Шпаргалка по "Микроэкономике"

Графік

 

 

 

Якщо лінія валового доходу перетинає  криву сукупних витрат і існує  її ділянка, розташована вище, ніж  крива, то обсяги вир-ва, які відповідають цій ділянці , будуть приносити фірмі  ек-й прибуток. Свого мах значення він досягне у тій точці, де вертикальний розрив між лінією валового доходу та кривою сукупних витрат найбільший.

Аналогічні висновки можна зробити, якщо порівняти граничний дохід  з граничними витратами.

 

 

23.МІНІМІЗАЦІЯ ЗБИТКІВ, ЗАКРИТТЯ ПІД-ВА У КОРОТКОСТР ПЕРІОДІ.

Оскільки у короткостроковому періоді капітал залишається незміним, то пристосування обсягів вир-ва фірми до ринкових умов для мінімізації збитків досягається маневруванням змінними витратами.

Побудова моделі поведінки  виробника вимагає з’ясування механізму пошуку відповіді  на такі запитання:

1.варто чи не варто виробляти  продукт?

2.Якщо варто, то скільки?

3.Які прибутки чи збитки принесн  це виробництво?

У мікроекономіці існує два підходи  до пошуку відповідей та прийняття  рішень: на підставі порівняння валового доходу та сукупних витрат(TC) і граничного доходу і граничних витрат(MC).

Якщо  за будь-яких обсягів вир-ва сукупні витрати перевищують  валовий дохід, то треба шукати таке рішення, яке мінімізує збитки. Якщо фірма припинить вир-во , то її збитки будуть = постійним витратам(FC). Тому за умови загальної збитковості вир-ва, варто виробляти якийсь обсяг продукції, якщо загальні збитки фірми будуть меншими, ніж постійні витрати.Такий результат буде тоді, коли валовий дохід перевищуватиме змінні витрати:

ТС – ТR < FC; ( FC + VC ) – TR < FC; VC < TR.   

Таким чином, відповідь  на перше запитання така: фірмі  доцільно здійснювати вир-во у короткостроковому  періоді за умови, що  її збитки менші, ніж постійні витрати.

Маючи на увазі загальний  принцип поведінки виробника, досить легко відповісти на друге запитання: у короткостроковому періоді фірмі слід виробляти такий обсяг продукції, при якому вона мінімізує свої збитки.

Для відповіді на третє  запитання треба порівняти валовий  дохід і сукупні витрати при  обраному обсязі вир-ва: збиток фірми буде = різниці між валовим доходом і сукупними витратами.

Моделі виробу виробником варіантів поведінки на основі порівняння сукупних витрат і валового доходу можна показати графічно:

Графік

 

 

 

Фірма вирішуватиме завдання мінімізації прибутку, якщо лінія валового доходу лежатиме нижче від кривої сукупних витрат, але перетинатиме криву змінних витрат(VC). Мінімальні збитки будуть тоді, коли вертикальний розрив між лінією валового доходу та кривою сукупних витрат досягатиме найменшого значення.

Якщо лінія валового доходу розташована навіть нижче за криву змінних витрат, то найменші збитки фірма матиме, коли припинить вир-во.

Аналогічні висновки можна зробити, якщо порівняти граничний  дохід з граничними витратами.

 

 

 

 

 

24. СПРАВЕДЛИВІСТЬ  І ЦІНОВА ДИСКРИМІНАЦІЯ МОНОПОЛІЇ

При цьому  механізмі монополія встан.ціни на свій продукт на різних ринках різний. Ціна залежить від попиту і доходів  споживачів в регіоні, причому ціна не залежить від витрат на вир-во продукції  в різних секторах ринку.

Умови цінової  дискримінації

1. сильна монопольна  влада
2. виключається можливість перепродажу монопольного продукту.
3. Різні сектори ринку, які відрізняються по ціні продажу повинні відрізнятися по еластичності попиту на еластичний товар.

Графік

 

 

 

 

Більш високі ціни встан.в секторах з меньшою еластичністю.

Результати для  п. цінової дискримінації

1. Одержання додаткових прибутків монополістом і збільшення заг.величини прибутку
2. Відбув.вир-во більшої кількості мон.продукту, а значить більша к-сть споживачів може задовольнити свої потреби.

Обмеженням для цінової  дискримінації є антимонопольне законодавство.

 

 

25. ЦІНОВА  ПОЛІТИКА ОЛІГОПОЛІСТИЧНИХ ФІРМ.

В олігополістичній галузі існує конкуренція між декількома п., кожне з яких може самостійно впливати на ціну продукту.

Що стосується олігополістичного ринку, то він взагалі не піддається дослідженю. Його аналіз, що проводиться у мікроекономіці, дає змогу виділити щонайменше дві загальні закономірності:

1. Олігополістичні ціни мають тенденцію бути негнучкими, або “жорсткими”
2. Якщо олігополістичні ціни все-таки змінюються, то найбільш вирогідно, що всі фірми роблять це одночасно.

