Международная интеграция: сущьность, необходимость, формы

• впровадження системи заходів  для запобігання порушенню норм, які регулюють конкуренцію. Тим  самим обумовлюється необхідність формування спеціальних органів  управління та контролю. В ЕС це –  Європарламент, Рада Міністрів, Єврокомісія, Суд, Рада Європи.

Створення економічного союзу передбачає, крім ознак, притаманних спільному  ринку, проведення країнами-членами  узгодженої економічної політики. Теоретичних  розробок, які стосуються проблематики створення та функціонування економічного союзу, дуже мало, практично відсутній  досвід для узагальнень і висновків.

Єдиний приклад – інтеграційне угруповання країн Західної Європи – Європейський союз.У практиці функціонування ЄС основні напрямки політики країн-членів та Союзу визначаються спільно у вигляді рішень Ради Міністрів, який також контролює хід економічного розвитку кожної країни і Союзу в цілому. У випадках невідповідності економічної політики певної країни основним напрямкам ЕС, Рада Міністрів приймає відповідні рішення.

Для досягнення повної економічної  інтеграції необхідно не просто узгодження, а проведення практично єдиної економічної  політики, яка потребує уніфікації законодавчої бази з таких напрямів:

а) податкового, що передбачає ідентичні  рівні податків у всіх країнах, що входять до угруповання;

б) стандартизації (наприклад, для  консервантів, що входять до складу продуктів харчування, вимог щодо токсичності вихлопних газів, розміру  обладнання)

в) спільних правил техніки безпеки;

г) трудового (правила прийому на роботу та звільнення, єдиний пенсійний  вік);

е) відношення до різних форм злиття та поглинання фірм;

є) антимонопольного;

ж) правил створення і реєстрації нових фірм;

з) монетарного (наявність єдиного  Центрального банку, єдиної валютної системи  з єдиною валютою);

и) відмова в рішеннях, що приймаються  відповідними урядовими структурами, від протекціонізму і будь-яких форм преференції щодо національних суб’єктів господарювання [25,с.256].

1.3 Економічні наслідки вступу країн до торгово-економічних інтеграційних об’єднань

 

Приєднання будь-якої країни до торгово-економічного союзу, безумовно, здійснює певний вплив  на параметри її економічного функціонування.

Виділяють два основних напрямки, за якими здійснюється дослідження  наслідків входження держав до інтеграційних угруповань:

• статичний;

• динамічний аналіз.

У межах статичного аналізу можна  прослідкувати два варіанти наслідків  вступу до торгово-економічних союзів:

• потокоутворюючий ефект,

• потоковідхиляючий ефект.

Потокоутворюючий ефект означає переключення, внаслідок приєднання до інтеграційного угруповання, попиту і ,відповідно, споживання від виробника з вищими витратами відносно до виробника з нижчими витратами (мова йде про витрати на виробництво).

Потоковідхиляючий ефект означає  спричинене приєднанням до інтеграційного об’єднання переключення попиту від  виробника за межами об’єднання, який має нижчі витрати, до виробника, який має вищі витрати, але є членом інтеграційного об’єднання.

Відзначимо, що потоковідхиляючий  варіант матиме місце за умов, коли імпортне мито по відношенню до країн - нечленів угруповання буде занадто високим, або якщо різниця у витратах виробництва даного товару всередині і за межами об’єднання невелика. У цьому випадку скасування навіть невисоких митних ставок зробить його виробництво всередині об’єднання дешевшим порівняно з виробництвом за межами об’єднання.

З точки зору динамічного аналізу  можна виділити наступні переваги приєднання країни до інтеграційного об’єднання:

1) збільшення розміру ринку дозволить  вітчизняним фірмам одержувати  ефект від збільшення масштабів  виробництва (що має особливе значення для невеликих країн);

2) зовнішня економія. Мова йде  про те, що розширення міжнародної  торгівлі спричиняє вдосконалення  інфраструктури країн-учасників  союзу, що, в свою чергу, скорочує  витрати на експортно-імпортні операції;

3) позиція кожної країни-члена  інтеграційного угруповання як  учасника різноманітних торгових  та економічних переговорів є  більш виграшною порівняно з  позицією окремої країни, що не  входить до жодного з об’єднань.  Це дозволяє забезпечити країнам-членам певні переваги;

4) більша конкуренція між країнами-учасниками  союзу стимулює ділову активність  та послаблює рівень монополізації;

5) приєднання до інтеграційних  угруповань сприяє швидкому розповсюдженню  інформації та передової технології.

