Шпаргалка по "Мікроекономіка"

1.Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки.

Мікроекономіка вивчає прийняття рішень і поведінку окремих суб'єктів.

Мікроекономіка вивчає проблему економічного вибору між обмеженими ресурсами для максимального задоволення потреб. Проблема вибору і обмеженості ресурсів ілюструється кривою виробничих можливостей.

Допущення: 1. Незмінність  технологій; 2. Кількість благ обмежується  двома.

Із збільшенням  виробництва одного блага, зменшується  виробництво другого. Кут нахилу кривої ілюструє зміну альтернативної вартості – обсяг одного блага, яким необхідно пожертвувати для збільшення виробництва і споживання іншого блага на додаткову одиницю.

Для вирішення  основних економічних проблем необхідна  координація господарської діяльності людей.

Існує 2 способи координації:

Організована  стихія – коли індивіди приймають і реалізовують рішення, використовуючи інформацію і стимули свого безпосереднього оточення (ринок).

Влада (ієрархія) – коли дії індивіда підпорядковані центральній владі (держава).

 

2. Предмет і методологія мікроекономіки.

Мікроекономіка вивчає взаємодію економічних суб'єктів і механізм функціонування окремих ринків.

Суб'єкти мікроекономіки:

1.Домашні  господарства – самостійна економічна одиниця з 2-ох або кілька осіб, які виступають на ринку товарів покупцями, а на ринку ресурсів – продавцями.

2.Фірма – економічний суб'єкт, який самостійно приймає рішення щодо використання ресурсів для виготовлення товарів; на ринку товарів виступає продавцем, на ринку ресурсів – покупцем.

3.Держава – самостійний суб'єкт ринку, до складу якого входять урядові установи, які здійснюють владу для створення необхідних умов суб'єктам господарювання.

Методи мікроекономіки:

1.Аналізу і  синтезу

2.Індукції та  дедукції

3.Наукова абстракція

4.Графічного зображення

5.Моделювання:

- визначення  ключових змінних;

- висування припущень  і умов існування моделі і  визначення поведінкових передумов;

- висунення (розробка) гіпотези;

- перевірка гіпотези  шляхом порівняння передбачення  і реальної події.

Основними є оптимізаційні моделі – використовуються для дослідження поведінки окремих ек. суб'єктів.

Рівноважні  моделі – для дослідження взаємодії ек. суб'єктів. (модель ринкової рівноваги)

Мікроекономіка  використовує позитивний та нормативний  аналіз.

Позитивний – твердження типу «якщо…, то…».

Нормативний – передбачає розробку певних рекомендацій. Твердження типу «для того, щоб…необхідно…»

 

3. Корисність в економічній теорії та проблема ії виміру. Кардиналістський та ординалістський підхід.

Метою споживання товарів та послуг є задоволення потреб людини. Потреба – це стан незадоволення, з якого людина прагне вийти, збільшуючи споживання благ.

Задоволення, яке отримує  людина від споживання благ, називається корисністю. Корисність являє психологічно-суб’єктивну оцінку задоволення. Максимізація корисності є метою споживача, основним мотивом його поведінки.

У мікроекономіці склалися два  підходи до пояснення поведінки  споживача: кардиналістський або кількісний та ординалістський або порядковий.

Кардиналістська модель (розробили Менгер, Джевонс, Вальрас) поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної одиниці – „ютиля” (від англ. utility - корисність). Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів. Величина корисності залежить не тільки від властивостей блага, але й від його кількості, тобто, визначається функціонально. В основі теорії - суб'єктивні оцінки споживачів. В теорії розмежовані поняття: сукупна корисність – задоволення від споживання всього обсягу блага; гранична корисність – додаткова корисність від споживання додаткової одиниці блага.

Ординалістську теорію розробили  Еджуорт, Фішер, Парето.

Ординалістський підхід: корисність не може бути кількісно виміряна. В теорії використовується не абсолютний підхід, а відносний, тобто ранг споживаного набору благ.

 

 

5. Вибір споживача з ординалістських позицій. Аксіоми ординалістської теорії.

Ординалістську  теорію розробили Еджуорт, Фішер, Парето.

Корисність не може бути кількісно виміряна. В  теорії використовується не абсолютний підхід, а відносний, тобто ранг споживаного  набору благ.

