Форми удосконалення похідного попиту

На ринку ресурсів покупцями є фірми, звідси - великі оптові угоди. На цьому ринку представлені також комерційні банки, профспілки, уряд. Тому, для даного ринку характерна наявність розвинутого інституціонального оточення, що впливає на механізм попиту і пропозиції.

З урахуванням ознак  ринку вільної конкуренції визначають основні умови конкурентного ринку ресурсів:

1.  Значна кількість  конкуруючих продавців ресурсів протистоїть не менш представницькій армії покупців (наймачів) ресурсів.

2. Кожний покупець (наймач) споживає тільки невелику частину обсягу пропозиції і вирішально не впливає на ринковий попит і ціни.
3. Кожний із продавців реалізує лише незначний обсяг ресурсів і не в змозі помітно вплинути на умови чи ціни пропозиції, на пере 
   творення того чи іншого ресурсу на дефіцитний.
4. Продавці й покупці ресурсів можуть вільно ввійти на будь-який 
   ринок і так само вільно вийти з нього.

5.    Ресурси вільно переміщуються з одного напряму використання до іншого, з одного регіонального ринку на інший. Отже, для окремого покупця чи продавця ресурсів ринкова ціна на економічний ресурс є величиною заданою.

Першим кроком до теорії попиту на ресурси є визначення обмежень, що стоять перед фірмами. До них належать: 1) виробнича технологія (коли існує один змінний ресурс, технологічні обмеження можуть бути подані у вигляді кривих граничного фізичного продукту); 2) попит на товари та послуги (який визначає попит на ресурси); 3) вартість ресурсів (на конкурентних ринках витрати на придбання дорівнюють ринковій ціні ресурсів).

Розкриємо зміст обмежень.

 Згадаємо, що граничний  фізичний продукт ресурсу визначається  як збільшення випуску продукції  внаслідок збільшення застосування якого-небудь ресурсу, в той час як кількість всіх інших ресурсів залишається незмінною. Зокрема, якщо кількість якогось ресурсу зростає, а кількість всіх інших ресурсів незмінна, може бути досягнутий такий рівень, за якого граничний фізичний продукт змінного ресурсу знижуватиметься. Цей принцип називають «законом спадної доходності». Криві загального та граничного фізичного продукту фірми, що підлягає закону спадної доходності, показані на графіку 1.

Оскільки попит на виробничий ресурс є похідним попитом, фірма повинна розраховувати виручку від продажу продукції, що вироблена за допомогою додаткових ресурсів, так само, як і граничний фізичний продукт. Зміна доходу, який отримують в результаті продажу додаткової одиниці продукції, називають граничною доходністю цього ресурсу (МRР). Іноді цей показник ще називають грошовою формою граничного продукту. Для досконало конкурентної фірми гранична доходність ресурсу дорівнює вартості граничного продукту, тобто граничному фізичному продукту, помноженому на ціну продукції, що випускається:  МRР = МVР=МР*Р. Якщо Р = МR, то МRР = МР*МR (графік 1). [ 4, с.226]

 

        

МRРс = МР*Р 

МRРм = МР*МR 

О                                             Q

Графік 1. Вартість граничного продукту.

Математично це можна записати так:

МRРм = МР*МR <   МRРс = МР*Р 

Один  із  наслідків  даного  результату  виражається  в тому,  що, наприклад, за будь-якої заданої заробітної плати фірми-монополісти  на ринку готової продукції наймуть  менше робітників, ніж аналогічні фірми, які не мають монопольної влади.

Обмеження, яке повинна враховувати фірма при визначенні кількості споживання кожного ресурсу, - це витрати на придбання кожної   додаткової   одиниці   даного   ресурсу,   тобто   граничні витрати  ресурсу   (МІС).   На   конкурентному   ринку   граничні витрати ресурсу дорівнюють його ринковій ціні. Фірма, яка прагне максимізувати прибуток, порівнює виручку і додаткові   витрати,   пов'язані   з придбанням   додаткової  одиниці ресурсу.  Прибуток  максимізується  залученням  ресурсу аж  до тієї точки,   в якій   доход   від   граничного   продукту   ресурсу   дорівнює граничним витратам на нього:

МRР = МІС.

Існує обернена залежність між ціною на ресурс та кількістю  ресурсу, що купується. Чим вища ціна на ресурс, тим у менших обсягах можна очікувати купівлю і використання ресурсу. Останнє твердження правильне не лише тому, що необхідно більше грошового капіталу, щоб організувати виробництво. Впливає і дія закону спадної граничної продуктивності: чим вищою є ціна, тим швидше відчувається дія цього закону.

Як і для звичайних  товарів, при аналізі попиту на ресурс слід відрізняти зміну попиту і зміщення попиту.