У межах динамічного аналізу  досліджуються не тільки позитивні, але й негативні наслідки приєднання країни до інтеграційного об’єднання. До них можна віднести:

1) певний збіг обставин може  спричинити відтік ресурсів з  менш розвинутих країн до більш  розвинутих в економічному відношенні членів союзу;

2) може відбутися розповсюдження  олігополії з однієї країни  на всю територію інтеграційного  об’єднання;

3) може виникнути ефект втрат  від збільшення масштабів виробництва,  пов’язаний з виникненням занадто  великих компаній, що стають занадто  забюрократизованими і тому неефективними;

4) країнам-членам інтеграційного  об’єднання необхідно частину  своїх бюджетів витрачати на  функціонування інтеграційного  об’єднання.[

 

 

 

Розділ 2.Європейські інтеграційні процеси

 

2.1 Економічна інтеграція у Західній  Європі 

 

Офіційно до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалось Європейські співтовариства, а неофіційно — Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 р. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання— Європейський Союз.

Утворився Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шісткою провідних європейських країн —ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:

1) Європейського  об'єднання вугілля і сталі  (угода укладена в 1951р., а набула  чинності в 1952р.);

2) Європейського  економічного співтовариства (Римська  угода про створення ЄЕС укладена  в 1957 р., а набула чинності в  1958 р.);

3) Європейського  співтовариства з атомної енергії  (угода набула чинності в 1958 р.).

Сучасний  ЄС є найбільшим у світі інтеграційним  угрупованням. Це угрупування пройшло  всі існуючі на цей час стадії зближення господарських і політичних систем: від зони вільної торгівлі до економічного та валютного союзу.На межі XXI ст. Європейський союз вступив в новий, безпрецедентний етап свого розширення. Число його членів за рахунок держав Центральної і Східної Європи збільшилось до 27. Крокуючи на Схід, ЄС помітно нарощує свій ресурсний потенціал (територію — на 23%, населення — на 20%), перетворюється на найбільший в світі ринок з більш ніж 500 млн. споживачів, зберігає просторову динаміку інтеграції. Політично складається верховенство Євросоюзу на основній частині території Європи, що додає йому вже абсолютно іншу міжнародну вагу, статус і позиції.                             Прихильники розширення сподіваються, що в новому форматі він набагато активніше братиме участь у прийнятті глобальних рішень, укріпить свої позиції у СОТ, МВФ і НАТО, стане визнаним лідером в тому, що стосується моделей інтеграції і в розвитку сучасного міжнародного права. У той же час загальноєвропейські інтеграційні процеси в ситуації регіону ускладнюються за рахунок процесів соціально-економічної трансформації, які в різних країнах відбуваються різними темпами і супроводжуються рядом внутрішніх конфліктів.

Розкріпачені  психологічно, ділові структури як на Заході, так і на Сході стали  активніше будувати транснаціональні відносини, які, в свою чергу, допомагають  східним фірмам і компаніям підвищувати  свою конкурентоздатність на загальноєвропейському  ринку У цьому значенні психологічний  чинник знову важливий, оскільки довіра до східноєвропейських товарів на Заході,зростає.

Невеликий за часом період функціонування розширеного  ЄС продемонстрував досить вражаючі темпи зростання потоків фінансування в нові країни європейської сім`ї, які  були передбачені фондами Західної Європи спеціально для стимулювання економічного розвитку нових членів.

За оцінками експертів, завдяки розширенню в  структурах ЄС з'явиться потреба  в створенні близько 700 тис. нових робочих місць. Через це адміністративні витрати зростають до 6,3 млрд. євро. Відповідно до фінансових оцінок ЄС, це крайня межа для даної статті витрат. Йдучи назустріч «новачкам», Комісія включила у витратну частину статтю «бюджетні компенсації» для нових країн-членів, яка становить 1,3 млрд. євро. Усього бюджет ЄС зростає на 9,7 млрд. євро і досягає 117 млрд. євро (верхня межа, позначена в фінансових перспективах, дорівнює 119 млрд. євро).

Таким чином, економічні переваги об'єднання будуть все очевиднішими в середньо і довгостроковій перспективі.

Головні фактори, що забезпечують успіх Євросоюзу  це:

1) економічна база, що сприяє  взаємозалежності та солідарності;

2) правова база - чіткість та  обов'язковий характер угод із  завдань та компетенції інститутів  ЄС, наявність Євросуду;

3) демократизм прийняття рішень  на базі консенсусу та компромісів.

