Особливості прояву сукупного попиту та сукупної пропозиції в умовах сучасної України

Слабкою залишається  інвестиційна підтримка промисловості. Частка інвестицій в основний капітал за рахунок коштів державного бюджету та коштів іноземних інвесторів у середньому становить 4-6%. Реально більше половини загального обсягу інвестицій здійснюються підприємствами з власних коштів.

З початку реалізації Програми не відбулися й позитивні інституційні зміни. Практично застигли процеси консолідації підприємств, зокрема призупинені процеси корпоратизації та консолідації підприємств основних галузей машинобудування, які мають важливе значення для забезпечення обороноздатності держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

 

НАПРЯМКИ ДОСЯГНЕННЯ МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ РІВНОВАГИ

 

Економічну систему  України можна віднести до нестабільної ринкової, що, відповідно, відрізняє  її від економічних систем розвинених країн. Це, в свою чергу, обумовлює необхідність розробки ефективної державної стратегії, спрямованої на досягнення економічної стабілізації та переходу до економічного зростання. Стабільність є однією із важливих передумов відновлення економічного зростання і продовження його достатньо високими темпами. Саме макроекономічна стабільність стала вирішальним фактором,  без якого ні девальвація, ні ріст цін на енергоресурси не призвели б до відновлення зростання.

Будь-яка країна з ринковою економікою намагається досягти  макроекономічної стабільності. Досягнення макрорівноваги в Україні має свої специфічні риси в порівнянні з країнами з ринковою економікою:

По-перше, характерним  є те, що заходи, спрямовані на досягнення макроекономічної стабільності, направлені насамперед на подолання системної кризи, яка проявляється в усіх сферах, а не на пом’якшення циклічних коливань, що характерним є для країн із ринковою економікою.

По-друге, проявляється макроекономічна  незбалансованість, яка є надзвичайно  глибокою та всеосяжною, що, відповідно, не має місця у ринковій економіці.

По-третє є гостра проблема безробіття. За умов макроекономічної стабільності для ринкової економіки пропонується створення нової системи соціального захисту, за якої цей захист покладається на плечі самого населення.

По-четверте, особливість  макроекономічної стабільності України полягає у формуванні нової системи економічних відносин, вона має не функціональний, а трансформаційний характер. Відповідно, економічної збалансованості можна досягти за умов зміни режиму, порядку функціонування економіки, появи нових господарських інституцій.

По-п’яте, макроекономічну  стабілізацію економіки держави забезпечують ринкові інституції, які ще не мають достатнього досвіду, або ж їх є недостатня кількість. Відсутність потрібних інституціональних перетворень перешкоджає макроекономічній стабілізації.

Задля досягнення макроекономічної стабільності необхідними є інституціональні перетворення. Простежується взаємообумовленість  між усіма трьома складовими, що робить перетворення в економіці системними. Проблема постає лише в тому, в якій послідовності та субординації потрібно їх розв’язувати. Тому досягнення макроекономічної стабільності в Україні повинно передбачати перш за все контроль за рівнем інфляції, грошовою масою, станом державного бюджету,  а також рівнем безробіття.

Макроекономічна стабільність означає:

-  по-перше, економічне  зростання, яке забезпечується  через підвищення ефективності виробництва із застосуванням досягнень науки і техніки;

- по-друге, повну зайнятість  – забезпечення робочими місцями усіх, хто бажає і здатний працювати;

- по-третє, стабільний  рівень цін, оскільки зростання  рівня цін ускладнює господарські  зв’язки економічних суб’єктів, знижує реальні доходи населення і знецінює заощадження;

- по-четверте,  осягнення рівноваги у зовнішньоекономічних зв’язках, що відповідно відображається у стабільному курсі національної валюти та активному сальдо платіжного балансу.

Макроекономічна рівновага – це урівноваженість двох складових: сукупного попиту і сукупної пропозиції. З огляду на те, що в економічній теорії сформувалися два основних напрямки – кейнсіанський та неокласичний, відповідно їхні представники досягнення макроекономічної стабільності вважають можливим різними способами.

