Продуктивность труда

Вступ

Виробництво кожної країни і кожної галузі залежить від ряду факторів. Такими факторами є кадри, праця й оплати праці. Кадри - найбільш коштовна і важлива частина продуктивних сил суспільства. У цілому ефективність виробництва залежить від кваліфікації робітників, їхнього розміщення і використання, що впливає на обсяг і темпи приросту вироблюваної продукції, використання матеріально-технічних засобів. Те чи інше використання кадрів прямим чином  пов'язане зі  зміною показника продуктивності праці. Ріст цього показника є  найважливішою умовою розвитку продуктивних сил країни і головним джерелом  росту національного доходу. На ріст продуктивності праці впливає існуюча в кожен момент часу система оплати праці, тому що оплата є стимулюючим чинником для росту кваліфікації праці, підвищення технічного рівня виконаної роботи.

 Відповідь на питання щодо того, як змусити робочу силу працювати ефективніше, лежить в  основі будь-якої кадрової політики. І на першому місці по важливості серед факторів, що впливають на ефективність використання робочої сили, коштує система оплати праці. Саме заробітна плата є тією причиною, що приводить працівника на його робоче місце.

Адже усе в остаточному підсумку  залежить від людей, від їхньої кваліфікації, уміння і бажання працювати. Саме людський  капітал, а не заводи, устаткування і виробничі запаси, є наріжним каменем конкурентоздатності, економічного росту й ефективності.

Тому значення даної проблеми важко переоцінити.

Основними узагальнюючими показниками, які характеризують рівень продуктивності праці на підприємстві, є показники прибутку або витрат. Саме аналіз цих показників може дати повну картину продуктивності праці і ефективності діяльності підприємства.

Метою аналізу продуктивності праці є оцінка рівня і динаміки планових і фактичних показників, виконання плану з виробітку  на одного працюючого і на одного робітника, а також визначення зміни виробітку  порівняно з попереднім періодом, установлення частки приросту випущеної продукції у результаті підвищення продуктивності праці тощо.

Дослідження цих питань проводиться не на конкретному підприємстві, а загалом, наводяться приклади і розглядаються методи які є універсальними для більшості вітчизняних підприємств.

 

1. Економічна сутність продуктивності і продуктивності праці.

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття «продуктивність» і «продуктивність праці».

Продуктивність — це ефективність використання ресурсів — праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації — під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв’язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їх оцінювання необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов’язаних з безробіттям тощо.

Вища продуктивність означає  збільшення обсягу продукції за тих  самих витрат, при цьому необхідно  враховувати потреби цієї чи іншої  продукції на ринку, у суспільстві.

Зауважимо, що на зарубіжних підприємствах оцінюється тільки та продукція, яка куплена, а не просто вироблена.

Продуктивність можна  розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визначити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності.

Продуктивність праці  відбиває ступінь ефективності процесу  праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

З’ясовуючи економічний  зміст продуктивності праці, треба  мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції, складається з:

• живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;
• минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія — повністю; машини, споруди тощо — частково).

Продуктивність  праці — це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

У процесі виробництва  функцією живої конкретної праці  є створення нової вартості, а  також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових  елементах виробництва, на створюваний  продукт. Тому продуктивність праці  відображає ефективність як живої, так  і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої ) праці.

Продуктивність праці  тісно пов’язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється  кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності  праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності  визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв’язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Отже, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії.

 

 

Продуктивність праці  вимірюється у:

— натуральних вимірниках — використовується для підприємств  з однорідною продукцією, тобто там, де виробляється один вид продукції  або близьких за споживчою вартістю різнойменних видів продукції;

— трудових вимірниках —  використовується для оцінки трудомісткості окремих видів продукції;

— вартісних — найпоширеніші, придатні для оцінки продуктивності праці на будь-якому підприємстві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Значення продуктивності. 

Розвиток економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності.

Національний дохід або  валовий національний продукт у  разі підвищення продуктивності збільшуються швидше, ніж показники витрат. Зниження ж продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Рівень продуктивності праці у народному господарстві та промисловості України досить низький. Згідно з розрахунками він становить у промисловості приблизно 10 % від рівня продуктивності праці в США.

Схематично залежність результатів  виробництва і ситуації в країні від низької продуктивності відображає модель «пастки» низької продуктивності (рис. 1).

