Шпаргалка по "Микроэкономике"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Шпаргалки з мікроекономіки

 

1  ОСНОВНІ  ВИДИ ЕК РЕСУРСІВ. АЛЬТЕРНАТИВНА  ВАРТІСТЬ.

Розрізняють наступні види ресурсів :

• природні (мінерали, земельні…)
• трудові – працездатність населення, а в його складі економічно активне населення.
• Матеріальні – це те що вже пройшло обробку:сировина, матеріали, напівфабрикати, машини, і т.п.

Усі три вида ресурсів існували забжди з моменту виникнення людини. По мірі розвитку суспільства  виділяють ще два види рес-в: фінансові  грошові засоби що пуск в оборот з метою отримати доход; інформаційні – накопичені знання і інш. Інф.

На різних етапах розвитку суспільcтва роль і значення кожного ресурсу була різною, але завжди було одне – усі ресурси обмежені. Під обмеженістю ресурсів розумівся той факт, що в кожний данний момент часу, наявних ресурсів недостатньо для того, щоб повністю задовольнити усі потреби на даний момент.

Обмеженість ресурсів породжує серед товаровиробників конкуренцію  щодо їх використання та розподілу, а  отже обумовлює вибір оптимального варіанту їх застосування.  Альтернативний характер використання обмежених ресурсів висуває на передній план проблему економічного вибору – вибір найкращого серед альтернативних варіантів, що дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум витрат. Це виявляється терміном “альтернативні затрати” – вони визначають цінність найкращого варіанту, від якого відмовилися в процесі економічного вибору і характеризуються цінністю втрачених можливостей. Розв”язання проблеми економічного вибору вимагає свідомої відповіді на три основні питання економіки: ЩО?- які економічні блага і в якій кількості виробляти? ЯК? – за допомогою яких обмежених ресурсів і технологічних засобів виробляти корисні блага? ДЛЯ КОГО? – Хто отримає те, що вироблено?

У процесі економічної  діяльності суб'єкти приймають різні рішення, аналіз яких дає змогу зрозуміти, як функціонує економіка. Прийняття рішень звичайно пов'язане із проблемою вибору. Саме рішення приймається при наявності принаймні двох варіантів. Вибираючи один із них, ми відмовляємося від іншого (або інших, якщо варіантів більше, ніж два). Необхідність відмови від чогось для вибору саме того, що ми вважаємо за необхідне мати негайно, пов'язана із рідкісністю (обмеженістю) ресурсів, які є в економіці або в окремих індивідів у кожний конкретний момент часу. Віддаючи перевагу певному варіанту використання ресурсу, ми оцінюємо його через цінність продукції, від якої ми відмовилися, вибираючи дану альтернативу використання ресурсу. Тому базовим поняттям мікроекономіки для визначення цінності ресурсу та ефективності його використання є альтернативна вартість.

 

 

     2. ПРЕДМЕТ І ЗАДАЧА МІКРОЕК-КИ. МІКРОЕК-КА В СТРУКТУРІ ЕК НАУК. Мікроекономіка – як частина економіки, вивчає економічні відносини між окремими об’єктами господарювання. В центрі уваги мікроекономіки – ціни, витрати, механізм функціонування підприємств, ціноутворення, і мотиви, що спонукають людей до праці.

Мета мікроекономіки – аналіз ринкових процесів, механізм взаємодії між суб’єктами, в залежності від мети, яка стоїть перед ними і обмежень, що діють на ринку на даний момент часу.

Предмет мікроекономіки – осн. зак-сті функт-ня ринк.с-ми на рівні товаровиробника, споживача товарів і при цьому вивч.механізм прийняття рішень об’єктами мікроекономіки, які прагнуть макс.задоволення своїх потреб в умовах обм.ресурсів і мін.затрат.

