Форми удосконалення похідного попиту

Надходження від прибуткового податку відповідають довжині відрізка СЕ₁, який коротший за відстань а на величину відрізка ВЕ₁. Це означає, що із запровадженням прибуткового податку надходження до держбюджету будуть менші, ніж із запровадженням подушного податку, який знижує добробут індивіда на таку ж величину, на яку знизив добробут прибутковий податок. Відрізок ВЕ₁ виражає величину чистих втрат суспільства (надлишкове навантаження), що виникають із запровадженням пропорційного прибуткового податку.

                  2.2. Рівновага на ринку факторів виробництва

 

На ринках факторів виробництва, як і на ринках благ, рівновага встановлюється  внаслідок  взаємодії  попиту  і   пропозиції  в умовах ринкових структур. Візьмемо як приклад ринок праці.

Розглянемо досконалу  конкуренцію. Якщо на ринку панує  досконала конкуренція, то ставка заробітної плати і рівень зайнятості визначаються точкою перетину кривих ринкового попиту і ринкової пропозиції. Рівноважна комбінація w*, L* виражає стан повної і ефективної зайнятості (графік 8).  [3, с.345]

 

 

 

 

Графік 8. Стан повної ефективної зайнятості.

У  даній ситуації зайнятість повна в тому розумінні, що всі бажаючі запропонувати за існуючої ціни певну кількість праці можуть реалізувати це бажання. Наявний обсяг трудових ресурсів може перевищувати L* і дорівнювати, наприклад, L₁. Але це не означає, що існує безробіття: просто за ціни w*,  люди не хочуть запропонувати праці більше, ніж L*   .

Зайнятість в обсязі L*  є ефективною тому, що за такої зайнятості гранична виручка від граничного продукту праці дорівнює граничним витратам на працю. Це випливає з того, що в основі D_L лежать криві МRР_L окремих фірм. Якщо б певним чином вдалось умовити людей продати за існуючої ціни кількість праці L₁ – L*, що залишилася, то ефективність виробництва знизилася б, оскільки доход, отриманий від додаткової кількості праці, був би меншим від затрат на їх придбання. Площа ЕАВ на графіку 8 показує втрати суспільства, що при цьому виникають.

У ситуації, зображеній на графіку 8. рівноважна ціна праці перевищує  ціну пропозиції всіх одиниць використаної праці, крім останньої. Внаслідок цього  утворюється економічне рента, що дорівнює площі w₀Ew*. Економічна рента с різновидом надлишків виробництва (продавця), оскільки вона виникає при продажу факторів. Але оскільки ренту отримує споживач (а не фірма), то її можна трактувати як надлишок споживача.

Величина економічної  ренти залежить від еластичності пропозиції фактора: за досконалої еластичності пропозиції рента відсутня, а за досконалої нееластичності пропозиції вся виручка від продажу послуг фактора є рентою.

Специфіка економічної  ренти як різновиду доходу власників  факторів полягає в тому, що її вилучення  не змінює обсягу пропозиції фактора, який приносить ренту. Тому, якщо податок на фактори виробництва не перевищує ренти, що породжена ними, то запровадження податку не впливає на міжгалузевий розподіл факторів. Держава не втручається в ринковий розподіл виробничих ресурсів.

Структура заробітної плати та умови праці, що формуються під впливом ринкових сил, визначають рівень добробуту працівників та їх сімей. Не випадково, що у всіх країнах держава бере активну участь у регулюванні ринку праці.

Втручання держави визначається такими чинниками: нерівністю сторін ринкового трудового контракту, дискримінацією, недостатньою Інформацією та проблемами з персональним страхуванням від несприятливих умов ринку праці.

Список конкретних заходів  щодо регулювання ринку праці  в різних державах неоднаковий, але майже скрізь він складається з таких напрямів:

1. законодавче оформлення та захист прав трудящих;
2. захист вразливих груп населення;

3. забезпечення мінімальної оплати праці; 
   4) гарантія прийнятних умов праці;

5) забезпечення стабільного  доходу та соціальне страхування трудящих.

У довгому періоді  зміна обсягу попиту на працю внаслідок  зміни його ціни, як правило, супроводжується  зміною технології виробництва. У свою чергу, зміна технології змінює граничну продуктивність праці, що зображається зміщенням кривої попиту на працю. У такому випадку величина приросту попиту на працю із зміною ставки зарплати визначається двома факторами: зміною обсягу попиту (рухом вздовж кривої попиту) і зміною самого попиту (зміщенням кривої попиту). Наочно це зображено на графіку 9. [3, с. 235]

 

 

 

 

 

 

 

 

Графік 9. Величина приросту попиту на працю із зміною ставки зарплати.

