Продуктивность труда

Індекс змінного складу відбиває зміни як у виробітку, так і  
в складі продукції.

Індекс постійного складу характеризує показник продуктивності праці, незалежний від змін у структурі продукції, і розраховується зважуванням часткових індексів зростання виробітку на кількість працівників у порівнянному (плановому) періоді за кожним виробом.

Структурний індекс розраховують діленням індексу змінного складу на індекс постійного складу. Структурний індекс показує, як впливають зміни структури продукції на загальний показник продуктивності праці. Якщо структурний індекс більший за одиницю, то це означає, що показник продуктивності праці завищується за рахунок збільшення матеріаломісткості і зниження трудомісткості продукції у разі зміни її асортименту, і навпаки.

Зауважимо, що між показниками  валової і товарної продукції  є певні відмінності. Вони полягають  у тому, що перший показник характеризує загальний обсяг виробничої діяльності підприємства, другий — обсяг, який надходить у народногосподарський обіг. У деяких галузях промисловості, таких як швейна, поліграфічна тощо, продуктивність праці визначають, використовуючи показник обсягу нормативної вартості обробки (НВО). Для розрахунку нормативної  вартості обробки за кожним видом  виробів визначають на певний період єдині й постійні нормативи витрат за такими статтями: заробітна плата  основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування (вартість витрат живої праці), цехові й загальнозаводські  витрати. Прямі матеріальні витрати в цьому нормативі не відображаються, тобто на показник НВО в основному не впливають затрати минулої праці. Недоліками цього показника є те, що він не характеризує обсягу всієї виконаної роботи (повної вартості), собівартості виробленої продукції, новоствореної вартості, враховує не фактичну вартість обробки, а лише її нормативне значення.

З теоретичного погляду найповніше уявлення щодо вкладу підприємства у  створення продукції дає показник вартості чистої продукції — новоствореної  вартості. Величина чистої продукції  розраховується як різниця між обсягом  валової продукції і витратами  на сировину, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію, амортизаційні відрахування (елементи уречевленої праці):

Ч_п = Q_в – М_в,  або  Ч_п = З_п + Пр , 

де Ч_п — обсяг чистої продукції;

Q_в — обсяг валової продукції;

М_в — матеріальні витрати;

З_п — заробітна плата з нарахуваннями на соціальне страхування;

Пр — прибуток підприємства.

Чиста продукція точно  характеризує новостворену продукцію, якщо продукція реалізується за ринковими  цінами, проте нині великий вплив  чинять монопольні ціни, які змінюють реальний вклад підприємства у створення  нової вартості.

У галузях з високим  рівнем технічної оснащеності для  розрахунку продуктивності праці застосовується показник умовно-чистої продукції, який містить, окрім заробітної плати  з нарахуваннями, прибуток, а також  суму амортизаційних відрахувань (частину  минулої праці).

Проте використання цього  показника обмежене у зв’язку  з тим, що за значної різниці в  рентабельності окремих виробів  і великих відмінностей частки прибутку в оптовій ціні підприємства не можна  мати точних і надійних результатів  зіставлення реального вкладу підприємства щодо випуску продукції і відповідної  величини прибутку.

Ширше застосовується на підприємствах  показник продуктивності праці, розрахований на основі показника нормативночистої продукції.

Сутність нормативного методу визначення чистої продукції полягає  в тому, що на кожний вид продукції, котра випускається підприємством, поряд з оптовою ціною встановлюється також норматив чистої продукції. Обсяг  нормативно-чистої продукції (НЧП) по підприємству визначається множенням обсягу випуску  кожного виду продукції в натуральному вимірнику (штук, кг тощо) на норматив і  складанням одержаних результатів. Нормативи чистої продукції мають  бути стабільними, тому обсяги нормативно-чистої продукції порівнюються протягом певного  періоду.

Обсяг нормативно-чистої продукції  розраховується так:

де П_і — план випуску і-х виробів, шт.;

— норматив чистої продукції на і-й виріб, грн;

n — кількість найменувань виробів за планом.

Норматив чистої продукції  на виріб визначається:

де З_в.р — заробітна плата основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування, грн.;

К_з — коефіцієнт, який обчислюється як відношення суми заробітної плати працівників, зайнятих обслуговуванням і управлінням виробництва, до суми заробітної плати основних виробничих робітників;

П_н — нормативний прибуток, грн.

Недоліки показника нормативно-чистої продукції ідентичні недолікам  показника чистої продукції.

Рівень продуктивності праці  на підприємстві можна характеризувати  показниками трудомісткості продукції. Трудомісткість відбиває суму затрат праці промислово-виробничого персоналу (живої праці) на виробництво одиниці  продукції і вимірюється в  людино-годинах (нормо-годинах).

Розрізняють такі види трудомісткості.

• Технологічна трудомісткість (Т_т), яка включає всі затрати праці основних робітників — як відрядників, так і почасовиків:

Т_т = Т_в + Т_п,

де Т_в — затрати праці основних робітників-відрядників;

Т_п — затрати праці основних робітників-почасовиків.

Трудомісткість обслуговування виробництва (Т_об) включає всі затрати праці допоміжних робітників.

• Виробнича трудомісткість (Т_вир) — це всі затрати праці основних і допоміжних робітників.

Т_вир = Т_т + Т_об.

Трудомісткість управління виробництвом (Т_у) включає затрати праці керівників, професіоналів, фахівців і технічних службовців.

• Повна трудомісткість (Т) — це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

Т = Т_т +Т_об+ Т_у; або Т = Т_в +Т_п + Т_об + Т_у;

або

Т = Т_вир + Т_у.

За характером і призначенням розрізняють нормативну, фактичну й  планову трудомісткості.

Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання  певного обсягу робіт, розраховані  згідно з чинними нормами.

Фактична трудомісткість виражає фактичні затрати праці  на виготовлення одиниці продукції  або певного обсягу роботи.

Планова трудомісткість —  це затрати праці на одиницю продукції  або виконання певної роботи з  урахуванням можливої зміни нормативної  трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва.

 

6. Резерви підвищення продуктивності праці.

Резерви підвищення продуктивності праці — це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

Резерви можна класифікувати  відносно часу їх використання, а також  сфери виникнення.

За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви.

Поточні резерви можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу або року.

Використання перспективних резервів передбачається у майбутньому через рік або кілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.

За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі  резерви.

До загальнодержавних належать такі резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом і які пов’язані з недовикористанням науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств і неефективною демографічною й територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо.

Регіональні резерви пов’язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил даного регіону.

Міжгалузеві резерви — це можливості поліпшення міжгалузевих зв’язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперованих поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій. Так, значному підвищенню продуктивності праці в обробних галузях промисловості сприяє поліпшення якості продукції в сировинних галузях.

Галузеві резерви — це резерви, пов’язані з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для даної галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва, прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванні виробництва тощо.

Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві.

Велике значення цих резервів полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки  і на ньому виявляються і використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі  резерви зумовлені недостатньо  ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і  внутрішньозмінних втрат часу, а також прихованого безробіття. Отже, внутрішньовиробничі резерви можна поділити на:

• резерви зниження трудомісткості продукції;
• резерви поліпшення використання робочого часу.

Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науково-технічний  прогрес, удосконалення організації  виробництва, праці й управління. Тому в кожний конкретний період треба  використовувати ті резерви, що дають  максимальну економію праці за мінімальних  витрат.

Необхідною умовою виявлення  і використання резервів є їх кількісна  оцінка.

Резерви можуть оцінюватися  в абсолютних і відносних величинах. На конкретний період величину резервів можна визначити як різницю між  досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці.

Оцінити вплив зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можна за допомогою  таких формул:

За рахунок  зниження трудомісткості:

П_п = (Т_м / Т_н) 100 – 100;      Е_ч = ((Т_м – Т_н) Р) / Ф · К;

де П_п — величина підвищення продуктивності праці,  %;

Т_м, Т_н — минула та нова трудомісткість на операцію або виріб;

Е_ч — економія чисельності робітників;

Р — кількість виробів  або операцій;

Ф — реальний фонд робочого часу одного робітника, год.;

К — коефіцієнт виконання  норм.

За рахунок  поліпшення використання робочого часу (зменшення його втрат):

П_п = (100 – n) 100 / (100 – m) – 100,

П_п = (m – n) 100 / (100 – m),

де m — втрати робочого часу в базовому періоді,  %;

n — втрати робочого часу в поточному періоді,  %.

За рахунок  змін у структурі кадрів:

І_п.з = І_п · І_d ,

де І_п.з — індекс загальної продуктивності праці;

І_п — індекс продуктивності праці основних робітників;

І_d — індекс зміни частки основних робітників у загальній кількості робітників у поточному періоді порівняно з базовим, обчислюється за формулою:

І_d = d_п / d_б,

де d_п — частка основних робітників у поточному періоді;

d_б — частка основних робітників у базовому періоді.

Зіставлення динаміки річного, денного і годинного виробітків сприяє виявленню резервів підвищення продуктивності праці через поліпшення використання робочого часу.

На підприємствах для  використання резервів розробляють  плани організаційно-технічних заходів, в яких зазначені види резервів підвищення продуктивності праці, заходи щодо їх використання, витрати на них, строки проведення, а також відповідальні  виконавці.

 

 

7. Фактори продуктивності праці.

Фактори — це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності.

Дію факторів, їх виявлення  і реалізацію необхідно розглядати в тісній залежності від природних  і суспільно-економічних умов.