Предмет мікроекономіки

Мікроекономіка аналізує поведінку на рівні окремих суб'єктів  ринку (або економічних агентів) - фірм і домогосподарств. Мікроекономіку цікавить, наприклад, як фірма визначає кількість товару, що його збирається виробити; якою є мета функціонування фірми; чим керується споживач, вибираючи той чи інший товар, і т.ін. Ще один важливий аспект мікроекономіки — аналіз процесу утворення ринків у різних галузях і їхня взаємодія. Аналізуючи різні ринки, мікроекономіка, зокрема, концентрує увагу на закономірностях визначення цін в залежності від типу ринкової структури. Тому мікроекономіку називають ще теорією цін. Як і будь-яка інша наука, мікроекономіка використовує певну систему понять і концепцій для опису явищ, які вивчаються.

Як самостійний  розділ економічної теорії Мікроекономіка сформувалася в кінці XIX — на початку XX ст. Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, А. Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, визначає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу. У період пізнього класицизму багато економістів, застосовуючи цей метод, часто робили фундаментальні відкриття в мікроекономіці. Основоположниками мікроекономіки вважаються вчені Т. Мальтус і Ж.-Б. Сей. Закон спадної доходності Мальтуса та теорія трьох факторів виробництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі. Однак при всій значущості відкриттів мікроекономічного характеру представниками пізнього класицизму становлення мікроекономіки як науки здійснюється значно пізніше і пов'язується передусім з неокласикою.

У другій половині XIX ст. завершується становлення економіки з переважно ринковим механізмом її регулювання.

Мікроекономічний  аналіз має такі етапи еволюційного розвитку:

1 етап (1845—1890). Закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження

2 етап (1890—1933). На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окрему галузь економічних досліджень на основі систематизації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та американської шкіл. Після опублікування роботи А. Маршалла "Принципи економіки" (в оригіналі "Ргіncipals of Есоnomics", 1890) наука дістала свою першу назву — Есоnomics "".

3 етап (1933 — до сьогодення). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і заміщення (Є. Слуцький, Дж. Хікс, П. Самуельсон); теорія недосконалої конкуренції (Дж. Робінсон); теорія монополістичної конкуренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенлітерн, Дж. фон Нейман).

Досить поширеним  серед неспеціалістів є ототожнювання  мікроекономіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються: обидві вивчають прийняття рішення підприємствами щодо своєї ринкової поведінки. Разом з тим, кожна з них має свої специфічні проблеми, яких значно більше. Наприклад, мікроекономіка вивчає поведінку домогосподарств, споживацькі переваги, ринковий попит і ринкову пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного механізму прийняття рішення на підприємствах, їх організаційні форми, показники фінансового стану підприємства тощо, що вивчаються в курсі економіки підприємства.

Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді  на основні запитання, що постають перед  будь-якою економічною системою. Це насамперед запитання "що виробляти?". У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва. Для вибору прийнятного варіанта виробництва потрібно пізнати потреби споживача, задоволення яких є кінцевою метою всякого виробництва. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору. Інше запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, — "як виробляти?". Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагає з'ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями виробництва. Не залишається поза увагою мікроекономіки й запитання "кому і які результати принесе виробництво?". Це пов'язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання.

Пошук відповідей на перелічені запитання дає змогу  мікроекономіці реалізувати, зокрема, такі функції: \

1. Пояснення  явищ, які спостерігаються. 

2. Прогнозування поведінки економічних  суб'єктів. 

Пояснення економічних  явищ та прогнозування поведінки  належать до так званого позитивного аналізу. До мікроекономічних проблем можна підходити також з позиції нормативного аналізу, що передбачає оцінку правильності чи неправильності дій і відповідає на запитання "як має бути?". Однак такий підхід тісно пов'язаний з економічною політикою і виходить за рамки завдань навчального курсу мікроекономіки.

 

 

3. ЗАКОН ПОПИТУ, ЙОГО ЧИННИКИ І ОБГРУНТУВАННЯ БАЗОВИМИ ПОЛОЖЕННЯМИ ТЕОРІЇ СПОЖИВАЧА.

 Стан ринкової ек-ки, рівень її розвитку вирішуються через механізм попиту і пропозиції.

Для наявності цього  механізму повинні існувати: виробник, який є продавцем і споживач, який є покупцем.

Покупець і визначає обсяг попиту.