Так, кейнсіанці вважають, що задля досягнення економічного зростання та макроекономічної стабільності необхідно впливати на процес суспільного відтворення через регулювання попиту, тобто через його розширення в умовах економічного спаду та депресії,  чи звуження в умовах циклічного піднесення. Головним інструментом при цьому є фіскальна політика. Дж. Кейнс та його послідовники вважали, що, здійснюючи вплив на виробництво через маніпулювання попитом, можна в такий спосіб впливати і на основні макроекономічні показники – рівень і рух національного продукту та його головних компонентів, зайнятість і ціни. Стимулювання попиту на інвестиційні товари та товари широкого вжитку – це основа кейнсіанської теорії макроекономічної стабілізації та економічного зростання. Таким чином, Дж. Кейнс і його послідовники зводили всі найважливіші проблеми сучасного виробництва до пошуків та реалізації факторів, які стимулюють сукупний попит. Найефективнішим засобом макроекономічного регулювання економіки, її стабілізації та зростання вони вважали видатки державного бюджету. Саме через податкову систему та механізм державних витрат повинен підтримуватися сукупний попит. Відповідно, важливими інструментами досягнення макроекономічної стабільності та зростання є податки, бюджетні видатки, державний борг.

Протилежної точки зору дотримуються представники неокласичної економічної теорії – монетаристи. Вони вважають, що шлях до досягнення макроекономічної стабільності лежить через забезпечення фінансової і грошової стабілізації. На їхню думку, якщо здійснювати жорсткий контроль грошової і кредитної політики, правильно керувати монетарною сферою, тоді ринкова економіка буде саморегульованою і здатною самостійно усунути і поступово ліквідувати кризові процеси й досягти економічного росту. Макроекономічна стабільність, таким чином, досягається через максимальне узгодження фіскальної та монетарної політики, зменшення до припустимого мінімуму бюджетного дефіциту та мінімізації темпів інфляції. Відповідно, до інструментів впливу на макроекономічну стабілізацію вони відносять гроші та попит на них. Тому саме через грошову та кредитну сфери має здійснюватися відповідна монетарна політика.

Монетаристська концепція  макроекономічної стабілізації зводиться  до того,  що ринкова економіка за своєю природою є стабільною, та здатною до саморегулювання, а усі проблеми та дисбаланси, які мають місце, є наслідками помилок, що допускаються в процесі здійснення державного регулювання економіки, відтак, необхідно обмежити його масштаби втручання в економіку.

Таким чином, не дивлячись  на протилежні позиції прихильників двох економічних течій, на те яким чином можна досягнути збалансування та макроекономічної стабілізації, не можна зазначити, що одна із них має переваги над іншою. Вибір засад макроекономічного регулювання залежить перш за все від того, які проблеми і завдання потрібно вирішити у тій чи іншій країні, в той чи інший період. Для перехідного періоду необхідним є інтегрування бюджетної,  податкової, грошово-кредитної та інших напрямів економічної політики.  

Для досягнення макроекономічної стабільності доцільним є використання інтегрованого підходу, який би поєднував у собі досягнення фінансової стабільності із досягненням піднесення виробництва. За таких обставин оптимальним варіантом повинні стати методи фінансової стабілізації, стимулювання виробництва і структурних змін та інституціональних перетворень.

Таким чином, загальні макроумови економічного росту перш за все повинні  включати:

- усунення перешкод, які склалися у структурі народного господарства, в механізмах регулювання;

- покращення взаємодії фінансового та реального секторів економіки;

- створення повного комплексу правових, системних, інституціональних засад ринкової інфраструктури; - включення механізмів інтенсифікації виробництва (в тому числі,  високих наукоємних ресурсозберігаючих технологій).

Особливістю України  є те, що досягнення макроекономічної рівноваги повинно мати не функціональний, а трансформаційний характер, тобто економічна збалансованість повинна досягатися за умови зміни режиму, порядку функціонування економіки, появи господарських інституцій.

Макроекономічна рівновага  знаходить свій прояв у відповідних  макроекономічних параметрах, які мають  корелюватись між собою. Ці параметри  відображають взаємодію та взаємозалежність розвитку реальних економічних та фінансових процесів і умовно можуть бути розділені на дві групи.

