Розвиток фондового ринку України та системи його регулювання

 

3.3. Перспективи  підвищення ефективності функціонування  ринку цінних паперів в Україні.

 

Фондовий ринок України, хоча поволі, але розвивається, що дає змогу говорити про наслідки підвищення інвестиційного поля в економіці, в основному створена нормативна база і прийнятий новий Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23.02.2006 р. [1]. Але багато питань залишається відкритими. Питання які потребують докладного вивчення і впровадження в нормативну базу.

Першим поштовхом стало створення сьомих робочих груп з Національного банку України за участю Асоціації українських банків, Першої фондової торгівельної системи, банків України, Світового банку, Міністерства фінансів України, профільних комітетів Верховної Ради України та учасників фондового ринку визначення заходів щодо активізації діяльності банків України на ринку цінних паперів. Фахівці розглядали проблемні питання вексельного обігу, ринків облігацій зовнішньої державної позики, корпоративних облігацій та акцій, розвитку інфраструктури фондового ринку, а також вдосконалення бухгалтерського обліку операцій банків.

Результатом діяльності зазначених груп стало визначення негативних моментів і проблем, які заважають ефективному функціонуванню банків у відповідних сегментах фондового ринку, а також розробка механізмів їх усунення.

На нинішньому етапі тимчасові робочі групи визначили і розробили комплекс заходів, які необхідно здійснити для пожвавлення розвитку.

1) Фінансовий лізинг. Нацбанк  України ініціював прийняття  нового закону "Про фінансовий  лізинг". За участю іноземних  фахівців було створено робочу  групу з розробки пропозицій щодо створення сприятливого середовища для розвитку сучасного фінансового лізингу в Україні. На даному етапі підготовлено пропозиції до другого читання законопроекту "Про фінансовий лізинг" та відповідні зміни у податкове законодавство.

Необхідно також прийняти МСБО 17, оскільки національний стандарт бухгалтерського обліку 14 не вписується у нову концепцію розвитку інфраструктури фінансового лізингу.

Слід зазначити, що, наприклад, у Чехії річний обсяг лізингу дорівнює $2,6 млрд., у Польщі та Росії – по $2 млрд. В Україні цей показник становить $200 млн. За оцінками іноземних фахівців, лізинг в Україні перебуває лише на початку другої стадії еволюції лізингових ринків із шести можливих. З одного боку – це негатив, але, з іншого – при створенні сприятливих умов для його розвитку, Україна зможе швидко пройти інші стадії еволюції. Є очевидним, що від розвитку лізингу виграє вітчизняний фінансовий ринок у цілому [12, c. 29 – 33].

2) Інтеграція. Значно збільшити  привабливість вітчизняного фінансового  сектора для потенційних інвесторів повинна його міжнародна інтеграція. Інвестори вітатимуть вищі стандарти розкриття інформації, практики розміщення цінних паперів та прозорості торгівлі.

Країни-сусіди стикаються із загальними перепонами в розвитку фінансових ринків. Проблеми здійснення певних процедур та стандартизації не є унікальними для окремо взятої країни.

Країни, зацікавлені у такій інтеграції, працюючи разом, надаючи інформацію та допомогу у вирішенні негативних моментів, можуть подолати ці проблеми набагато швидше шляхом спільної розробки стандартів, необхідних для розвитку фінансових ринків. Наприклад, стандартизація розкриття інформації та практики розміщення цінних паперів на основі найкращого світового досвіду допоможе збільшити впевненість інвесторів, що, у свою чергу, прискорить зростання фінансових ринків.

Ліквідні ринки поряд із достатніми обсягами торгівлі та активністю покупців потребують стандартизованих процесів та регулювання. Враховуючи, що український ринок є відносно незначним, його інтеграція з ринками інших країн, насамперед Польщі, Угорщини, Чехії та Росії, дозволить зміцнити упевненість інвесторів у майбутньому вітчизняного фінансового сектора.

Аналіз досвіду побудови фінансових ринків у країнах Європейського Союзу свідчить, що в них зараз існує дуже багато незначних розбіжностей у законах та процедурах. Це породжує величезні перепони для створення єдиного ринку капіталу.

Україна має певні переваги за цим напрямом, оскільки сьогодні в нас тільки створюються інфраструктура та правила роботи фінансового ринку, а отже, існує можливість врахувати відповідний досвід наших сусідів для запровадження нових стандартизованих фінансових продуктів.

3) Держава та приватний  сектор. Одним з основних питань  подальшого розвитку фінансового  ринку є визначення місця та ролі держави і приватного сектора.

Цілком природно, що приватний сектор відіграє найвагомішу роль у розвитку ринку капіталу, особливо щодо збалансування попиту та пропозиції. Але держава, у свою чергу, є відповідальною за створення та впровадження "правил гри" у фінансовому секторі.

Прозоре і передбачуване законодавче та регуляторне середовище має стимулювати розвиток фінансового ринку, підтримувати повне та чесне розкриття всієї фінансової інформації про емітента, а також забезпечувати чітке здійснення процедур банкрутства, спрямованих на реалізацію прав кредиторів.

Разом із тим, якщо існують перепони щодо ефективного розвитку фінансового сектора з боку урядової політики, то в інтересах приватного сектора голосно про це говорити. Приватний сектор, працюючи з урядом, а не лише очікуючи від нього відповідних дій має бути частиною розв'язання таких проблем. При цьому уряд має підтримувати розвиток фінансового ринку, кредитуючи та розділяючи деякі ризики, притаманні йому.

Таким чином як державний, так і приватний сектори відіграють важливу роль у розвитку фінансового ринку, але вони мають працювати разом. Приватний сектор ініціює, виконує та опосередковує операції на ринку. Уряд, зі свого боку має наглядати за фінансовим ринком, застосовуючи таку політику та регулювання, за яких він більшою мірою спрямовує розвиток ринку, ніж виконує за нього його функції.

В цілому можна відзначити, що зростання фондового ринку набуває якісно нової динаміки за умови тривалого періоду політичної та економічної стабільності, розвитку ринкової інфраструктури [18, с. 53 – 54]. Існує реальна можливість збалансованого росту обсягів ринкової торгівлі. Найважливішими умовами для цього є:

– політичні успіхи у проведенні ринкової реформи і зміцнення іміджу України, як держави для надійного вкладання іноземного капіталу;

– координація дій Мінфіну, НБУ, ФДМУ, ДКЦПФР та інших державних органів в їх безпосередній діяльності на фондовому ринку;

– постійний моніторинг ринку і проведення на ньому маркетингових досліджень із залученням іноземних експертів;

– підвищення прозорості і здійснення державного контролю за діяльністю всіх учасників ринку з метою мінімізації шкоди від неминучих спекуляцій та ігрових стратегій операторів [19, с. 4 – 9].

 

Висновки та пропозиції

 

Ринок цінних паперів виступає найважливішим інструментом акумулювання і перерозподілу тимчасово вільних фінансових ресурсів, формування зовнішніх відносно суб’єктів господарювання фінансових потоків.

Фондовий ринок виконує ряд функцій, які можна умовно розділити на дві групи: загальноринкові функції, властиві будь-якому ринку (комерційна, цінова, інформаційна, регулююча), і специфічні функції, які відрізняють його від інших ринків (перерозподільна, функція страхування цінових і фінансових ризиків, накопичувальна).

Основними учасниками фондового ринку України в залежності від їхньої ролі і функцій є: емітенти, інвестори, держава, посередники.

Організації, котрі обслуговують функціонування фондового ринку, включають: організаторів ринку (біржі, саморегулюючі організації), депозитарії, реєстраторів, зберігачів.

За організаційною структурою ринок цінних паперів поділяють на первинний і вторинний ринки.

Первинний ринок – це ринок, на якому відбувається первинне розміщення цінних паперів. Будь-який цінний папір перший раз продається на первинному ринку. Перший і наступні перепродажі цінних паперів відбуваються на вторинному ринку.

У структурі вторинного ринку виділяють біржовий і позабіржовий ринки. Біржовий ринок представлений обігом цінних паперів на біржах, його утворюють фондові біржі ті їхні філії. Позабіржовий ринок охоплює обіг цінних паперів поза біржами, його утворюють брокерські контори, комерційні банки, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди. Такий розподіл вторинного ринку пов’язаний з тим, що не всі цінні папери можуть обертатися на біржі.

За станом на 31.12.2007 загальна кількість організаторів торгівлі, яким видано ліцензію на здійснення діяльності з організації торгівлі на ринку цінних паперів, становила 9, у тому числі 7 фондових бірж (Київська міжнародна фондова біржа, Придніпровська фондова біржа, Українська міжбанківська валютна біржа, Українська міжнародна фондова біржа, Українська фондова біржа, Фондова біржа “ІННЕКС”, Дочірнє підприємство “Фондова біржа ПФТС”) та 2 торговельно-інформаційні системи (Дочірнє підприємство Асоціації “Південноукраїнська торговельно-інформаційна система” – “Південь-Сервер” та ТОВ “Торгівельно-інформаційна система “Перспектива”). Це значно перевищує потреби ринку.

Найбільш активними є дві платформи: позабіржова фондова торговельна система (ПФТС), електронна торговельна система, на яку припадає понад 86% усього обсягу торгів, і Українська фондова біржа (близько 13%). Інші 7 організаторів торгів (7 бірж і одна ТІС) практично не працюють, лише інколи проводячи нерегулярні торги, що ще більше посилює подрібнення ринку, а отже негативно впливає на ціноутворення і ліквідність. Ці малоактивні організатори торгів залишаються на ринку лише в надії взяти участь у приватизації і тендерах з продажу державних пакетів акцій, за що вони можуть отримати комісію в розмірі 1% від вартості проданого пакету.

30 грудня 2005 року ПФТС  оголосила, що Асоціація ПФТС  першою серед організаторів торгівлі  на ринку цінних паперів України  була прийнята до Світової  федерації бірж (СФБ), яка є міжнародною галузевою асоціацією біржових організацій і до складу якої входить 56 регульованих бірж з усіх регіонів світу. Разом частка цих бірж у капіталізації світового фондового ринку становить понад 97%.

В Україні склалась унікальна ситуація, що характеризується вкрай недостатньою кількістю в обігу та низькою ліквідністю цінних паперів, привабливих для інвесторів. Поки що ринок обслуговує, головним чином, процеси переділу колишньої державної власності та різні фінансові схеми, але практично не орієнтований на процеси концентрації та руху капіталу.

На фоні динамічного зростання торгового обороту всього ринку цінних паперів в Україні, обсяг якого розширився за 1999 – 2003 рр. більш як у 12 разів (з 16,8 млрд. до 203 млрд. грн.), відбувалось значне зниження обсягу організованого ринку та його і без того невеликої частки у загальному обсягу торгового обороту вітчизняного ринку цінних паперів.

Разом із тим, із поглибленням світової фінансової кризи та цілою низкою негативних корпоративних подій на ринках капіталу розвинених країн у 2008 р. уповільнився розвиток українського фондового ринку.

Політична та економічна криза в Україні негативно позначилися на ситуації на фінансовому ринку держави та віддзеркалилися на ключових індикаторах українського ринку цінних паперів.

За 2008 р. в цілому Індекс ПФТС знизився на 74,33% – з 1 174,02 до 301,42 пункту. При цьому найбільшого зниження зазнали акції емітентів металургійної, електроенергетичної та хімічної галузей.

Біржовий ринок цінних паперів оперує з дуже обмеженою номенклатурою фінансових інструментів – переважно з акціями ВАТ. Для біржового ринку цінних паперів, як і для організованого в Україні в цілому, дуже гострою залишається проблема ліквідності. Зокрема, це стосується акцій ВАТ. Серед багатьох інших факторів на стан ринку цінних паперів негативно впливають низька корпоративна культура і недостатня інформаційна відкритість ВАТ, законодавча незахищеність міноритарних акціонерів, незважена дивідендна політика, низька вартість і висока спрацьованість основних фондів, високі політичні ризики, фіскальна політика держави, що робить невигідними одержання прибутку, а тим більше – виплату дивідендів, тощо.

Слабка правова база ринку цінних паперів породжує такі негативні явища, як його непрозорість і недостатня інформаційна відкритість, що виступають серйозними перешкодами для припливу інвестицій до України. Зокрема, це стосується проблеми ціноутворення на ринку цінних паперів.

По суті, всі вказані проблеми є наслідком особливостей економіки України в цілому і ринку цінних паперів зокрема. Насамперед, це стосується законодавчої бази, що потерпає від численних прогалин.

Підсумовуючи проведений аналіз розвитку фондового ринку, його інфраструктури в Україні можна зробити висновок, що основними проблемами національного фондового ринку є:

– фрагментація;

– зменшення обсягів торгів на фондових біржах;

– невеликий набір та обсяг інструментів інвестування для інституційних інвесторів;

– неконкурентоспроможність національного фондових бірж щодо якості послуг із проведення операцій із цінними паперами та ін.

З метою розвитку фондового ринку, який здатен сприяти економічному зростанню, приватизації й пенсійній реформі, потрібно Уряду України здійснити кроки щодо впровадження ефективної програми для регулювання ринку капіталів і сформувати основні інститути, необхідні для ефективного функціонування цього ринку на основі міжнародних норм. Серед найбільш важливих заходів досягнення цієї мети можна виділити наступні: