Особливості прояву сукупного попиту та сукупної пропозиції в умовах сучасної України

Платоспроможний попит  є вагомим чинником зростання  та якісного удосконалення пропозиції, а отже – рушієм економічного зростання в цілому. Сукупний попит в економіці охоплює внутрішній (споживчий, виробничий, інвестиційний попит) та зовнішній попит. Особливості формування даних складових елементів сукупного попиту потребують різних заходів державного впливу щодо їх зростання й задоволення. Разом з тим в умовах недостатності пропозиції характер економічних процесів, що супроводжують її формування, в Україні змінюється. Так, з одного боку, здійснюється заміщення імпортних товарів (особливо успішно на ринку продовольчих товарів, де питома вага вітчизняних товарів у загальному обсязі продажу перевищувала 90 %, порівняно з майже 60 % на ринку непродовольчих товарів). З іншого боку, відбувається переорієнтація імпорту на ввезення більш дешевих товарів з метою більш швидкого пристосування структури імпорту до поки ще вузького внутрішнього попиту населення України.

Фактори, що впливають  на формування пропозиції, є різнобічними. Як свідчать результати дослідження, до числа основних факторів можна віднести такі:

• рівень оподаткування;
• забезпеченість енергоносіями (і їх вартість);
• форма власності (наявність ефективних власників);
• кредитування виробництва;
• розвиток підприємництва (ефективність державної регуляторної політики);
• зовнішня конкуренція;
• державна підтримка вітчизняного виробника;
• рівень технологічності виробництва (можливість оновлення ОФ);
• конкурентоспроможність українських товарів і послуг (цінова і нецінова);
• цінова політика;
• амортизаційна політика;
• ефективний маркетинг.

З огляду на споживчий  попит, існуюча деформація пропорції  між попитом і пропозицією  є економічним наслідком, з одного боку, придушеного попиту, що було притаманне планово керованій економіці, з  другого – зниження частки оплати праці в структурі ВВП за категоріями доходу за умов економічної кризи. Невисокий рівень витрат на оплату праці в Україні зберігається вже протягом тривалого часу, оскільки саме він став чи не найважливішим фактором забезпечення цінової конкурентоспроможності української продукції, яка просувається на зовнішні ринки, і одночасно вирішальним чинником скорочення попиту українського населення, а отже, і суттєвим зменшенням внутрішнього ринку, оскільки реальні доходи населення скоротилися до критичного рівня.

З огляду на пропозицію, деформованість вищезазначеної пропорції є результатом розбалансованості української економіки, її значної структурної деформації. Так, питома вага базових галузей у структурі промислового виробництва перевищує 40 %. Гіпертрофовано високою залишається частка чорної металургії (більше четвертої частини загальнопромислового виробництва).

Сучасне українське промислове виробництво  залишається вкрай енергомістким, при цьому продовжується прискорене зростання саме енергомістких галузей (чорної та кольорової металургії, хімічної промисловості). Це закріплює ознаки економіки сировинного енергомісткого типу.Зростання питомих витрат енергоресурсів (на виробництво одиниці ВВП), які за останні роки збільшилися в 3–4 рази, суттєво зменшує конкурентоспроможність вітчизняної продукції.

Затримка у часі із докорінними  енергозберігаючими структурними перетвореннями у промисловому виробництві України  не дає можливості належним чином  використати наявний науково-технічний  потенціал країни для нарощування  виробництва наукомісткої та високотехнологічної продукції, яка користується попитом на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Розбіжність попиту і пропозиції в  українській перехідній економіці  збільшується внаслідок високого рівня  монополізму. Про це свідчить, зокрема, завищена прибутковість електроенергетики, галузей зв’язку та трубопровідного транспорту, а також економічно необґрунтовані, завищені тарифи за послуги житлово-комунальних служб.

Антимонопольна політика держави  є слабкою, одним із прикладів  чого є вирішальна підтримка з  боку Держкомзв’язку підвищення тарифу на послуги телефонного зв’язку для населення на противагу рішенню Антимонопольного комітету. Значними є масштаби тіньового сектора (за оцінками, на рівні 45 % від усієї української економіки). Наявність вищеперелічених негативних чинників об’єктивно зменшує конкуренцію і тим самим не стимулює збільшення пропозиції.

В сучасній економічній  ситуації можливості збільшення сукупного  попиту в Україні суттєво залежать від інвестиційного попиту. Його падіння  в кризові роки обумовлено довготривалим зниженням загальної економічної активності (в тому числі під впливом значного податкового навантаження), збільшенням збитковості підприємств-виробників, а також втратою довіри населення до банківської системи. Між тим заощадження населення в іноземній валюті, які є вимушені за своїм характером, є одним із значних потенційних джерел збільшення інвестиційного попиту. За оцінками спеціалістів, за умови ефективного вкладання заощаджених коштів населення у пріоритетні виробництва, його грошові запаси можуть збільшити сукупний попит майже на третину. Успішність такого заходу залежить від державної регуляторної політики, про що свідчить позитивний досвід деяких країн, зокрема, Японії.

Інвестиційна активність в Україні стримується також внаслідок здеформованої структури вітчизняного виробництва за рахунок значної переваги базових галузей. В останніх, відповідно до економічних функцій, не створюються фінансові ресурси для розвитку всієї економіки (на відміну від галузей, що виробляють продукцію кінцевого призначення).

Різна економічна природа  складових сукупного попиту та проблеми, що виникають при їх формуванні, обумовлюють напрямки та заходи державного регулювання щодо стимулювання попиту. Економічне піднесення, започатковане в 2000 р., надає нові можливості для спрямування зростання виробництва в напрямку збільшення пропозиції, в тому числі на внутрішньому ринку. В  зв’язку з цим окремим напрямком державної економічної політики на прогнозний період має стати система скерованих державою заходів стосовно розширення пропозиції.

2.2. Сучасний  стан сільськогосподарського сектору

Агропромисловий комплекс України (АПК) є одним із провідних  міжгалузевих територіально-виробничих утворень народного господарства України, де виробляється 2/5 ВВП і концентрується 1/3 усіх зайнятих у народному господарстві

Це – цілісна, інтегрована  масштабна система, складна за структурою і територіальною організацією. Роль АПК в економіці важко переоцінити, адже від рівня розвитку його сфер та збалансованого функціонування залежить забезпеченість потреб населення в основних видах продуктів харчування відповідно до фізіологічних норм споживання, добробут населення, а також обсяг поставок на ринок. Разом з тим, темпи економічного розвитку АПК недостатні, оскільки не вирішуються важливі соціальні, економічні та соціальні потреби.

Охарактеризуємо основні  економічні показники стану сільського господарства України в 2010 році. Виробництво сільськогосподарської продукції в усіх категоріях господарств за січень-серпень 2010 р. скоротилось на 4,1% порівняно з відповідним періодом попереднього року, у тому числі у сільськогосподарських підприємствах – на 9,0%, у господарствах населення – на 0,3%.

Обсяги виробництва  у рослинництві за січень-серпень 2010 р. порівняно з відповідним періодом попереднього року зменшились на 10,0%, у т.ч. в аграрних підприємствах – на 21,6%, а в господарствах населення залишився на рівні минулого року. У тваринництві виробництво сільськогосподарської продукції збільшилось на 3,1%, у т.ч. в аграрних підприємствах – на 8,3%, а в господарствах населення скоротилось на 0,6%.

За січень-серпень 2010 р. порівняно з відповідним періодом 2009 р. в усіх категоріях господарств  обсяги виробництва м’яса (реалізація худоби та птиці на забій у живій  вазі) збільшились на 6,3%, яєць – на 5,4%. Разом з тим, обсяги виробництва молока зменшились на 3,6%.

Загальний обсяг реалізації сільськогосподарської продукції, виробленої аграрними підприємствами, за січень-серпень 2010 р. порівняно з  аналогічним періодом попереднього року зменшився на 9%, у тому числі продукції рослинництва – на 21%, а продукції тваринництва збільшився на 9%.

Середні ціни продажу  аграрної продукції сільгосппідприємствами за січень-серпень 2010 р. зросли на 23% порівняно  з відповідним періодом 2009 року. Ціни на продукцію рослинництва зросли на 34%, на продукцію тваринництва – на 12%.

Отже, сучасний стан АПК України характеризується глибокою кризою, зумовленою як факторами загальноекономічного характеру, так і недоліками аграрної політики. Сутність кризи полягає у дефіциті та низькій якості продовольства, застої і високій затратності виробництва, помітному зниженні самозабезпеченості продуктами населення країни та її регіонів, зростанні імпорту основних продуктів харчування у продовольчому балансі країни.