За ціни w₀ фірма використовує L₀ праці. Зниження його ціни до w₁ в короткому періоді збільшує попит на працю до L₁ . Внаслідок зниження ціни праці знизяться витрати виробництва, і фірма може збільшити обсяг пропозиції своєї продукції. Для збільшеним випуску з мінімальними середніми витратами необхідно збільшити обсяг застосовуваного капіталу. Якщо розширення масштабів виробництва супроводжується зростанням його ефективності то зросте і гранична продуктивність праці. На графіку це зображено зміщенням кривої попиту праворуч.

Працю і капітал можна  розглядати як безпосередньо конкуруючі фактори виробництва. Раніше було встановлено, що фірма прагне поєднати ці фактори виробництва таким чином, щоб співвідношення граничного продукту до витрат на придбання кожної одиниці ресурсу було однаковим:

МР_L / P_L = MP_K / P_K,  або    МР_L / w = MP_K / r

За такої умови фірма  забезпечує мінімальні витрати виробництва. Прагнучи до цього, вона здійснює переливання коштів між факторами виробництва, що зумовлює відповідну зміну попиту на фактори виробництва

Існує багато варіантів, коли фірми можуть виробляти продукт  з найменшими витратами виробництва. Але можна виділити тільки єдиний рівень обсягу виробництва, за якого досягається максимальний прибуток. Як було встановлено, в такому випадку реалізується правило: МС = МR.

Ця умова на ринку  ресурсів перетворюється на таке правило  для кожного ресурсу:

P_L = МRP_L ;  Р_К = МRP_К ,

Інакше цю умову можна записати так:

МRP_L / P_L = МRP_К / Р_К = 1.

Тільки за досягнення такої пропозиції фірма забезпечує отримання максимуму прибутку і повністю використовує всі можливості праці й капіталу. В інших випадках фірмі доцільно буде або збільшувати попит на ресурс (відношення більше одиниці), або зменшувати такий попит (відношення менше одиниці).

 

1.3. Капітал як фактор виробництва. Ринок капіталів і позичковий процент

 

В економіці ринкового  типу функціонуючі суб'єкти як капітал  можуть розглядати все те, що приносить доход. Для найманого працівника -    це    його   робоча   сила.   Для   торгового   підприємця - закуплена партія товару. Для власника будинку капіталом є будинок або готель, які приносять доход від мешканців. У цьому розділі, так само, як і в попередніх та наступних, у термін "капітал" як фактор виробництва (ресурс) ми вкладатимемо інший зміст. Саме про це йтиметься далі.

Капітал - це ресурс тривалого користування, що створений з метою виробництва більшої кількості благ. Є сенс розрізняти фізичний і грошовий капітал. Фізичний капітал - це сукупність матеріальних благ (машин, будівель і споруд, транспортних засобів, інструментів), які використовуються у виробництві товарів і послуг з метою отримання прибутку. Грошовий капітал - це грошова форма капіталу, що виражається сумою готівкових грошей або особливим записом на банківському рахунку.

Капітал сам по собі виступає у вигляді фондів. Фонди - це величина капіталу в даний момент часу. В будь-який момент часу фірма має певну кількість устаткування та іншого капіталу. Послуги (використання) капіталу вимірюються як змінні питомі витрати капіталу. Питомі витрати капіталу-це міра величини капіталу, що витрачається за одиницю часу.

Ціна, яку платять власникам  капіталу за використання позичкових засобів протягом певного періоду, є позичковим відсотком. Позичковий відсоток звичайно виражається через ставку цього відсотка за рік.

Торгівля позичкових засобів ведеться на різних фінансових ринках. Рівноважна ставка позичкового  відсотка - це така його ставка, за якої обсяг позичкових засобів, що пропонується, дорівнює їх кількості, яка відповідає платоспроможному попиту. Позичальниками передусім є підприємницькі фірми, які використовують позичкові засоби для фінансування нового капіталу; індивідуальні споживачі, які беруть у борг засоби для фінансування купівлі товарів тривалого користування. Уряд також бере на ринках засоби - для покриття бюджетних дефіцитів і фінансування створення об'єктів громадського призначення.

Тих, хто постачає засоби позичальникам, називають заощаджувачами. Заощаджувачі виділяють частину свого поточного доходу для використання іншими й отримують за це компенсацію у вигляді позичкового відсотка.