До першої належать загальноекономічні показники, головними з яких є: валовий  внутрішній продукт (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП), валові інвестиції та валові заощадження, сальдо платіжного та торговельного балансів,  показники зайнятості та рівня безробіття. До другої групи відносять монетарні і фінансові показники, основними з яких є: величина грошової маси та її структура, інфляція і курс національної валюти, облікова ставка центрального банку і процентні ставки за кредитами комерційних банків, бюджетний дефіцит і величина державного внутрішнього та зовнішнього боргу.

Тому макроекономічна  стабільність характеризується врівноваженістю  й збалансованістю усіх параметрів. За умови, коли навіть один показник істотно відхиляється від нормального стану, немає підстав для визнання загальної макроекономічної стабільності. Адже,  якщо в даний час він і не спричиняє загострення економічної ситуації, то може значно її погіршити в майбутньому.

Макроекономічна стабілізація є однією із складових трансформаційних перетворень, які направлені на реформування економічної системи загалом, разом із нею цьому процесу сприяють інституційні перетворення та мікроекономічна стабілізація. Під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх факторів у національній економіці може наступити період макроекономічної нестабільності, який проявляється у сповільненні темпів виробництва, зростанням безробіття, збільшенням темпів інфляції, порушенням рівноваги платіжного балансу. Досягнення макроекономічної стабільності є досить складним завданням, оскільки уряд повинен вирішити, які пріоритети є важливішими на кожному із етапів економічного розвитку, відповідно до цього й проводиться стабілізаційна політика держави.

Розглянемо основні напрями забезпечення макрорівноваги для України. Відновлення стимулюючої функції заробітної плати, посилення державного втручання в регулюванні робочої сили, реформування трудового законодавства з метою вдосконалення системи трудових відносин на основі розвитку соціального партнерства. Докорінне реформування оплати праці. Сприяння випереджаючому зростанню реальних доходів населення (в тому числі заробітної плати) по відношенню до ВВП, насамперед, через стимулювання збільшення витрат на робочу силу у валових витратах виробництва та встановлення дієвого державного контролю за виконанням даного завдання.

Запровадження державного регулювання фонду оплати праці  на державних підприємствах та тих, де частка державної власності у  статутних фондах перевищує 50 відсотків. Здійснення державного контролю за рівнем заробітної плати через рішення стосовно мінімальної заробітної плати та додержання відповідних тарифів згідно з національним законодавством та вимогами профспілок.

Різке скорочення оподаткування  доходів від трудової діяльності (на фонд оплати праці та доходи громадян). Завданням бюджетної політики має бути поетапне наближення мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму.

Забезпечення системної  індексації грошових доходів працівників  бюджетної сфери відповідно до чинного законодавства. Послідовне підвищення заробітної плати працівникам бюджетної сфери та стипендій студентам. Забезпечення зростання номінальної заробітної плати на рівні зростання цін. Забезпечення системного поетапного проведення пенсійної реформи.

Сприяння на державному рівні створенню умов для зменшення  безробіття і забезпечення продуктивної зайнятості та її зростання, організація  платних громадських робіт. Державна підтримка тимчасово незайнятих громадян України у працездатному віці, які потребують соціального захисту. Розробка державної та регіональної програм зайнятості населення.

Посилення стимулюючої  функції бюджетної політики з  метою зміцнення фінансів домашніх господарств.

Термінове розроблення  спеціальної програми з метою створення сприятливих умов для працевлаштування молоді.

З метою розширення споживання домашніх господарств: - на державному рівні забезпечення прозорості операцій з коштами, що акумульовані у Пенсійному фонді, Фонді соціального страхування і Фонді сприяння зайнятості; - реформування системи пенсійного забезпечення і соціального страхування із дотриманням соціальної справедливості через мінімальні гарантії та прийняття принципів диференціації рівнів соціальних виплат у залежності від трудового стажу та професійних ознак.

Для відновлення довіри населення України до банківської системи: - Уряду України розпочати розв’язання застарілої проблеми відшкодування втрачених вкладів населення на депозитних рахунках колишнього Державного ощадного банку.

Проведення державної коригуючої політики стосовно рівня витратності виробництва з метою збільшення прибутковості виробничих структур і нагромадження ними коштів для інвестування. Державне сприяння інвестуванню в основний капітал фінансових ресурсів, які сконцентровано в банківській системі, з метою збільшення інвестиційного попиту.