Праця як фактор виробництва. Ринок праці

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 23 Октября 2013 в 00:55, курсовая работа

Краткое описание

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси праці як фактору виробництва, розглянути сучасний стан ринку праці.
Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд завдань:
* охарактеризувати характер праці як фактора виробництва;
* дослідити структуру та функції ринку праці;
* проаналізувати зайнятість і безробіття на ринку праці;
* виявити шляхи вдосконалення ситуації на ринку праці України.

Содержание

Вступ…
РОЗДІЛ I. Праця як сфера життєдіяльності та провідний фактор
виробництва
1.1. Праця як фактор виробництва
1.2. Поняття ринку праці
РОЗДІЛ II. Ринок праці
2.1.Функціонування сучасного ринку праці
2.2.Структура та функції ринку праці
2.3. Попит і пропозиція на ринку праці
РОЗДІЛ III. Сучасні тенденції розвитку ринку праці в Україні
3.1.Розвиток ринку праці та зайнятість населення в Україні
3.2 Вдосконалення ситуації на ринку праці в Україні
Висновки
Список використаних джерел
Додатки

Прикрепленные файлы: 1 файл

Документ Microsoft Office Word (2).docx

— 115.06 Кб (Скачать документ)

Ринок праці є однією з  найважливіших ланок ринкової системи. Він функціонує лише у взаємозв'язку з іншими типами ринків, забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи  та вилучаючи ресурси з галузей  народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів. На відміну  від інших типів ринків, він  має не тільки ресурсний, товарний характер, а й породжує велику кількість економічних і соціальних проблем.

Отже, ринок праці є  самостійною, комплексною системою в ринковій економіці, яка, з одного боку, залежить, від інших ринків, а з іншого - сама впливає на них.

Умови виникнення ринку праці:

Перша умова - юридична свобода  і здатність власника робочої  сили на свій розсуд розпоряджатися своїми здібностями до праці.

Друга умова виникнення ринку  праці - відсутність у працівника засобів виробництва як джерела  одержання всіх необхідних для життя засобів існування. У сучасних умовах мова йде не про абсолютну відсутність будь-яких засобів чи умов існування, а про їх недостатню кількість. Необхідність продажу своєї робочої сили виникає тоді, коли дохід з інших джерел є недостатнім для одержання всіх необхідних для життя засобів.

Третьою умовою є поява  на ринку праці покупця-підприємця, який економічно змушений вийти на ринок праці, щоби купити запропоновану  для продажу здатність до праці потрібних йому працівників.

Основними умовами ефективного  функціонування ринку праці є:

   * Повна самостійність  і незалежність продавця й  покупця робочої сили в поєднанні  з їхньою економічною відповідальністю.

   * Відносини на  ринку праці - це відносини  договорів та угод між рівноправними партнерами.

   * Активна конкуренція  між власниками робочої сили  за право зайняття кращого  робочого місця та роботодавців за залучення більш кваліфікованої робочої сили.

   * Баланс між робочими  місцями, сукупною пропозицією  робочої сили та грошовою масою заробітної плати.

   * Об'єднання найманих  працівників і роботодавців у  спілки для захисту своїх інтересів.

   * Прагнення продавця  продати свій товар найдорожче, а покупця - купити найдешевше;

   * Єдність ринку  робочої сили з ринком товарів  і послуг, ринком капіталів та  іншими типами ринків.

 

РОЗДІЛ II. Ринок праці

 

2.1. Функціонування сучасного  ринку праці

 

Для виникнення, формування й функціонування ринку праці  необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові  умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування  на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Покупцем товару “робоча  сила” на ринку виступає підприємець, який має все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюється розміщення працівників у системі суспільного поділу праці країни.

Важливою умовою формування й функціонування ринку праці  є відповідність працівника вимогам  робочого місця, а запропонованого  місця — інтересам працівника.

Ринок робочих місць як складова ринку праці, що відбиває потребу  у робочій силі, передусім характеризується кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну.[ 4 ]

Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація  єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система  професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін.

Механізм функціонування ринку праці складається з  суб'єктів, об'єктів, цілей, інструментів та засобів впливу.

До суб'єктів ринку  праці відносять: носіїв, виконавців та виразників господарсько-трудових інтересів.

Носії господарсько-трудових інтересів - це соціальні групи, які відрізняються один від одного за майновим станом, доходами, професіями, галузевими та регіональними інтересами.

Виразниками господарсько-трудових інтересів виступають об'єднання  носіїв господарсько-трудових інтересів (спілки, асоціації). Серед них найбільш відомими є профспілки, спілки роботодавців - фермерів, різних торговців, банківських установ і т. ін.

Виконавцями господарсько-трудових інтересів є органи трьох гілок  влади, побудовані за ієрархічним принципом, зокрема це: Міністерство праці; обласні, районні, міські служби зайнятості; відділи  та управління з праці та соціальних питань при виконавчих комітетах. Ці органи державної влади покликані запроваджувати у життя програму державної економічної політики.

Носії та виразники використовують різні способи впливу на державну економічну політику: засоби масової інформації, демонстрації; маніфестації, збір підписів, звернення в суди, кампанії громадянської непокори тощо. В свою чергу, органи державної влади використовують свої засоби адміністративного та економічного впливу на носіїв та виразників господарсько-трудових інтересів: трудове та господарське законодавство, оподаткування, пенсійне законодавство, пільгове кредитування, санкції та штрафи.