Олігополістична поведінка  передбачає наявність стимулів до погоджених дій або до таємного зговору при  встановлені ціни.

Виявлення цих закономірностей  є результатом дослідження цінової політики олігополіста. Може бути чотири варіанти поведінки олігополіста у галузі ціноутворення: ламана крива попиту, ціноутворення зумовлене таємним зговором, лідерство у цінах, ціноутворення за принципом “ витрати плюс ”.

Таким чином, олігополісти фактично не використовують цінової конкуренції: це може бути досить небезпечним як для ініціатора, так і для всіх учасників ринку. Тому на олігополістичному ринку переважає нецінова конкуренція.

 

 

25. ЦІНОВА  ПОЛІТИКА ОЛІГОПОЛІСТИЧНИХ ФІРМ.

Олігополія – така ринкова модель, яка характеризується наявністю на ринку кількох фірм, які при формуванні своєї політики повинні враховувати реакції своїх конкурентів. Олігополія виникає внаслідок злиття, а також у зв’язку з наявністю різних бар’єрів.

Характері риси: 1. відносно невелика к-сть фірм присутніх на ринку 2. однорідний або диференційований 3. Високі бар’єри входження в галузь 4. Загальна взаємозалежність учасників ринку => необхідність враховувати реакцію конкурента при розробці своєї стратегії. Це є унікальна для олігополії риса.

Для фірм за олігополії є  кілька варіантів взаємодії. Ці фірми  можуть укласти таємну угоду і завдяки цьому встановити завищені ціни на прод-цію та отримувати додатковий П; можуть діяти незалежно і при розрахунку своєї ціни враховувати реакції своїх конкурентів; якщо серед цих фірм є одна більша чи ефективніша, то є можливість розвитку подій за моделлю цінового лідера, коли ця компанія призначає ціни і час від часу їх змінює, а інші пристосовують свої ціни до цієї. Найбільш вибухонебезпечною з точки зору цінової війни є перша ситуація, бо в цьому випадку ціна картелю є завищеною, а квоти кожної компанії не максимізують її власного П, а максимізують загальний П картелю. У двох останніх ситуаціях теж може виникнути цінова війна, але тут вона є менш ймовірною.

Цінова війна –  це почергове зниження цін конкурентами спрямоване на захоплення більшої частки ринку або на витиснення конкурента з ринку. Розглянемо ситуацію, коли на ринк існує 2 компанії і рівноважна ціна уже встановлена (наприклад за картелю). Якщо фірма А знизить ціну на товар, а еластичність попиту є досить високою, то всі покупці перекинуться на товар фірми А => А збільшить об’єми продажу => збільшить TR => збільшить П, а у В її П або повністю втратить значну частину покупців (у крайньому випадку всіх) і його прибутки = 0, тому скоріше всього В знизить свої ціни, але не до рівня цін А, а ще нижче в надії, що завдяки цьому він зможе захопити весь ринок => тепер А втратить клієнтів і свої прибутки, а В навпаки захопить ринок. Таке поступове пониження цін триватиме доти поки одна із фірм не встановить ціни на тому ж рівні, що і ціни іншої компанії.

Основні характеристики цінової війни:

1.Незначне зменшення  ціни одним конкурентом призводить  до повної втрати прибутку іншим (в крайньому випадку якщо попит дуже еластичний і товари є повними замінниками)

2.У кожний даний  момент є значний стимул для  кожного конкурента до зниження P

3.На тривалому проміжку  часу цінова війна веде до  зниження сукупного П компанії  до 0

4.Цінова війна закінчується встановленням конкурентної рівноваги.

Тривала цінова війна  вигідна для покупця.

 

 

27. РАВНОВЕСНАЯ СТАВКА З/П НА КОНКУРЕНТНОМ РЫНКЕ ТРУДА и равновесный уровень занятости данного вида труда определяются на пересечении кривых предложения и спроса на труд. На рисунке 1 равновесная ставка заработной платы - Wc (6 дол.), а количество нанятых рабочих - Qc (1000). Для каждой отдельной фирмы задана ставка заработной платы Wc. Каждая из многих нанимающих фирм нанимает такую небольшую долю общего имеющегося в наличии предложения данного вида труда, что никто не может влиять на ставку заработной платы. Иначе говоря, предложение труда абсолютно эластично для отдельной фирмы, как показано линией 5 на рисунке 1. Для каждой отдельной фирмы выгодно нанимать рабочих до точки, в которой текущая ставка заработной платы равна МRР труда. Это просто отражение правила МRР=МRС. Как показывает таблица 1, поскольку для отдельной конкурентной фирмы задана Цена ресурса, то предельные издержки на данный ресурс (НПО будут постоянны и равны цене ресурса (ставке заработной платы).

