Шпаргалка по "Макроэкономике"

Резервна норма- частка залучених банком коштів , які він повинен зберігати як резерв на кореспондентський рахунках ЦБ.

Облікова ставка— виражена у відсотках плата, що береться Національним банком за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу за ними й утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші.

Операції на відкритому ринку — це офіційні операції центрального банку, що мають на меті купівлю-продаж цінних паперів з високим ступенем ліквідності, які користуються підвищеним попитом за незначних коливань курсу.

44.Податкова система.  Види податків. Крива Лаффера

Податко́ва систе́ма — це сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку. Складається з прямих і непрямих податків. Прямі встановлюються безпосередньо на дохід або власність платника податків, непрямі включаються у вигляді надбавки до ціни товару і сплачуються споживачем.

види:

• непрямі — податки на товари й послуги, установлювані центральними й місцевими органами влади у вигляді надбавок до ціни товарів або тарифу на послуги й незалежні від доходів платників податків. Виробники й продавці виступають у ролі збирачів непрямих податків, уповноважених на те державою, а покупець стає платником непрямого податку. Найпоширеніші непрямі податки у вигляді акцизів, податку із продажів, мит, митних зборів.
• прямі — податок, що стягується безпосередньо з доходів і майна платника податків. До прямих податків належать прибутковий податок з фізичних осіб, податок на прибуток, податок на майно.
• місцеві податки та збори.

За об'єктом:на доходи на споживання на майно

За рівнем державних структур, що встановлюють податок: загальнодержавні місцеві

Залежно від напрямку використання: загальні цільові

Крива́ Ла́ффера — крива, яка характеризує залежність державних доходів від середнього рівня податкових ставок у країні. Крива показує наявність оптимального рівня оподаткування, за якого державні доходи досягають свого максимуму.Максимум податків -37,7%.

45.Дискреційна фіскальна  політика та її інструменти

Дискреційна фіскальна  політика- це система заходів, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету. Дискреційна фіскальна політика використовується державою для активної протидії циклічним коливанням. Для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано створює дефіцит державного бюджету, збільшуючи державні витрати або знижуючи податки. Відповідно, в період піднесення цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.

Дискреційна фіскальна політика поділяється  на:

• стимулюючу, що збільшує сукупний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків;
• обмежувальну, що стримує сукупний попит за допомогою зниження державних витрат і підвищення податків.

Обмежувальна політика застосовується для боротьби з інфляцією, а стимулююча – для згладжування циклічності  розвитку економіки і забезпечення економічного росту. Стимулююча політика може породжувати інфляцію. Фіскальна (податково-бюджетна) політика тісно взаємодіє з грошово-кредитною політикою з метою стабілізації економіки.

46. Недискреційна фіскальна  політика та автоматичні стабілізатори економіки

Недискреційна фіскальна  політика -автоматична фіскальна політика, при якій бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Такими стабілізаторами в економіці є прогресивна податкова система і трансфертні платежі.Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори - механізми ринкової економіки, що не залежать від держави і згладжують спади і підйоми в економіці, або це механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Дія автоматичних стабілізаторів впливає на зміну обсягу виробництва, рівня цін і ставок відсотка. Стабілізатори при зміні попиту забезпечують більш плавну зміну випуску продукту. Дія автоматичних стабілізаторів відбивається на розмірі циклічного дефіциту/профіциту бюджету.

47.Держбюджет. Проблеми  збалансування

Державний бюджет — основний загальнодержавний фонд централізованих коштів. За допомогою бюджету держава концентрує певну частку валового внутрішнього продукту і централізовано розподіляє її на розвиток національної економіки, для потреб соціального захисту населення, утримання органів державної влади й управління, оборони країни. Державний бюджет на кожний фінансовий рік розглядається Верховною Радою України і затверджується як закон.

