Продуктивность труда

Відмінності в умовах виробництва  на підприємствах, а також особливості  впливу на зростання продуктивності праці окремих чинників зумовлюють різноманітність розрахунків економії чисельності за окремими факторами. Однак можна визначити певні  загальні принципи цих розрахунків:

— необхідність урахування поправки на строк упровадженого заходу;

— у тих випадках, коли впроваджуваний захід стосується тільки частини робітників, результат множиться на відповідну частку робітників у загальній їх чисельності;

— за послідовного впровадження заходів, спрямованих на економію чисельності працівників, застосовується ступінчастий метод розрахунку, тобто наступна величина зменшення відноситься не до первісної чисельності працівників, а до скороченої в результаті упровадження попередніх заходів.

Для розроблення плану  продуктивності праці необхідно  мати план організаційно-технічних  заходів, звітний і плановий баланси  робочого часу одного робітника, а також  дані про втрати робочого часу у  звітному періоді на основі фотографій і самофотографій робочого дня або дані табельного обліку.

Основні етапи планування продуктивності праці такі:

— аналіз рівня і динаміки продуктивності праці в попередньому періоді;

— виявлення резервів підвищення виробітку в наступному періоді;

— визначення очікуваного рівня продуктивності праці в поточному періоді;

— розроблення плану заходів щодо використання виявлених резервів;

— розрахунок ефективності кожного заходу, спрямованого на підвищення продуктивності праці;

— визначення можливого рівня продуктивності праці в плановому періоді.

Планове зростання продуктивності праці обчислюють, порівнюючи середній виробіток на одного працівника в  плановому періоді з аналогічними показниками базисного періоду.

 

 

 

 

 

 

4. Програми управління продуктивністю праці.

Сутністю управління продуктивністю праці є створення умов для  її зростання. Водночас підвищення продуктивності являє собою процес змін в економіці. Тому для підвищення продуктивності необхідно управляти змінами, тобто  генерувати, мотивувати, стимулювати  їх. При цьому важливим є планування і координування масштабів та інтенсивності змін у всіх основних організаційних елементах, включаючи  зайнятість, структуру кадрів, кваліфікацію і освіту, технологію і устаткування, продукцію і ринки збуту. Ці зміни  повинні сприяти як зростанню  продуктивності, так і підвищенню ефективності діяльності організацій. Орієнтація на досягнення найвищих кінцевих результатів є найбільш оптимальним  стилем створення системи управління продуктивністю й оперування нею.

Основними функціями управління продуктивністю є визначення цілей, організація програми управління продуктивністю праці.

В умовах ринкової економіки  все більшого значення набувають  розроблення й упровадження програм  управління продуктивністю праці.

Успішна реалізація довгострокових програм управління значною мірою  обумовлена якістю процесу планування на ранніх стадіях розроблення програм.

Цілями програми є:

• ефективне використання людських ресурсів;
• мінімізація втрат виробництва;
• створення ефективної системи вимірювання продуктивності праці, тобто визначення межі і показників цілей цієї системи.

Кожен підхід щодо підвищення продуктивності праці охоплює:

• організаційні форми підвищення продуктивності праці;
• сфери підвищення продуктивності праці;
• засоби і методи підвищення продуктивності праці.

Структурними елементами процесу підвищення продуктивності праці є:

• оцінювання й аналіз організаційної системи, для якої розробляється програма. При цьому необхідно визначити внутрішні можливості організації. Виявити слабкі і сильні сторони організації, ураховуючи передбачувані зміни ринкового середовища;
• оцінювання зовнішніх умов діяльності організаційної системи, які можуть вплинути на проектування і розроблення  
  програми;
• стратегічне планування. На цьому етапі забезпечується узгодження цілей, завдань управління продуктивністю праці на період 3—5 років. Доцільно виділити першочергові завдання, важливі для подальшого розвитку організації;
• розроблення критеріїв результативності програми. Необхідно визначити конкретні вимірники, критерії, нормативи, за якими необхідно оцінювати заходи щодо управління продуктивністю;
• виявлення й аналіз резервів підвищення продуктивності праці. Визначення всіх матеріальних і організаційних засобів розвитку організації;
• розроблення проекту, що передбачає послідовність виконання робіт, оцінювання витрат, функції виконавців, питання управління проектом, аналіз витрат і вигід;
• розроблення планових заходів щодо подальшого підвищення продуктивності праці;
• розроблення ефективної системи матеріального стимулювання досягнення запланованих показників продуктивності праці;
• зведення всіх результатів планування в єдиний загальний план;
• залучення відповідних працівників щодо конкретних заходів упровадження;
• контроль за реалізацією заходів і регулювання їх виконання.