Заощадження збільшують можливість споживання в майбутніх  періодах, але скорочують теперішнє  споживання. Пояснення логіки поведінки індивіда при розподілі поточного доходу на споживану й заощаджувану частини можна дати, використовуючи поняття міжперіодної функції корисності. Ця функція дає можливість проаналізувати індивідуальну функцію пропозиції капіталу.

Припустимо з метою  спрощення, що існують лише два періоди: поточний t = 0 та майбутній t - 1 (графік 10). [4, с.240]

 

 

 

 

 

 

 

 

Графік 10. Індивідуальна  функція пропозиції капіталу.

 

Карта байдужості відображає двоперіодну функцію корисності індивіда. Кожна точка кривої байдужості відповідає певній комбінації обсягів споживання індивіда в поточному (С₀) і майбутньому (С₁) періодах. Всі комбінації що С₀ відповідають точкам однієї і тієї ж кривої байдужості,    виражають однаковий рівень добробуту на відрізку часу, що складається з двох названих періодів.

Випуклість кривих байдужості до початку координат свідчить про  те, що із скороченням поточного  споживання індивід лише втому випадку  вважатиме свій добробут незмінним, якщо кожна додаткова одиниця, що вилучається з поточного споживання, буде компенсуватися всезростаючим приростом споживання в майбутньому.

Люди відрізняються  в перевагах щодо розподілу доходів  відносно теперішнього і майбутнього. Одні більш нетерпеливі, ніж інші. Ті, хто прагне негайної винагороди, мають дуже позитивну часову перевагу, їхні криві байдужості мають крутий нахил. Більш терпеливі й ощадливі мають  пологі   криві  байдужості.

Складність аналізу інвестицій полягає в необхідності порівняння двох потоків - витрат і майбутніх доходів, що розглядаються протягом певного часового Інтервалу. Іншими словами, основою є порівняння вартості одиниці капіталу в теперішній момент з майбутнім прибутком, забезпеченим цією одиницею вкладень. Отже, на передній план висувається розробка методу порівняння величини капіталу в різні періоди часу. Це здійснюється способом дисконтування - процедурою обчислення теперішнього значення будь-якої суми, яка може бути отримана в майбутньому. Це процес приведення майбутньої цінності до теперішнього моменту (скільки коштує сьогодні 1 грн., яка буде виплачена в майбутньому). Дисконтна ставка (дисконт) - це міра переваги теперішніх благ перед майбутніми.

Позначимо річну дисконтну  ставку буквою d(d - є нормативом приведення витрат до єдиного моменту часу - норма дисконту, яка може бути обліковою ставкою відсотка чи будь-якою іншою ставкою). Тоді цінність гарантованого індивіду через рік доходу в розмірі М грош. од. дорівнює для нього сьогодні М / (1 + d) грош. од. Якщо від фактора виробництва протягом Т майбутніх років очікуються чисті річні доходи в розмірі p₁, p₂,...... p_Т, то їхня сьогоднішня вартість (РV) дорівнює такій сумі:

РV = p₁ / (1+ d ) + p₂ / (1+ d )²+...... +p_Т / (1+ d )^Т

Під поточною вартістю майбутнього  потоку доходів розуміють ту суму грошей, яку інвестор повинен вкласти сьогодні, щоб на якусь певну дату мати суму доходів, нагромаджених протягом певного часу. Сума (РV) – капітальна ціна фактора виробництва за гарантованих доходів від його застосування протягом терміну служби.

Ціна пропозиції (SP) – сума витрат на виробництво та реалізацію капітального товару (прейскурантна ціна).

Ціна попиту (DP) – найбільша ціна капітального товару, яку може заплатити підприємець.

DP = РV – ціна попиту дорівнює дисконтованій вартості.

Фірма купує капітальний  товар, якщо ціна попиту на нього (DP) перевищує його ціну пропозиції (SP):

                                      DP ñ  SP

Фірма не купує жодної одиниці капітального товару у випадку:

                                      DP á  SP,

Тому що гроші, покладені  в банк (при існуючій нормі відсотка), принесуть більший дохід.

Визначимо на графіку 11 оптимальний  рівень інвестування для певної фірми.

 

Графік 11. Ціна попиту і пропозиції капіталу.

SP має вигляд горизонтальної лінії, тому що ринкова 
капітального товару, як правило, не змінюється зі зростанням 
кількості товарів, що купує окрема фірма.