Продуктивность труда

Природні умови — це те середовище, в якому здійснюється суспільний процес виробництва: природні ресурси, грунт, кліматичні особливості тощо.

Суспільно-економічні умови  визначаються характером виробничих відносин, розвитком ринкових відносин, ступенем розвитку продуктивних сил, рівнем життя.

В умовах становлення ринкових відносин великого значення набувають  такі фактори, як посилення конкуренції  товаровиробників, роздержавлення і  приватизація економіки, розвиток малого і середнього бізнесу, фінансово-економічна стабілізація, сильна система соціальної підтримки на основі активної структурно-інвестиційної  політики в напрямі випереджаючого розвитку виробництва споживчих  товарів і надання послуг, підвищення гнучкості виробництва, його сприйнятливості до змін попиту і технологічних нововведень, ефективне формування зайнятості населення.

Отже, фактори продуктивності, які визначають її рівень, пов’язані  з працею, ресурсами, середовищем.

Зарубіжні економісти виділяють  дві основні групи факторів продуктивності: зовнішні (які не контролюються), внутрішні (які контролюються).

Зовнішні фактори включають політичні, соціальні й економічні аспекти розвитку суспільства; урядові рішення та інституційні механізми; наявність фінансів, транспорту, комунікацій і сировини. Вони перебувають поза контролем з боку окремого підпри- 
ємства.

Внутрішні фактори — це ті, які перебувають в зоні контролю окремого підприємства і поділяються на «тверді» та «м’які».

«Тверді» (стійкі, сталі) включають  в себе:

• виріб — його якість, призначення, дизайн, тобто якою мірою він відповідає вимогам, що ставляться до нього споживачем,  
  ринком;
• технологію та устаткування — упровадження нових технологій, зменшення простоїв устаткування і підвищення ефективності діючих виробничих потужностей, модернізація устаткування, усунення вузьких місць тощо;
• сировину — охоплює такі важливі аспекти, як підвищення ефективності використання матеріалів, поліпшення коефіцієнта обігу матеріалів, управління матеріалами, розвиток ефективних джерел постачання.

«М’які» (змінні) фактори  включають:

• якість робочої сили, підвищення ефективності її використання за допомогою подальшого удосконалення мотивації праці, поліпшення її поділу і кооперації, участі всіх категорій працівників в управлінні підприємством;
• організаційні системи і методи — динамічність і гнучкість структури підприємства, удосконалення організації виробництва і праці, трудових методів;
• стилі і методи управління — вплив їх на організаційну структуру, кадрову політику, планування діяльності підприємства.

Зовнішні фактори впливають  на стратегію діяльності підприємства і продуктивність. Так, удосконалення  урядом податкової політики, законодавства  про працю, соціальної інфраструктури, політики цін, забезпечення більш раціонального  порядку використання природних  ресурсів мотивують відповідні рішення  на підприємстві щодо структурного, організаційно-технологічного його функціонування.

Розглядаючи сутність праці  як процес споживання робочої сили і засобів виробництва, всі фактори, що визначають підвищення продуктивності праці, можна об’єднати в три  групи:

• матеріально-технічні;
• організаційно-економічні, котрі характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва;
• соціально-психологічні, що пов’язані з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.

Серед матеріально-технічних  факторів важливу роль відіграє науково-технічний  прогрес, який є основою всього суспільного  виробництва і одним із основних елементів механізму ринку.

Науково-технічний прогрес  впливає на всі елементи виробництва — засоби виробництва, працю, його організацію та управління.

Технічний прогрес здійснюється за такими напрямами:

• упровадження комплексної механізації та автоматизації;
• удосконалення технології виробництва;
• хімізація виробництва;
• зростання рівня електроозброєності.

Підвищення рівня механізації  виробництва здійснюється через  механізацію ручних робіт, упровадження засобів малої механізації, комплексної  механізації робіт.

Автоматизація виробництва  забезпечується впровадженням верстатів-автоматів, автоматизованого устаткування, автоматичних систем виробництва.

На підприємствах України  відсоток ручної праці значний, особливо на допоміжних процесах — транспортних, вантажно-розвантажувальних, ремонтних, на контролі тощо.

Про низький рівень механізації  та автоматизації цих процесів свідчить той факт, що частка робітників, зайнятих на цих процесах, у загальній кількості  робітників становить приблизно 46 %.  
Як наслідок, виникла диспропорція в механізації праці на різних виробничих дільницях.

Важливим засобом здійснення механізації виробництва є модернізація устаткування, тобто оновлення й  удосконалення функціонуючого устаткування, незначні зміни його конструкцій. Це можна досягти збільшенням потужності і робочих швидкостей устаткування, механізацією та автоматизацією допоміжних робіт (подача, зняття, транспортування і контроль виробів) і автоматизацією управління устаткуванням.

Модернізація тісно пов’язана  з реконструкцією діючих підприємств.

Для зростання продуктивності праці велике значення має удосконалення  технології виробництва, яка охоплює  технічні прийоми виготовлення продукції, виробничі методи, способи застосування технічних засобів і агрегатів.

