Планування і контроль на підприємстві

Для прийняття  управлінських рішень на інтуїтивному рівні необхідно добре розуміти сутність ринкових відносин, складну взаємодію елементів, які управляють процесом попиту й пропозиції. При цьому треба враховувати, що ринок неоднорідний, характеризується різноманіттям ринкових структур. Залежно від співвідношення між кількістю виробників і кількістю споживачів визначається тип конкурентної ринкової структури; досконалої конкуренції, недосконалої конкуренції (олігополії і монополістичної конкуренції) і монополії.

Під формальним плануванням звичайно розуміють свідомо організоване планування, яке дозволяє за допомогою особливих методів одержати досить точні кількісні показники, що необхідні для прийняття управлінських рішень. Формальне планування пов’язане з розробкою формальних планів, що мають ознаки документів.

Наведений аналіз ряду методів та інструментів, що рекомендуються для використання в ринковій економіці, показав, що багато які з них мають досить обмежений характер використання, а їх застосування без обліку цих обмежень може призвести до отримання перекрученої інформації і відповідно прийняття помилкових рішень.

На рівні розробки стратегічного плану, враховуючи високий ступінь невизначеності зовнішнього і внутрішнього середовища, доцільне сполучення інтуїтивного і формального планування з пріоритетом першого. При розробці поточного (тактичного) плану перевагу треба віддавати формальному плануванню, яке дозволяє досить точно визначити витрати виробництва, потребу в матеріальних, трудових та інших ресурсах  – без чого підприємство не може функціонувати.

Застосування форм планування тісно пов'язане зі ступенем невизначеності зовнішнього і внутрішнього середовища. У внутрішньофірмовому плануванні події, що відбуваються, мають високий ступінь визначеності, оскільки майже цілком залежать від внутрішнього середовища. Системи планування, які діють у цілком передбачуваному середовищі, називають детермінованими системами. Природно, що в цих умовах не тільки можливе, а й необхідне застосування формального планування. Це дозволяє достатньо точно кількісно пов'язати всі розділи плану, як щодо підприємства, так і його підрозділів.

За межами підприємства у взаємовідносинах із постачальниками і споживачами й іншими контрагентами система планування стикається з високим ступенем невизначеності як зовнішнього середовища так і майбутнього. Ступінь невизначеності посилюється з ускладненням господарських зв'язків і часових меж планування. Плани, що не передбачають конкретного чіткого результату, називають імовірнісними (стохастичними).

 

Контрольні  питання:

1. В чому полягає сутність планування?
2. Що є об’єктом і предметом планування?
3. Які існують етапи процесу планування.
4. Чим відрізняється планування в ринкових умовах від планування діяльності підприємств при командно-адміністративній економіці?
5. Що таке механізм планування?
6. В чому полягає сутність функцій і методів планування.
7. Які існують вимоги до цілей при розробці планів.

 

Питання для  поглибленого вивчення теми:

 

1. Історія розвитку науки планування.
2. Класифікація норм і нормативів.
3. Інформаційне забезпечення планування.

 

ТЕМА 2. СИСТЕМА ПЛАНІВ І КОНТРОЛЮ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

 

2.1. Поняття системи  планування

2.2. Принципи планування

2.3. Різновиди планів

2.1. Поняття  системи планування

 

Система планування згідно з теорією систем, може розглядатися із двох точок зору. Якщо елементами системи вважаються суб’єкти планування (керівники і розробники планів) та процеси обробки інформації, то система планування виступає як цілеорієнтована сукупність суб’єктів планування або цілеорієнтована сукупність процесів планування, між якими існують специфічні взаємозв’язки.

Якщо елементами системи  розглядати результати  планування, тобто інформацію, що міститься у  планах, то система планування інтерпретується  як цілеорієнтована сукупність планів, між якими існують специфічні взаємозв’язки.

Обидва підходи не суперечать один одному, оскільки плани утворюють інформаційну складову будь-якої системи планування.

У практиці планування можна  виділити три напрями планування: прогресивне, ретроградне і кругове.

Прогресивне планування (спосіб “знизу-вгору”). Планування здійснюється від нижчих рівнів підприємства до вищих.

Ретроградний  метод (“зверху-донизу”). У цьому випадку процес планування здійснюється, виходячи із планування підприємства, шляхом деталізації його показників зверху донизу згідно ієрархії. При цьому структурні підрозділи повинні перетворювати плани, що надходять, у плани своїх підрозділів.

Круговий метод (“зустрічне планування”) являє собою синтез вищерозглянутих методів. Круговий метод передбачає розробку планів у два етапи. На першому етапі здійснюється поточне планування за головними цілями (“зверху-донизу”). На другому – розробляється кінцевий план на основі деталізованих планів (“знизу-вгору”). При цьому, в плани включаються найбільш позитивні рішення.

2.2. Принципи  планування

 

Планування  повинне будуватися на визначених принципах, дотримання яких забезпечує виконання його функцій і завдань.

Принцип єдності припускає, що планування на підприємстві має системний характер. Цей принцип вимагає, щоб планування охоплювало всі сфери діяльності підприємства, тенденції, зміни й зворотні зв'язки в його системі.

Елементами  планування на підприємстві є окремі його підрозділи і окремі частини  процесу планування. Взаємозв'язок між підрозділами здійснюється шляхом координації їх дій на горизонтальному  рівні, тобто на рівні функціональних підрозділів (планового відділу, фінансового відділу та ін.).

Єдиний напрямок планової діяльності, спільність цілей  усіх елементів підприємства стає можливим у рамках вертикальної єдності підрозділів (тобто єдності в рамках управлінської ієрархії: (підприємство - цех - ділянка - бригада), їх інтеграції.

Координація планової діяльності окремих функціональних підрозділів виражається в тому, що:

• діяльність жодного структурного підрозділу підприємства не можна планувати ефективно, якщо таке планування не пов'язане з плановою діяльністю окремих одиниць даного рівня;
• будь-які зміни в планах одного з підрозділів повинні бути відображені в планах інших підрозділів.

Інтеграція планової діяльності припускає, що на підприємстві існує різноманітність щодо відособлених процесів планування і приватних планів підрозділів, тобто різноманітність підсистем планування. Але кожна з підсистем діє, виходячи із загальної стратегії фірми, а кожен окремий план має бути гармонічною частиною стратегічного плану підприємства в цілому Усі плани - це не просто сукупність, набір документів, а їх взаємопов'язана система.

Принцип безперервності полягає в тому що:

• процес планування на підприємствах повинен здійснюватися постійно, у рамках установленого циклу;
• розроблені плани повинні безперервно приходити на зміну один одному (план другого кварталу - на зміну першого, третього - на зміну другого і далі).
• процес планування має бути безперервним, виходячи з таких важливих передумов:
• необхідність постійного коригування дій, задач, робіт, очікувань організації щодо зовнішніх умов і внесення відповідних виправлень й уточнень планів у зв’язку з невизначеністю зовнішнього середовища і наявністю непередбачених його змін;
• змінюються не лише фактичні передумови, а й уявлення організації про свої внутрішні цінності й можливості. Якщо організація не буде враховувати такі зміни, запланований і отриманий результат може виявитися нікому непотрібний.

Принцип гнучкості передбачає необхідність адекватної реакції на зміни зовнішнього середовища. Цей принцип взаємозалежний із принципом безперервності в наданні плану і процесу планування властивості змінювати свою спрямованість у зв'язку з виникненням непередбачених обставин.

Для здійснення принципу гнучкості плани повинні  складатися так, щоб у них можна було вносити зміни, погоджуючи їх із змінами внутрішніх і зовнішніх умов.

Принцип участі означає, що кожен робітник підприємства стає учасником планової діяльності, незалежно від посади і функцій, які він виконує. Тобто в процесі планування повинні брати участь усі ті, кого воно безпосередньо стосується. Планування, засноване на принципі участі, називають партисипативним.

