Шпаргалка по "Макроэкономике"

21 Методи виміру рівня  інфляції. Темпи інфляції

Темпи інфляції (або ж  для кращого вирізнення їх в окремий  показник — рівень інфляції) відображають зміну цін за більш тривалий термін, зазвичай рік. Річний рівень інфляції використовується для відображення реальної процентної ставки. Даний вираз отримав назву формули Фішера: M*V=P*Q.

Індекс Ласпейреса

Індекс Пааше

.

Індекс Фішера,

.

• Індекс споживчих цін
• Індекс цін виробників .
• Індекс витрат на проживання (ураховує баланс підвищення доходів і росту витрат.
• Індекс ціни активів: акцій, нерухомості, ціни позикового капіталу та ін. Звичайно ціни на активи, ростуть швидше цін споживчих товарів і вартості грошей. Тому власники активів внаслідок інфляції тільки багатіють.
• Дефлятор ВВП - розраховується як зміна в ціні на групи однакових товарів.
• Індекси цін показують зміни сер.рівня цін ринкового кошика спож.товарів та послуг, до складу якого входять прод.товари, одяг, житло, паливо.

22. Інфляція і зайнятість. Крива Філіпса. Соціально-економічні  наслідки інфляції

Крива Філіпса— графік залежності між середнім рівнем інфляції в країні і рівнем безробіття. Згідно з кривою Філіпса з ростом безробіття інфляція зменшується.

Кейнсіанці пояснюють одночасність появи більш високих темпів безробітя  та інфляції зміщенням кривої Філіпса  вправо або вгору, як наслідок шоку пропозиції (або цінових шоків). Повна зайнятість змушує ціни та заробітну плату до зростання; значне безробіття та незавантаженість потужностей спонукає їх до зниження. Рівень зайнятості — причина, рух цін та заробітної плати — наслідок. Але в залежності від того, як повна зайнятість викликає інфляцію, зовсім не слідує, що інфляція викликає повну зайнятість.

Соціальні наслідки. В умовах істотної інфляції зростає розрив в реальних доходах між видами соціальних груп, погіршується становище осіб з фіксованим доходом (наприклад, пенсіонерів, службовців, студентів, чиї доходи формуються за рахунок держбюджету ^[7].

Економічі наслідки Інфляція є прихованим податком (див. інфляція як податок), зокрема, на заощадження, оскільки знижує стимул до нагромадження. Заощадження в формі готівки або ж депозитів скорочуються та відбувається зміщення до нагромадження натуральних речей  як нерухомість, дорогоцінності (золото тощо). Інфляція змінює співвідношення між заощадженнями та споживанням, спотворює обчислення прибутків підприємцями. Найбільше викривлення інфляцією інформації про прибутки відбуватиметься на підприємствах за капіталом, придбаним до виникнення інфляції. Викривлені інфляцією прибутки спотворюють розподіл ресурсів на ринку, спричинять до збільшення інвестицій у виробництво з більшим співвідношенням між капіталом та продуктом, зменшуючи інвестиції в інші виробництва.^[8] Таким чином, виробники переорієнтовуються на випуск товарів низької якості, зменшується активність у видах діяльності, що потребують довгострокових інвестицій.

23Антиінфляційна політика  держави

Антиінфляці́йна полі́тика — комплекс взаємопов'язаних заходів і важелів держави й центрального банку країни з метою запобігання високим темпам інфляції та управління нею на незагрозливому для стабільності економічної системи рівні.

Антиінфляційна політика включає заходи з активізації розвитку національної економіки - обмеження монополізму, розвиток конкуренції, структурна перебудова економіки, інвестиційно-інноваційна діяльність, протекціонізм тощо.

Важливе місце в антиінфляційній  політиці займає раціоналізація зовнішньоекономічних зв´язків країни. Пасивне сальдо платіжного балансу провокує інфляцію. Слід забезпечувати рівновагу в зовнішній торгівлі, підтримувати експортні галузі, захищати вітчизняного товаровиробника, проводити конструктивну валютну політику.

Реалізація антиінфляційної політики залежить від багатьох факторів, і  успіху можна досягти лише за умови  комплексного їх використання.

Історично сформувались два основних шляхи такої політики: дефляційна політика (регулювання попиту) та політика доходів.

Дефляційна політика базується на методах обмеження грошового попиту через грошово-кредитний та податковий механізми шляхом зниження державних видатків, підвищення відсоткової ставки за кредит, посилення податкового пресу, обмеження грошової маси тощо. Особливість дії дефляційної політики полягає у тому, що вона, як правило, викликає уповільнення економічного зростання та, навіть, кризові явища. Тому більшість урядів при її проведенні в 60–70-х роках виявляли стриманість в її проведенні або навіть відмовлялись від неї.