В этом случае ставка заработной платы и соответственно предельные издержки на труд являются постоянными для отдельной фирмы. Каждый дополнительный нанятый рабочий добавляет свою ставку заработной платы (6 дол, в данном случае) к общим издержкам фирмы на ресурс. Тогда фирма максимизирует свою прибыль путем найма рабочих до точки, при которой ставки заработной платы и соответственно предельные издержки на ресурс равны их предельному продукту в денежном выражении. На рисунке 1 "типичная" фирма будет нанимать qc (пять) рабочих.

Важно отметить, что общий  доход фирмы от найма qc рабочих  можно вычислить путем суммирования МRР, этих рабочих. В данном случае общий доход от найма пяти рабочих равен площади фигуры Oabq_c на рисунке 1. Из этого общего дохода площадь прямоугольника OW_cbq_c определяет общие издержки фирмы на заработную плату, а площадь треугольника W_cab отражает дополнительный доход, предназначенный для вознаграждения других вводимых факторов производства, таких, как капитал, земля и предпринимательство.  

28. РЕАЛЬНА  З/П І ВИРОБНИЦТВО.

Реальна заробітна плата — кількість товарів і послуг, які робітник може придбати за отриману ним номінальну заробітну плату за певного рівня цін після сплати податків.

Отже, рівень реальної заробітної плати залежить від: 1) номінальної заробітної плати; 2) рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя); 3) податків, які сплачують робітники до бюджету держави і фондів соціального страхування.

Зміну реальної заробітної плати визначають за допомогою індексу вартості життя, який обчислюють зіставленням суми товарних цін, які в різні періоди сплачують робітники за придбання необхідних засобів до існування.

Із визначення сутності заробітної плати випливає висновок, що її динаміка залежить передусім від дії тенденції до зростання вартості робочої сили. Але резерви росту ефективності виробництва шляхом впорядкування трудових операцій окремого працівника та кращої організації робочого місця можно вважати вичерпаними. Тому під тиском обєктивних вимог виробництва, яке розвивається  та в пошуках нових підходів до експлуатації найманої праці капітал повинен визнать вирозшу роль людини у виробничому процесі і перебудовувати організацію як самої праці, так і стимулювання працівників.

 

 

29. ЗЕМЕЛЬНА  РЕНТА, ПОЗИКОВИЙ ПРОЦЕНТ, ДИСКОНТНА  ВАРТІСТЬ, ПІДПРИЄМНИЦЬКИЙ ДОХОД,  ЇХ СУТНІСТЬ І ПРИЗНАЧЕННЯ.

Рента як економічна категорія означає форму економічної реалізації (а отже, привласнення) власності на природні ресурси. Земельна рента є при цьому формою економічної реалізації власності на землю. Розрізняють три основні форми земельної ренти: диференціальну, абсолютну та монопольну. У свою чергу диференціальна рента поділяється на диференціальну ренту І і диференціальну ренту II.

Причиною виникнення диференціальної  ренти І є обмеженість земель кращої та середньої якості, що змушує залучати до сільськогосподарського обороту  гірші за якістю ділянки землі. Диференціальна рента II утворюється внаслідок інтенсивного ведення господарства, тобто використання кращих сільськогосподарських машин, поліпшення культури землеробства і тваринництва, за рахунок додаткових капіталовкладень, що супроводжується використанням складнішої праці. Це дає змогу підвищувати продуктивність праці й отримувати більше продукції з кожного гектара землі, а отже, отримання надлишкового доходу, який набуває форми диференціальної ренти II. Цю ренту привласнює фермер або орендар землі впродовж дії орендного договору. Тому орендар зацікавлений, щоб договір про оренду землі укладався на тривалий термін, а землевласник — навпаки.

На ринку капітал  явл.вир.фактором довгостр.викор-ня. Сукупний запас капіталу вист.у вигляді  осн.фондів. Осн.фонди п-ва зб-ся за рахунок  інвест-ня або кап.вкл-ня  вл.коштів. У випадку, якщо п-во залучає позичений капітал для вир-ва, то ціною позиченого кап-лу є

Позичковий відсоток – частка створенної вартості, яка передається п-вом кредитору як плата за викор.поз.кап-л.

Відношення позичкового % вартості позиченого капіталу у % - норма поз.%(r, i, e).r впливає на рівень інвестування.

Чим більше ставка, тим  менша можливість кап.вкл-нь.

Зменшення ставки сприяє процесам інвестування.

На поз.кап-л п-во здійснює закупку кап.товару (обл.-ня, нерух-ть), при цьому п-во повинно співставляти величину доходу, який отримує від викор-ня цього товару в майбутньому від вкладеня його придбання сьогодні – цей процес наз.дисконтуванням.