Вигоди реалізації принципу участі полягають у такому:

• по-перше, кожен з учасників одержує більш глибоке розуміння цілей підприємства, знання різних сторін його життя, тобто обширнішу й об'єктивнішу інформацію, ніж раніше. У цілому процес обміну внутрішньофірмовою інформацією полегшується;
• по-друге, особиста участь, у тому числі рядових робітників, у процесі планування приводить до того, що плани підприємства стають їх особистими планами, а участь у досягненні цілей фірми приносить задоволення власних потреб. У кожного з робітників виникають нові, яскраво виражені мотиви до ефективної праці, зміцнюється командний дух на фірмі;
• по-третє, застосування принципу участі сприяє тому, що робітники, займаючись плануванням, розвивають себе як особистість, а підприємство набуває додаткові ресурси для вирішення своїх майбутніх завдань;
• по-четверте, партисипативне планування поєднує дві функції менеджменту, які часто вступають у протиріччя одна з одною: оперативне управління і планування. Плани перестають бути чимось зовнішнім для керівників. Керівники самі залучаються до їх складання.

Принцип оптимальності використання ресурсів. Використання ресурсів підприємства повинне орієнтуватися на потреби, умови і кон'юнктуру ринку, інтенсифікацію виробництва, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, максимально повну реалізацію наявних резервів кращого використання предметів і знарядь праці, організації виробництва.

Збалансованість планів передбачає досягнення збалансованості співвідношень між окремими планами і їх показниками. Збалансованість є вихідною умовою обґрунтованості планів, реальності їх виконання. Головне тут - співвідношення між потрібними ресурсами і їх наявністю. Принцип збалансованості вимагає також швидкої й адекватної реакції на зміни в умовах господарювання.

2.3. Види планів і контролю

 

Всі види планів можна  систематизувати за основними класифікаційними ознаками.

1. За змістом плани розрізняють: техніко-економічні, оперативно-виробничі, організаційно-технологічні, соціально-трудові, постачальницько-збутові, фінансово-інвестиційні, бізнес-плани та ін. Кожний з цих видів планів передбачає вибір своєї системи планових показників, що характеризують результати конкретної діяльності, строки виконання робіт, кінцеві або проміжні результати.

У вітчизняній планово-економічній  літературі й господарській практиці виділялись два основних види планування: техніко-економічне й оперативно-виробниче.

Техніко-економічне планування передбачає розробку цілісної сукупності показників розвитку техніки й економіки підприємства в їхній єдності й взаємозалежності, як за місцем, так і за часом дії. У ході даного етапу планування обґрунтовуються оптимальні обсяги виробництва на основі врахування взаємодії попиту та пропозиції на продукцію й послуги, вибираються необхідні виробничі ресурси й установлюються раціональні норми їхнього використання, визначаються кінцеві фінансово-економічні показники.

Оперативно-виробниче  планування є завершальним етапом у плануванні господарської діяльності підприємства. Виражається в розробці формальних короткострокових планів, що зазвичай мають директивний характер, а також високий рівень деталізації і конкретизації. Основне завдання цього планування полягає в конкретизації показників поточного плану з метою організації планомірної та рівномірної роботи підприємства і його структурних підрозділів. Воно пов’язує всі елементи підприємства в єдиний виробничий організм, включаючи технічну підготовку, виробництво, матеріально-технічне забезпечення, створення і підтримку необхідних запасів матеріальних ресурсів, збуту продукції.

Планування  інвестицій і проектів розглядають як особливий комплекс, що займає проміжне місце між стратегічним та поточним плануванням, або виокремлюють його за належністю до довгострокового періоду функціонування підприємства, тільки тоді, якщо воно передбачає зміну потенціалу підприємства.

Інвестиційні  проекти – в основному це плани капітальних вкладень, що направляються на створення нових виробничих потужностей і мають довгостроковий характер. Іноді період, на який розробляються такі проекти, збігається з терміном служби створюваних підприємств (інших фізичних об'єктів).

Бізнес-план – в більшості випадків це комплексний план створення нової фірми, виду продукції (послуги), план виходу на ринок з новою продукцією, реконструкції підприємства з метою забезпечення прибутковості господарської діяльності. Основними об'єктами бізнес-планування є інвестиційні проекти.

В Україні плановики  дуже часто вдаються до розробки техніко-економічного обґрунтування, а не бізнес-плану, що не можна вважати тотожними поняттями. Насамперед, у техніко-економічному обґрунтуванні не розкриваються  ринкові проблеми майбутнього бізнесу й способи та методи їхнього рішення, що дуже важливо як для інвестора, так і для самого ініціатора проекту.