Політика доходів передбачає паралельний контроль над цінами та заробітною платою шляхом повного їх заморожування або встановлення меж їх росту. За соціальними мотивами цей вид антиінфляційної політики застосовується рідко. В той же час досвід використання політики доходів у США при президентові Ніксоні, у Великобританії при лейбористських урядах, а також в скандинавських країнах свідчить про обмеженість її результатів. По-перше, уповільнення зростання цін викликало дефіцит на деякі товари, по-друге, зростання цін стримувалось лише на деякий час, а із скасуванням обмежень знову прискорювалося.

24Сукупний попит та  його структура

Сукупний попит (AD) – величина обсягу продукції, яку готові купити макроекономічні суб’єкти за кожного можливого рівня цін. У грошовій (номінальній) формі сукупний попит визначається сукупними витратами економіки на закупівлю товарів та послуг, які складаються із споживчих витрат, валових інвестицій, державних закупок і чистого експорту. Співвідношення між сукупним попитом і сукупними витратами можна виразити формулою:  AD=C+Ig+G+Xn/

Сукупний попит  знаходиться в оберненій залежності від ціни. У зв’язку з цим  на графіку крива сукупного попиту набуває вигляду негативної похилої лінії

Структура сукупного попиту складається зі споживчих витрат населення –сума видатків домогосподарств на купівлю кінцевих спож.товарів та послуг (С ), валових інвестицій -видатки під-в на придбання устаткування, виробничих будівель та видатки дом.госп.на купівлю житла(I), державних видатків – купівля урядовими структурами на різних рівнях певних товарів і оплата послуг(G), чистий експорт =різниці між вартістю експорту та імпорту товарів та послуг(Xn).

25Фактори, що впливають на сукупний попит

Фактори, що впливають на сукупний попит поділяються на цінові та нецінові.

До цінових факторів відносяться: Ефект процентної ставки полягає у тому, що із зростанням згального рівня цін зростає і процентна ставка, що веде до скорочення споживчих витрат та інвестицій. У свою чергу, це спричиняє зменшення сукупного попиту. Ефект багатства, або ефект матеріальних цінностей (касових залишків) проявляється у зменшенні фінансових активів домашніх господарств (банківських строкових рахунків та облігацій) при зростанні загального рівня цін. Ефект імпортних закупівель полягає у зменшенні сукупного попиту на вітчизняні товари, якщо ціни на них будуть вищі, ніж на зарубіжні.

нецінові фактори. 1)зміну в споживчих витратах: добробут населення, очікування споживача, заборгованість споживача, податки;

2)зміну в інвестиційних  витратах:процентні ставки, зміна  яких викликана, наприклад, змінами  грошової маси в країні, а не  зміною цін,очікувані прибутки  від інвестицій,податки з підприємств,технологія,надлишкові  потужності;

3)зміну в державних витратах;

4) зміну у витратах  на чистий експорт:національний  доход у закордрнних країнах,валютні  курси.

Під дією нецінових факторів крива сукупного попиту AD переміщується:

-вправо вгору, коли  попит зростає (AD ® AD1);

-вліво вниз, коли попит змешшується (AD ® AD2).

Вплив нецінових факторів на криву сукупного попиту AD.

26Сукупна пропозиція  та її структура

Сукупна пропозиція (AS)- це обсяг товарів та послуг, який фірми готові виробляти та продавати протягом року за кожного рівня цін (за інших сталих умов).

Крива сукупної пропозиції показує  обсяг реального національного  виробництва за кожного можливого рівня цін.

27Фактори, що впливають  на сукупну пропозицію

До цінових факторів, які впливають  на сукупну пропозицію відносять:-зміна  процентної ставки;

-зміна рівня цін.

нецінові фактори, -зміна цін на ресурси (наявність власних ресурсів, ціни на імпортні ресурси, співвідношення на ринку національних та імпортних ресурсів);-зміна ефективності виробництва (продуктивності праці);-зміна економічних та правових норм (податки з підприємств та субсидії, державне регулювання).

При зростанні цін на виробничі ресурси, зниженні продуктивності праці, обмеженні правовими нормами виробничої діяльності сукупна пропозиція буде зменшуватись.

Під дією нецінових факторів крива сукупної пропозиції AS переміщується:-вліво  вгору, коли сукупна пропозиція скорочується в результаті зростання витрат виробництва (AS ® AS1);-вправо вниз, коли сукупна пропозиція зростає (AS ® AS2).

Графік. Вплив на сукупну пропозицію нецінових факторів.

28Макроекономічна рівновага.  Три варіанти макроекономічної  рівноваги

Макроекономічна рівновага - це таке стану національної економіки, коли використання обмежених виробничих ресурсів для створення товарів  і послуг та їх розподіл між різними членами суспільства збалансовані, тобто існує сукупна пропорційність між: - ресурсами та їх використанням; - факторами виробництва та результатами їх використання; - сукупним виробництвом і сукупним споживанням; - сукупною пропозицією та сукупним попитом; - матеріально-речовими та фінансовими потоками.

