринку і висока ступінь конкуренції.2Товар кожної фірми є недосконалим замінником товару, що реалізується іншими фірмами. Диференціація товару означає, що він не стандартизований. Відмінності-в якості, рекламі чи іміджу, що дають продавцю локальну владу над товаром.3.Продавці при встановленні ціни на свої товари або при визначенні обсягу виробництва не враховують реакцію конкурентів. Малоймовірно, щоб конкурент отримав збитки, утративши значну частку ринку при зниженні ціни якою-небудь фірмою, тому що він має унікальний товар, на який є стійкий попит.4.На ринку є умови для вільного входу і виходу. Ринок може приваблювати, але вхід фірм більш складний, ніж при досконалій конкуренції. Необхідно мати певний капітал, ноу-хау, час для визнання покупцями нових торгових марок і послуг.