В основі ординалістського підходу лежать наступні припущення (аксіоми уподобань):

повна упорядкованість: споживач здатний упорядкувати альтернативні набори благ за допомогою відношення переваги або байдужості;

транзитивність: споживач встановлює певний порядок уподобань. Якщо набір благ   привабливіший для суб’єкта, ніж набір, той в свою чергу переважає привабливістю набір, то набір    буде привабливішим також і за набір;

ненасичуваність: всі блага бажані для споживача, збільшення благ в наборі робить його привабливішим, споживач завжди віддає перевагу набору, в якому більша кількість товарів.

незалежність споживача: задоволення споживача залежить тільки від кількості споживаного блага і не залежить від споживання інших споживачів.

Способом представлення  переваг споживача є функція  корисності, визначена на товарному  наборі.

Функція корисності - співвідношення між обсягами споживаних благ і рівнем корисності, якого досягає споживач.

 

 

 

 

4. Закон спадної граничної корисності блага. Перший закон Госсена. Рівновага споживача з кардиналістських позицій. Другий закон Госсена.

Спостереження за поведінкою споживача виявили, що кожна наступна одиниця блага приносить споживачу менше задоволення, ніж попередня. Це дало можливість німецькому економісту Г.Госсену сформулювати закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена):  величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується до досягнення нульового значення у точці повного насичення потреби.

В основі рівноваги  споживача лежить принцип убування корисності. Рівновага споживача наступає коли він не зможе збільшити сукупну корисність, витрачаючи більшу частину грошей на одне благо і менше на інше в рамках свого бюджету.

Раціональний  споживач в рамках обмеженості бюджету  так здійснює свої покупки, щоб кожний придбаний товар приніс йому ознакову корисність граничну корисність пропорційно ціні товару, він отримає максимальне задоволення.

Рівновагу споживача  описує другий закон Госсена: для максимального задоволення потреб в умовах обмеженості благ необхідно припинити споживання всіх благ у точках, де інтенсивність задоволення від споживання кожного блага стає однаковою.

 

 

6. Криві байдужості, їх властивості.

Графічно система  переваг споживача ілюструється кривою байдужості, кожна точка якої представляє таку комбінацію благ х і у, що споживачу байдуже яку обрати.

U3>U2>U1

Набір кривих байдужості для 1 споживача і 1 набору благ називається картою кривих байдужості.

Властивості кривих байдужості:

1.Набори на  кривих байдужості, більш віддалених від початку координат мають більшу перевагу, ніж розташовані на менш віддалених кривих.

2. Криві байдужості  мають від'ємний нахил.

3. Криві байдужості  не перетинаються.

4. Кут нахилу  кривої байдужості показує можливість заміни одного блага іншим.

Кут нахилу –  гранична норма заміщення благом х блага у, показує від якої кількості блага у споживач згодний  відмовитися заради збільшення споживання благах на додаткову одиницю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7. Бюджетне обмеження. Рівновага споживача в ординалістській теорії.

Вибір споживача залежить не тільки від його переваг, а і  від економічних факторів.

Якщо весь свій дохід І  споживач витрачає на придбання товарів  х і у в кількості Qx, Qy за ціною Рх, Ру, то рівняння бюджетної лінії буде мати вид

Бюджетна лінія показує, які набори благ може придбати споживач за певну суму грошей в межах свого  доходу.

Положення бюджетної лінії  залежить від:

-зміни доходу

-зміни цін  товарів

Крива байдужості і бюджетна лінія використовуються для ілюстрації ситуації споживацької рівноваги. Вона відповідає такій комбінації благ, що купуються, яка максимізує корисність за наявністю бюджетного обмеження.

Обираючи оптимальний  набір благ, споживач вирішує 2 питання:

1.Витратити весь  дохід.

2.Отримати максимальне  задоволення.

Оптимумом споживача  буде така точка (Е) дотику бюджетною  лінією найвищої з досяжних кривої байдужості. - в точці рівноваги.

Випадок рівноваги  споживача, якщо криві байдужості і  бюджетна лінія не торкаються, має  місце кутова рівновага:

8. Реакція споживача на зміну його доходу. Лінія «дохід-споживання». Крива Енгеля. Функції Торнквіста.

Збільшення доходу споживача зсуває бюджетну лінію  від початку координат. За кожного  рівня доходу споживач оптимізує  набори благ. З'єднавши всі точки  рівноваги отримуємо криву «дохід-споживання».

 

Крива має додатній нахил для нормальних товарів (споживання яких збільшується із зростанням доходів) і від’ємний для товарів низької споживної цінності (споживання яких зменшується із зростанням доходів).

Використовуючи  криву «дохід-споживання» можна  побудувати криву Енгеля, яка прямо виражає залежність між рівнем доходу споживача і кількістю товарів, що купуються.

