Організація управління в державних сільськогосподарських підприємствах

Організація управління в  державних сільськогосподарських  підприємствах, підприємствах малого бізнесу та акціонерних формуваннях.

Державні с/г підприємства посідають особливе місце серед інших підприємств. Це зумовлено важливістю їхньої економічної ролі в АПК та інших галузях народного господарства в цілому.

Державні с/г підприємства залежно від способу утворення та формування статутного фонду поділяються на унітарні та корпоративні.[17, с.230]

За ст. 63 ГК унітарне підприємство створюється одним засновником, який надає потрібне для цього майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки, затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який сам призначає, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їхнім спільним рішенням, діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників, їхнього спільного управління справами; на основі корпоративних прав, зокрема через органи, що ними створюються, участі засновників у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Загальні принципи управління держаним сільськогосподарським підприємством закріплені в законі України «Про підприємства в Україні».

Держгоспи - державні сільськогосподарські підприємства, які відокремлені економічно, мають у своєму розпорядженні виділені основні та оборотні засоби і відшкодовують свої витрати за рахунок власного прибутку в результаті виробничо-фінансової діяльності. Основою їх діяльності є принципи повного господарського розрахунку і самофінансування.

Державне підприємство засноване на державній, загальнодержавній або комунальній власності.

Державне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном (крім основних фондів).

Держгоспи користуються правами  юридичної особи, виконують обов'язки, пов'язані з їх діяльністю, мають  свої баланси і самостійно вступають  у господарські відносини з іншими підприємствами та організаціями, з власної ініціативи приймають рішення, які не повинні суперечити чинному законодавству.[9, с. 154]

Діяльність держгоспів здійснюється на підставі Господарського кодексу України. Вони можуть займатися будь-якими видами діяльності,не забороненими чинним законодавством, самостійно планувати свою діяльність з обліком попиту на продукцію, продавати і здавати в оренду засоби виробництва, випускати і реалізовувати цінні папери.

У складі держгоспів працюють виробничі підрозділи - цехи, відділки, ферми, бригади, ланки, орендні колективи. Вони діють на засадах внутрішньогосподарського розрахунку, колективного або орендного підряду. Свою організаційну структуру кожен держгоспи визнає самостійно.

Держгоспи можуть створювати спільні підприємства з вітчизняними підприємствами та організаціями або іноземними юридичними особами і громадянами, на добровільних засадах об'єднуватися у спілки, концерни та інші об'єднання за галузевим, територіальним або іншими принципами за погодженням з Кабінетом Міністрів України.[14, с. 178]

Держгосп самостійно формує систему управління, визначає чисельність  управлінського процесу на підставі штатних нормативів. Прийнято виділяти такі нормо утворюючі фактори для введення відповідних посад керівних працівників, спеціалістів і обслуговуючого персоналу держгоспів: наявність об'єктів диспетчеризації (директор, диспетчер); план реалізації продукції сільського господарства (головний або старший економіст, заступник директора з комерційної роботи); кількість структурних підрозділів (керуючий відділом, фермою, начальник цеху); розміри умовної збиральної площі (агрономічна служба); поголів'я тварин (зоотехнічна і ветеринарна служба); кількість одиниць техніки (служба авто гаража і ремонтної майстерні); чисельність середньорічних працівників (бухгалтери, завідуючий господарством); обсяг будівельно-монтажних і ремонтних робіт (служба капітального будівництва і ремонту).

Очолює держгосп директор, який наймається власником або обирається на посаду власниками. З ним може укладатися контракт. У контракті визначаються права, обов'язки і відповідальність керівника підприємства, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади. Директор держгоспу самостійно вирішує всі питання діяльності підприємства, крім тих, що стосуються компетенції загальних зборів трудового колективу.[13, с. 198]

Керівник несе повну відповідальність за стан справ на підприємстві, самостійно вирішує всі питання його діяльності. Законодавче закріпленим є правило про те, що власник майна (держава) не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

Підприємство самостійно визначає структуру управління і встановлює штати. Керівник підприємства звільняє з посади своїх заступників, керівників і фахівців апарату управління і структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділів, відділень, дільниць, ферм тощо).

Вищим органом управління є загальні збори (конференція) трудового  колективу, які розв'язують основні  питання виробничо-фінансової діяльності та соціального розвитку підприємства, заслуховує звіти про їх діяльність.

Основні питання організації  щоденної діяльності трудового колективу держгоспу регламентуються типовими правилами внутрішнього розпорядку. Правила включають сім розділів, в яких відображені питання, починаючи від прийому на роботу працівників та службовців і закінчуючи відповідальністю за порушення трудової дисципліни. Розділи типових правил внутрішнього розпорядку включають:

- Загальна частина;

- Порядок прийняття та  звільнення робітників і службовців;

- Основні обов'язки робітників  і службовців;

- Робочий час і його  використання;

- Стимулювання за успіхи  в роботі;

- Відповідальність за  порушення трудової діяльності.

Виробничі й трудові відносини  у держгоспі, а також питання  охорони праці, соціального розвитку колективу і здоров'я його членів регулюються колективним договором (закони України «Про підприємства в Україні», «Про колективні договори та угоди»), який щороку укладається між трудовим колективом і адміністрацією. Цим договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу і адміністрації підприємства. Сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання колективного договору. У колективному договорі передбачаються взаємні обов'язки сторін, пов'язані з використанням плану соціально-економічного розвитку, культурою обслуговування, підвищенням кваліфікації працівників тощо.[12, с. 217]

Після обговорення робітниками і службовцями на загальних зборах колективний договір підписують директор держгоспі і голова профспілкового комітету. Адміністрація держгоспі разом з профспілковим комітетом встановлює правила внутрішнього трудового розпорядку, які регламентують внутрішньогосподарську діяльність держгоспу. Правила містять чіткий перелік обов'язків адміністрації, а також відповідальність робітників і службовців за їх порушення.