Державний бюджет — це система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це — щорічний баланс надходжень та видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності. У кожній країні основу державних фінансів становить бюджет, а точніше — бюджетна система, яка включає державний бюджет і бюджет відповідних адміністративних одиниць.

Збалансування бюджету можливе  за рахунок:

а) збільшення доходів — введення нових податків, підвищення ставок чи розширення об'єкта оподаткування з діючих податків, розширення використання неподаткових доходів;

б) скорочення видатків — пропорційного чи селективного;

в) на основі прийняття бюджетного дефіциту з установленням джерел його покриття (державні позики або грошова емісія).

За наявності значних фінансових проблем усі ці способи збалансування

бюджету можуть використовуватися  у комплексі.

48.Вплив бюджетного  надлишку на економіку та ефекти витіснення

49Інфляційні та не  інфляційні способи фінансування  бюджетного дефіциту

Неінфляційні джерела :

• внутрішні та зовнішні позики на фінансових ринках: кредити комерційних  банків, іноземних урядів та міжнародних  організацій; продаж державних цінних паперів комерційним банкам, фірмам та домогосподарствам; 
• трансферти – фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості – прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також  за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

50.Циклічні та структурні  дефіцити (надлишки) державного бюджету

Циклічний дефіцит бюджету –  це дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва (скорочення національного  доходу та обсягу виробництва) внаслідок  кон’юнктурних коливань. . Циклічний дефіцит є слідство коливань економічної активності у ході ділового циклу. У цьому зміни у податкових надходженнях і державних витрат відбувається автоматично.

Структурний дефіцит бюджету –  це дефіцит, який є результатом дискреційної політики (встановлення ставок оподаткування, виплати на соціальне забезпечення, розмір оборонних видатків). Структурний дефіцит – це різницю між статками і видатками державного бюджету. Інакше кажучи, це те різниця, яка існувала, якби за діючої системою і прийнятих законодавчою владою державні видатки економіки існувала б повна зайнятість.

51.Форми, методи та  інструменти регулювання економіки

Форми

Двгострокове регулювання обумовлене необхідністю осягнення стратегічних цілей. В його системі головне місце займає ілеспрямований вплив на обсяг і структуру інвестицій, рівень заощаджень векономіці. Головне завдання довгострокового регулювання полягає впроведенні структурних зрушень в економіці, розвитку наукоємних.

Короткострокове регулювання — це передусім антициклічне регулювання,основою якого є вплив на сукупний попит (величину споживчих та інвестиційних витрат). У межах цієї форми застосовується антиінфляційне регулювання, яке реалізується переважно через політику доходів (контроль над заробітною платою та цінами, обмеження темпів зростання грошової маси).

За характером впливу на господарські

Пряме регулювання — це вплив держави на економічні процесії за допомогою безпосереднього використання відповідних регуляторів. Воно реалізується через бюджетне інвестування державою відповідних програм — фінансування розвитку державних підприємств, інфраструктури, науки, культури, освіти, соціального захисту населення тощо, а також через регламентацію цін, заробітної плати та інших інструментів ринкового механізму

Непряме регулювання — це вплив держави на господарську діяльність через внесення відповідних змін в умови функціонування ринкового механізму. Воно досягається за допомогою правових та економічних інструментів. Застосовуючи ці інструменти, держава безпосередньо нічого не змінює в ринковому механізмі, а створює лише передумови для цих змін.

інструменти(регуляторів).

До правових інструментів належать законодавчі та підзаконні документи, які регламентують основні норми й правила економічної діяльності господарських суб'єктів та окремих громадян. Вони визначають як загальні умови цієї діяльності, так і допустимі винятки із цих умов,

установлюють права та обов'язки юридичних і фізичних осіб, а також можливі санкції за їх порушення. Серед правових інструментів найбільший вплив на економіку справляють закони про власність, підприємництво, підприємство, інвестиційну та зовнішньоекономічну діяльність, банківську  н страхову справу, податки й ціни, про соціальний захист населення .