 

 

 

 

 

 

 

5. Показники і методи вимірювання продуктивності праці.

Важливою передумовою  визначення результативності праці є правильне обчислення рівня і динаміки продуктивності праці в усіх сферах економіки.

Вимірювання продуктивності праці має ґрунтуватися на розумінні  економічного її змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці у часі і просторі. Методи обліку продуктивності праці мають відповідати таким вимогам:

• одиниця виміру не може викривляти показники продуктивності праці;
• повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу;
• забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;
• показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.

Розрізняють продуктивність у масштабі суспільства, регіону, галузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бригади й окремого працівника.

Продуктивність праці  вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності  персоналу). Залежно від прямого  або оберненого відношення маємо  два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво:

,

де В — виробіток;

Q — обсяг виробленої продукції;

Т — затрати робочого часу.

Трудомісткість — це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку):

,

де Тр — трудомісткість на одиницю продукції.

Чим більший виробіток  продукції за одиницю часу або  чим менші затрати часу на одиницю  продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку  не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості.

Співвідношення між ними виражається так:

• % зниження трудомісткості = % підвищення виробітку / 
  / (100 + % підвищення виробітку) ´ 100;
• % підвищення виробітку = % зниження трудомісткості / 
  / (100 – % зниження трудомісткості) ´ 100.

Найпоширенішим і універсальним  показником є виробіток.

У масштабі економіки рівень продуктивності праці (виробітку) у  сфері матеріального виробництва  визначається відношенням величини новоствореної вартості — національного  доходу — за певний період до середньооблікової  чисельності персоналу, зайнятого  у сфері матеріального виробництва  протягом цього періоду. У сфері  послуг продуктивність праці (виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їх надання за певний період до середньооблікової  чисельності персоналу сфери  послуг за цей самий період.

Розрізняють показники виробітку  залежно від одиниці виміру робочого часу:

• виробіток на одну відпрацьовану людино-годину — годинний;
• виробіток на один відпрацьований людино-день — денний;
• виробіток на одного середньооблікового працівника — річний (квартальний, місячний).

Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час. Денний залежить також від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та збитки часу.

Річний виробіток ураховує не тільки внутрішньозмінні, а й цілодобові простої.

Залежність між цими показниками  може бути виражена так:

Методи вимірювання  продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці  розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тонах, метрах тощо).

Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих  місцях, у бригадах, на окремих дільницях  тих галузей, які виробляють однорідну  продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).

Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, котра  має одне й те саме призначення, проте  вирізняється якоюсь однією ознакою, виробіток  можна розрахувати за допомогою  умовно-натуральних одиниць. Натуральний  метод має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, за даного методу не можна  врахувати змін обсягу незавершеного  виробництва, яке в деяких галузях  має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудівництво та ін.).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях  і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт  визначається в нормо-годинах. За науково  обґрунтованих і на певний період незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці.

Трудовий метод має  обмежене застосування, оскільки він  базується на використанні незмінних  норм, що суперечить необхідності перегляду  норм у міру здійснення організаційно-технічних  заходів. Окрім того, досі на підприємствах  розраховується здебільшого технологічна трудомісткість, яка виражає затрати  часу лише основних робітників. І самі норми трудових затрат для них  часто непорівнянні у зв’язку  з різним ступенем їх обґрунтованості. Відсутні науково обґрунтовані нормативи  праці на окремі види робіт або  трудові функції.

У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який грунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товар- 
на продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста,  
нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).

Перевага вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами  на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки  в цілому. У зв’язку з цим  вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному  рівнях.

Показники продуктивності праці, розраховані за валовою і товарною продукцією, мають схожі переваги і недоліки. Недоліки полягають передусім  у тому, що рівень виробітку більшою  мірою обумовлений затратами  минулої (уречевленої) праці, ніж затратами  живої праці. На величину виробітку і його динаміку побічний вплив чинять зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і трудомісткість, зміни обсягу кооперованих поставок, обсягу незавершеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. При обчисленні валової або товарної продукції часто має місце повторний рахунок у зв’язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину продуктивності підприємства, яке її використовує.

Спотворення величини виробітку, що виникає у разі зміни асортименту  продукції, трапляються тоді, коли збільшується або зменшується частка продукції  з вищою вартістю сировини, тобто  з високою матеріаломісткістю і  низькою трудомісткістю. У таких  випадках на практиці, щоб усунути  цей недолік, можна розрахувати  індекси продуктивності праці змінного, постійного складу, структурний індекс.