Попит на певний товар  характеризує зміну в поведінці  споживача, у відповідь на зміну  цінових і нецінових факторів.

Попит – це бажання  і можливість покупця купувати ек-ні блага . Основні форми вияву попиту – обсяг попиту – це кількість  товарів, яку покупець бажає купити при певній ціні на товар, при певних цінах на інші товари і певному  доходу.

Зв”язок між ціною товару (Р) і обсягом споживання (Qd) визначають з-н попиту.

З- Н ПОПИТУ: об”єм попиту залежить від ціни по зворотній спадній  функції.

Форма вираження з-ну – крива попиту або шкала

      графік                            d- demand-попит

                       

 

 

Особливості кривої: При її побудові не розглядається вплив інших факторів крім ціни. І для кожної конкретної кривої нецінові фактори являються постійними.

Якщо один і той же товар в  різних регіонах споживається по-різному, ізображається різними кривими, то ринковий попит на цей товар визначається як сума індивідуальних попитів.

графік

 

 

 

Qp = Q1 + Q2

Криву попиту можна описати ф-єю (рівнянням) попиту

   Qd = x- yP

Ф-я попиту – це рівняння, яке  визначає величину попиту , в залежності від ціни.

     Qd = f(P)

Крім ціни існують  нецінові фактори:

• доход споживача
• ціни і доступність на споріднені товари (субститути)
• ціни і доступність на доповнюючі товари(комплементи)
• смаки споживачів.

Якщо врахувати вплив  всих цих факторів на обсяг споживання, то функція попиту є Qd = f (ф1,ф2,…,фn).

Якщо при зменшенні  ціни з Р1 до Р2 обсяг попиту зростає  з Q1 до Q2, то говоремо про зміну величини обсягу попиту.

Попит на конкретний товар  характеризується всією кривою, як сума всіх точок.

графік

 

 

 

Зміна величини попиту обумовлена переміщенням по кривій, переміщення вниз відповідає зменшенню ціни і збільшення об”єму, переміщення вгору – навпаки.

При цьому сам попит  не змінюється , а змінюється об”єм  спожитого товару, при різних цінах.

Зміна попиту в цілому обумовлює сдвиг всієї кривої попиту . Здвиг кривої в положення Д2 може бути визвано збільшенням доходу споживача, чим ближче розташованв крива до початку системи координат, тим меншому доходу споживання вона відповідає.

 

 

4. ЗАКОН  ПРОПОЗИЦІЇ, ЙОГО ЧИННИКИ І ОБГРУНТУВАННЯ З ПОЗИЦІЇ ТЕОРІЇ ФІРМИ.

Пропозиція – це бажання  і можливість продавців поставляти на ринок товар, при певних факторах впливу на цей процес.

Форма проявлення пропозиції – об”єм пропозиції(Qs) – це кількість товару, яку продає продавець, при певній ціні , за певний час.

Зв”язок між ціною  продажу і кількістю проданого  це є з-н пропозиції.

З-Н ПРОПОЗИЦІЇ: між  ціною і об”ємом пропозиції існує  пряма залежність.

                                  Причини залежності:

• підприємства виробники при підвищені ціни на товар прикладають максимум зусиль для збільшення виробництва, що приводить до збільшення ринкових об”ємів запропонованого товару;
• при подальшому збільшені ціни інші підприємства, що випускають цей же продукт також збільшують об”єм виробництва, при цьому є можливість переходу підприємств з інших галузей в прибуткову галузь, що приводить до подальшого збільшення пропозиції.

З-н пропозиції виражається  кривою пропозиції,яка показує співвідношення між ціною на товар та об”ємом  пропозиції товаровиробника. Це ж співвідношення показує шкала пропозиції, за якою можна побудувати   криву.   Особливістю побудови кривої та шкали є те, що не   враховується нецінові фактори впливу.

Графік

 

 

 

Ринкова крива пропозиції – це сума індивідуальних кривих, яка  складається з сукупності обсягів товарів, які виробляються і пропонуються на ринок для продажу кількома товаровиробниками.

 Графік