Формування експортної стратегії організації

Компанія, що думає про  вихід на міжнародний рівень, повинна  перш за все розібратися в міжнародній  торгівельній системі. Продаючи свій товар  в іншу країну, компанія зустрічається  з різноманітними торгівельними обмеженнями. Найрозповсюдженішим з них є тариф, тобто податок, яким іноземний уряд обкладає імпортну продукцію. Тарифи застосовуються, щоб збільшити державні доходи чи захистити місцевих виробників, наприклад виробників автомобілів в Малайзії чи виробників рису в Японії. Експортер може зіткнутися і з квотою, яка накладає обмеження на обсяг товарів визначеної категорії, що дозволяється ввозити в країну. Мета квотування – зберегти незмінним курс іноземної валюти, захистити місцевих виробників та недопустити зростання безробіття. Ембарго – найжорсткіша форма квоти, яка повністю забороняє імпортувати деякі види товарів.

Фірми можуть зіткнутися з валютним контролем, який обмежує  об’єм готівки в іноземній  валюті та вплив її обмінного курсу  на інші валюти. Крім того, компанія може зустрітися з нетарифними торгівельними бар’єрами (наприклад, дискримінація її пропозицій чи встановлення виробничих стандартів, дискримінаційних по відношенню до товарів іноземної компанії).

У той же час певні  сили допомагають торгівлі між країнами. У якості прикладів можна навести Генеральну угоду по тарифах і торгівлі та різноманітні регіональні угоди про вільну торгівлю.

1.2. Експортна  стратегія підприємства як засіб  успішного функціонування підприємства  на зовнішньому ринку

Люди вже тривалий час вивчають і аналізують стратегію  як явище та інструмент розв'язання їхніх проблем, тому що вони хочуть знати, що їм робити завтра, післязавтра, в довгостроковій перспективі, як, хоча б частково, керувати процесами, що відбуваються на підприємстві та навколо нього. Щоб розв'язати цю проблему, теорія й практика менеджменту створили стратегічне управління (теорія — концепцію стратегічного управління, практика — різні варіанти побудови системи стратегічного управління).

Історично поняття «стратегія» склалося у військовому лексиконі, де воно визначало планування і запровадження в життя політики держави та військово-політичного союзу ряду країн з використанням усіх доступних засобів.

Запозичення категорії  «стратегія» з військового лексикону пояснюється тим, що підприємства в розвинених країнах опинилися в умовах, близьких до «воєнних дій» наприкінці 50-х років, пов'язаних із насиченням ринку, зростанням конкуренції, коли, щоб вижити треба було боротися. «Воєнні дії» потребували теоретичного забезпечення. Відтоді теорія та практика управління просунулися  далеко вперед.

Найчастіше стратегію ототожнюють з позицією на ринках, із заходами, що дають змогу зміцнити конкурентну позицію та збільшити частку на «своїх ринках», вести боротьбу за завоювання нових ринків та ін. За більш широким визначенням стратегія — це конкретизована у певних показниках позиція в середовищі, яку займає підприємство, це — своєрідний погляд на внутрішнє і зовнішнє середовище і спроба знайти шляхи ефективного пристосування до зовнішніх, неконтрольованих фірмою факторів, а також проведення необхідних змін елементів та їхніх комбінацій внутрішнього середовища.

Стратегія розглядається як зразок, до якого прагне наблизитись організація (підприємство). Найчастіше за зразок беруть процвітаючу фірму, аналізують її позитивні сторони діяльності й намагаються скористатися її досвідом. З іншого боку, стратегію як мету управління можна визначити як ідеальну модель підприємства, в якій реалізується «бачення» його керівників і власників і яка побудована з використанням  SWOT-аналізу.

У сучасній літературі можна  виокремити дві основних концепції стратегії – філософську та організаційно-управлінську.