Рис. 1- Модель «пастки» низької продуктивності.

Модель показує причинний  зв’язок між багатьма змінними і  чинниками, які впливають на продуктивність.

Як свідчить зарубіжний досвід, змінити таке становище можливо  лише підвищенням продуктивності не тільки за рахунок оптимального використання ресурсів, а й створенням рівноваги  між економічною, соціальною та політичною структурами суспільства.

Підвищення продуктивності є вираженням загального економічного закону, економічною необхідністю розвитку суспільства і має такі цілі:

• стратегічну — підвищення життєвого рівня населення. За рахунок зростання продуктивності в країнах, що переходили до ринкової економіки, досягалося від 40 до 90 % життєвого рівня;
• найближчу — підвищення ефективності діяльності галузей і підприємств, а також реальне зростання особистих доходів працівників.

В умовах посиленої конкуренції  на ринках товару, послуг і праці  великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється передусім у  збільшенні маси продукції, що виробляється за одиницю часу за незмінної її якості, або в підвищенні якості і конкурентоспроможності за незмінної  її маси, що виробляється за одиницю  часу; зменшенні затрат праці на одиницю продукції. Це веде до зміни  співвідношення затрат живої та уречевленої  праці. Підвищення продуктивності праці  означає, що частка затрат живої праці  в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка  міститься в кожній одиниці продукту, зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва  й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку.

В Україні становлення  ринкової економіки, створення конкурентоспроможної продукції, збільшення обсягу продажу можливо лише за умови ефективного використання ресурсів на кожному робочому місці, підприємстві, тобто глибокої реформи системи управління, виробництва і реалізації продукції, узгодженої з такими перетворювальними процесами, як приватизація, реструктуризація та адаптація до міжнародних стандартів. Зростання продуктивності також сприятиме підвищенню зайнятості.

 

 

 

 

3. Сутність планування продуктивності праці.

У ринковій економіці підвищення продуктивності праці — основний чинник вирішення економічних проблем  підприємства.

Зміна співвідношення між  затратами робочого часу і кількістю виробленої продукції характеризує рух продуктивності праці.  
Рівень і динаміка продуктивності праці визначаються складною взаємодією чинників:

• матеріально-технічних;
• організаційних;
• економічних;
• соціальних;
• природно-кліматичних;
• структурних.

Для планування продуктивності праці на підприємстві можуть використовуватися  вартісні і натуральні показники  виробництва. Проте вимірювання  продуктивності в натуральних одиницях практично не застосовується через  різноманітність і непорівнянність  продукції. Вона часто обновлюється, змінюються її споживчі властивості. Цим пояснюється повсюдне використання вартісних показників. Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи і фактори її зростання.

Метою планування зростання  продуктивності є:

• розрахунок основних техніко-економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємства на стадії підготовки і порівняння варіантів проекту плану;
• найповніший облік ефективності впровадження заходів плану технічного й організаційного розвитку виробництва;
• визначення ролі й завдань окремих служб, відділів та інших виробничих підрозділів у підвищенні продуктивності праці;
• аналіз динаміки зростання продуктивності праці.

Найпоширенішим методом  планування показника підвищення продуктивності праці є планування за факторами  її зростання.

Усі фактори, що впливають  на підвищення продуктивності праці, можна поділити на такі:

1. структурні зрушення у виробництві, тобто зміна частки окремих видів продукції в загальному обсязі виробництва;
2. підвищення технічного рівня виробництва;
3. удосконалення управління організації виробництва і праці;
4. зміна обсягу виробництва продукції;
5. галузеві фактори, наприклад зміна гірничо-геологічних умов, вміст корисних речовин у руді тощо;
6. уведення в дію і освоєння нових об’єктів.

Визначаючи кількісний вплив  окремих факторів на підвищення продуктивності праці, слід виходити із відносної економії чисельності працівників за рахунок впливу того чи іншого фактору або їх сукупності. Вихідним показником усіх планово-економічних розрахунків є необхідна чисельність промислово-виробничого персоналу (умовна), розрахована на основі показників базисного виробітку і запланованого обсягу виробництва, тобто вона дорівнює базисній чисельності, помноженій на показник темпу зростання запланованого обсягу продукції. Вплив можливої економії робочої сили на підвищення продуктивності праці за окремими факторами і в цілому визначається за допомогою показника умовної планової чисельності, зменшеної за рахунок усіх факторів.