Якщо ціна зростає, то попит на ресурс знижуватиметься  і навпаки. Водночас на величину еластичності попиту на ресурс від ціни впливають декілька чинників:

• цінова еластичність попиту на продукт;
• частка ресурсу в загальних витратах;
• взаємозамінність ресурсів;
• продуктивність фактора виробництва.

Динаміка або зміщення власне попиту зумовлюються деякими  особливими чинниками:

- явищем «похідного  попиту» або зміною попиту  на продукт, що 
виробляється за допомогою певного ресурсу. Серед чинників, 
що спричиняють зміну попиту на продукт, виділяють мікроекономічні (переваги, смаки, ціни тощо) та макроекономічні (фаза циклу тощо);

• зміною цін на інші ресурси;
• зміною ціни на однотипні види матеріалів;

зміною технології.

Слід розрізняти індивідуальний, галузевий і ринковий попит на економічний ресурс за кожної ціни Окрема фірма самостійно приймає  рішення щодо обсягу індивідуального попиту на ресурс, і її дії можуть залишитися непомітними для інших покупців.

Галузевий попит на ресурс є сумою індивідуальних попитів. Його обсяг змінюється із зміною обсягу галузевого продукту. Так, зростання пропозиції зумовлює зниження ціни реалізації і спричиняє зменшення прибутковості. Зміна прибутковості буде супроводжуватися зниженням доходності граничного продукту. Внаслідок цього відбудеться зменшення обсягів виробництва і зниження попиту на відповідні економічні ресурси.

Попит на ресурси в  довгостроковому періоді більш еластичний, ніж у короткостроковому. Крім того, більш еластичним є попит на предмети праці, а також на робочу силу, бо організувати роботу додаткової зміни, наприклад, простіше, ніж змонтувати ще один складальний конвеєр.

Ринковий попит на ресурс - це сума попиту на ресурс з боку всіх суб'єктів господарювання, що функціонують у національній економіці, тобто з боку всіх її галузей. Еластичність ринкового попиту за ціною визначається: еластичністю попиту за ціною в окремих галузях національної економіки; пропорцією розподілу ресурсу в різних галузях національної економіки.

Лінію сукупного попиту на ринку факторів виробництва можна  побудувати у два етапи: додаванням функцій попиту всіх фірм, що виробляють однорідний вид продукції в галузі (так утворюються галузеві функції попиту); додаванням галузевих функцій попиту, що утворюють ринкову функцію попиту. При побудові галузевої функції попиту необхідно враховувати, що збільшення закупівель фактора всіма фірмами галузі у відповідь на зниження його ціни збільшує обсяг галузевої пропозиції. За заданого попиту на благо ціни на них знизяться, що, у свою чергу, знизить граничну виручку від граничного продукту фактора, тобто змістить криву попиту окремої фірми ліворуч (графік 2). [5, с.345]

МRР_L

          

 

  L              

Графік 2. Галузева крива попиту

Для отримання галузевої  кривої попиту на фактор виробництва  необхідно здійснювати горизонтальне  додавання ліній L^D₂ , а не L^D_0.

Пропозиція ресурсу на галузевому ринку залежить від рішень власників: якщо ціна на ринку вища від альтернативних доходів, ресурс продається на даному ринку. Перевищення отримуваними доходами альтернативних витрат утворює ренту власників ресурсу. Альтернативні витрати продавців ресурсу визначають мінімальну ціну, за якою ресурс може бути запропонований на даному галузевому ринку. Якщо ціна буде нижчою за мінімальну ціну пропозиції, то власники ресурсу нададуть перевагу або пропозиції його на інших ринках, або взагалі утримаються від продажу. Тому таку ціну називають ціною відмови.

Крива ринкової пропозиції ресурсу в короткостроковому  періоді, як правило, має крутий висхідний  нахил. Якщо галузь або галузі національної економіки почнуть різко збільшувати  попит, то не уникнути зростання цін  на ресурс за обмеженого збільшення пропозиції.

На перший погляд здається, що пропозиція факторів виробництва  в суспільстві фіксована і  визначається в кожний даний момент часу чисельністю населення, територією, виробничими фондами. Проте існує різниця між сукупними запасами фактора виробництва та його пропозицією на ринку.

Вільний від роботи час індивід  розглядає як благо хоча б тому, що воно необхідне для споживання всіх інших благ. Оскільки загальний час обмежений, то кожна година праці скорочує вільний час, а отже, і добробут суб'єкта. Щоб наочно уявити вплив вільного часу на добробут індивіда, побудуємо його карту байдужості в просторі двох благ: вільного часу (F) і грошей (М), які виражають усі інші блага (графік 3).  [2, с. 67]

 

 

 

 

 

 

Графік 3. Вплив вільного часу на добробут індивіда

 

Карта байдужості характеризує переваги суб'єктів щодо різних комбінацій вільного часу і грошей Випуклість кривих байдужості до початку координат вказує на те. що збереження добробуту індивіда на незмінному рівні за умови скорочення кожної додаткової години вільного часу повинно компенсуватися всезростаючою сумою грошей. Чим далі знаходиться крива байдужості від початку координат, тим вищий рівень добробуту вона зоображає.