Для нормальних товарів крива Енгеля має додатній нахил.

Можлива ситуація, що з досягненням певного рівня  доходу, товар з нормального стає товаром низької споживної цінності.

На практиці аналізують витрати на агреговані групи  товарів (продовольчі, непродовольчі  товари і послуги)

Торнквіст запропонував спеціальні функції для 3 груп благ.

Блага 1-ої необхідності:

1) ; a₁>0, c₁>0, I→∞, x(I)→a₁

2)Другої необхідності:

x(I)=a₂(I-b₂)/(I+c₂), a₂>a₁; c₂>0; b₂≥I; I→∞, x(I)→a₂

3) Предмети розкошу:

x(I)=a₃I(I-b₃)/(I+c₃); a₃>0,  c₃>0, b₃≤I, b₃>b₂, I→∞

 

9. Реакція споживача на зміну цін товару. Лінія «ціна-споживання». Побудова кривої індивідуального попиту.

Зміна ціни товару при фіксованому доході призводить до зміни кута бюджетної лінії. Зниження ціни на товар х призводить до повороту бюджетної лінії праворуч. Кожній бюджетній лінії відповідає своя крива байдужості. З'єднаємо всі точки рівноваги і отримаємо криву «ціна-споживання».

Спочатку крива  має від'ємний нахил (Е₁:Е₂). Збільшення споживчого товару х супроводжується зменшенням споживчого товару у, в подальшому крива набуває додатний нахил (Е₂:Е₃). Споживач може придбати більше товарів.

На підставі кривої «ціна-споживання» можна побудувати криву індивідуального попиту як функції від його ціни (I Маршал)

10. Використання ефекту доходу і ефекту заміщення. Зв'язок між нормальними товарами, н.с.ц., звичайними, Гіффена.

Розглянемо реакцію споживача на зниження ціни товару за незмінності цін інших товарів і доходу споживача. Це призведе:

1)До зростання  реального доходу споживача. Він  зможе придбати колишній набір  товарів і збільшити придбання  обох видів благ;

2)До заміщення  товаром, ціна на який знизилась, товар який відносно подорожчав.

Ці 2 ефекти діють  одночасно.

Загальний ефект  зміни ціни розклав на складові Слуцький і Хікс. Поділ ефекту заміни і  еф. доходу, при вивченні впливу зниження ціни на споживання товарів дає можливість встановити зв'язок між нормальними товарами, низької споживної цінності, звичайними і товарами Гіффена. 

Нормальні товари споживання яких збільшується із зростанням доходів. Товари низької споживної  цінності - споживання яких зменшується  із зростанням доходів. Звичайні товари – для яких діє закон попиту.

Для нормальних товарів: І↑(↓)→С↑(↓), для товарів низької споживної цінності: І↑(↓)→С↓(↑), для звичайних товарів: Р↓(↑)→С↑(↓), для товарів Гіффена: Р↓(↑)→С↓(↑).

З огляду на ефект  заміни і ефект доходу можна деталізувати ці залежності. Будемо вважати, що ефект заміщення збільшує споживання при зниженні ціни.

Р↓(↑)→еф. заміщення→С↑, еф. доходу→С↑(нормальні)С↓(н.с.ц.)

Для нормальних товарів ефект доходу і ефект  заміщення діють в одному напрямку.

 

Всі нормальні  товари є звичайними. Якщо для товарів н.с.ц. ефект заміни>ефекту доходу, вони є звичайними. Якщо для благ н.с.ц. ефект доходу>ефекту заміни, то вони є товарами Гіффена. Всі товари Гіффена – товари н.с.ц.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

11. Попит і закон попиту. Фактори, що впливають на попит. Ринковий попит.

Обсяг  попиту – це максимальна кількість товару, яку покупець згодний придбати за певних умов в певний період часу.

Закон попиту твердить, що між  ціною і обсягом попиту існує  обернений зв’язок: обсяг попиту скорочується зі зростанням ціни і зростає зі зниженням ціни.

Математичним виразом  закону попиту є функція попиту:  QD=f(P),де     QD – обсяг попиту на товар,  D – попит,   P–  ціна товару.

Лінійна функція попиту описується  рівнянням:    QD=a–b•P.

Крива попиту показує  як споживач пристосовується до зміни  ціни, показує зміну обсягу попиту.

Ринковий попит  визначається як сума індивідуальних попитів при кожному значенні ціни.

Нецінові фактори  попиту: