Розвиток фондового ринку України та системи його регулювання

Основними принципами діяльності бірж України є рівноправність учасників торгів, застосування вільних ринкових цін, гласність та публічність проведення біржових операцій. Установлюючи правила торгівлі,обов’язкові для всіх учасників торгів,біржі України створюють умови для прискорення товарообігу, регулювання цін на підставі співвідношення попиту та пропонування.

Однією із провідною у біржовій торгівлі України є Українська фондова біржа. Тут концентрується необхідна інформація про потреби виробництва, попит та пропонування предметів народного споживання, укладаються угоди на їх поставки,виставляються зразки товарів, які потім, залежно від попиту на них, будуть випускатися в масовій кількості.

Українська фондова біржа була створена у 1991 році відповідно до постанови Кабінету міністрів. Вона отримувала фінансування по лінії французького гранту українському уряду у розмірі 5 млн. дол. Розпочала операції у січні 1992 року як фондова біржа на основі традиційної “голосової системи” щоденного котирування цін на цінні папери. ДКЦПФР надала УФБ статус саморегулюючою організації СРО у червні 1998 року. За статутом УФБ є неприбутковим некомерційним закритим акціонерним товариством.

Інформація про операції з купівлі-продажу цінних паперів, які були здійснені на Українській фондовій біржі за 2009 рік наведена у додатку 1.

 

Таблиця 1

Структура торгівлі на УФБ фінансовими інструментами за 2008-2009 рр.

Фінансовий інструмент	2009 рік		2008 рік
	Сума, тис. грн.	%, від сукупного обсягу торгівлі	Сума, тис. грн.	%, від сукупного обсягу торгівлі
Акції	20824509,92	35,39%	17481492,40	15,26%
Облігації підприємств	16497,74	0,03%	46159862,40	40,30%
Похідні цінні папери	37936048,00	64,48%	50245652,00	43,87%
Інвестиційні сертифікати	58477,38	0,10%	646000,00	0,56%

В той же час слід відмітити, що сесій проводяться дуже рідко. Майже 65% всіх угод, що уклалися були угодами з похідними цінними паперами, тобто деривативами або опціонами на придбання товарів. У 2009 р. у порівнянні з 2008 роком зросла торгівля акціями з 15,26% до 35,39%, в той час як торгівля облігаціями майже припинилася (див. табл. 1) [20]. Отже, як можна побачити, нажаль, Українська фондова біржа не спромоглася розвинутися то такого рівня, щоб задовольняти потребам ринку сьогодні і у майбутньому.

У першому кварталі 2010 року, також і як в попередні роки у структурі торгів переважав вторинний ринок торгівлі похідними цінними паперами (рис. 3).

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 3. Структура торгів на УФБ за перший квартал 2010 року (за видами ринків).

 

Протягом першого кварталу 2010 року на УФБ та її філіях відбулося 6 торгівельних сесій (за аналогічний період 2009 року – 7 сесій). Середньомісячний обсяг торгівлі склав 75,7 тис. грн. (відповідний показник 2009 року – 870 тис. грн.), за торгівельну сесію – 37,8 тис. грн. (в 2009 році – 370 тис. грн.) (див. додаток).

За звітний період на УФБ та її філіях укладено 18 угод (в середньому 3 угоди за торговельну сесію). В розрізі фінансових інструментів найбільшу кількість угод (13) було укладено на вторинному ринку акцій [21].

На кінець звітного періоду у біржовому списку налічуються цінні папери 38 емітентів, які перебувають у позалістинговому котируванні. Структура інструментів біржового списку УФБ на кінець березня 2010 року суттєво змінилася у порівнянні з відповідним періодом 2009 року. Якщо в 2009 році переважну частину біржового списку складали корпоративні облігації (51% інструментів), то в 2010 році спостерігається переважна питома вага акцій в біржовому списку (94%) [23].

Практика торгівлі на біржах виявила ряд недоліків, які пов'язані з браком відповідної допоміжної техніки й обладнання, недостатнім посередницьким досвідом брокерів, відсутністю (і це головне) стандартизованості товарів, зокрема загальновизнаного обсягу товарних партій, який був би кратним біржовій одиниці – лоту, уніфікованого показника якості різних товарів і товарних груп, що дало б змогу об'єктивно зіставити споріднені товари навіть в одній біржовій секції. Не сприяє розвитку біржової справи й відсутність вільного обертання контрактів між різними секціями в межах однієї біржі та інших загальновизнаних у світі правил і стандартів. Негативно впливають на біржову торгівлю також державне замовлення, бюрократичні структури, працівники яких виховані на догматах розподільчої економіки, фондування матеріально-технічних ресурсів й управління економікою як одним підприємством.

Діяльність з організації торгівлі здійснювалась 10 біржами та 1 торговельно-інформаційною системою. З 16.12.2008 р. ВАТ «Українська біржа» отримало ліцензію на впровадження діяльності з організації торгівлі на ринку цінних паперів.

За результатами торгів на організаторах торгівлі протягом 2008 року обсяг виконаних біржових контрактів з цінними паперами становив 37,5 млрд. грн., що порівняно з даними за 2007 рік більше на 2,35 млрд. грн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 4. Обсяг торгів на організаторах торгівлі протягом 2003-2008 років (млрд. грн.).

 

Станом на 01.01.2009 р. відповідно до вимог у біржові списки організаторів торгівлі включено 2 178 цінних папери 1 035 емітентів.

Кількість цінних паперів, які входять до біржових реєстрів організаторів торгівлі, становить 267 (або 12,26% від кількості цінних паперів, які входять до біржових списків організаторів торгівлі).

У біржовому реєстрі до котирувального списку за І рівнем лістингу включено 15 цінних паперів, за ІІ рівнем лістингу – 252.

Найбільшу кількість цінних паперів, які входять до біржового списку організаторів торгівлі, займають позалістингові цінні папери.

Розподіл кількості емітентів, цінні папери яких включено до біржових списків організаторів торгівлі, наведено в діаграмі.

 

Рис. 5. Розподіл кількості емітентів, цінні папери яких включено до біржових списків організаторів торгівлі

 

В розвитку біржової торгівлі однаково заінтересовані всі підприємства, незалежно від форм їхньої власності. Світовий досвід підтверджує, що вона відповідає інтересам і державних структур. Навіть біржова спекуляція, не бажаючи того, збільшує попит (пропозицію) товарів, що врівноважує сезонні цінові відхилення, тому здійснює позитивний вплив на суспільне виробництво і споживання [14, с. 220 – 225].

 

2.3. Національна  депозитарна система – основа  інфраструктури фондового ринку.

 

Одним із головних елементів інфраструктури ринку цінних паперів є депозитарна система. Національна депозитарна система відіграє винятково важливу роль на ринку цінних паперів, особливо в питаннях переходу прав власності на цінні папери. Відтак формування єдиної депозитарної системи, яка об'єднує професійних учасників ринку цінних паперів, котрі виступають основними інститутами інфраструктури, є важливим та актуальним завданням.

Формування ефективної депозитарної системи є необхідною умовою для стимулювання трансформації заощаджень в інвестиції, а також забезпечення всього комплексу прав інвесторів.

Проблемам формування та розвитку Національної депозитарної системи (НДС) приділяли увагу чимало вчених і практиків. Однією з основних причин нерозвинутості фондового ринку України вважається відсутність цілісної депозитарної системи, тож необхідним є поетапний перехід до централізованої депозитарної системи.

В Україні наразі роль Центрального депозитарію виконують три структури: Національний депозитарій України, Міжрегіональний фондовий союз (для корпоративних цінних паперів), Національний банк України (для державних цінних паперів). Національний депозитарій України є ключовим елементом вітчизняної депозитарної системи, він забезпечує її формування та розвиток, функціонування системи обліку й обігу цінних паперів та інтеграцію України у Міжнародну систему депозитарних установ, що забезпечують діяльність світових ринків капіталу.

Українська депозитарна система на сьогодні не відповідає вимогам інвесторів та акціонерних товариств і практично не відповідає аналогічним системам розвинених країн. У останніх обслуговування 95% організованого ринку забезпечується центральними депозитаріями.

Згідно із Законом України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» в країні діє дворівнева депозитарна система: нижній рівень – зберігачі та реєстратори; верхній – Національний та інші депозитарії [2]. Крім того, опосередкованими учасниками Національної депозитарної системи є організатори торгівлі цінними паперами, банки, торговці цінними паперами та емітенти.