Якщо задана ціна праці, тобто кількість грошей, яку отримують  за її одиницю, то можна дізнатися, скільки праці захоче продати індивід. Позначимо ставку погодинної зарплати w. Тоді грошовий заробіток індивіда визначатиметься за формулою W = (24 – F)*w (графік 4). 

M

 

 

 

 

 

 

Графік 4. Денний заробіток індивіда.

Денний заробіток індивіда, поданий графічно, утворює пряму заробітної плати. Кожна точка цієї прямої показує доступні індивіду за даної ставки заробітної плати варіанти поєднання вільного часу і грошей (робочих годин).

Наклавши пряму заробітної плати  на карту байдужості індивіда, знайдемо, яку кількість праці він запропонує (від якої кількості вільного часу відмовиться) за даної ціни праці (графік 5). [1, с.231]

 

 

 

Графік 5 Реакція індивіда на підвищення ціни праці

 

 

Реакція індивіда на зміну  ціни праці, як і на зміну ціни блага, може бути поділена на дві складові - ефект заміщення і ефект доходу.

Щоб виділити ефект заміщення, необхідно до початкової кривої байдужості провести дотичну, паралельну новій лінії зарплати. На графіку 5 ефект заміщення виражається у збільшенні робочого часу на F₂ – F₀ годин. Підвищення ціни праці за інших рівних умов збільшує її привабливість, і індивід в загальному бюджеті свого часу збільшує частку робочого часу. Ефекти заміщення завжди виявляються однаково: із зростанням ставки зарплати пропозиція праці збільшується, а зниження ціни праці скорочує її пропозицію.

Підвищення ціни праці  означає зростання добробуту  суб'єкта, який має певну кількість  праці. На графіку 5 це виражається в  переході на більш віддалену від початку координат криву байдужості. Із зростанням добробуту цінність вільного часу для індивіда зростає, і він замінює частину робочого часу дозвіллям. Тому ефект доходу при збільшенні ставки зарплати виражається у зменшенні пропозиції праці. У випадку, зображеному на графіку 5, ефект доходу дорівнює різниці F₂ – F₀. Коли ефект доходу за абсолютною величиною перевищує ефект заміщення, підвищення ставки зарплати супроводжується зниженням пропозиції праці. Це має місце за високих ставок зарплати. Тому індивідуальна пропозиція праці має вигляд кривої, що вигинається назад (графік 6). [8, с.23]

   L

 

 

 

 

 

 

Графік 6. Індивідуальна  пропозиція праці.

Зростання оплати праці  до wо збільшує пропозицію праці Коли  зарплата знаходиться між  w₀ та  w₁, ефект доходу точно компенсує ефект заміщення, і пропозиція праці зовсім нееластична. Коли погодинна оплата стає більшою ніж w₁,   то зростання зарплати призводить до зменшення пропозиції послуг праці на ринку, і крива пропозиції вигинається назад.

Пропозиція праці безпосередньо реагує на систему оподаткування. Прибутковий податок впливає на поведінку найманого працівника так само, як зниження ціни праці. Якщо з кожної гривні заробітної плати сплачується податок в розмірі Á коп., то за номінальної ціни праці w її реальна ціна з позиції працівника становить (1 - Á )*w, де 0 < Á< 1. Наслідки запровадження пропорційного прибуткового податку наочно показані на графіку 7.

М

 

 

 

 

 

 

Графік 7. Наслідки запровадження  пропорційного прибуткового податку.

Внаслідок запровадження  прибуткового податку бюджетна лінія повертається проти годинникової стрілки і рівновага індивіда переходить з точки Ео в точку Е₁. Його пропозиція праці скорочується на величину різниці F₀ – F_1.

Загальну реакцію індивіда на зміну ставки прибуткового податку  також можна поділити на дві складові: ефект доходу (бюджету) і ефект заміщення. Ефект доходу полягає в тому, що податок знижує добробут індивіда і виражається у зменшенні і грошей, і вільного часу. Щоб виділити ефект доходу при запровадженні прибуткового податку, проведемо до нової кривої байдужості U₁ дотичну, паралельну початковій бюджетній лінії. Точка дотику Е₂ показує, скільки праці запропонував би індивід, якщо б за початкової ціни праці w замість прибуткового податку був встановлений незалежний від розміру доходу подушний податок в такому розмірі, що добробут індивіда знизився б з U₀ до U₁ Надходження від такого податку дорівнюють відрізку а. Але оскільки був запроваджений прибутковий податок, то обсяг запропонованої індивідом праці визначає точка Е₁. Через зниження реальної ціни праці з позиції працівника він за добробуту U₁ вибере не F₂, а F₁ вільного часу. Різниця F₁ – F₂ характеризує ефект заміщення при запровадженні прибуткового податку.