Об'єкти державного регулювання  ринку праці - це ситуації, явища  та умови соціально-економічного життя, де виникають труднощі, які не розв'язуються автоматично, в той час як їх розв'язання терміново потрібне для нормального функціонування економіки і підтримання соціальної стабільності в суспільстві. До них належать:

   * соціальні відносини між роботодавцями і працюючими за наймом;

   *  трудові відносини  між роботодавцями і найманими  працівниками, включаючи оплату  та охорону праці, найом та  звільнення працівників;

   * зайнятість, включаючи  регулювання попиту та пропозиції  робочої сили;

   *  допомога по  безробіттю;

   *  підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації працівників;

   *  розподіл та  перерозподіл робочої сили тощо.

Методи державного регулювання ринку праці:

   * Захисні, призначене  для обмеження дій, які призводять  до незахищеності різних верств населення.

   *  Заохочувальні,  направлене на створення умов, у яких можуть створюватися  і розвиватися певні форми  діяльності.

   * Обмежувальні, яке здійснюється для виключення дій окремих осіб або їх групи таким чином, щоб вони не могли одержати переваг перед іншими.

   * Директивного регулювання, яке передбачає вплив уряду на ринок праці з урахуванням інтересів населення.

   *  Інструментальне  регулювання за допомогою економічних,  фінансових заходів (податків, субсидій), які сприяють росту пропозиції  на ринку праці або зростанню зайнятості.

 

Два типи політики на ринку праці:

   * активна – комплекс  заходів спрямованих на підвищення конкурентоспроможності робочої сили: працевлаштування, консультування, сприяння в професійній перепідготовці;

   * пасивна – комплекс  заходів соціального захисту безробітних: реєстрація, виплата соціальної допомоги, надання пільг.

 

2.2. Структура та функції  ринку праці

 

Елементами ринку праці  є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна. У сучасній економічній літературі відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці: роботу силу, працю чи послуги праці? Проте більшість авторів схильні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила.

Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які  використовуються у процесі виробництва  товарів і послуг.

Робоча сила є об'єктом  купівлі-продажу. Купівля товару “робоча сила” називається найманням на роботу. При цьому робоча сила називається найманою робочою силою, а працівник — найманим працівником. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись власником цього товару.

Найманий працівник і  підприємець юридично рівноправні і користуються правами людини й громадянина однаковою мірою. Відносини між найманим працівником та роботодавцем оформлюються трудовим договором (контрактом). У цьому документі вказуються взаємні права й обов'язки обох сторін щодо виконання умов купівлі-продажу робочої сили. Згідно з трудовим договором найманий працівник повинен працювати в організації підприємця за певною професією, кваліфікацією, мати певне робоче місце й дотримуватися режиму праці цієї організації. Підприємець зобов'язаний виплачувати найманому працівникові заробітну плату відповідно до його кваліфікації і виконаної роботи, забезпечувати умови праці, які передбачені законодавством про працю та зайнятість, колективним договором і трудовим договором (контрактом).

Елементами ринку праці  є також попит на робочу силу та її пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним.

Сукупний попит на робочу силу - це ринковий попит з боку всіх фірм, організацій, представлених на ринку. Індивідуальний попит на робочу силу -  це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми). Він залежить від:

• попиту на продукцію фірми, тому що робоча сила необхідна як виробничий ресурс для виробництва інших  товарів і послуг, тобто попит  на робочу силу залежить від попиту на продукт фірми, організації;

• стану виробництва, зокрема, особливостей технологічного процесу, розмірів і ефективності капіталу, який використовується, методів організації виробництва й праці тощо;

• якості праці, що визначається рівнем освіти, професійністю, продуктивністю працівника;

Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти шляхом його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найнятого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов'язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.[ 1 ]

Водночас мають бути установлені певні юридичні обмеження щодо зростання зайнятості, зокрема через надання можливості індивідуального регулювання робочого часу, зняття обмежень щодо скорочення кількості працівників, можливості звільнення їх у разі зменшення обсягу робіт.

Держава повинна економічно заінтересовувати підприємства брати участь у забезпеченні зайнятості менш конкурентоспроможних верств населення, таких як молодь, інваліди, жінки з малими дітьми. Для цього доцільно встановлювати пільги за плату до бюджету за використання робочої сили цих груп населення, дотації для створення спеціалізованих робочих місць, організації профнавчання тощо.

У разі скорочення попиту на робочу силу доцільна жорсткіша кредитна політика, встановлення додаткового податку за використання праці трудівників, зменшення інвестицій тощо.

Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і незайнятого населення, використання мало конкурентних груп населення, особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на кожному підприємстві.

Пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням їх статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.

Ціна робочої сили має забезпечувати придбання на ринку такої кількості споживчих товарів і послуг, щоб працівник міг:

• підтримати свою працездатність і одержати необхідну професійно-кваліфікаційну підготовку;

• утримувати сім'ю і виховувати дітей, без чого ринок праці не зможе поповнюватися новою робочою  силою замість тієї, котра вибуває;

• підтримувати нормальний для свого середовища рівень культури і виконувати обов'язок громадянина суспільства, що також потребує витрат.

Ціна робочої сили виступає у вигляді заробітної плати.  Висока заробітна плата обмежує можливості підприємця в найманні додаткових працівників, скорочуючи попит на них, і навпаки, низький рівень зарплати дає можливість збільшити кількість робочих місць.

Ринок праці виконує такі функції:

• узгоджує економічні інтереси суб'єктів трудових відносин;

• забезпечує конкурентне  середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;

• забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і  розвитку техніки;

• підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицією;

• формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення;

Информация о работе Праця як фактор виробництва. Ринок праці