Серед причин такого становища можна виділити:

• відсутність ціни на землю і врахування її в сільхоз-виробництві;
• неадекватність мети і засобів у розвитку АПК – деформація структури комплексу;
• диспаритет цін на сільськогосподарську і промислову продукцію;
• хибна стратегія капітальних вкладень;
• ігнорування досвіду розвинених зарубіжних країн; 
• надто низький рівень матеріально-технічного забезпечення у переробних галузях, більша частина парку зношена і морально застаріла, повна несприйнятливість галузі до науково-технічного прогресу. Особливо не вистачає в галузі сучасної екологічнобезпечної техніки;
• неефективно використовується виробничий потенціал комплексу, його потенційні можливості, повільно зростає продуктивність основних сільськогосподарських галузей – рослинництва і тваринництва.

2.3. Сектор промисловості  та деяких інших галузей народного  господарства

Україна – промислова розвинена країна, яка має один з найбільших у Європі структурно розгалужений промисловий комплекс. Промислово виробничий потенціал України є одним з фундаментальних системних елементів національної економічної системи та суспільства загалом.

Промисловість залишається найважливішою галуззю господарського комплексу розвинутих держав світу. Хоча її частка у ВВП цих країн становить менше, ніж 30 %, але важливість промисловості визначається тим, що вона має неабиякий вплив на розвиток усіх галузей господарства, особливо на сільськогосподарське виробництво, усі види транспорту, сучасні телекомунікації (Інтернет, телефон, телебачення, радіо). Світова інформаційна система не може функціонувати без використання устаткування й апаратури, що виробляється промисловістю. Сучасна промисловість відіграє вирішальну роль у забезпеченні потреб людей у найрізноманітніших виробах

Основними передумовами успішного розвитку промислового потенціалу України належать: вигідне географічне положення, розвинута транспортна мережа, масштабна виробнича база, висококваліфіковані кадри з високим рівнем освіти і практичним досвідом роботи, наявність інвестиційної спроможності галузей промислового комплексу, можливість застосування на промислових підприємствах високих технологій.

Охарактеризуємо сучасний стан промисловості України. У концентрованому вигляді основні напрямки та завдання державної промислової політики викладені у Державній програмі розвитку промисловості на 2003 - 2011 роки (далі – Програма), яка була прийнята постановою Кабінету міністрів від 28 липня 2003 року №1174.

Аналіз основних показників діяльності промисловості за час, що минув, свідчить, що мети цієї Програми не досягнуто, а основних її завдань не виконано. Перш за все реальні темпи зростання обсягів промислового виробництва менші у чотири рази, а в машинобудуванні – у 2—2,5 разу, ніж заплановано.

Починаючи з 2006 року, Україна має від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами. Обсяги експорту та імпорту товарів за січень – серпень 2009 року впали, відповідно, до 50,6 та 46,2% від обсягів аналогічного періоду попереднього року. Низькою є частка продукції машинобудування у структурі експорту продукції (на рівні 10%). Уперше за останні 15 років зменшився на 28% обсяг експорту продукції військового призначення підприємствами Міністерства промислової політики України.

Не відбулося кардинальних змін у динаміці зростання продуктивності праці, які забезпечили б основний приріст промислового виробництва (майже 80%), як це було передбачено Програмою. Сьогодні на один долар заробітної плати середньостатистичний український робітник виробляє втричі менше кінцевої продукції, аніж робітник у США.

Україна не наблизилася за ефективністю праці до провідних країн світу. Погодинна оплата праці в Україні менша у 1,75 разу, ніж у Болгарії, уп’ятеро – ніж у словаків, у 6,25 разу – ніж у Польщі та у 37,5 разу – ніж у Німеччині та Франції. Та чи можна змінити цю ситуацію, коли частка витрат на оплату праці у структурі витрат на виробництво промислової продукції залишається на рівні 10%?

За останні роки лише 4,5% загальної кількості підприємств  випускали високотехнологічну продукцію. Майже 45% підприємств переробної промисловості  застосовують технології, вік яких становить до десяти років, а 37% - від 11 до 30 років. Більшість підприємств, що застосовують технологічні процеси, середній вік яких не перевищує п’яти років (23,9% загальної кількості таких підприємств), працюють у сфері виробництва харчових продуктів і напоїв. У результаті в рейтингу використання технологій та інновацій серед країн світу Україна посіла 83-тє місце, а за здатністю адаптувати нові технології через залучення прямих іноземних інвестицій – лише 97-ме.