Потребує розв'язання проблема формування центрального депозитарію. В Україні функції, які згідно з рекомендаціями групи 30-ти «Про кліринг і розрахункову систему світових ринків цінних паперів» мав би виконувати Центральний депозитарій, розподілені між Національним депозитарієм України, депозитарієм національного банку та Міжрегіональним фондовим союзом (МФС). З одного боку, такий розподіл зумовлений чинним Законом України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» а з іншого – суперечить основному принципу цілісності ринку та його систем, передбаченого Концепцією функціонування і розвитку фондового ринку від 1995 року.

Але іноді чинне законодавство розходиться з практикою [6, c. 68 – 70].

Недосконале законодавство – не єдиний камінь спотикання при формуванні центральної депозитарної системи України. Є чимало інших проблем, які потребують нагального вирішення. Зокрема, на даний час в Україні немає системної інфраструктури фондового ринку, а діє певний набір її інститутів (організатори торгівлі, депозитарії, зберігачі, реєстратори). Організатори торгівлі функціонують автономно за своїми окремими правилами. Вони не пов'язані ані технологічно, ані інформаційно.

Крім того, актуальною проблемою сьогодення не лише фондового ринку, а й економіки України загалом є відсутність дієвих довгострокових програм розвитку країни та її ринків.

Проблема розрахунку за договорами щодо цінних паперів за принципом «поставка проти оплати» нині є однією з найважливіших, оскільки без цього неможливе подальше вдосконалення депозитарної системи України, її інтеграція до світових депозитарних систем, налагодження кореспондентських відносин, зменшення ризиків у розрахункам між учасниками фондового ринку тощо. Варто зауважити, що нині обов'язковість застосування цього принципу передбачена лише депозитарієм Національного банку України. Операції з недержавними цінними паперами в основному обслуговує Міжрегіональний фондовий союз – єдиний ліцензований комерційний депозитарій, що належить найбільшим гравцям фондового ринку (ПФТС, Ощадбанк України, Укрсоцбанк, ПУМБ тощо), а держава контролює 15% його акцій.

Зокрема, доцільно було б створити в Україні дворівневу Національну депозитарну систему. Перший (вищий) рівень – це Центральний депозитарій, який здійснював би облік корпоративних цінних паперів та муніципальних облігацій, і Національний банк України, що здійснював би депозитарну діяльність з державними цінними паперами. Другий (нижчий) рівень складається зі зберігачів та реєстраторів власників іменних цінних паперів, а також організаторів торгівлі, при яких створено розрахункові установи. При цьому Центральний депозитарій створюється виключно державою та професійними учасниками ринку цінних паперів. З одного боку, депозитарій повинен зосередитися на веденні обліку прав власності і не займатися грошовими розрахунками, але з другого – можливий комплексний, більш привабливий підхід, коли в одному місці здійснюється передача власності і відповідний до неї грошовий розрахунок. Перевага другого варіанта полягає у спроможності Центрального депозитарію забезпечити захист розрахунків від ризику шляхом надання усього комплексу розрахунково-клірингових операцій.

Загалом побудова Центрального депозитарію в Україні має базуватися на принципі незалежності, прозорості, некомерційного характеру діяльності, державної підтримки, запровадження доступних та рівних умов і тарифів для усіх користувачів, використання міжнародних стандартів та рекомендацій, мінімізації витрат.

Стан та перспективи розвитку депозитарних послуг в Україні багато в чому зумовлюються ступенем розвитку фондового ринку (наявність основних учасників, насиченість фінансовими інструментами, система розкриття інформації тощо) та Національної депозитарної системи (наявність системних інститутів, забезпечення повних і своєчасних розрахунків, мінімізація ризиків тощо) як середовища надання депозитарних послуг.

За результатами аналізу діяльності депозитаріїв у нашій країні можна зробити висновок про істотне відставання вітчизняної депозитарної системи від західних аналогів, зокрема в частині формування ефективної, швидкодіючої та дешевої системи розрахунків за підсумками угод з цінними паперами, які здійснюються інвесторами.

У таблиці 2 відображена інформація щодо кількості емітентів, які самостійно ведуть реєстри власників іменних цінних паперів та реєстраторів, які здійснюють ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Самостійно здійснювали ведення реєстрів власників іменних цінних паперів 283 емітенти.

 

 

 

Таблиця 2

Кількість емітентів, які самостійно ведуть реєстри власників іменних цінних паперів, та реєстраторів, які ведуть реєстри власників іменних цінних паперів