Стратегію можна розглядати як філософію, якою має керуватися організація, що її має. З цієї точки зору стратегія це:

• позиція, спосіб життя, що не дає зупинитися на досягнутому, а орієнтує на постійний розвиток;
• інтегральна частина менеджменту, що дозволяє усвідомити майбутнє;
• процес мислення, інтелектуальні вправи, які потребують спеціальної підготовки, навичок і процедур;
• відтворювана цінність, що дає змогу досягти найкращих результатів активізацією діяльності всього персоналу.

Організаційно-управлінська концепція стратегії пов'язана  з конкурентними діями, заходами та методами здійснення стратегічної діяльності на підприємстві.

Згідно з поглядами  класика стратегічного планування А. Чандлера, стратегія — це «визначення основних довгострокових цілей та задач підприємства, прийняття курсу дій і розподілу ресурсів, необхідних для виконання поставлених цілей.

Стратегія — це специфічний управлінський план дій, спрямованих на досягнення встановлених цілей. Вона визначає, як організація функціонуватиме та розвиватиметься, а також яких підприємницьких, конкурентних і функціональних заходів і дій буде вжито для того, щоб організація досягла бажаного стану [30].

У фундаментальній праці  І. Ансоффа «Стратегічне управління»  наводиться таке поняття стратегії: «За своєю сутністю стратегія  є переліком правил для прийняття  рішень, якими організація користується в своїй діяльності». Він стверджує, що досвідчений фахівець бізнесу завжди зможе розгледіти за успіхом фірми ту чи іншу оригінальну стратегію.

Стратегія — це довгостроковий курс розвитку фірми, спосіб досягнення цілей, який вона визначає для себе, керуючись власними міркуваннями в межах своєї політики.

Для розробки стратегії  кожне підприємство має усвідомити такі важливі елементи своєї діяльності: місію; конкурентні переваги; особливості організації бізнесу; ринки збуту, де діє фірма; продукцію (послугу); ресурси; структуру; виробничу програму; організаційну культуру.

Отже, стратегія:

• дає визначення основних напрямків і шляхів досягнення цілей зміцнення, зростання та забезпечення виживання організації в довгостроковій перспективі на основі концентрації зусиль на певних пріоритетах;
• є способом встановлення взаємодії фірми із зовнішнім середовищем;
• формується на основі дуже узагальненої, неповної та недостатньо точної інформації;
• постійно уточнюється в процесі діяльності, чому має сприяти добре налагоджений зворотний зв'язок;
• через багатоцільовий характер діяльності підприємства має складну внутрішню структуру, тобто можна ставити питання про формування системи стратегій у вигляді «стратегічного набору»;
• є основою для розробки стратегічних планів, проектів і програм, які є системною характеристикою напрямків розвитку підприємства;
• є інструментом міжфункціональної інтеграції діяльності підприємства, способом досягнення синергії;
• є основою для формування та проведення змін в організаційній структурі підприємства, узагальненим стрижнем діяльності всіх рівнів і ланок ОСУ;
• є основним змістовним елементом діяльності вищого управлінського персоналу;
• є фактором стабілізації відносин в організації;
• дає змогу налагодити ефективну мотивацію, контроль, облік та аналіз, виступаючи як стандарт, котрий визначає успішний розвиток і результати.

 Стратегія — це  багатогранне та дуже ефективне  для діяльності підприємства творіння, яке, між іншим, не є панацеєю від всіх негараздів підприємства. Тому дуже важливо чітко визначити, чого саме не треба очікувати від стратегії.

Чого не дає  стратегія:

• негайного результату;
• 100 % передбачення майбутнього, котре б забезпечувало у поточному періоді прийняття «винятково правильних рішень»;
• продажу товарів у запланованих обсягах;
• забезпечення необхідними за кількісними та якісними характеристиками ресурсами за низькими цінами саме тими постачальниками, що були заздалегідь визначені;
• 100% виконання всіх стратегічних настанов;
• визначення стандартного переліку дій та етапів розробки стратегії для всіх без винятку суб'єктів господарської діяльності;
• обов'язкового виживання підприємства в довгостроковій перспективі (відсутність стратегії зменшує ймовірність виживання підприємства взагалі).