Основними напрямами удосконалення  технології виробництва є впровадження нових методів обробки матеріалів, таких як хімічні, електроерозійні, ультразвукові та ін. Дедалі більше застосовуються надвисокі й наднизькі  тиски і температури, струми високої  частоти, інфрачервоні випромінювання та ін., надміцні матеріали тощо.

Хімізація виробництва є  одним з ефективних напрямів технічного прогресу, який характеризується застосуванням  прогресивних хімічних матеріалів і  хімічних процесів.

Хімізація виробництва вносить  докорінні зміни в технологічні процеси, інтенсифікує, прискорює їх, поліпшує техніко-економічні показники  виробничих процесів, використання сировини, сприяє підвищенню якості продукції. Синтетичні полімери застосовують не тільки як замінювачі дорогих та дефіцитних кольорових металів, деревини тощо, а й як нові конструкційні  і технічні матеріали. Використання пластмас у машинобудівній промисловості  сприяє поліпшенню експлуатаційних  властивостей машин, зменшенню їх ваги, поліпшенню зовнішнього вигляду.

В умовах ринкової економіки  дедалі більшого значення набуває такий  фактор зростання продуктивності праці, як підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на ринку. Для зростання продуктивності праці, крім упровадження нової техніки  велике значення має максимальне  використання діючих потужностей.

Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома  напрямами:

• екстенсивним — збільшення часу їх роботи через скорочення простоїв, введення в дію невикористовуваного устаткування, підвищення коефіцієнта змінності в раціональних розмірах, скорочення строків ремонту тощо;
• інтенсивним — поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивних технологічних процесів.

Перехід до ринкових відносин має змінити інвестиційну політику держави з метою посилення  її впливу на інвестиційний процес за допомогою ринкових регуляторів.

У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу необхідно інвестиції спрямовувати насамперед на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати  частку витрат на активну частину  основних виробничих фондів.

Планування і регулювання  капітальних вкладень здійснювалося  в Україні без урахування процесу  відтворення основних фондів  і  суспільного продукту. Віддавалася  перевага новому будівництву на неосвоєних територіях. При цьому майже не відновлювався виробничий потенціал. Власне, планування відтворення основних фондів у країні не було.

Наслідком такої політики стало те, що виробничий потенціал  України через його технічне зношення і технологічну відсталість не відповідає вимогам часу.

Рівень зношення основних виробничих фондів становить понад 40 %. Для промислово-виробничих фондів він перевищує 48 %, а в будівництві досягає 61 %.

Тільки нині для планування відтворення основних фондів в Україні  починають застосовувати моделі міжгалузевого балансу, за допомогою  яких можна розрахувати на перспективу  основні балансові показники  відтворення капітальних вкладень з урахуванням демографічного прогнозу в кожному регіоні.

Для подальшого розвитку інвестиційного ринку в Україні доцільно підтримувати розвиток пріоритетних напрямів в економіці.

У підвищенні технічного рівня  виробництва велику роль мають відіграти  фондові біржі, які дають змогу  на взаємовигідній основі залучати в  діюче виробництво невикористані  устаткування та виробничі площі, організовувати й обслуговувати лізингові операції, у тому числі й міжнародні.

Матеріально-технічні фактори  сприяють економії живої та уречевленої  праці як у цілому по економіці, так  і на окремому виробництві.

Сукупність матеріально-технічних  факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати  певними показниками.

Електроозброєність  праці визначається відношенням кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньооблікової чисельності робітників.

Енергоозброєність праці — споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.

Фондоозброєність — це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності робітників або працівників.

Фондовіддача — загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому виразі до середньорічної (без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів.

Залежність між рівнем і динамікою технічної озброєності  та продуктивності праці пряма:

П_п = Ф_о · Ф_в ,

де П_п — продуктивність праці;

Ф_о — фондоозброєність;

Ф_в — фондовіддача.

Рівень механізації та автоматизації обчислюється на основі таких показників, як коефіцієнти механізації робіт (виробництва) — К_м.р(в) і праці — К_м.п.

К_{м.р (в)} = (Q_м / Q) · 100;

К_м.п = (Ч_м / Ч) · 100     або      ,

де Q_м — обсяг робіт, виконаний механізованим способом;

Q — загальний обсяг робіт;

Ч_м — чисельність робітників, зайнятих механізованою працею;

Ч — загальна чисельність  робітників, які беруть участь у  виконанні робіт;

 — чисельність робітників, зайнятих  механізованою працею на даному  робочому місці;

І — величина, яка характеризує відношення часу механізованих процесів до загального часу виконання операції.

Для визначення рівня комплексної  механізації використовують подібні  показники.

Рівень автоматизації  характеризується відношенням кількості  автоматизованого устаткування або  його потужностей до кількості або  потужностей усього використовуваного  устаткування, а також часткою  автоматизованих операцій або продукції, виробленої на автоматизованому устаткуванні.

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно-економічні фактори, які визначаються рівнем організації  виробництва, праці й управління. До цих факторів належать:

• удосконалення форм організації суспільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації; удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної тощо);
• удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, упровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці (упровадження технічно обґрунтованих норм затрат праці, розширення сфери нормування праці); застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;
• удосконалення організації управління виробництвом з допомогою удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, упровадження автоматизованих систем управління виробництвом.