адміністративні

економічні:-макроекономічне планування, державний бюджет, податки, гроші, кредит, ціни, заробітна плата. Регулюючий вплив держави на економіку забезпечується передусім через макроекономічне планування, основною формою якого в умовах ринку є індикативне планування.

52Держава,яксуб'єкт економічної системи

Держава завжди відігравало важливу  роль у розвитку ринкової економіки.  
Навіть вільна конкуренція не могла обійтися без держави, яке бралона себе відповідальність за організацію грошового обігу, забезпеченняправової основи ринкової економіки.

Необхідність в діяльності держави  викликалася потребамирозвитку  самої ринкової системи, виявляються  і плюси, і мінуси свогофункціонування. Ринковий механізм потребує корекції, яку здатнездійснити тільки держава  через свої функції.

Сучасне ринкове господарство індустріально розвинених країн - цезмішана економіка. Для змішаної економіки характерно різноманіття формвласності. У розвинених країнах поряд з приватною власністюіснує і державна власність. Держава в сучаснійринковій економіці - це ще й підприємець, який розпоряджається своєювласністю через роздержавлення і приватизацію. Приватизаціяособливо актуальна для нашої країни.

Держава як свідомий суб'єкт має  здійснювати своїфункції обережно, щоб в ринковому механізмі  не було збоїв. Воно повиннопостійно  контролювати результати регулювання та своєчасно прийматизаходів для погашення негативних наслідків. Отже, державнадіяльність не повинна переходити межі, що загрожують ринкового механізму.

Держава інтегруються у ринкове  господарство. З'являється змішанасистема, що характеризується динамізмом ринкової економіки, її соціальноїорієнтацією, що спрямовується державою. Сучасне ринкове господарствоіндустріально розвинених країн - це змішана економіка.

53 Світове господарства  та його сучасна структура

Світове́ господа́рство — глобальна система господарств держав та недержавних утворень, що пов'язані міжнародним поділом праці і взаємодіють між собою у різних формах.

Структура - внутрішня будова системи та сукупність стійких зв'язків у ній, що забезпечують її цілісність.

Кожна система має цілу множину  структур. Наприклад, в географії  господарства розрізняють такі прості структури, як галузеву, суспільну, політичну, функціональну, територіальну тощо, а також складні структури - соціально-економічну, функціонально-господарську, територіально-господарську та інші.

З-поміж численних структур світового  господарства найважливішими є соціально-економічна, функціонально-господарська та територіальна.

54 Міжнародна торгівля та її економічні основи

Міжнародна торгівля — торгівля між резидентами різних держав. При міжнародній торгівлі товарами відбувається переміщення товарів через митні кордони різних держав. При міжнародній торгівлі послугами клієнти та ті хто надають послуги є резиденти різних країн. Результатом міжнародної торгівлі є виникнення світового ринку та міжнародний поділ праці.

55 Теорія порівняльних  переваг Д.Рікардо

Вдповідно до теорії порівняльних переваг, наявність абсолютної переваги в  національному виробництві того чи іншого товару не є необхідною умовою для розвитку міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля вигідна для будь-якої країни і для тієї, яка ні в чому не має переваг і для тієї, яка має переваги за всіма товарами. У кожній країні (без урахування абсолютних переваг) завжди знайдеться товар, виробництво якого ефективніше (щодо співвідношення витрат), ніж виробництво решти товарів, тобто міжнародний обмін можливий та бажаний, якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виготовити порівняно нижчими витратами.

Іншими словами: підставою для виникнення і розвитку міжнародної торгівлі може слугувати винятково різниця у відносних витратах виробництва цих товарів, незалежно від абсолютної величини цих витрат. Принцип порівняльних переваг є орієнтиром для спеціалізації країни: сукупний обсяг випуску буде найбільшим, коли кожний товар вироблятиме та країна, де нижчі відносні, тобто альтернативні, витрати (відносна, тобто альтернативна, ціна).