Характерними рисами малого бізнесу є обмежена сфера діяльності, невеликі розміри порівняно з  галуззю в цілому, незалежне (самостійне) управління, власний капітал, велика оперативність і чіткість.

Малий бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи  малих підприємств. Згідно із Законом України "Про підприємства" до малих відносяться такі підприємства: у промисловості й будівництві - з числом працюючих до 200 чоловік; у науці й науковому обслуговуванні - до 100 чоловік; в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) - до 50 чоловік; у галузях нематеріального виробництва - до 25 чоловік; у роздрібній торгівлі - до 15 чоловік.[18, с. 134]

Мале підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, що діє на засадах повного господарського розрахунку, самофінансування і самоокупності, має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання прибутку. Воно має самостійний баланс, розрахунковий та інші розрахунки в установах банків, гербову печатку, фірмовий бланк, штамп із своїм найменуванням і товарний знак, користуватися яким є винятково правом підприємства і підлягає юридичному захисту.

У своїй роботі мале підприємство керується законами України, Статутом, затвердженим його власниками, і засновницьким договором.

Вищим керівним органом підприємства є загальні збори трудового колективу.

Законодавство України надає  широкі права щодо створення малих  підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. У зв'язку з цим будь-яке створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючим законодавством. Отже, малі підприємства - це не якийсь конкретний тип підприємств, а частина наявних, виділена тільки за критерієм їхнього розміру й наділена додатковими правами та пільгами.

Малі підприємства - досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.

Крім того, малий бізнес мобілізує значні фінансові й  виробничі ресурси населення (в  тому числі трудові й сировинні), які за його відсутності не були б використані. Про можливості малого бізнесу в цьому плані свідчить досвід промислове розвинутих країн. На малий бізнес тут припадає до 90-95% усіх підприємств і до 20-60% валового національного продукту. Особливу роль відіграє мале підприємництво у сфері послуг і торгівлі (варто зазначити, в найзанедбанішій у нас галузі господарського життя).

Істотно впливає малий  бізнес на формування конкурентного  середовища. Мале підприємництво антимонопольне за своєю природою. Це проявляється в різних аспектах його функціонування. З одного боку, воно в силу численності функціонуючих господарств і їхньої високої динаміки меншою мірою піддається монополізації, ніж великі підприємства. З іншого боку, мале підприємництво виступає досить відчутним конкурентом, що підривав монопольні позиції великих корпорацій. Саме ця якість малого бізнесу, до речі, зіграла неабияку роль у послабленні, а часом і в подоланні промислове розвинутими країнами властивої крупному капіталу тенденції до монополізації і затримки технічного прогресу.

Джерелами формування фінансових ресурсів малого підприємства є: прибуток, амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу, організацій, громадян та інші надходження.[21, с. 117]

Збори трудового колективу  розглядають Статут підприємства, обирають директора строком на п'ять років, затверджують правила внутрішнього розпорядку, заслуховують звіти про господарську діяльність, затверджують річний звіт підприємства.

Для керівництва діяльністю підприємства обирається Рада підприємства, до складу якої входять директор і представники трудового колективу.

Рада підприємства визначає загальні напрямки економічного і соціального розвитку; вирішує питання про припинення діяльності; розглядає і затверджує проект трудового колективу, бере участь у вирішенні питань матеріального і морального стимулювання продуктивної праці та ін

Рада підприємства правомочна вирішувати питання за умови присутності не менше 2/3 її членів. Рішення Ради приймається більшістю голосів її членів. Рада підприємства проводить свої засідання не рідше одного разу на квартал.

Керівник підприємства самостійно вирішує питання про діяльність підприємства, за винятком віднесених до компетенції зборів і ради. Засновник не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

Підприємство здійснює облік результатів роботи, контроль за ходом виконання робіт, веде оперативний, бухгалтерський, статистичний облік і подає звітність згідно з визначеним Міністерством статистики України порядком.

Контроль фінансово-господарської  діяльності підприємства здійснюється державними органами.[22, с. 167]

Досить поширеною організаційною формою підприємства в сільському господарстві України стали фермерські господарства.

Фермерське господарство - це сімейно-трудове об'єднання, засноване  на приватній власності і переважно  особистій праці членів господарства, функціонує на засадах самоврядування, самостійно визначає напрям своєї діяльності, структуру і масштаби виробництва, вирощує, переробляє і реалізує продукцію. Фермерські господарства створюються однією або групою осіб, його членами можуть бути подружжя, діти, батьки, родичі та інші особи, які спільно ведуть господарство.

Фермерське господарство – одна з перспективних організаційно-прававих форм ведення с/г, яка сприяє самостійності й зацікавленості виробника в кінцевих результатах роботи.

Фермерське господарство є юридичною особою, має свій Статут, повну самостійність, печатку, рахунок у банку. Законом України «Про фермерське господарство» передбачено виділення фермам земельних ділянок у розмірі не більш 50 га с.-г. угідь і 100 га всіх земель.