макроекономічне рівновага  припускає стабільне використання їх інтересів у всіх сферах національної економіки.

Рівновага на ринку праці досягається тоді, коли кількість праці, що пропонується, дорівнює кількості праці, що потребується.

В неокласичній концепції  рівновага на ринку праці досягається  за рахунок миттєвої реакції ставки реальної заробітної плати на співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці. Завдяки гнучкості реальної заробітної плати ринковий механізм забезпечує повну та ефективну зайнятість. Повна зайнятість в даному випадку означає, що кожний охочий продати певну кількість праці за поточного ставкою заробітної плати може здійснити своє бажання. При ставці реальної заробітної плати Wo пропозиція праці повністю відповідає попиту на нього.

Рівновага на грошовому ринку досягається тоді, коли вся створена банківською системою кількість грошей добровільно тримається «публікою» у вигляді касових залишків, тобто у 
формі готівки і чекових внесків. Умова рівноваги на ринку грошей при заданому рівні цін в алгебраїчному вигляді записується рівнянням: (попит на реальні касові залишки). 

Рівновага на товарному  ринку досягається, коли сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції - модель "АD - AS", коли інвестиції дорівнюють заощадженням - модель "Вилучення - ін`єкції", коли сукупні витрати національної економіки дорівнюють ВВП - модель "Витрати - випуск".

Відповідно  до макроекономічної теорії рівновага на товарному ринку досягається в точці перетину сукупного попиту (AD) і сукупної пропозиції (AS), визначаючи рівноважний ВВП_Е та рівноважну ціну Р_Е. Відомо, що сукупний попит обернено, а сукупна пропозиція прямо залежать від ціни.

В умовах монополізації  товарного ринку виникає інша - обернена - залежність скупної пропозиції від ціни  Така ситуація є парадоксом моделі рівноваги "AD - AS".

Враховуючи необхідну  умову рівноваги товарного ринку - "інвестиції = заощадженням", а  також обернену залежність інвестицій від процентної ставки будується модель рівноважного ВВП - модель Хікса, або модель "IS". В моделі Хікса враховується складна система взаємозв´язків між чотирма економічними показниками: інвестиціями (I), заощадженнями (S), процентною ставкою (I_r) і валовим внутрішнім продуктом (У).

29Класична і  кейнсіанська моделі макроекономічної  рівноваги. Основні теоретичні  положення

30Функція споживання. Гранична  та середня схильність до споживання

Споживання відображає видатки  домогосподарств на купівлю споживчих  товарів та послуг. Воно є основним компонентом сукупних видатків в економіці. Тому важливо визначити, від чого залежить величина споживчих видатків (С).Існує багато чинників, від яких залежить величина споживання. Проте основним є післяподатковий дохід (DI). В умовах приватної економіки закритого типу, коли відсутні податки, післяподатковий дохід дорівнює ВВП, тобто DI = Y.

Функція споживання – це залежність між обсягом споживання і доходом, який використовується. Дане поняття запроваджене Кейнсом і має такий вигляд: C = a + b • (Y – T),

Грани́чна схи́льність  до спожива́ння — частка видатків на споживання у будь-якій зміні використовуваного доходу; це величина яка показує на скільки одиниць збільшиться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одиницю.MPS=ΔC/ΔYd.

Середня схильність до споживання– це виражена у відсотках частка доходу в особистому розпорядженні, яка витрачається на споживання.APC=C/Yd

31Функція заощадження. Гранична та середня схильність до заощадження

Заощадження – це та частка особистого безподаткового доходу, яка не

споживається, тобто: -a+c'(Y-T)

Середньою схильністю до заощадження називають частку безподаткового доходу, що спрямовується на заощадження (у відсотках):APS=S/Yd

Гранична схильність до заощадження вказує на співвідношення між

додатковими заощадженнями та додатковим доходом, який спричинив ці

заощадження:MPS=ΔS/ΔYd

Заощадження дорівнюють доходу мінус  витрати на споживання:

32Інвестиції

Інвестиція (від лат. invest, вкладення коштів) — господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.

1. За об'єктами вкладень розрізняють реальні та фінансові інвестиції. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи: як матеріальні, так і нематеріальні (інноваційні інвестиції). Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значну частку посідають вкладення у цінні папери.
2. За характером участі в інвестуванні розрізняють прямі і непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування. Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).
3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції. Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на період не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.
4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні.
5. За регіональною ознакою розрізняють внутрішньодержавні та закордонні інвестиції. Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені в межах даної країни. Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції) розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.