       Але разом із очевидними перевагами розширення не менш очевидні і різноманітні ризики. Валовий внутрішній продукт десяти країн-новачків, становить всього 5% від сукупного ВВП ЄС. Зрозуміло, що такий величезний тягар на деякий час загальмує економічне зростання Європи, і без того не дуже високий. Так, в 2004 р. п'ятнадцять «старих» країн ЄС досягли зростання менш ніж на 2%, тоді як світова економіка загалом виросла на 4,5%.

У той  же час загальноєвропейські інтеграційні процеси в ситуації регіону ускладнюються  за рахунок процесів соціально-економічної  трансформації, які в різних країнах  відбуваються різними темпами і  супроводяться рядом внутрішніх конфліктів.

Такими  є проблема формування центральних  органів ЄС; проведення внутрішньої реформи і оптимізації управління; проблема реальної рівноправності в союзі, що реформується, створення нових ефективних інструментів розвитку ЄС. Крім того, країни, що приєднались необхідно дотувати в значних навіть для об'єднаної Європи масштабах. Крім того, внаслідок існуючих в Євросоюзі правил і традицій, його нові члени, крім прямих субсидій, можуть розраховувати на непрямі фінансові вливання, здійснювані по багатьох каналах, не завжди повністю контрольованих брюссельською бюрократією. Це створює передумови як для недостатньо ефективного використання цих вливань, так і для завищення їх масштабів відносно реальних потреб. У зв'язку із зазначеним, зрозуміле бажання керівництва Євросоюзу повністю відмовитися від дотацій приречене на невдачу, оскільки тоді нові члени ЄС не зможуть навіть наблизитися до середньоєвропейського рівня. Адже вступ у ЄС сам по собі ще не означає різкого поліпшення добробуту населення.

За попередніми  підрахунками, новим членам ЄС знадобиться  в середньому близько 50 років, щоб  досягнути рівня економічного благополуччя розвинених країн Європи, і тільки в тому випадку, якщо середньорічні  темпи зростання їх економіки складуть не менше 4% [17].

Закінчення  другого етапу розширення на схід не вирішило кризи розширення Європейського  союзу Навпаки, тепер стало ще очевиднішим, що переважаюча модель розвитку ЄС веде до дилеми: з одного боку, специфічний для ЄС модус  інтеграції викликає його послідовне розширення. З іншого боку, розширення, що продовжується, веде до проблем, які  чим далі, тим більше ставлять під  питання його спроможність до інтеграції.

Процес  розширення ЄС розмиває кордони Європи. Подальше розширення ЄС веде до того, що відмінності всередині ЄС експонентне  зростають. Вирішальним наслідком  цього є той факт, що динаміка зростання проекту «Європа» викликає все більш високі витрати на інтеграцію. Тим самим розширення і інтеграція ЄС приходять у все більшу суперечність між собою.

Динаміка  інтеграції живиться наступними двома  механізмами: по-перше, між ЄС і його оточенням існує велика відмінність  у рівні добробуту Відмінності  в добробуті створюють труднощі і для більш багатої сторони, оскільки численні проблеми бідної сторони  мають тенденцію відбиватися  і на ній (міграція, проникаюче через  кордони забруднення навколишнього  середовища, політична нестабільність). Тому багате ядро ЄС зацікавлене в  економічному розвитку свого бідного  оточення. Динаміка, що в результаті виникає в своїй тенденції  направлена на усунення розриву в  добробуті. Однак підйом добробуту  в більш бідній країні означає  не тільки зменшення відриву від  багатого ядра, але і збільшення відмінності від більш бідних сусідів. Отже, в міру інтеграції периферійних областей в спроможне ядро розрив в добробуті зміщується далі від центру. Тим самим в цю модель вбудована постійна тенденція до розширення. Адже кожен повноправний член Європейського союзу, що примкнув до забезпеченого ядра, стає, в свою чергу, зацікавленим в надійному і процвітаючому оточенні. Оскільки зовнішніми області повинні захищати процвітаюче ядро Європейського союзу від зовнішніх перешкод, неприпустимо, щоб в них існували дуже серйозні політичні проблеми. Отже, кожен новий етап розширення Європейського союзу є основою для подальшого розширення.

По-друге, поглиблення інтеграції в Євросоюзі  видозмінює відносини ЄС із зовнішнім  світом. Загальний ефект полягає  в тому, що забезпечене ядро в  міру поглиблення інтеграції все  більш прямо виявляється зачеплене  тим, що відбувається на його периферії. Тим самим в ядрі виникає безпосередня зацікавленість у зміцненні загального зовнішнього кордону, а також  в сприятливій економічній і  політичній обстановці на периферії. Цей  інтерес породжує дві моделі: закриття кордонів як захист ЄС від впливу ззовні, і розширення, розраховане на включення  периферії до складу Союзу.