Чім не повинна  бути стратегія:

• «вилитим у бронзі» планом, який треба виконати за будь-яких умов і будь-якою ціною;
• переліком сухих стандартних форм і документів, де втрачається основна ідея існування та розвитку підприємства;
• простою агрегацією продуктових, ресурсних і функціональних планів;
• планом «обсягом 100 сторінок»;
• ідеєю лише вищого управлінського персоналу;
• розробленою та виконаною в умовах конфлікту;
• заміною здорового глузду та інтуїції.

Аналіз діяльності підприємств  у ринковій економіці дав змогу  виокремити фактори, що найбільш суттєво впливають на зміст стратегії:

• потреби клієнтів;
• наявність можливості та період впровадження необхідних нововведень різних типів;
• наявність необхідних ресурсів;
• можливості використання власних і залучених капіталовкладень;
• рівень діючої технології та можливості її модифікації;
• тип і масштаб використання сучасних інформаційних технологій;
• кадровий потенціал та ін.

Дослідження факторів не завжди дає змогу уникнути помилок. Так, М. Портер зазначає, що «картина змісту корпоративних стратегій досить похмура». Це зумовлено недостатнім обгрунтуванням стратегії підприємства.

Ознаки недостатньо  обгрунтованої стратегії:

• орієнтація на «вузьке коло питань», що не охоплюють усієї системи стосунків підприємства та особливостей його діяльності;
• передбачення однобічного розвитку без резервних стратегій і запасних варіантів;
• ототожнення стратегії й тактики діяльності;
• недостатнє врахування зовнішніх і внутрішніх факторів, використання необгрунтованих гіпотез і недостовірної інформації;
• відсутність навичок стратегічної діяльності та невміння керувати опором (що проявляється у відсутності відповідних розділів стратегічних планів).

В загальному стратегічне управління - багатоплановий, формально-поведінковий управлінський процес, який допомагає формулювати та виконувати ефективні стратегії, що сприяють балансуванню відносин між організацією, включаючи її окремі частини, та зовнішнім середовищем, а також досягненню встановлених цілей.

Мета стратегічного  управління — це визначення місії, цілей та стратегій, розробка і забезпечення виконання системи планів як інструментів реалізації стратегічних орієнтирів з удосконалення підприємства та його окремих підсистем, що є основою для забезпечення його конкурентоспроможного існування в довгостроковій перспективі [27].

Виходячи з цього й наведено принципову схему стратегічного  управління підприємством [30].

Умови, на яких базується стратегічне управління:

• усвідомлення того, що підприємство бажає досягнути в майбутньому;
• основний епіцентр проблем знаходиться поза підприємством;
• підприємство повинно володіти можливостями своєчасного розпізнавання проблем і механізмів їх вирішення;
• управлінська реакція на небезпеки і загрози повинна здійснюватись не після того, як вони вже виникли;
• управління повинно зміщуватись в сторону дій по їх недопущенню і мінімізації втрат, якщо уникнути їх неможливо;
• потенціал підприємства повинен бути «підпорядкований» під відкриваючі можливості і стратегічні задачі з тим, щоб на основі розробки цілей і своєчасного їх коректування забезпечити необхідні позиції на ринку;
• поточне управління є продовження, конкретизація стратегічного управління і повинно здійснюватись в межах діючої стратегії.

При формуванні стратегії  слід враховувати такі моменти:

1. Стратегія   більшою   частиною   розробляється   вищим керівництвом, але її реалізація передбачає участь всіх рівнів управління.
2. Стратегія повинна розроблятися скоріше з точки зору перспективи всього підприємства, а не окремого індивіда.
3. Стратегія повинна базуватись на детальних дослідженнях і фактичних даних.
4. Стратегія надає фірмі визначеність, індивідуальність, створює передумови для її успіху на рис.1.2 [31].